Постанова КЦС ВС № 135/1682/16-ц

Постанова Іменем України 17 лютого 2021 року м. Київ справа № 135/1682/16-ц провадження № 61-18984св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , державне підприємство «Сетам» Міністерства юстиції України, особа, яка подала касаційну скаргу - товариство з обмеженою відповідальністю «Фрейр Компані», розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фрейр Компані» та касаційну скаргу ОСОБА_7 , яка підписана представником ОСОБА_15, на постанову Вінницького апеляційного суду від 23 січня 2020 року у складі колегії суддів: Шемети Т. М., Медвецького С. К., Оніщука В. В., ІСТОРІЯ СПРАВИ В жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, заступника начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Калинчука С. І., ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ДП «Сетам», про поділ спільного майна подружжя, визнання права власності на майно, виключення його з акту опису та звільнення з-під арешту, визнання недійсними електронних торгів, визнання недійсними протоколів проведення торгів, визнання недійсними актів про проведені торги, і з урахуванням уточнень позовних вимог, просила: визнати за ОСОБА_1 право власності на: земельну ділянку площею 0,1000 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; гараж з майстернею № НОМЕР_1 , розташований на даній земельній ділянці, за вказаною адресою; земельну ділянку площею 0,0026 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 ; житловий будинок з господарськими будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_2 ; земельну ділянку, площею 0,0500 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 ; земельну ділянку, площею 0,2261 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 ; земельну ділянку, площею 0,0024 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; гараж, розташований за адресою: АДРЕСА_1 та виключити вказане майно з акту опису; визнати недійсними електронні торги від 05 вересня 2018 року, 06 вересня 2018 року, 17 вересня 2018 року, 10 вересня 2018 року, 20 серпня 2018 року, 28 серпня 2018 року, 02 липня 2018 року, 23 серпня 2018 року, протоколи та акти про їх проведення; протоколи проведення електронних торгів від 05 вересня 2018 року; акт про проведення електронних торгів від 17 січня 2019 року, протоколи проведення електронних торгів від 10 вересня 2018 року та акт проведення електронних торгів від 01 лютого 2019 року. У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з заявою про забезпечення позову. Заява мотивована тим, що відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, не дивлячись на наявність спору щодо нерухомого майна, продав частину нерухомого майна та продовжує його продаж на електронних торгах. Також майно, яке є предметом спору, продовжує умисно відчужуватись третім особам, а тому вона вважає, що невжиття заходів забезпечення позову унеможливить ефективний захист та виконання рішення суду. ОСОБА_1 просила: накласти арешт на: земельну ділянку площею 0,1000 га, яка розташована за адресою м. Ладижин СТ «Протон», кадастровий номер 0510600000:07:002:0515 (державний акт право власності на земельну ділянку серія ВН № 119381 від 25 червня 2003 року), гараж з майстерною НОМЕР_1 загальною площею 422,5 кв.м, що розташований на земельній ділянці площею 0,1000 га, за адресою м. Ладижин СТ «Протон», кадастровий номер 0510600000:07:002:0515 (державний акт право власності на земельну ділянку серія ВН № 119381 від 25 червня 2003 року), земельну ділянку площею 0,0026 га, кадастровий номер 0510600000:07:002:0383, що розташована в АДРЕСА_2 , земельну ділянку площею 0,2261 га, кадастровий номер 0510600000:07:002:0380, що розташована в АДРЕСА_2 , земельну ділянку площею 0,0024 га, кадастровий номер 0510600000:07:002:0382, що розташована в АДРЕСА_2 (державний акт серія ЯИ № 256740 від 30 грудня 2009 року), гараж № НОМЕР_2 загальною площею 19,3 кв. м, що розташований за адресою АДРЕСА_1 ; забезпечити позов шляхом зупинення продажу наступного арештованого майна: житлового будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_2 , загальною площею 108,9 кв. м, житловою площею 72,1 кв. м., земельної ділянки по АДРЕСА_2 , площею 0,0500 га, кадастровий номер 0510600000:07:002:0379. Питання про вжиття заходів забезпечення позову неодноразово розглядалось судами. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції Ухвалою Тульчинського районного суду Вінницької області від 29 жовтня 2019 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що обов`язковою передумовою вжиття заходів для забезпечення позову, яке допускається на протязі всього строку розгляду справи, є обґрунтована наявність такої необхідності. Суд, виходячи з конкретних доказів, повинен встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. При цьому, цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, під час вирішення клопотань про забезпечення позову суд лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову. Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб. З огляду на те, що у даний час рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 01 червня 2012 року, яке набрало законної сили 01 серпня 2012 року, не виконано, з метою недопущення зупинення виконання даного судового рішення, яке набрало законної сили, суд першої інстанції вважав, що у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити. Суд першої інстанції вказав, що після подання 31 липня 2019 заяви про забезпечення позову позивач 09 вересня 2019 подала заяву про збільшення позовних вимог до відповідачів ОСОБА_2 , заступника начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Калинчука С.І., ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ДП «Сетам», ТОВ «Фрейр Компані», у якій, крім заявлених позовних вимог просила також визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Вінницькій області від 09 січня 2019 року про передачу майна в рахунок погашення боргу та акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу; скасувати записи про реєстрацію права власності від 10 червня 2019 року та 01 березня 2019 року. Таким чином, на час подання 31 липня 2019 позивачем заяви про забезпечення позову, позов був пред`явлений до ОСОБА_2 , заступника начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Калинчука С.І., ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ДП «Сетам». у справі підготовче судове засідання не проводилось, а питання щодо залучення співвідповідачів вирішується виключно за клопотанням позивача. Право на зміну чи збільшення позовних вимог надано позивачу до початку підготовчого судового засідання. Крім того, право на визначення кола відповідачів також надано позивачу. У своїй заяві він самостійно, на власний розсуд, вирішує хто має бути відповідачем. законодавцем визначено особливий порядок вирішення питання щодо забезпечення позову. Враховуючи викладене, суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову з наведених вище підстав. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Вінницького апеляційного суду від 23 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Тульчинського районного суду Вінницької області від 29 жовтня 2019 року скасовано. Заяву ОСОБА_1 , про забезпечення позову задоволено частково та накладено арешт на наступне майно: земельну ділянку площею 0,1000 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0510600000:07:002:0515; гараж з майстерною НОМЕР_1 загальною площею 422,5 кв. м, що розташований на земельній ділянці площею 0,1000 га, за адресою : АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0510600000:07:002:0515; земельну ділянку площею 0,0026 га, кадастровий номер 0510600000:07:002:0383, що розташована в АДРЕСА_2 ; земельну ділянку площею 0,2261 га, кадастровий номер 0510600000:07:002:0380, що розташована в АДРЕСА_2 ; земельну ділянку площею 0,0024 га, кадастровий номер 0510600000:07:002:0382, що розташована в АДРЕСА_3 ); гараж № НОМЕР_2 загальною площею 19,3 кв. м, що розташований за адресою : АДРЕСА_1 . житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_2 , загальною площею 108,9 кв. м, житловою площею 72,1 кв. м; земельну ділянку по АДРЕСА_2 , площею 0,0500 га, кадастровий номер 0510600000:07:002:0379. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ухвалою Ладижинського міського суду від 22 листопада 2016 року було задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, зупинений продаж арештованого майна, зазначеного в актах опису та арешту майна від 22 січня 2013 року, від 29 січня 2013 року, від 22 лютого 2013 року. Ухвалою Ладижинського міського суду від 15 лютого 2018 року застосовано заходи зустрічного забезпечення шляхом внесення позивачкою ОСОБА_1 на депозитний рахунок суду грошових коштів в сумі 660 537,02 грн, а ухвалою Гайсинського районного суду від 12 квітня 2018 року було скасовано ухвалу Ладижинського міського суду від 22 листопада 2016 року про забезпечення позову та ухвалу Гайсинського районного суду від 15 лютого 2018 року про зустрічне забезпечення позову ОСОБА_1 . ОСОБА_2 є боржником по виконавчому провадженні № 34351262, яке перебуває на виконанні у відділі примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Вінницькій області, розпочате за виконавчим листом, виданим на підставі рішення Ладижинського міського суду від 01 червня 2012 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 155 394,93 євро. В ході виконавчого провадження накладено арешт на майно, яке є предметом спору в даній справі та після скасування забезпечення позову частина майна продана, що підтверджено інформацією, наданою виконавчою службою, а саме: 05 вересня 2018 року ДП «Сетам» було проведено електронні торги майна боржника ОСОБА_2 : 1) гаража № НОМЕР_2 загальною площею 19,3 