Ухвала КЦС ВС № 240/842/18

Ухвала 22 лютого 2021 року м. Київ справа № 240/842/18 провадження № 61-2044ск21 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Коротенка Є. В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 14 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розподіл нежитлового приміщення в натурі, ВСТАНОВИВ: У листопаді 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом, в якому просили виділити їм в натурі у спільну часткову власність 2/3 частки нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 61 кв. м, по 1/2 частці кожній з позивачів; виділити ОСОБА_1 1/3 частки вказаного нежитлового приміщення, загальною площею 30,5 кв. м, та припинити право спільної часткової власності сторін на спірне нежитлове приміщення. Олександрівський районний суд Донецької області рішенням від 17 серпня 2020 року в задоволенні позову відмовив. Донецький апеляційний суд постановою від 14 січня 2021 року рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 17 серпня 2020 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив. В порядку поділу спільної часткової власності провести розподіл вбудованого нежитлового приміщення загальною площею 91,5 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до варіанту № 1, запропонованому згідно з висновком експерта від 06 серпня 2019 року № 2485/2486, та виділив в натурі на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 2/3 частки приміщення загальною площею 61 кв. м, по 1/2 частці з 2/3, кожній, а саме: торгівельний зал, площею 20,8 кв. м (номер експлікації - 1); кабінет завідуючого, площею 8,5 кв. м (н.е. 2); коридор, площею 3,9 кв. м (н.е. 3); матеріальну (склад), площею 10 кв. м (н.е. 7); матеріальну (склад), площею 6,0 кв. м (н.е. 9); матеріальну (склад), площею 4,9 кв. м (н.е. 10); санвузол, площею 3,3 кв. м (н.е. 11); частину коридору, площею 3,6 кв. м (н.е. 4). ОСОБА_1 виділив в натурі на праві власності 1/3 частки приміщення загальною площею 30,5 кв. м, а саме: матеріальну (склад), площею 15,1 кв. м (н.е. 8); кімнату відпочинку (кабінет), площею 10,1 кв. м (н.е. 6); комору, площею 1,8 кв. м (н.е. 5); частину коридору, площею 3,5 кв. м (н.е. 4). Зобов`язав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розділити приміщення № 4 перегородкою (згідно з додатком № 1 висновку експерта судової будівельно-технічної експертизи від 06 серпня 2019 року № 2485/2486). Зобов`язав ОСОБА_1 зробити дверний отвір із приміщення № 6 назовні (згідно з додатком № 1 висновку експерта судової будівельно-технічної експертизи від 06 серпня 2019 року № 2485/2486). Зобов`язав ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розділи всі інженерні комунікації, та/або особові рахунки, при узгоджені з відповідними установами на підставі спеціальних дозвільних документів, які надаються уповноваженими органами державної влади та сплатити вартість переобладнання інженерних комунікацій пропорційно до виділеної за рішенням суду частки, а саме: відповідно 2/3 необхідних витрат на переобладнання - ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та 1/3 необхідних витрат на переобладнання - ОСОБА_1 , нежитлового приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Припинив право спільної часткової власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на нежитлове приміщення загальною площею 91,5 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішив питання щодо розподілу судових витрат. 02 лютого 2021 року ОСОБА_1 подала засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на постанову Донецького апеляційного суду від 14 січня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, - дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам. - не нижче його балансової вартості. Прожитковий мінімум для працездатних осіб обчислюється станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» передбачено, що у 2021 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2021 року (на час подання касаційної скарги) - 2 270 грн. Предметом позову у цій справі є виділення частки нежитлового приміщення в натурі на праві власності, а саме - нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , вартість якого згідно з висновком експерта від 06 серпня 2019 року № 2485/2486 складає 186 587 грн, що станом на 01 січня 2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270 грн х 100 = 227 000 грн). Тому справа є малозначною в силу вимог пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України і окремого визнання її такою не потребує. Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню. Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Верховний Суд дослідив та взяв до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановив випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Верховний Суд також врахував, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявники не продемонстрували наявності виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. Наведене повністю узгоджується з правовою позицією, сформованою Європейським судом з прав людини у справі «Azyukovska v. Ukraine» («Азюковська проти України») рішення від 09 жовтня 2018 року. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року). Оскільки оскаржувані заявником судове рішення ухвалено у малозначній справі і воно не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити. Зазначення у постанові Донецького апеляційного суду від 14 січня 2021 року про можливість оскарження цієї постанови в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки справа є малозначною, а тому ухвалені у ній судові рішення касаційному оскарженню не підлягають. У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження не підлягає окрему розгляду клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії постанови Донецького апеляційного суду від 14 січня 2021 року. Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 14 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розподіл нежитлового приміщення в натурі. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: А. Ю. Зайцев В. С. Жданова Є. В. Коротенко