Постанова 4850 № 200/6156/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 лютого 2021 року справа №200/6156/20-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів: Казначеєва Е.Г., Міронової Г.М., секретар судового засідання Мирошниченко О.Л., за участю представника позивача Корнієнко А.Г., представника відповідачів Москалець Г.В., розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Високовольтні мережі», Офісу великих платників податків ДПС на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 5 листопада 2020 року у справі № 200/6156/20-а (головуючий І інстанції Голуб В.А., повний текст складений у м. Слов`янську Донецької області) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Високовольтні мережі» до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішення,- В С Т А Н О В И В : Товариство з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Високовольтні мережі» (далі ТОВ «ДТЕК Високовольтні мережі», позивач) звернулося до суду з позовом до Офісу великих платників податків ДПС (далі відповідач 1), Державної податкової служби України (далі відповідач 2), в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просив: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача 1 №№ 0002045005, 0002065005 від 27.03.2020 року; визнати протиправним та скасувати рішення відповідача 2 від 16.06.2020 року № 18596/6/99-00-06-02-02-26 про результати розгляду скарги (т. 1 а.с. 1-14, 217-222). Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 05.11.2020 року позов задоволений частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0002045005 від 27.03.2020 року, яким застосовано до ТОВ «ДТЕК Високовольтні мережі» штраф у розмірі 583700 грн.; в решті заявлених позовних вимог відмовлено (т. 2 а.с. 123-133). Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення в частині відмови у задоволені позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача 1 від 27.03.2020 року № 0002065005, прийняти нову постанову про задоволення цих вимог, через порушення норм матеріального та процесуального права, невірне встановлення обставин справи. Суд не дослідив надані позивачем документи у вигляді списків таблиць знецінених ТМЦ. Також, суд необгрунтовано відмовив у задоволенні клопотання позивача від 05.10.2020 року про витребування доказів. До матеріалів справи долучено та розглянуто письмові пояснення та документи відповідача, наданні з порушенням ст.ст. 44, 79, 99, 159 КАС України. Обов`язок доказування, всупереч ч. 2 ст. 77 КАС України, покладено на позивача. В мотивувальній частині суд посилався на докази, які відсутні в матеріалах справи фінансова звітність та примітки до неї за 2017, 2018 роки (т. 2 а.с. 154-180). Відповідач 1 не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на порушення норм матеріального права та процесуального права. Апелянт вважає правомірним застосування штрафу за нереєстрацію позивачем податкової накладної в 2017 році (т. 2 а.с. 139-140) Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу відповідача 1, в якому просив відмовити у її задоволенні. Ухвалою суду апеляційної інстанції від 23.02.2021 року замінено відповідача 1 - Офіс великих платників податків ДПС на Східне міжрегіональне управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків. Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи своєї апеляційної скарги, заперечував проти апеляційної скарги відповідача. Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи своєї апеляційної скарги, заперечував проти доводів апеляційної скарги позивача. Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, вивчив доводи апеляційних скарг та відзиву, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про відсутність підстав для їх задоволення, виходячи з наступного. Дніпропетровським управлінням Офісу великих платників податків ДПС, керуючись нормами пп. 16.1.5, 16.1.7 п. 16.1 ст. 16, пп. 20.1.2 п. 20.1 ст. 20, п. 3 абз. третього пп. 73.3 ст. 73 Податкового кодексу України листом від 17.10.2019 року направлено запит на адресу позивача щодо отримання пояснення та документального підтвердження причин ненарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість на суму вартості залишків товарно-матеріальних цінностей, що знаходяться на тимчасово окупованій території та не використовуються за призначенням в господарській діяльності підприємства (за відсутності фактів нарахування податку на додану вартість при придбанні матеріалів, необхідно було надати відповідні розшифровки, оборотно-сальдові відомості, записи бухгалтерського обліку в розрізі товарно-матеріальних цінностей, складський облік матеріалів) (т. 1 а.с. 213-214). Листом від 20.01.2020 року № 08-08/130 позивач повідомив, що зменшення запасів на кінець 2017 року обумовлено змінами в структурі запасів, в основному за рахунок використання у виробничій діяльності і ремонтах. Інших документів до запиту надано не було (т. 1 а.с.215). Також, листом від 20.01.2020 року № 08-08/130 позивач повідомив, що контролюючим органом, посилаючись у запиті на пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, як на підставу його направлення не зазначено, в чому саме полягає недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, а лише висловив припущення про порушення платником податків податкового законодавства, які не підтверджено належною податковою інформацією. Інших порушень податкового законодавства не наведено. Також не наведено і конкретного списку документів, що потрібно надати, не зазначено податкових періодів, яких стосуються такі документи тощо (т.1 а.