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; 2) Земельної ділянки площею 0,0024 га, кадастровий номер 0510600000:07:002:0382; 06 вересня 2018 року ДП «Сетам» було проведено електронні торги майна боржника ОСОБА_2 , а саме: 1) гаража з майстерною № НОМЕР_1 загальною площею 422,5 кв. м, що розташований на земельній ділянці площею 0,1000 га, за адресою: АДРЕСА_1 ) земельної ділянки кадастровий номер 0510600000:07:002:0515, що розташована м. Ладижин СТ «Протон»; 10 вересня 2018 року ДП «Сетам» було проведено електронні торги майна боржника ОСОБА_2 , а саме земельної ділянки площею 0,2261 га, кадастровий номер 0510600000:07:002:0380. За результатами торгів майно було продано, складено відповідні акти про проведені електронні торги, а земельну ділянку площею 0,0026 га, кадастровий номер 0510600000:07:002:0383 через відсутність попиту було передано стягувачеві в рахунок погашення боргу. Реалізація житлового будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_2 , загальною площею 108,9 кв. м, житловою площею 72,1 кв. м виконавчою службою не здійснювалась у зв`язку з реєстрацією в ньому неповнолітньої дитини ОСОБА_8 . Після реалізації майна державною виконавчою службою ОСОБА_1 неодноразово доповнювала та збільшувала позовні вимоги, намагаючись повернути майну, яке є предметом розгляду справи, статус кво. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. З огляду на фактичні обставини цієї справи, тривалий судовий розгляд (що вже перевищує три роки), факту реалізації майна, яке є предметом розгляду у цій справі, з метою дотримання справедливого балансу інтересів сторін, у суду першої інстанції не було законних підстав для відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову. Апеляційний суд вказав, що посилання суду першої інстанції як на підставу для відмови в задоволенні заяви позивача на утруднення виконання рішення у іншій справі, де боржником є відповідач ОСОБА_2 , є невиправданим, адже наявність боргів у одного з подружжя жодним чином не може порушувати презумпцію спільності майна подружжя, закріплену в статті 60 СК України та частини третьої статті 368 ЦК України та ставити одного із учасників спільної сумісної власності у гірше становище, ніж перебуває іншій співвласник, адже права учасників спільної сумісної власності щодо володіння, користування та розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, - є рівними (статті 369 ЦК України). Посилання суду першої інстанції на те, що по справі ще не проведено підготовче судове засідання, в якому вирішуватиметься питання про склад осіб і прийняття заяв позивача про збільшення (доповнення) позовних вимог, є неприпустимим, так як по-перше, розгляд питання забезпечення позову вирішується на будь-якій стадії розгляду, а по-друге, призначення і проведення попереднього судового засідання на третій рік розгляду справи в суді є невірним та суперечить принципу верховенства права, положенням процесуального закону: адже не зважаючи на те, що при вчиненні процесуальних дій підлягає до застосування той закон, який діє на момент вчинення процесуальної дії, однак не може бути спроектованим новий процесуальний закон на правовідносини, за захистом яких сторона звернулася ще за дії ЦПК від 18 березня 2004 року та який не передбачав проведення підготовчого судового засідання у справі. Апеляційний суд, зважаючи на положення статей 374, 376 ЦПК України, зробив висновок про необхідність скасувати ухвалу Тульчинського районного суду Вінницької області від 20 жовтня 2019 року як таку, що постановлена з неповним з`ясуванням обставин справи, необхідних для вирішення питання про забезпечення позову, невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права. заява ОСОБА_1 про забезпечення позову підлягає до задоволення частково: Тому слід накласти арешт на об`єкти нерухомості, які є предметом позову у цій справі та які зазначені в заяві про забезпечення позову. Також, з урахуванням обставин справи, зважаючи на те, що наразі житловий будинок з господарськими спорудами по АДРЕСА_2 та земельна ділянка, на якій він розташований (кадастровий номер 0510600000:07:002:0379) не реалізовуються у зв`язку з тим, що в будинку зареєстрована неповнолітня дитина, апеляційний суд зробив висновок, що ефективним способом забезпечення позову є накладення арешту і на ці об`єкти нерухомості, а не шляхом зупинення продажу будинку та земельної ділянки, ні якій він розташований. Аргументи учасників справи У лютому 2020 року ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, що підписана представником ОСОБА_10 , в якій просив оскаржену постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до статті 150 ЦПК України забезпечення позову шляхом накладання арешту на майно можливе лише стосовно майна, що належить відповідачу у справі. В той же час, всі об`єкти, що є предметом заяви про забезпечення позову відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, є власністю ТОВ «Фрейр Компані», що підтверджується витягом з Державного реєстру, що знаходиться в матеріалах справи та не заперечується позивачем. Всі об`єкти придбані ТОВ «Фрейр Компані» в порядку, встановленому для виконання судових рішень. Будь-які зобов`язання стосовно вказаних об`єктів з позивачем та відповідачем ОСОБА_2 у ТОВ «Фрейр Компані» відсутні. На момент подачі заяви про забезпечення позову (31 липня 2019 року) ТОВ «Фрейр Компані» будь-якого відношення до справи № 135/1682/16-11 не мало, до участі в справі як відповідач залучено не було. Більше того, проігноровано ту обставину, що заява про збільшення позовних вимог, і якій відповідачем зазначено ТОВ «Фрейр Компані» була подана позивачем 09 вересня 2019 року, а клопотання про залучення ТОВ «Фрейр Компані» співвідповідачем тільки 09 грудня 2019 року. Це свідчить про те, на момент подачі заяви про забезпечення позову між ТОВ «Фрейр Компані» та ОСОБА_1 не існувало спору відповідно до положень цивільного процесуального закону, а тому, була відсутня реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду при задоволенні позову. Враховуючи ту обставину, що ТОВ «Фрейр Компані» не є відповідачем у даній справі, а заява про забезпечення позову стосується належного йому майна, суд першої інстанції правомірно відмовив у її задоволенні, а рішення про скасування ухвали районного суду прийняте з порушенням норм процесуального права України, а саме, статті 150 ЦПК України. Вказує, що не відповідає дійсності твердження суду про те, що забезпечення позову не порушує права ОСОБА_7. Відповідно до рішення Ладижинського міського суду від 01 червня 2012 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 кошти в сумі 155 394,93 Євро. У відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області перебуває виконавче провадження № 34351262 щодо примусового виконання виконавчого листа № 211/447/12, виданого 04 вересня 2012 року Ладижинським міським судом Вінницької області на підставі рішення суду від 01 червня 2012 року. Таким чином, відповідач ОСОБА_2 є боржником іншого відповідача у даній справі ОСОБА_7. На даний час, рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 01 червня 2012, яке набрало законної сили 01 серпня 2012 року, не виконано. Єдиним способом виконання судового рішення є примусова реалізація всього належного ОСОБА_2 на праві власності майна в рахунок погашення його зобов`язань перед ОСОБА_7 . Такими належними ОСОБА_2 на праві власності об`єктами залишаються житловий будинок АДРЕСА_2 , та земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,0500 га, кадастровий номер 0510600000:07:002:0379 за адресою: АДРЕСА_2 . Отже, арешт вищевказаних об`єктів в зв`язку з прийняттям оскаржуваного рішення є зупиненням виконання судового рішення. Недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову призвело до порушення прав і законних інтересів та охоронюваних законом інтересів ОСОБА_7. У лютому 2020 року ТОВ «Фрейр Компані» подало касаційну скаргу в якій просило оскаржену постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до свого чоловіка ОСОБА_2 про поділ майна подружжя після відкриття виконавчого провадження № 34351262 щодо примусового виконання виконавчого листа № 211/447/12, виданого 04 вересня 2012 року Ладижинським міським судом Вінницької області на підставі рішення цього суду від 01 червня 2012 року. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті З ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (стаття 44 ЦПК України). За таких обставин, поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення ПРО стягнення боргу. Недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили. Відповідно до статті 150 ЦПК України забезпечення позову шляхом накладання арешту на майно можливе лише стосовно майна, що належить відповідачу у справі. В той же час, об`єкти, що є предметом заяви про забезпечення позову відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, є власністю Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрейр Компані», що підтверджується витягом з Державного реєстру, що знаходиться в матеріалах справи та не заперечується позивачем. Всі об`єкти придбані ТОВ «Фрейр Компані» в порядку, встановленому для виконання судових рішень. Будь-які зобов`язання стосовно вказаних об`єктів з позивачем та відповідачем ОСОБА_2 у ТОВ «Фрейр Компані» відсутні. За таких обставин, в порушення наведених процесуальних норм апеляційний суд, не встановивши чи існує між ТОВ «Фрейр Компані», яке зокрема не є учасником справи, а саме відповідачем, та позивачем спір, не з`ясувавши обсяг позовних вимог заявлених до зазначених у позовній заяві про збільшення позовних вимог відповідачів, дійшов безпідставного та протиправного висновку про необхідність накласти арешт на майно ТОВ «Фрейр Компані». яке навіть не було залучено до участі у справі, порушивши права цього товариства на мирне володіння та розпорядження цим майном. Апеляційний суд проігнорував ту обставину, що заява про збільшення позовних вимог, і якій відповідачем зазначено ТОВ «Фрейр Компані» була подана позивачем 09 вересня 2019 року, а клопотання про залучення ТОВ «Фрейр Компані» співвідповідачем тільки 09 грудня 2019 року. Вказує, що висновки суду гуртуються на припущеннях, оскільки судом не встановлені причини довготривалого розгляду, зокрема небажання позивача та відповідача ОСОБА_2 ухвалення рішення по суті заявлених вимог, а намір лише зупинити виконання виконавчого листа № 211/447/12, виданого 04 вересня 2012 року Ладижинським міським судом Вінницької області. Крім того, апеляційним судом взагалі не з`ясовувалось та не встановлено кому належить спірне майно, проте накладеного на нього арешт в межах забезпечення позову про поділі майна подружжя. Посилання апеляційного суду на презумпцію права спільної сумісної власності на майно подружжя як на одну з підстав для скасування ухвали суду першої інстанції, не є доречним під час вирішення ним питання про застосування заходів забезпечення позову, оскільки рівність прав подружжя на спірне майно встановлюється під час розгляду справи по суті. У червні 2020 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_7 , в якому просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду без мін. Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що жодного виконавчого провадження по виконанню будь-якого судового рішення щодо 1/2 частини нерухомого майна, яке є власністю позивача, як подружжя, або про стягнення коштів з позивача не існує. ТОВ «Фрейр Компані» стало власником майна на яке накладено арешт не при виконанні судового рішення, а шляхом передачі даного майна особами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які його придбали на електронних торгах та нібито передали в якості вкладу в статутний капітал ТОВ «Фрейр Компані» єдиним учасником та власником, якого є ОСОБА_13 . Дана обставина врахована судом апеляційної інстанції, адже судом апеляційної інстанції накладено арешт на майно, яке вже продано третім особам, а не стосовно майна боржника ОСОБА_2 відносно якого виконується судове рішення Ладижинського міського суду 2012 року. Суд апеляційної інстанції забезпечив позов не шляхом зупинення виконання рішень Ладижинського міського суду 2012 року, а у відповідності до статті 150 ЦПК України, шляхом накладення арешту на нерухоме майно відносно якого подано позов про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту. Забезпечення судом позову шляхом накладення арешту на майно, яке на даний час знаходиться у власності ТОВ «Фрейр Компані», не може вважатись зупиненням виконання судового рішення, позаяк відносно товариства, якому передано спірне нерухоме майно, що є предметом спору, будь-яких судових рішень не існує. У червні 2020 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу ТОВ «Фрейр Компані», в якому просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду без змін. Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційним судом зроблено вірний висновок, що спірне майно перебуває у спільній сумісній власності, а твердження товариства про добросовісність набуття спірного майна не відповідають дійсності. Позивачем в уточненій позовній заяві відповідачем зазначено товариство. Отже між позивачем та товариством наявний судовий спір щодо нерухомого майна. Безпідставність твердження Товариства щодо добросовісності набуття ним права власності на спірне майно свідчать докази наявні в матеріалах справи, з яких убачається, що відповідачі у справі, в тому числі й товариство навпаки діяли недобросовісно, оскільки: товариство та інші відповідачі незаконно заволоділи майном позивача, а тому не можуть вважатись добросовісними набувачами, позаяк їм було відомо про незаконність продажу майна на електронних торгах; спірне майно продавалось на електронних торгах в зв`язку з примусовим виконанням рішення Ладижинського міського суду від 01 червня 2012 року про стягнення з ОСОБА_2 155394,93 евро на користь ОСОБА_7 . Обраний позивачем спосіб поділу спільно нажитого майна подружжя не тільки не є зловживанням правом та сприянням в ухиленні від виконання ОСОБА_2 рішення суду про стягнення з нього боргу, як зазначає відповідач, а, навпаки, буде сприяти виконанню цього судового рішення. Вказує, що факт існування спору між позивачем та товариством підтверджується позовними вимогами заявленими до товариства. Відповідно до статей 4, 175 ЦПК України право визначати відповідачів є винятковим правом лише позивача по справі. Суд не наділений правом на залучення відповідача за власною ініціативою. При таких обставинах, з огляду на заявлені позивачем позовні вимоги до товариства, суд не повинен з`ясовувати чи є Товариство належним відповідачем. Обсяг позовних вимог заявлених до товариства визначений уточненою позовною заявою від 5.09.19р., яка досліджена судом апеляційної інстанції, зокрема позивач просить суд витребувати у ТОВ «Фрейр Компані» на користь ОСОБА_1 спірне нерухоме майно. Позивач звернувся до відповідача ТОВ «Фрейр Компані» з позовними вимогами про витребування нерухомого майна з володіння останнього, оскільки майно, яке є предметом спору, вибуло з володіння позивача не з його волі. Рух справи Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_7 на постанову Вінницького апеляційного суду від 23 січня 2020 року. Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ТОВ «Фрейр Компані» на постанову Вінницького апеляційного суду від 23 січня 2020 року. На підставі підпункту 15.10 підпункту 15 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України, Верховним Судом витребувані копії матеріалів справи. Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду. Межі та підстави касаційного перегляду Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України). Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. В ухвалі Верховного Суду від 04 березня 2020 року та в ухвалі Верховного Суду від 11 березня 2020 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме: порушення норм процесуального права. Позиція Верховного Суду Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційних скаргах, з таких мотивів. Апеляційним судом встановлено, що: ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області про поділ спільного сумісного майна подружжя, визнання права власності на майно та зняття з нього арешту; ОСОБА_1 стверджує в позові, що майно, на яке вона просить в порядку забезпечення позову накласти арешт та зупинити продаж, належить їй та її чоловіку ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності так як було набуто у шлюбі. ухвалою Ладижинського міського суду від 22 листопада 2016 року було задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, зупинений продаж арештованого майна, зазначеного в актах опису та арешту майна від 22 січня 2013 року, від 29 січня 2013 року, від 22 лютого 2013 року; ухвалою Гайсинського районного суду від 10 квітня 2017 року було залучено до участі у справі як співвідповідачів за даним позовом кредиторів ОСОБА_7 , ОСОБА_4 за їх клопотанням; ухвалою Ладижинського міського суду від 15 лютого 2018 року було застосовано заходи зустрічного забезпечення шляхом внесення позивачкою ОСОБА_1 на депозитний рахунок суду грошових коштів в сумі 660 537,02 грн, а ухвалою Гайсинського районного суду від 12 квітня 2018 року було скасовано ухвалу Ладижинського міського суду від 22 листопада 2016 року про забезпечення позову та ухвалу Гайсинського районного суду від 15 лютого 2018 року про зустрічне забезпечення позову ОСОБА_1 ; ОСОБА_2 є боржником по виконавчому провадженні № 34351262, яке перебуває на виконанні у відділі примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Вінницькій області, розпочате за виконавчим листом, виданим на підставі рішення Ладижинського міського суду від 01 червня 2012 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 155 394,93 євро; в ході виконавчого провадження накладено арешт на майно, яке є предметом спору в даній справі та після скасування забезпечення позову частина майна була продана. У частині другій статті 149 ЦПК України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 331/1255/17 (провадження № 61-11180св18) зазначено, що «забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року в справі № 524/7234/18 (провадження № 61-12652св20) вказано, що «вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. У цій справі, вирішуючи питання про забезпечення позову, суди не взяли до уваги інтереси інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Фактично обраний позивачем спосіб забезпечення позову зупиняє виконання судового рішення у іншій справі № 2-4952/11. Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Верховний Суд виходить з того, що недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили. Отже, зупинення продажу на публічних електронних торгах арештованого нерухомого майна порушує права ПАТ «ПроКредит Банк», правонаступником якого є АТ «ПроКредит Банк», як стягувача у виконавчому провадженні, відтак обраний позивачем спосіб забезпечення позову не відповідає його меті та завданням цивільного судочинства». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 756/1529/15-ц (провадження № 14-242цс18) вказано, що «суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до вимог ЦПК України, у межах заявлених ними вимог і на підставі доводів, поданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце підчас розгляду справи судом першої інстанції». Аналіз матеріалів контрольного провадження та копій матеріалів справи свідчить, що: у вересні 2019 року ОСОБА_1 подала заяву про доповнення позовних вимог, в якій визначила співвідповідачем ТОВ «Фрейр Компані», до заяви додана Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (т. 6., а. с. 4-9); відповідно до доданої до заяви про доповнення позовних вимог Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна ТОВ «Фрейр Компані» є власником земельних ділянок площею 0,1000 га кадастровий номер 0510600000:07:002:0515, право власності зареєстроване 01 березня 2019 року, площею 0,0026 га, кадастровий номер 0510600000:07:002:0383, право власності зареєстроване 10 червня 2019 року, площею 0,2261 га, кадастровий номер 0510600000:07:002:0380, право власності зареєстроване 01 березня 2019 року, площею 0,0024 га, кадастровий номер 0510600000:07:002:0382, право власності зареєстроване 01 березня 2019 року, гаража з майстерною НОМЕР_1 , право власності зареєстроване 01 березня 2019 року, гаража № НОМЕР_2 , право власності зареєстроване 01 березня 2019 року (т. 6., а. с. 12-14); 09 грудня 2019 року ОСОБА_1 подала окреме клопотання про залучення співвідповідачем ТОВ «Фрейр Компані» (т. 6., а. с. 116-117); житловий будинок з господарськими будівлями в АДРЕСА_2 , загальною площею 108,9 м.кв та земельна ділянка по АДРЕСА_2 , площею 0,0500 га, кадастровий номер 0510600000:07:002:0379 у власності ТОВ «Фрейр Компані» не перебувають та згідно інформації у відзиві ОСОБА_7 на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тульчинського районного суду Вінницької області від 29 жовтня 2019 року рішенням виконавчого комітету Ладижинської міської ради Вінницької області від 20 серпня 2018 року № 319 відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області відмовлено у наданні дозволу на реалізацію цього нерухомого майна (т. 6., а. с. 12-14, т. 1 контрольного провадження, а. к. п. 228-229) частина Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо спірних об`єктів нерухомого майна була долучена до заяви про забезпечення позову поданої у липні 2019 року (т. 1. контрольного провадження, а. к. п. 10, т. 5. а. с. 216); ОСОБА_1 в своїй апеляційні скарзі від 19 листопада 2019 року на ухвалу Тульчинського районного суду Вінницької області від 29 жовтня 2019 року про відмову в задоволення заяви про забезпечення позову зазначила ТОВ «Фрейр Компані» як відповідача (т. 1. контрольного провадження, а. к. п. 197-200, т. 2. контрольного провадження, а. к. п. 21-24, 45-48); апеляційним судом, після завершення підготовчих дій по справі 12 грудня 2019 року, повістка на адресу ТОВ «Фрейр Компані» не направлялась (т. 1. контрольного провадження, а. к. п. 211-221). Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно частини шостої статті 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються, зокрема: фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Апеляційний суд при скасуванні ухвали суду першої інстанції: не перевірив чи спричинить задоволення заяви про забезпечення позову порушення або безпідставне обмеження прав і охоронюваних інтересів осіб (учасників/неучасників справи); не врахував, що ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області у відзиві на апеляційну скаргу зазначено ТОВ «Фрейр Компані» як відповідача, та як наслідок не перевірив чи зачіпає права/інтереси товариства забезпечення позову; не з`ясував чи зумовить невжиття відповідних заходів забезпечення ускладнення або навіть унеможливлення виконання рішення суду; не надав жодної оцінки тій обставині, що заява позивача про забезпечення позову судом задоволена в листопаді 2016 року, а продаж частини спірного нерухомого майна став наслідком невиконання позивачем ухвали суду про зустрічне забезпечення; не звернув уваги, що позивач не просила накласти арешт на житловий будинок з господарськими спорудами по АДРЕСА_2 та земельну ділянку, на якій він розташований (кадастровий номер 0510600000:07:002:0379). За таких обставин, апеляційний суд зробив передчасний висновок про часткове задоволення заяви про забезпечення. Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, з огляду на положення статті 400 ЦПК України. У частині четвертій статті 411 ЦПК України закріплено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Доводи касаційних скарг дають підстав для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду прийнята з порушенням норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційні скарги необхідно задовольнити частково; оскаржену постанову апеляційного суду скасувати та справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фрейр Компані» задовольнити частково. Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково. Постанову Вінницького апеляційного суду від 23 січня 2020 року скасувати. Передати справу № 135/1682/16-ц на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Вінницького апеляційного суду від 23 січня 2020 року втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. І. Крат Судді: Н. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук