Постанова 4824 № 369/13250/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 369/13250/19 Головуючий у суді І інстанції Пінкевич Н.С. Провадження № 22-ц/824/13/2021 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 лютого 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Ігнатченко Н.В., суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О., за участю секретаря судового засідання - Войтенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 2 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , приватного акціонерного товариства «Європейський страховий союз» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди, в с т а н о в и в: У жовтні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним вище позовом, мотивуючи його тим, що 28 лютого 2018 року в м. Києві по вул. Борщагівській, 115 мала місце дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобілів: «Citroen», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , «Hyundai», д.н.з. НОМЕР_2 , та «Mercedes», д.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням його дружини - ОСОБА_4 , в результаті якої автомобіль «Merсedes», який належить йому на праві власності, зазнав механічних пошкоджень. Винним у скоєнні ДТП визнановідповідача ОСОБА_1 . На момент ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача, як володільця транспортного засобу, за чинним полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності № АМ/1440373 була застрахована у приватному акціонерному товаристві «Європейський страховий союз» (далі - ПрАТ «Європейський страховий союз»), астрахова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну становить 100 000 грн з нульовою франшизою.3 жовтня 2017 ПрАТ «Європейський страховий союз» позбавлене членства в МТСБУ та права укладати договори страхування, його офіс фактично не функціонує, що унеможливлює отримання страхового відшкодування в межах ліміту відповідальності в досудовому порядку. 10 квітня 2018 року суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Експертна компанія «Укравтоекспертиза-Стандарт» складено звіт про оцінку вартості матеріального збитку № С18-124, відповідно до якого матеріальний збиток, заподіяний власнику колісного транспортного засобу «Mercedes-Вenz», д.н.з. НОМЕР_3 , внаслідок пошкодження в ДТП 28 лютого 2018 року становить 203 395,25 грн, а витрати позивача на проведення оцінки склали 1 800 грн. Позивач вказав, що залишок між фактичним розміром збитків та сумою страхового відшкодування, яке повинно було виплатити ПрАТ «Європейський страховий союз», складає 125 195,25 грн, тому ОСОБА_1 як винна в ДТП особа відповідно до вимог закону має обов`язок сплатити позивачу зазначену суму коштів. Окрім того, у зв`язку з ушкодженням майна та неможливістю нормального користування автомобілемпозивачу була заподіяна моральна шкода, розмір якої він оцінив у 20 000 грн та яку також має відшкодовувати винуватець ДТП. Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просив суд стягнути з ПрАТ «Європейський страховий союз» на його користь матеріальну шкоду (страхове відшкодування) у розмірі 100 000 грн та стягнути з ОСОБА_1 на його користь матеріальну шкоду у розмірі 125 195,25 грн, моральну шкоду у розмірі 20 000 грн, а також стягнути з відповідачів судові витрати по сплаті судового збору та на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 7 251,95 грн в пропорційному співвідношенні до задоволених позовних вимог. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 2 червня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «Європейський страховий союз» на користь ОСОБА_2 на відшкодування матеріальної шкоди 100 000 грн та судовий збір у розмірі 2 958,80 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на відшкодування матеріальної шкоди 125 195,25 грн, на відшкодування моральної шкоди 2 000 грн та судовий збір у розмірі 3 756,51 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням в частині відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також стягнення судових витрат, відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, неправильного застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, і ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову до неї відмовити повністю з одночасним стягненням з позивача витрат по сплаті судового збору. В обґрунтування апеляційної скарги відповідачем зазначено, що звіт про визначення вартості матеріального збитку від 10 квітня 2018 року № С18-124 не відповідає поняттю належного доказу, визначеного статтею 77 ЦПК України, оскільки не містить інформацію про розмір збитків на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженого транспортного засобу, належного позивачу. Згаданий звіт також є недопустимим доказом та не може братися до уваги судом, так як не відповідає вимогам, встановленим статтями 105, 106 ЦПК України, а саме: не містить відомостей про його підготовку для подання до суду та про обізнаність експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. З огляду на викладене, обставина щодо розміру матеріальної шкоди, яка є предметом позовних вимог, не може вважатися доведеною позивачем, а тому в цій частині оскаржуване рішення суду є необґрунтованим та таким, що ухвалене з