Постанова 4850 № 200/8398/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 лютого 2021 року справа №200/8398/20-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Гаврищук Т.Г. суддів: Геращенка І.В. Сіваченка І.В. за участю секретаря судового засідання Кобець О.А. за участю сторін по справі: позивач: не з`явився відповідач: Зубар М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях на рішення Донецького окружного адміністративного суду (суддя Бабіч С.І.) від 14 жовтня 2020 року (повний текст рішення складено 14 жовтня 2020 року у м.Слов`янську) по справі №200/8398/20-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях про визнання протиправними дій і зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях про визнання протиправними дії щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення за період служби позивача з 20 липня 2009 року по 27 листопада 2018 року; зобов`язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період служби з 20 липня 2009 року по 27 листопада 2018 року, встановивши базовим місяцем індексації грошового забезпечення липень 2009 року; стягнення середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з середньоденного грошового забезпечення у розмірі 169,80 грн. за період з 27 листопада 2018 року по дату винесення судового рішення.. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2020 року позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність дії щодо ненарахування та невиплати суми індексації грошового забезпечення за період з 20 липня 2009 року до 27 листопада 2018 року; зобов`язання нарахувати та виплати індексацію грошового забезпечення за період служби з 20 липня 2009 року до 27 листопада 2018 року; зобов`язання виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 27 листопада 2018 року по 15 жовтня 2020 року, в сумі 1000 (одна тисяча) гривень. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції у частині визнання протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачеві індексації грошового забезпечення за період з 20.07.2009р. по 27.11.2018р. та зобов`язання нарахувати і виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за цей період та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Відповідач вважає, що ненадання відповідачем до суду відомостей про нарахування та виплату індексації позивачу за період з 20.07.2009 по липень 2014 року не може бути розцінено, як не доведення відповідачем факту нарахування та виплати належних позивачу сум індексації. Позивач, в свою чергу, також не володіє даними та доказами щодо нарахування та виплати йому індексації за період служби до квітня 2014р..Таким чином, оскільки, наявні у справі матеріали не дозволяють встановити наявність або відсутність факту нарахування та виплати позивачу сум індексації за вказаний період, відповідач вбачає відсутність підстав для задоволення вимоги позивача щодо визнання протиправними не нарахування та невиплати йому відповідачем індексації за період з 20.07.2009 по липень 2014 року включно. Судом першої інстанції також не було враховано, що у Державному бюджеті України та, відповідно, у кошторисі відповідача на 2014 рік не були передбачені бюджетні асигнування для проведення індексації. У зв`язку з цим, відповідач правомірно не виплачував позивачу спірні суми у період з серпня 2014 року по грудень 2014 року. В матеріалах справи міститься довідка від 29.09.2020р.№15/166, в якій вказувалося на відсутність відповідних фінансових ресурсів для виплати індексації у цей період. Відповідач також зазначає, що статтею 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та пункту 6 Порядку, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 р. № 1013, встановлено, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік. Відповідно до вимог частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, відзив на скаргу, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного. Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується витягом із протоколу Комісії Центрального управління СБ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у СБ України від 17 серпня 2015 року № 12/VIII/2015/56 (а.с. 7). Відповідно до довідки Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях № 1 від 14.02.2019 року позивач проходив військову службу в 2 управління (з дислокацією у м. Маріуполь Донецької області) Служби безпеки України з 20 липня 2009 року та наказом начальника Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях від 26 листопада 2018 року № 689-ос, виключений зі списків особового складу з 27 листопада 2018 року. Позивач звернувся до відповідача із заявою від 22.07.2020 року, в якій просив надати відомості про суми нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення за весь період служби з 20.07.2009 року по 27.11.2018 рік окремо по роках і місяцях (а.с. 52). Листом від 04.08.2020 року № 78/2/15/Г-176/11/149 відповідач повідомив позивача, що згідно частиною шостою статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та абзацом одинадцятим пункту 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік. Також, відповідно до частини першої статті 48 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Зазначено, що у державних бюджетах України на 2009-2018 роки та, відповідно, у кошторисах ГУ СБУ на ці роки не були передбачені фінансові ресурси для виплати індексації військовослужбовцям ГУ СБУ. У зв`язку з цим, вбачається правомірність невиплати позивачу індексації за 2009-2018 роки (а.с. 11). Згідно довідки відповідача № 15/104 від 04.08.2020 року про грошове забезпечення позивача середньоденне грошове забезпечення з 2009 року по 2018 рік становить 169 грн. 80 коп., а середньомісячне грошове забезпечення з 2009 року по 2018 рік становить 5120 грн. 66 коп. (а.с. 10). Згідно довідки від 12.10.2020 року № 15/179 грошова компенсація речового майна 31124,86 грн. перерахована на картковий рахунок позивача 19.03.2019 року. Грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учасника бойових дій 16866,27 грн. перерахована на картковий рахунок 15.04.2020 року (а.с. 53). Відповідно до змісту довідки Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях № 15/180 від 12.10.2020 року про розмір грошового забезпечення позивача за період проходження служби в Головному управлінні Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях, відсутні відомості про нарахування відповідачем на користь позивача індексації грошового забезпечення у період з 20 липня 2009 року по 27 листопада 2018 року (а.с. 54) Наведені обставини сторонами не оспорюються. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 року №2017-ІІІ (із змінами та доповненнями) визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій. За приписами статті 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" виключно законами України визначається індексація доходів громадян. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. У відповідності до статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі Закон № 1282-ХІІ) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Приписами частини другої статті 5 Закону № 1282-ХІІ передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Згідно частини шостої статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 28.12.2014 р. N 76-VIII, та від 03.10.2017 р. N 2148-VIII) проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, згідно пункту 2 якого індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення. За приписами пункту 6 Порядку виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що індексація доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін є державною гарантією надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян, у тому числі військовослужбовцям. Оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним зі способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі №620/1892/19, від 23 вересня 2020 року у справі № 620/3282/18, від 16 вересня 2020 року у справі № 815/2590/18, від 19 серпня 2020 року у справі № 2040/5838/18. Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначив, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. На підставі системного аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців. З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про те, що відповідач зобов`язаний був проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) позивача у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, а тому правомірно задоволено позов. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про те, що положеннями Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 року №1282-XII та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться, вищевказаними нормативно-правовими актами, у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації. За таких обставин доводи відповідача стосовно відсутності видатків на виплату індексації грошового забезпечення, колегією суддів не прийнято до уваги. Доводи апеляційної скарги щодо нарахування та виплати індексації за період з 20.07.2009р. по липень 2014 року колегією суддів не прийнято до уваги з огляду на лист від 04.08.2020 року № 78/2/15/Г-176/11/149, яким відповідач відмовив у виплати індексації позивачу саме внаслідок відсутності у державних бюджетах України на 2009-2018 роки та, відповідно, у кошторисах ГУ СБУ на ці роки, фінансових ресурсів для виплати індексації військовослужбовцям ГУ СБУ. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Судова колегія дійшла висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу та залишає судове рішення без змін. Керуючись статтями 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2020 року по справі №200/8398/20-а - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2020 року по справі №200/8398/20-а - залишити без змін. Вступна та резолютивна частина постанови прийнята у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 23 лютого 2021 року. Постанова у повному обсязі складена та підписана 23 лютого 2021 року. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з 23 лютого 2021 року та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий: Т.Г. Гаврищук Судді: І.В. Геращенко І.В. Сіваченко