с. 216). Офісом великих платників податків ДПС на підставі наказу від 10.02.2020 року № 183 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питання дотримання вимог податкового законодавства України щодо повноти та достовірності декларування податку на додатну вартість в березні 2017 року відносно залишків товарно-матеріальних цінностей, що знаходяться на тимчасово окупованій території та не використовуються за призначенням в господарській діяльності підприємства, за результатами якої складено акт від 20.02.2020 року № 20/28-10-50-04-31018149 (т.1 а.с.18-25, 212). Актом виявлені такі порушення: - абз. г) п.198.5 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 ПК України (в редакції, що діяла протягом періоду, що охоплений перевіркою), в наслідок чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в березні 2017 року на суму 1167400 грн; - п. 201.10 ст. 201 ПК України (зі змінами та доповненнями, діючими в період, що охоплений перевіркою) в частині відсутності виписки та не здійснення реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних (відсутня реєстрація) в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму 1167400 грн. 11.03.2020 року позивачем надіслано до Офісу великих платників податків ДПС заперечення на акт перевірки, які залишені без задоволення листом від 24.03.2020 року № 12550/10/28-10-50-04-09 (т.1 а.с. 31-41). На підставі висновків акту відповідачем 1 прийнято податкові повідомлення-рішення від 27.03.2020 року: № 0002065005, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 1167400 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 291850 грн; № 0002045005, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) на суму 583700 грн (т. 1 а.с.42-45). Позивачем подано скаргу до Державної податкової служби України на зазначені податкові повідомлення-рішення (т.1 а.с.47-52). Також, на адресу Державної податкової служби України позивачем надіслані листи, в яких просив зупинити строки розгляду скарги на спірні податкові повідомлення-рішення до 30.06.2020 року включно, посилаючись на Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо додаткової підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 13.05.2020 року № 591-ІХ (т. 1 а.с.57-61). Рішенням відповідача 2 від 09.06.2020 року № 18596/6/99-00-06-02-02-26 податкові повідомлення-рішення залишено без змін, скаргу позивача без задоволення (т.1 а.с.62-65). В матеріалах справи наявне повідомлення позивача про вчинення злочину, адресоване Департаменту кіберполіції Національної поліції України, згідно якого 27.06.2017 року відбулось несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин, автоматизованих систем та комп`ютерних мереж ТОВ «ДТЕК Високовольтні мережі», що призвело до витоку, втрати, підробки, блокування інформації, спотворення процесу обробки інформації, порушення встановленого порядку її маршрутизації (т.1 а.с.88-90). Позивачем долучено сертифікати (висновки) про настання обставин непереборної сили від 05.09.2014 року № 2889/05-4 та № 2891/05-4 (т. 1 а.с.91-92). Згідно п. 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу за товарами / послугами, необоротними активами, в разі якщо такі товари / послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися, зокрема, в операціях, які не є господарською діяльністю платника податку. За змістом п. 189.1 статті 189 ПК України у разі здійснення операцій відповідно пункту 198.5 статті 198 ПК України база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції. Склад податкового правопорушення податковий орган вбачає в тому, що позивачем занижено податкові зобов`язання з податку на додану вартість у зв`язку із здійсненням уцінки основних засобів. Позивачем у березні 2017 року здійснено переоцінку основних засобів станом на 30 березня 2017 року, за результатами якої відображено уцінку (зменшення вартості) по всіх групах основних засобів. За твердженням податкового органу позивач мав нарахувати податкові зобов`язання з ПДВ на розмір здійсненої уцінки на підставі пункту 198.5 статті 198 ПК України, оскільки уцінена частина основних засобів не приймає участь у його господарській діяльності. Спірним у даному випадку є питання чи поширюється дія пункту 198.5 статті 198 ПК України на операції зі знецінення запасів до нульової вартості, які станом на 31 березня 2017 року знаходились на тимчасово непідконтрольній території України та придбані (виготовлені) до 1 липня 2015 року з формуванням податкового кредиту. Згідно підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПК України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду. Постачанням товарів також вважаються, зокрема: будь-яка із зазначених дій платника податку щодо матеріальних активів, якщо платник податку мав право на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі придбання зазначеного майна чи його частини (безоплатна передача майна іншій особі; передача майна у межах балансу платника податку, що використовується у господарській діяльності платника податку для його подальшого використання з метою, не пов`язаною із господарською діяльністю такого платника податку; передача у межах балансу платника податку майна, що планувалося для використання в оподатковуваних