Постанова КЦС ВС № 2-1513/2011

Постанова Іменем України 17 лютого 2021 року м. Київ справа № 2-1513/2011 провадження № 61-6124св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В., суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Шиповича В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Васильківська міська рада Київської області, ОСОБА_2 , третя особа - Васильківська міська державна нотаріальна контора, особа, яка подавала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Київського апеляційного суду від 01 березня 2019 року у складі судді Мережко М. В., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У травні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Васильківської міської ради Київської області, ОСОБА_2 , третя особа - Васильківська міська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування за законом. Позов мотивовано тим, що вона є спадкоємицею за законом після смерті свого дядька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті дядька відкрилася спадщина на 3/4 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , і вона є єдиною особою, яка вступила в управління та володіння спадковим майном, оскільки з 1967 року проживає у цьому будинку та несе витрати по його утриманню. Нотаріусом їй було відмовлено в оформленні спадкових прав через відсутність факту прийняття спадщини та документів, які підтверджують родинні відносини з померлим. З урахуванням зазначеного ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на 3/4 частини житлового будинку, що розташований на АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29 серпня 2011 року у складі судді Бабіша А. А. позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 3/4 частини житлового будинку, що розташований на АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом. Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач є племінницею спадкодавця та є його спадкоємицею п`ятої черги за законом. Після смерті спадкодавця пройшов значний проміжок часу, до нотаріальної контори крім позивача для отримання свідоцтва про право на спадщину на вказане спадкове майно спадкоємці ближчого ступеня споріднення не зверталися і спадщина ніким прийнята не була. Позивач з 1967 року проживає у спадковому будинку, отже є такою, що фактично прийняла спадщину, у зв`язку із чим наявні підстави для визнання за нею права власності на спірне майно в порядку спадкування за законом після смерті дядька відповідно до вимог статей 1261-1265, 1269, 1270 ЦК України. Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції У лютому 2017 року з апеляційною скаргою на вказане рішення суду звернулась ОСОБА_3 , посилаючись на те, що вона є онукою рідного брата померлого ОСОБА_4 , а тому рішення суду першої інстанції порушує її права та обов`язки щодо спадкового майна. Ухвалою апеляційного суду Київської області від 07 червня 2017 року залучено до участі у справі правонаступника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 . Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 07 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, заочне рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29 серпня 2011 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 06 лютого 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 07 червня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження. При цьому, Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що, дійшовши висновку, що оскаржуваним рішенням не порушено права ОСОБА_3 , суд апеляційної інстанції одночасно відхилив її апеляційну скаргу та залишив оскаржуване рішення без змін, що не відповідає зазначеним нормам процесуального права. Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 березня 2019 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29 серпня 2011 року відмовлено. Ухвалу суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції не порушуються права та інтереси ОСОБА_3 , оскільки ОСОБА_5 (її дід) помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто ще за життя свого брата - спадкодавця ОСОБА_4 , а тому ОСОБА_3 , яка є двоюрідною онукою ОСОБА_4 , не може претендувати на отримання спадщини після смерті останнього, оскільки не проживала з ним на час смерті, не вступила в управління чи володіння спадковим майном, відповідної заяви у передбачений законом шестимісячний термін до нотаріальної контори не подавала. Отже, як з матеріалів справи, так і зі змісту оскаржуваного рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29 серпня 2011 року вбачається, що суд у своєму рішенні вирішив питання лише про права і обов`язки сторін у справі, якими є ОСОБА_1 , Васильківська міська рада Київської області, ОСОБА_2 Ніяких інших питань, в тому числі питань про права та обов`язки заявника ОСОБА_3 суд не вирішував. З огляду на те, що апеляційна скарга подана ОСОБА_3 після спливу більш як п`яти років з дня постановлення судового рішення, а також враховуючи, що заявник не є учасником цієї справи і суд першої інстанції не вирішував питання про її права, свободи, інтереси чи обов`язки, апеляційний суд вважав, що згідно приписів статті 358 ЦПК України необхідно відмовити ОСОБА_3 у відкритті апеляційного провадження. Короткий зміст вимог касаційної скарги У березні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_3 , у якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, вона просила скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та повернути справу на новий судовий розгляд зі стадії відкриття провадження. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції. У травні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до Васильківської міської ради Київської області, ОСОБА_2 , третя особа - Васильківська міська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування за законом призначено до судового розгляду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційну скаргу мотивовано тим, що, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що це апеляційне провадження вже відкрито ухвалою Київського апеляційного суду від 10 березня 2017 року, вказана ухвала про відкриття апеляційного провадження не скасовувалась і є чинною. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У квітні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_3 , у якому вона просила вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу апеляційного суду - без змін. Фактичні обставини справи, встановлені судами Рішенням народного суду Васильківського району Київської області від 22 вересня 1969 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про встановлення факту родинних відносин, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності, встановлено факт родинних відносин про те, що ОСОБА_7 є сином померлої у 1939 році ОСОБА_8 і рідним братом померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_9 . Зазначеним рішенням визнано право власності за ОСОБА_4 на 3/4 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , за ОСОБА_6 визнано право власності на 1/4 частини вказаного домоволодіння. Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_5 є батьком ОСОБА_9 , яка відповідно до свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 змінила своє прізвище після одруження на ОСОБА_10 . Згідно з наданого ОСОБА_3 свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 ОСОБА_5 є батьком ОСОБА_4 , який в свою чергу є батьком ОСОБА_11 , факт чого встановлено рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 30 березня 2016 року у справі № 289/18/16-ц. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 (дід ОСОБА_3 та батько ОСОБА_1 ) помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а його брат ОСОБА_7 (дядько ОСОБА_1 та двоюрідний дід ОСОБА_3 ) - помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню частково. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статті 292 ЦПК України 2004 року (чинного на час подачі апеляційної скарги) особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки. Аналогічне право особи, яка не брала участь у справі, закріплене у чинному ЦПК України. Так, відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Вказана норма кореспондується з пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України, згідно якого суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, встановлено, що судовим рішенням питання про права такої особи не вирішувалося. За змістом зазначених норм особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку виключно у випадку, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки. Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд встановив, що апеляційна скарга подана після спливу п`яти років із дня ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 не є учасником цієї справи і суд першої інстанції не вирішував питання про її права, свободи, інтереси чи обов`язки, також вказаним рішенням не порушено її права та інтереси, тому у цьому випадку неможливо керуватися винятком, передбаченим пунктом 1 частини другої статті 358 ЦПК України, для поновлення заявниці пропущеного річного строку на оскарження заочного рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29 серпня 2011 року. Проте повністю погодитися з таким висновком колегія суддів не може з огляду на таке. Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції не порушуються права та інтереси ОСОБА_3 , оскільки ОСОБА_5 (її дід) помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто ще за життя свого брата - спадкодавця ОСОБА_4 , а тому ОСОБА_3 , яка є двоюрідною онукою ОСОБА_4 , не може претендувати на отримання спадщини після смерті останнього, оскільки не проживала з ним на час смерті, не вступила в управління чи володіння спадковим майном, відповідної заяви у передбачений законом шестимісячний термін до нотаріальної контори не подавала. Отже, як з матеріалів справи, так і зі змісту оскаржуваного Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29 серпня 2011 року вбачається, що суд у своєму рішенні вирішив питання лише про права і обов`язки сторін у справі, якими є ОСОБА_1 , Васильківська міська рада Київської області, ОСОБА_2 . Ніяких інших питань, в тому числі питань про права та обов`язки ОСОБА_3 суд не вирішував. Тому посилання ОСОБА_3 на те, що оскаржуване рішення суду стосується її прав та обов`язків апеляційний суд обґрунтовано вважав безпідставними. Оскаржуване рішення стосується виключно сторін справи і не впливає ніяким чином на права ОСОБА_3 та не породжує у неї ніяких обов`язків. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки. Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції не врахував положення підпункту 11 пункту 1 розділу XIІІ «Перехідні положення» ЦПК України відповідно до якого заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. За таких обставин щодо апеляційної скарги ОСОБА_3 , яка подана у лютому 2017 року, тобто до набрання чинності ЦПК України, не могло було прийнято рішення про відмову у відкритті провадження на підставі частини другої статті 358 ЦПК України (апеляційну скаргу було подано після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення), тому що такі вимоги процесуального закону не діяли до набрання чинності цієї редакції Кодексу. Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на конкретні обставини у цій справі, та враховуючи те, що рішення суду першої інстанції стосується виключно сторін справи і не впливає ніяким чином на права ОСОБА_3 та не породжує у неї ніяких обов`язків, а тому у неї відсутнє право на його оскарження до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку, що за обставин цієї справи ухвала Київського апеляційного суду від 01 березня 2019 року підлягає зміні шляхом виключення посилання суду на положення статті 358 ЦПК України та викладення її мотивувальної частини у редакції цієї постанови, що не вплине на правильні по суті висновки апеляційного суду про відсутність права заявниці на оскарження зазначеного судового рішення. При цьому Верховний Суд приймає до уваги ті обставини, що провадження у цій справі триває з 2011 року, справа розглядалася трьома судовими інстанціями, всі обставини у справі досліджені і їм надана належна оцінка, й те, що за цей тривалий період часу відбулися зміни у процесуальному законодавстві, тому вирішення питання про відмову у прийнятті, чи закриття провадження у справі, відкрите за апеляційною скаргою особи, яка не приймала участі у справі і подала апеляційну скаргу на рішення, яким питання про її права та обов`язки вирішено не було і у неї відсутнє право на оскарження такого судового рішення, не могло вплинути на права ОСОБА_3 . Водночас, Верховним Судом враховано важливий принцип остаточності судового рішення (Res Judicata), як складова принципу верховенства права, на обов`язковість дотримання якого неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях («Христов проти України», «Брумареску проти Румунії»), які є складовою національного законодавства України, джерелом права. Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Ухвалу Київського апеляційного суду від 01 березня 2019 року змінити з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович