Постанова КЦС ВС № 766/10656/17

Постанова Іменем України 19 лютого 2020 року м. Київ справа № 766/10656/17 провадження № 61-17373св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Суворовський районний відділ Державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), державний реєстратор Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Херсонської міської ради Херсонської області Остапенко Сергій Миколайович, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Херсонського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року в складі колегії суддів: Майданіка В. В., Кутурланової О. В., Орловської Н. В., ВСТАНОВИВ: Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Короткий зміст позовних вимог У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Суворовський районний відділ Державної виконавчої служби міста Херсона Головного територіального управління юстиції у Херсонській області (далі - Суворовський РВ ДВС міста Херсона ГТУЮ у Херсонській області), назву якого змінено на Суворовський районний відділ Державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), державний реєстратор відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Херсонської міської ради Херсонської області Остапенко С. М., про визнання правочину недійсним, скасування державної реєстрації, визнання права власності. Позовна заява мотивована тим, що 03 квітня 2017 року Державне підприємство «Сетам» (далі - ДП «Сетам») провело електронні торги з реалізації нежитлового приміщення № 9 літ. «А», розташованого на 6 поверсі будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 21,6 кв. м. Торги відбулися і позивача визнано переможцем. ОСОБА_1 придбала вищевказане майно за ціною продажу на прилюдних торгах. Спірне майно на час продажу на електронних торгах належало ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 07 лютого 2006 року. Звернувшись до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право власності на нерухоме майно, яке було придбане на електронних торгах, позивач дізналася, що відбулася зміна власника майна, у зв`язку з чим нотаріус видав постанову про відмову у вчиненні такої нотаріальної дії. У подальшому ОСОБА_1 дізналася, що 10 травня 2017 року державним реєстратором Остапенком С. М. здійснено державну реєстрацію договору купівлі-продажу від 02 квітня 2007 року, відповідно до якого власником спірного приміщення є ОСОБА_2 . Вказувала, що право власності на нерухоме майно у ОСОБА_2 виникло з моменту державної реєстрації, тобто з 10 травня 2017 року, проте така реєстрація майна є незаконною, оскільки на час її здійснення існував та існує арешт на все нерухоме майно власника, яким до 10 травня 2017 року була ОСОБА_3 . На підставі викладеного, ОСОБА_1 просила: визнати недійсним нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу від 02 квітня 2007 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , предметом якого є нежитлове приміщення № 9 на АДРЕСА_1 , загальною площею 21,6 кв. м; скасувати державну реєстрацію від 10 травня 2017 року договору купівлі-продажу від 02 квітня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Маршаловою Л. В., відповідно до якого власником спірного майна є ОСОБА_2 ; визнати за нею (позивачем) право власності на вищевказане нежитлове приміщення. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 18 вересня 2018 року (в складі судді Дорошинської В. Е.) позов задоволено частково. Скасовано державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1250828665101 - приміщення № 9 на АДРЕСА_1 , проведену 10 травня 2017 року відповідно до договору купівлі-продажу, виданого 02 квітня 2007 року приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Маршаловою Л. В., власником якого є ОСОБА_2 , номер запису про право власності у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 20461470. Визнано право власності на нежитлове приміщення № 9 на АДРЕСА_1 , загальною площею 21,6 кв. м, за ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 судові витрати на користь ОСОБА_1 по 449,50 грн з кожного. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 у визначеному законом порядку набула право власності на спірне нерухоме майно, а реєстрація цього ж майна за ОСОБА_2 проведена з порушенням вимог матеріального права, оскільки державний реєстратор не взяв до уваги, що зазначене майно перебуває під арештом та триває процедура його реалізації через електронні торги. Постановою Херсонського апеляційного суду від 29 січня 2019 року (в складі колегії суддів: Чорної Т. Г., Пузанової Л. В., Склярської І. В.) рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 18 вересня 2018 року в частині щодо скасування державної реєстрації та визнання права власності скасовано та прийнято у цій частині нову постанову про відмову в задоволенні вказаних вимог. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що місцевий суд ухвалив рішення про права, свободи, інтереси та обов`язки суб`єкта державної реєстрації, який не був залучений до участі у справі відповідачем, а залучений як третя особа, що, відповідно до вимог статті 376 ЦПК України, є безумовною підставою для скасування судового рішення у цій частині та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову. Апеляційний суд також дійшов висновку, що із зазначених вище підстав підлягає скасуванню і рішення суду в частині визнання права власності за позивачем на спірне майно відповідно до статті 328 ЦК України, оскільки ця норма права спірні правовідносини не регулює, а у разі скасування державної реєстрації ОСОБА_2 на нерухоме майно, позивач не буде позбавлена можливості у позасудовому порядку отримати свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів. Постановою Верховного Суду від 19 червня 2019 року (в складі колегії суддів: Луспеника Д. Д., Воробйової І. А., Кривцової Г. В., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.) постанову Херсонського апеляційного суду від 29 січня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова касаційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до належного відповідача, а суд апеляційної інстанції помилково дійшов протилежного висновку та фактично не переглянув справу в апеляційному порядку по суті позовних вимог, не перевірив рішення місцевого суду на предмет законності й обґрунтованості, дійшовши передчасного висновку про скасування рішення суду першої інстанції у частині щодо скасування державної реєстрації та визнання права власності й відмови у задоволенні вказаних позовних вимог. Крім того, державний реєстратор залучений до участі у справі як третя особа, у процесі реалізував свої права та обов`язки, а рішення місцевого суду не оскаржив. Постановою Херсонського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 18 вересня 2018 року скасовано й ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що приватний нотаріус Маршалова Л. В., посвідчивши договір купівлі-продажу від 02 квітня 2007 року та зареєструвавши його у реєстрі за № 1268, виступила в якості реєстратора вказаного правочину. З моменту реєстрації вказаного договору, тобто з 02 квітня 2007 року, право власності на спірне нерухоме майно виникло у ОСОБА_2 як у покупця. Позивач не є учасником оспорюваного договору купівлі-продажу від 02 квітня 2007 року, її права цим договором не порушені, тому в задоволенні вимоги про визнання вказаного договору недійсним слід відмовити. ОСОБА_1 придбала на прилюдних торгах, які проводилися з метою погашення заборгованості ОСОБА_3 перед банком, майно, яке не належало останній. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Херсонського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року, рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 18 вересня 2018 року залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 на електронних торгах придбала нежитлове приміщення № НОМЕР_1 на АДРЕСА_1 , яке на час проведення цих торгів належало ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 07 лютого 2006 року. Крім того, до проведення електронних торгів державний виконавець наклав арешт на майно боржника - ОСОБА_3 , зокрема і на спірне нежитлове приміщення. Проте апеляційний суд не дав цим обставинам належної правової оцінки. Разом з тим, договір купівлі-продажу від 02 квітня 2007 року, відповідно до умов якого ОСОБА_3 продала ОСОБА_2 спірне майно, не був зареєстрований у державному реєстрі, тому в останньої не виникло право власності на це майно. Право власності на нерухоме майно за договором купівлі-продажу виникає з моменту державної реєстрації цього правочину, отже на час проведення електронних торгів саме ОСОБА_3 була власником нежитлового приміщення № 9 на АДРЕСА_1 , тому ОСОБА_1 після проведення цих торгів має право на набуття зазначеного майна у власність. При цьому, внаслідок неправомірних дій відповідачів порушено права та інтереси позивача. Так, відповідачі з порушенням вимог закону зареєстрували спірне нерухоме майно за ОСОБА_2 лише після проведення електронних торгів, тому ОСОБА_1 не може отримати свідоцтво про право власності на своє нерухоме майно. Апеляційний суд залишив поза увагою, що позивач придбала майно на прилюдних торгах, тому вона є добросовісним набувачем. Крім того, до участі у справі не залучили як третіх осіб Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») та ДП «Сетам». Позиція іншого учасника справи ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вона є законною та обґрунтованою. Вказувала, що на час укладення договору купівлі-продажу від 02 квітня 2007 року частина третя статті 334 ЦК України передбачала, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення. Оскільки сторони вказаного договору дотрималися вимоги закону щодо його нотаріального посвідчення, тому цей правочин є чинним, а ОСОБА_2 з дотриманням вимог закону набула у власність нежитлове приміщення № 9 на АДРЕСА_1 . Нотаріус зареєструвала договір купівлі-продажу у реєстрі за № 1268 02 квітня 2007 року, виступивши у якості реєстратора цього правочину, тому з указаної дати саме ОСОБА_2 є власником спірного майна. При цьому не має жодного значення той факт, що реєстрація права власності була здійснена 10 травня 2017 року. Інші учасники справи відзиву на касаційну скаргу не направили. Провадження у суді касаційної інстанції Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1 18 вересня 2019 року. Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи Суди встановили, що за договором купівлі-продажу від 02 квітня 2007 року ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_2 купила приміщення № 9 літ. «А», загальною площею 21,6 кв. м, розташоване на 6 поверсі будинку АДРЕСА_1 . Відповідно до витягу з Державного реєстру правочинів від 02 квітня 2007 року зазначений вище договір як основний документ правочину посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Маршаловою Л. В. у реєстрі нотаріальних дій за номером 1268. Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, державна реєстрація права власності на спірне майно за вищевказаним правочином була здійснена 10 травня 2017 року державним реєстратором Херсонської міської ради Херсонської області Остапенком С. М. за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1250828665101, внесено відповідний запис про те, що власником приміщення № НОМЕР_1 , загальною площею 21,6 кв. м, на АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 ; підстава виникнення права власності - договір купівлі-продажу від 02 квітня 2007 року. Суди також встановили, що відповідно до повідомлення Суворовського РВ ДВС міста Херсона ГТУЮ у Херсонській області на виконанні цього відділу перебуває виконавче провадження № 51201306 по виконавчому листу № 668/15037/15, виданому 16 травня 2016 року Херсонським міським судом Херсонської області, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» боргу у розмірі 845 668,77 грн. Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 29 серпня 2012 року державним виконавцем винесено постанову про накладення арешту на все майно боржника та заборону на його відчуження. Державним виконавцем 10 червня 2016 року складено акт опису та арешту майна боржника, зокрема нежитлового приміщення № 9, загальною площею 21,6 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 . Зазначене вище нерухоме майно державним виконавцем передано на реалізацію організатору торгів - ДП «Сетам». Згідно з протоколом проведення електронних торгів від 03 квітня 2017 року № 247362 торги з реалізації нежитлового приміщення № 9 на АДРЕСА_1 відбулися та переможцем визнано ОСОБА_1 , яка придбала вищевказане майно за ціною продажу на прилюдних торгах. Після повного розрахунку переможця за придбане майно на підставі протоколу проведення електронних торгів, державний виконавець склав акт від 12 квітня 2017 року про проведені електронні торги з продажу спірного нежитлового приміщення. ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Черкашиної Н. І. із заявою про видачу свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, однак нотаріусом винесено постанову про відмову у вчинені нотаріальної дії, оскільки на час звернення заявника змінився власник майна, тому видати та зареєструвати свідоцтво на право власності не є можливим.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 правомірно набула право власності на спірне майно на електронних торгах, а реєстрація майна за ОСОБА_2 проведена з порушенням вимог законодавства, оскільки державний реєстратор не взяв до уваги, що майно перебуває під арештом і триває процедура його реалізації через електроні торги. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нову постанову про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що приватний нотаріус Маршалова Л. В., посвідчивши договір купівлі-продажу від 02 квітня 2007 року та зареєструвавши його у реєстрі за № 1268, виступила в якості реєстратора вказаного правочину. З моменту реєстрації вказаного договору, тобто з 02 квітня 2007 року, право власності на спірне нерухоме майно виникло у ОСОБА_2 як у покупця. Позивач не є учасником оспорюваного договору купівлі-продажу від 02 квітня 2007 року, її права цим договором не порушені, тому в задоволенні вимоги про визнання вказаного договору недійсним слід відмовити. ОСОБА_1 придбала на прилюдних торгах, які проводилися з метою погашення заборгованості ОСОБА_3 перед банком, майно, яке не належало останній. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного суду, враховуючи наступне. Правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України). Як встановлено вище, за договором купівлі-продажу від 02 квітня 2007 року ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_2 купила приміщення № 9 літ. «А», загальною площею 21,6 кв. м, розташоване на 6 поверсі будинку АДРЕСА_1 . Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України. Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України (в редакції, чинній на час укладення договору купівлі-продажу від 02 квітня 2007 року) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Частиною першою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Обґрунтовуючи свою юридичну заінтересованість про наявність цивільних прав та інтересів щодо спірного нерухомого майна, ОСОБА_1 вказувала, що це майно вона набула у власність за результатом проведених 03 квітня 2017 року електронних торгів, тому спірний договір купівлі-продажу та реєстрація 10 травня 2017 року за ОСОБА_2 права власності на це майно, порушує її законні права та інтереси, оскільки внаслідок укладення спірного правочину вона позбавлена можливості завершити оформлення права власності на приміщення № 9 літ. «А», загальною площею 21,6 кв. м, розташованого на 6 поверсі будинку АДРЕСА_1 . Разом з тим, відповідно до частин третьої та четвертої статті 334 ЦК України (в редакції, чинній на час укладення договору купівлі-продажу від 02 квітня 2007 року) право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації. Суди встановили, що укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу від 02 квітня 2007 року посвідчений та зареєстрований у державному реєстрі приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Маршаловою Л. В. 02 квітня 2007 року за номером 1268. Таким чином, вірним є висновок апеляційного суду, що після державної реєстрації договору купівлі-продажу від 02 квітня 2007 року у ОСОБА_2 виникло право власності на приміщення № НОМЕР_1 на АДРЕСА_1 . Вирішуючи спір суд апеляційної інстанції обґрунтовано посилався на частину четверту статті 334 ЦК України (у редакції, чинній на час укладення договору купівлі-продажу від 02 квітня 2007 року), а також правильно застосував цю норму права. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 554/904/16-ц (провадження № 61-5515св18), від 12 лютого 2020 року у справі № 761/17142/15-ц (провадження № 61-12309св19), від 16 грудня 2020 року у справі № 554/904/16-ц (провадження № 61-18631св19). Скасовуючи рішення місцевого суду та приймаючи нову постанову про відмову в позові, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що на час продажу спірного майна на електронних торгах його власником з 02 квітня 2007 року була ОСОБА_2 , яка не має відношення до заборгованості, яка виникла у попереднього власника цього майна - ОСОБА_3 , перед банком, та не має відношення до виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» боргу у розмірі 845 668,77 грн. Крім того, позивач не є учасником оспорюваного договору купівлі-продажу від 02 квітня 2007 року, її права цим договором не порушені. Вимога про скасування державної реєстрації спірної квартири є похідною від вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу зазначеної квартири, тому, з урахуванням встановлених вище обставин, задоволенню також не підлягає. Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що ОСОБА_1 на електронних торгах придбала нежитлове приміщення № НОМЕР_1 на АДРЕСА_1 , яке на час проведення цих торгів належало ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 07 лютого 2006 року, тому реєстрація 10 травня 2017 року за ОСОБА_2 права власності на це майно порушує її законні права та інтереси, оскільки остання набула права власності на це майно відповідно до договору купівлі-продажу від 02 квітня 2007 року, який того ж дня (02 квітня 2007 року) був зареєстрований нотаріусом у державному реєстрі. Отже, саме ОСОБА_2 була власником спірного майна на час проведення електронних торгів, а реєстрація за нею права власності лише 10 травня 2017 року не змінює цих обставин. Крім того, відповідно до статей 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення, внесені до даними Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - Реєстр), є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин. Так, згідно з даними Реєстру ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 01 грудня 2017 року відкрито провадження у справі № 766/20858/17 за позовом ОСОБА_2 до Суворовського РВ ДВС міста Херсона ГТУЮ у Херсонській області, ДП «Сетам», ПАТ КБ «ПриватБанк», треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання недійсними протоколу проведення електронних торгів та акта про реалізацію арештованого майна. Після повторного автоматичного розподілу ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 25 травня 2020 року призначено підготовче засідання в указаній справі. ОСОБА_2 не була позбавлена права захистити своє порушене право і скористалася цим правом, звернувшись до суду з позовом про визнання недійсними протоколу проведення електронних торгів та акта про реалізацію арештованого майна. Отже, результат проведених 03 квітня 2017 року електронних торгів є предметом судового спору, але в матеріалах справи відсутні докази його вирішення на час перегляду цієї справи судом касаційної інстанції. Доводи касаційної скарги, що до проведення електронних торгів державний виконавець наклав арешт на майно боржника - ОСОБА_3 , зокрема і на спірне нежитлове приміщення, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки накладення такого арешту не є підставою для визнання недійсним договору-купівлі продажу спірної квартири та визнання права власності на неї за позивачем. Безпідставними є доводи касаційної скарги, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону, оскільки вказана норма була викладена у частині четвертій статті 334 ЦК України відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» від 11 лютого 2010 року № 1878-VI, який набрав чинності 16 березня 2010 року, а спірний договір купівлі-продажу був укладений між його сторонами, посвідчений нотаріусом та зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій 02 квітня 2007 року, тобто до набрання чинності зазначеною нормою Закону. Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що до участі у справі не залучено як третіх осіб ПАТ КБ «ПриватБанк» і ДП «Сетам», оскільки заявником не доведено та судом не встановлено, на які права чи обов`язки таких осіб та яким чином може вплинути судове рішення, ухвалене за результатом вирішення спору в цій справі. ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім обставинам справи, яка в оскаржуваній частині ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції та не є достатніми для скасування постанови апеляційного суду. Доводи касаційної скарги по суті зводяться до переоцінки зібраних у справі доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України перебуває поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено. За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення апеляційного суду без змін. Щодо судових витрат Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Херсонського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: І. М. Фаловська С. О. Карпенко В. А. Стрільчук