операціях, для його використання в операціях, що звільняються від оподаткування або не підлягають оподаткуванню); ліквідація платником податку за власним бажанням необоротних активів, які перебувають у такого платника. Не є постачанням товарів випадки, коли основні виробничі засоби або невиробничі засоби ліквідуються у зв`язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, а також в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення необоротних активів, або коли платник податку надає контролюючому органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення необоротних активів в інший спосіб, внаслідок чого необоротний актив не може використовуватися за первісним призначенням. Податкове законодавство розмежовує правовий режим оподаткування оборотних та необоротних активів, зокрема, основних виробничих і невиробничих засобів. Основні засоби - матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 6000 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 6000 гривень і поступово зменшується у зв`язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік) (підпункт 14.1.138 пункту 14.1 статті 14 ПК України); термін «невиробничі основні засоби», «невиробничі нематеріальні активи» означають відповідно основні засоби, нематеріальні активи, не призначені для використання в господарській діяльності платника податку (підпункт 138.3.2 пункту 138.3 статті 138 ПК України). Оборотні активи - гроші та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу (пункт 3 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 7 лютого 2013 року № 73, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2013 року за № 336/22868). Значну частку оборотних активів на підприємствах складають запаси. Запаси - активи, які: утримуються для подальшого продажу (розподілу, передачі) за умов звичайної господарської діяльності; перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва; утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством (пункт 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року №

246. Відповідно до пункту 6 Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 2 «Запаси» запаси - це активи, які: утримуються для продажу у звичайному ході бізнесу; перебувають у процесі виробництва для такого продажу або в) існують у формі основних чи допоміжних матеріалів для споживання у виробничому процесі або при наданні послуг. Запаси включають товари, що були придбані та утримуються для перепродажу, у тому числі, наприклад, товари, придбані підприємством роздрібної торгівлі та утримувані для перепродажу, або земля та інша нерухомість для перепродажу. Запаси включають також готову вироблену продукцію або незавершене виробництво суб`єкта господарювання й основні та допоміжні матеріали, призначені для використання в процесі виробництва (пункт 8 Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 2 «Запаси»). Коли запаси реалізовані, їхня балансова вартість повинна визнаватися витратами періоду, в якому визнається відповідний дохід. Сума будь-якого часткового списання запасів до їх чистої вартості реалізації та всі втрати запасів повинні визнаватися витратами періоду, в якому відбувається часткове списання або збиток. Сума будь-якого сторнування будь-якого часткового списання запасів, що виникає в результаті збільшення чистої вартості реалізації, повинна визнаватися як зменшення суми запасів, визнаної як витрати в періоді, в якому відбулося сторнування (пункт 34 Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 2 «Запаси»). Отже, основні виробничі або невиробничі засоби є необоротними активами, у той час як запаси є оборотними активами. Згідно п. 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися, зокрема в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу). У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов`язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних. Згідно п. 189.9 статті 189 ПК України передбачено, що у разі якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації. Норма цього пункту не поширюється на випадки, коли основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються у зв`язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення основних виробничих або невиробничих засобів, що підтверджується відповідно до законодавства або коли платник податку подає контролюючому органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням. Враховуючи, що основні виробничі або невиробничі засоби не є оборотними активами, положення пункту 189.9 статті 189 ПК України не можуть розповсюджуватись на операції з запасами, які є оборотними активами, адже дія вказаного пункту ПК України стосується певних подій, що могли відбутись лише з основними виробничими чи невиробничими засобами. Тому, позивач відповідно до пункту 198.5 статті 198 ПК України зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання з ПДВ на суму вартості знецінених оборотних активів. Згідно п. 38.10 статті 38 розділу ХХ ПК України (в редакції чинній до 1 січня 2018 року) з метою оподаткування податком на додану вартість необоротні активи, придбані (збудовані, споруджені, створені) до 14 квітня 2014 року і які станом на 1 січня 2017 року знаходяться на території населених пунктів, на тимчасово окупованій території та/або території населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, не вважаються: такими, що призначаються для використання (або починають/почали використовуватися) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податків; невиробничими необоротними активами в розумінні цього Кодексу. З урахуванням того, що позивач здійснив знецінення запасів (оборотних активів), тобто використав товари в операціях, що, у розумінні ПК України, не є господарською діяльністю платника податку, останній зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання з ПДВ. Винятки, встановлені ПК України щодо необоротних активів, до цих правовідносин застосуванню не підлягають. Про правильність цього висновку може свідчити аналіз правового регулювання спірних правовідносин, за правилами якого, ненарахування платником податкових зобов`язань з ПДВ за наслідками знецінення оборотних активів, призведе до безпідставного одержання платником податкової вигоди внаслідок віднесення в попередніх періодах сум ПДВ до податкового кредиту. ПК України врегульовано, що у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов`язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних (абзац шостий пункту 198.5 статті 198 ПК України). Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеній і постанові Верховного Суду від 6 жовтня 2020 року у справі № 400/2466/19. Позивач посилається, що опис фактичних обставин справи за версією податкового органу не відповідає дійсності, а саме, вартість знецінених товарно-матеріальних цінностей, зазначена в Акті перевірки (5835 тис. грн.), вирахувана податковим органом математичним шляхом на основі аналізу даних фінансової звітності платника податків «Баланс (Звіт про фінансовий стан)» та Приміток до фінансової звітності за 2016-2017 роки без урахування будь-яких інших первинних документів. Під час розгляду справи встановлено, що податковим органом було направлено запит на адресу позивача про подання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження, що передбачено пунктом 73.3 статті 73 ПК України. Згідно положень вказаної норми, такий запит підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу і повинен містити: 1) підстави для надіслання запиту відповідно до цього пункту, із зазначенням інформації, яка це підтверджує; 2) перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати; 3) печатку контролюючого органу. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 26.02.2019 року у справі № 826/9082/15, від 16 квітня 2020 року у справі № 812/1681/16. Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб`єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з підстав, зокрема: 1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи; 2) для визначення відповідності умов контрольованої операції принципу "витягнутої руки" під час здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу та/або для визначення рівня звичайних цін у випадках, визначених цим Кодексом; 3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків; 4) щодо платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків: податкової накладної покупцю або про допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування; акцизної накладної покупцю або про порушення порядку заповнення та/або порядку реєстрації акцизної накладної; 5) у разі проведення зустрічної звірки; 5-1) виявлено недостовірність даних, що містяться у звіті про підзвітні рахунки, поданому фінансовим агентом; 5-2) отримано повідомлення від компетентного органу іноземної держави, з якою Україною укладено міжнародний договір, що містить положення про обмін інформацією для податкових цілей, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або укладених на їх підставі міжвідомчих договорів, про виявлення таким органом помилок, неповних або недостовірних даних, наданих фінансовим агентом щодо підзвітного рахунка особи, яка є резидентом відповідної іноземної держави, або про невиконання фінансовим агентом зобов`язань, передбачених таким міжнародним договором; 6) в інших випадках, визначених цим Кодексом. Згідно п. 10 Порядку запит щодо отримання податкової інформації від платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин оформляється на бланку органу державної податкової служби та підписується керівником (заступником керівника) зазначеного органу. У запиті зазначаються: посилання на норми закону, відповідно до яких орган державної податкової служби має право на отримання такої інформації; підстави для надіслання запиту; опис інформації, що запитується, та в разі потреби перелік документів, що її підтверджують. Отже, запит податкового органу про надання відповідної інформації платником податків повинен визначати конкретні підстави, тобто, наявність чітко окреслених обставин, які свідчать про порушення платником податків податкового законодавства. Без повідомлення вказаних фактів платник податків не має об`єктивної можливості надати будь-які пояснення та їх документальне підтвердження. Відповідачем 1 відповідно до приписів чинного законодавства надіслано на адресу позивача запит від 17.10.2019 року № 5287/10/28-10-50-04-09 із зазначенням конкретних обставин, які давали змогу платнику податків надати відповідні пояснення та їх документальне підтвердження щодо причин ненарахування податкових зобов`язань зі сплати податку на додану вартість на суму вартості залишків товарно-матеріальних цінностей, що знаходяться на тимчасово окупованій території та не використовуються за призначенням в господарській діяльності підприємства. При цьому, позивачем не було надано первинні документи щодо визначення вартості залишків запасів, які були знецінені позивачем. У зв`язку з чим податковим органом і було враховано дані, які наведені саме платником у Примітках до фінансової звітності по МСФЗ за 2018 рік. За результатами такого аналізу відповідачем і було встановлено, що облікова вартість запасів (оборотних активів), що знаходяться на тимчасово неконтрольованій території та не використовуються за призначенням в господарській діяльності підприємства, та відносно яких проведено знецінення складає 5837 тис.грн. (т.1 а.с. 21). Позивач оскаржує визначення суми знецінення, проте не надає жодного доказу на підтвердження власної правової позиції. В якості доказів позивачем долучено таблицю, яка підписана представником позивача. Суд першої інстанції вірно виходив з того, що в розумінні норм чинного законодавства, вказаний доказ не є первинним документом, а тому не може підтверджувати вартість запасів. Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд зазначає, що принцип змагальності сторін є одним із найбільш вагомих принципів в адміністративному судочинстві. Зазначений принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 72 КАС України). Згідно ч. 1, ч. 2, ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. За змістом пункту 44.6 ст. 44 ПК України у разі, якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності. При цьому суд не може обмежити право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки. Право надавати заперечення щодо висновків органу державної фіскальної служби та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів. Зазначену правову позицію висловлено Верховним Судом в постановах від 28.05.2019 року у справі № 816/2023/15, від 26.03.2019 року у справі № 812/8245/13-а, від 19.06.2018 року у справі № 826/7704/16, яка згідно ч. 5 ст. 242 КАС України є обов`язковою для врахування судом при виборі і застосуванні до спірних правовідносин. Доводи позивача щодо визначення вартості знецінених запасів ґрунтуються лише на припущеннях його представника без надання належних та допустимих доказів. Позивач посилається на те, що податковим органом не встановлено факт включення суми податку на додану вартість по знецінених запасів до складу податкового кредиту. Такі твердження позивача спростовуються відсутністю факту заниження податкового кредиту підприємства, згідно зі звіркою сум податкових зобов`язань та сум податкового кредиту за період з 2008 року по 2020 рік. За результатами проведеного аналізу Перегляду результатів співставлення податкових зобов`язань та податкового кредиту в складі АІС 2Податковий блок» за період 2008-2020 роки, відсутнє заниження податкового кредиту (т. 2 а.с.40-43). В разі якщо постачальником не було зареєстровано податкові накладні, або оформлено з помилками, або товар не оплачено, як про це зазначає позивач, то у покупця (в даному випадку позивача) мало б місце відхилення сум податкового кредиту між сумами податкових зобов`язань в будь-якому наступному податковому періоді та сума податкового кредиту була б відображена з позначкою «-». З даних ІКП встановлено, що у підприємства відсутні розбіжності між податковими зобов`язаннями з податку на додану вартість та сумами податкового кредиту протягом всієї діяльності платника, заниження податкового кредиту відсутнє, а тому припущення позивача щодо можливого не включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту по придбаним та знеціненим в подальшому товарно-матеріальних цінностей є такими, що не відповідають дійсності. Крім того, підприємство зазначає, що запаси, які були знецінені у березні 2017 року - це брухт, що утворився внаслідок демонтажу ліквідованих основних фондів та посилається на п. 189.10 ст. 189 ПК України, згідно з якою у разі якщо внаслідок ліквідації необоротних активів отримуються комплектуючі вироби, складові частини, компоненти або інші відходи, які оприбутковують на матеріальних рахунках з метою їх використання в господарські діяльності платника, на такі операції не нараховуються податкові зобов`язання. Позивач вважає, що так як металобрухт, який, як він зазначає, утворився внаслідок ліквідації основних фондів, то така операція з отримання металобрухту не підлягає оподаткуванню податком на додану вартість, а тому запаси є такими, що виготовлені без податку на додану вартість. Відповідно до приміток до фінансової звітності та балансу за 2017 рік, підприємством проведено операції зі знецінення наступних товарно-матеріальних цінностей: паливо, сировина та матеріали, запасні частини, будівельні матеріали, МПБ, інші запаси, незавершене будівництво, готова продукція, товари. За змістом позовної заяви йде мова про товарно-матеріальні цінності, які були придбані у постачальників (контрагентів) та позивач посилається на особливості ведення господарської діяльності за касовим методом, а також зазначає про неможливість проаналізувати суми податкового кредиту в розрізі контрагентів та номенклатури ТМЦ, що отримані від конкретного контрагента. Тобто, не підтверджено існування металобрухту, що утворився від ліквідації основних фондів, а тому в даному випадку має місце включення до складу запасів саме товарно-матеріальних цінностей. Таким чином, такі твердження підприємства не підтверджені належними доказами та спростовуються викладеними обставинами. Посилання позивача на відсутність можливості встановити факт включення суми податку на додатну вартість по знецінених запасах до складу податкового кредиту у зв`язку із масштабною хакерською атакою та відсутністю доступу до інформації, яка дозволяє проаналізувати суми не підтвердженого податкового кредиту у розрізі контрагентів та номенклатури товарно-матеріальних цінностей, що отримані від конкретного контрагента, суд вважає помилковою, з огляду на наступне. Про винятковість хакерської атаки свідчить її масштабність, яка набула великого резонансу в Україні та є загальновідомим фактом, що не потребує доказування. Водночас, суд зауважує, що здійснення відповідного втручання в програмне забезпечення позивача не може свідчити про відсутність відповідних первинних документів. Крім того, в рамках даної справи розглядається питання нарахування та сплати грошових зобов`язань з податку на додану вартість по знеціненим запасам, а не спір про реєстрацію/несвоєчасну реєстрацію податкових накладних, тому посилання позивача на вплив вірусу Petya на роботу комп`ютерів жодним чином не стосується предмету розгляду справи. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що всупереч приписам чинного законодавства позивачем не сплачено податок на додану вартість у зв`язку із знеціненням запасів, тому податкове повідомлення-рішення № 0002065005 від 27.03.2020 року в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додатну вартість на суму 1167400 грн є правомірним. Позивач посилається на положення ст.10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 року № 1669-VІІ при обґрунтуванні протиправності нарахування штрафних санкції у спірних податкових повідомленнях-рішеннях. Разом з тим, позивач зазначає, що порушення приписів податкового законодавства сталось через настання обставин непереборної сили (форс-мажору). При цьому позивач посилався на Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 року № 1669-VII, та наявність у нього сертифікатів Торгово-промислової палати України про настання обставин непереборної сили від 05.09.2014 року № 2889/05-4 та № 2891/05-4. Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. 2 вересня 2014 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» № 1669-VII, який набув чинності 15 жовтня 2014 року та визначав тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення. Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, і втрачає чинність через шість місяців з дня завершення антитерористичної операції, крім п. 4 ст. 11 «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону. Дія цього Закону поширюється на період проведення антитерористичної операції та на шість місяців після її завершення. Закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону. Згідно статті 10 Закону № 1669-VII протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України. За положеннями статті першої цього Закону період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014. Пунктом 5 ст. 11 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» передбачено обов`язок Кабінету Міністрів України у десятиденний строк з дня опублікування цього Закону затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 жовтня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 року № 405/2014 у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення. На виконання абзацу 3 п. 5 ст. 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1669, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 року № 1053-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. 5 листопада 2014 року Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження № 1079-р, яким було зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція». Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. Пунктом 3 наведеного розпорядження визнані такими, що втратили чинність розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053 та від 05 листопада 2014 року № 1079-р. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 року № 1275-р м. Донецьк та м. Краматорськ включено до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. Позивачем надано сертифікати (висновки) Торгово-промислової палати Торгово-промислової палати України про настання обставин непереборної сили від 05.09.2014 року № 2889/05-4 та № 2891/05-4, яким Товариству засвідчено настання обставин непереборної сили з 14 квітня 2014 року при здійсненні господарської діяльності на території Донецької області щодо виконання законодавчих актів України, які стосуються справляння та сплати податків та обов`язкових платежів. Статтею 14 -1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» (в редакції від 02.09.2014 року) визначено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо. Частиною першою статті 14 вказаного вище Закону визначено, що Торгово-промислова палата України здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, інших законів, нормативно-правових актів та свого Статуту. Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) визначений Регламентом засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що затверджений Рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 року № 44(5), який набрав чинності з 18.12.2014 року та чинний на момент виникнення спірних правовідносин. Статтею 6.1. вказаного Регламенту передбачено, що підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» в редакції від 02.09.2014 року, а також визначених сторонами за договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими, відомчими та/чи іншими нормативними актами, які вплинули на зобов`язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений відповідно договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими та/чи іншими нормативними актами. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. До кожної окремої заяви додається окремий комплект документів (стаття 6.2.) Якщо сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) виданий щодо обставин, які на момент його видачі тривають та період дії яких встановити неможливо, Заявник, після закінчення дії таких обставин, має право звернутися до ТПП України/регіональної ТПП для засвідчення форс-мажорних обставин за подальший період з дня, наступного за датою видачі сертифікату до дня їх закінчення. Засвідчення форс-мажорних обставин у такому випадку проводиться на загальних засадах відповідно до цього Регламенту. На час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) визначений регламентом, що затверджений рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 року № 44(5), який і має застосовуватись до спірних правовідносин. Вказаним Порядком передбачено, що засвідченню підлягають форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) по кожному окремому податковому та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання якого настало згідно нормативно - правових актів, проте таке виконання стало неможливим через наявність зазначених обставин. Водночас, сертифікат не може засвідчувати форс-мажорні обставини на майбутнє. У разі якщо сертифікат про форс-мажорні обставини виданий щодо обставин, які на момент його видачі тривають та період дії яких встановити неможливо, заявник, після закінчення дії таких обставин, має право звернутися до ТПП України для засвідчення форс-мажорних обставин за подальший період саме з дня, наступного за датою видачі сертифікату до дня їх закінчення. Отже, надані позивачем сертифікати (висновки) Торгово-промислової палати України не є належними доказами, які посвідчують обставини непереборної сили відносно порушення приписів податкового законодавства, оскільки такі видані більше, аніж за рік до спірних правовідносин, і фактично засвідчують обставини непереборної сили у період з 14.04.2014 року до моменту його видачі - 05.09.2014 року. До того ж, сертифікат № 2891/05-4 від 05.09.2014 року стосується пунктів 100.4 і 100.5 статті 100 ПК України, а про засвідчення неможливості своєчасного вчинення дій щодо реєстрації податкових накладних, а також сплати податку на додану вартість у ньому не йдеться (т. 1 а.с. 91, 92) Зазначення у вказаних сертифікатах того, що на момент їх видачі обставини непереборної сили тривають та дату закінчення їх терміну встановити неможливо, не є доказом того, що такі Сертифікати засвідчують відповідні обставини безстроково, тобто на майбутнє. Навпаки, враховуючи, що у грудні 2014 року Порядок засвідчення форс-мажорних обставин був затверджений в новій редакції, який має застосовуватись до спірних правовідносин та в якому фактично було уточнено, що якщо на момент видачі Сертифікату обставини непереборної сили тривають та період дії яких встановити неможливо, то, заявник має право звернутися до ТПП України для засвідчення форс-мажорних обставин за подальший період саме з дня, наступного за датою видачі сертифікату. Позивач у спірних правовідносинах мав би звернутись до ТПП України після виникнення відповідних обставин, оскільки засвідченню підлягають обставини непереборної сили по кожному окремому податковому обов`язку та відносно обов`язку, виконання якого вже настало, згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом. Проте на момент видачі позивачу Сертифікатів від 05.09.2014 року, обов`язку у позивача зареєструвати податкові накладні, а також сплатити податок на додану вартість за спірний період не виникало. Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду в постанові від 3 вересня 2020 року у справі № 805/1693/17-а. Таким чином, податкове повідомлення-рішення № 0002065005 від 27.03.2020 року в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) на суму 291850 грн. є також правомірним. Щодо застосування штрафних санкцій за податковим повідомленням-рішенням № 0002045005 від 27.03.2020 року. Щодо розрахунку штрафних санкцій, відповідач, всупереч п. 73 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України не здійснив перерахунок суми штрафу та не надіслав позивачеві нове податкове повідомлення-рішення на суму 3400 грн. Згідно з пунктом 37.1 статті 37 ПК України підстави для виникнення, зміни і припинення податкового обов`язку, порядок і умови його виконання встановлюються цим Кодексом або законами з питань митної справи. 23 травня 2020 року набули чинності положення Закону України від 16 січня 2020 року № 466-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві" (далі - Закон № 466-ІХ). Цим законодавчим актом доповнено підрозділ 2 розділу XX "Перехідні положення" ПК України пунктом

73. Згідно пункту 73 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України (у чинній редакції), штрафи за порушення платниками податку на додану вартість граничного строку для реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, за операціями, що звільняються від оподаткування податком на додану вартість, операціями, що оподатковуються податком на додану вартість за нульовою ставкою, операціями, що не передбачають надання податкової накладної отримувачу (покупцю), а також податкової накладної, складеної відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу у разі здійснення операцій, визначених підпунктами "а" - "г" пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу, та розрахунку коригування, складеного до такої податкової накладної, податкової накладної, складеної відповідно до статті 199 цього Кодексу, та розрахунку коригування, складеного до такої податкової накладної, податкової накладної, складеної відповідно до абзацу одинадцятого пункту 201.4 статті 201 цього Кодексу, та розрахунку коригування, складеного до такої податкової накладної, нараховані платникам податків протягом періоду з 1 січня 2017 року до дати набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві", строк сплати грошових зобов`язань за якими не настав або грошові зобов`язання за якими неузгоджені (відповідні податкові повідомлення-рішення знаходяться в процедурі адміністративного або судового оскарження та грошові зобов`язання за ними не сплачено) станом на дату набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві", застосовуються в розмірі 1 відсотка обсягу постачання (без податку на додану вартість), але не більше 510 гривень. Контролюючий орган за місцем реєстрації платника податку здійснює перерахунок суми штрафу і надсилає (вручає) такому платнику нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним). Суд визнає, що такий підхід законодавця загалом відповідає принципу «доброго врядування» і «належної адміністрації» в світлі практики ЄСПЛ. В пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04) ЄСПЛ підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява №10373/05, пункту 51). Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). За змістом наведеної норми законодавцем, який виявив певні недоліки (непропорційність) у механізмі відповідальності за несвоєчасну реєстрацію податкової накладної, що не надається покупцю товарів, Законом № 466-ІХ чітко закріплено, що пункт 73 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" ПК України підлягає застосуванню до штрафів, нарахованих платникам податків з 1 січня 2017 року, у разі, якщо відповідні податкові повідомлення-рішення знаходяться в процедурі адміністративного або судового оскарження (без обмеження інстанційності судового розгляду) та грошові зобов`язання за ними не сплачено станом на дату набрання чинності цим Законом. Отже, наведеними приписами закону платники податків звільняються від надмірного тягаря відповідальності, встановленого раніше чинними нормами податкового законодавства, за наведених у пункті 73 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" ПК України умов. В рішенні від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99 Конституційний Суд України дійшов висновку, що надання зворотної дії в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті. Зворотна дія нормативно-правового акта у часі (ex post facto) - це дія нового нормативно - правового акта на факти та відносини, що мали місце до набуття ним чинності. Сстаном на час розряду справи в суді чинною і такою, що підлягає до застосування, є редакція пункту 73 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, якою впроваджено ретроактивну (тобто таку, яка передбачає, що дата вступу в силу та дата набрання чинності акта збігаються, однак він змінює на майбутнє правові наслідки діянь та подій, які мали місце до набрання ним чинності) дію закону у відповідних правовідносинах. Зазначена позиція узгоджується з постановою Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 1.380.2019.001225). Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що податкове повідомлення-рішення № 0002045005 від 27.03.2020 року, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) на суму 583700 грн. є протиправним та підлягає скасуванню, враховуючи обов`язок контролюючого органу самостійно здійснити перерахунок суми штрафу і надіслати (вручити) такому платнику нове податкове повідомлення-рішення. Здійснення розрахунку штрафної санкції є дискреційними повноваженнями податкового органу та суд не може підміняти вказаний орган в частині виконання ним безпосередніх функцій. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Рішення суду в частині відмови у задоволенні позову про визнання протиправним та скасування рішення Державної податкової служби України від 16.06.2020 року № 18596/6/99-00-06-02-02-26 сторонами не оскаржене. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Отже, спір за суттю вимог судом першої інстанції вирішений правильно, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, внаслідок чого відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду. Керуючись ст. ст. 195, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Високовольтні мережі», Офісу великих платників податків ДПС - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 5 листопада 2020 року у справі № 200/6156/20-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Високовольтні мережі» до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішення - залишити без змін. Повний текст постанови складений 23 лютого 2021 року. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий І.В. Геращенко Судді: Е.Г. Казначеєв Г.М. Міронова