неправильним застосуванням положень статті 1192 ЦК України. У даному випадку саме на позивача, а не на відповідачів, покладається обов`язок щодо доведення належними та допустимими засобами доказування розміру завданої матеріальної шкоди, проте суд першої інстанції застосував концепцію «негативного доказу», яка сама по собі порушує принцип змагальності, передбачений процесуальним законом, оскільки допускає можливість вважати доведеним твердження позивача через відсутність спростування цього твердження відповідачем, що в свою чергу вказує на порушення норм процесуального права. За правилом частин першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Отже, ОСОБА_1 оскаржує в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції лише в частині частково задоволених позовних вимог ОСОБА_2 до неї про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також стягнення судових витрат, а в іншій частині - про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ПрАТ «Європейський страховий союз» це судове рішення не оскаржується, тому відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Сакалюк Д.В. просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити в повному обсязі, а оскаржуване судове рішення залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Як на підставу своїх заперечень вказав, що в силу положень статті 1194 ЦК України відповідач зобов`язана відшкодувати позивачу різницю між фактичним розміром шкоди і невиплачених страховим відшкодуванням, тому висновок суду першої інстанції є логічним і законним. Звіт автотоварознавчого дослідження № С18-124, на який посилався позивач, є належним, допустимим та достовірним доказом, оскільки на підставі нього можна встановити обставини, що обґрунтовують позовні вимоги, він містить інформацію щодо предмета доказування, проведений та отриманий в порядку встановленому законодавством. Суд першої інстанції обгрунтовано не взяв до уваги заперечення відповідача щодо вказаного звіту, оскільки вона обмежилася лише усними поясненнями і не заявляла ніяких клопотань про призначення експертизи чи про долучення іншого звіту до матеріалів справи. При цьому відповідач ігноруєпитання щодо відшкодування шкоди взагалі і не пропонує ніяких шляхів вирішення спору, що, на переконання позивача, робиться з єдиною метою - уникнути відшкодування шкоди та затягнути судовий розгляд. Відзив відповідача ПрАТ «Європейський страховий союз» на апеляційну скаргу до суду не надійшов. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи, що з`явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав. Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам закону ухвалене у справі судове рішення у повному обсязі не відповідає. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 28 лютого 2018 року о 09 год. 40 хв. в м. Києві по вул. Борщагівській, 115 сталася ДТП за участю автомобілів: «Citroen», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , «Hyundai», д.н.з. НОМЕР_2 , який був припаркований на узбіччі дороги, та «Mercedes», д.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_4 , в результаті якої всі транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а відповідач - тілесні ушкодження. Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 14 червня 2019 року, яка набрала законної сили, ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, та закрито провадження у справі у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення. Згідно із копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , автомобіль марки «Mercedes-Benz» модель «GL 550», д.н.з. НОМЕР_3 , належить на праві власності ОСОБА_2 . На момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 , як володільця автомобіль марки «Citroen» модель «Xsara», д.н.з. НОМЕР_1 , за діючим договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/1440373 була застрахована у ПрАТ «Європейський страховий союз», астрахова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну становить 100 000 грн з нульовою франшизою. Відповідно до звіту про визначення вартості матеріального збитку № С18-124, складеного 10 квітня 2018 року суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Експертна компанія «Укравтоекспертиза-Стандарт» ОСОБА_5 , вартість матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу «Mercedes-Вenz», д.н.з. НОМЕР_3 , внаслідок пошкодження в ДТП 28 лютого 2018 року становить 203 395,25 грн. За проведення вказаної оцінки з визначення розміру матеріального збитку, завданого внаслідок ДТП, позивачем було сплачено ТОВ «Експертна компанія «Укравтоекспертиза-Стандарт» 1 800 грн, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру № С18-124 від 17 квітня 2018 року. Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ПрАТ «Європейський страховий союз» не перебуває в процесі припинення та з реєстру не виключена. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що автомобіль позивача було пошкоджено з вини відповідача, тому на виконання вимог статті 1194 ЦК України з неї на користь позивача підлягає стягненню різниця між сумою страхового відшкодування та розміром шкоди, яку визначено на підставі звіту про оцінку вартості матеріального збитку № С18-124 від 10 квітня 2018 року у розмірі 125 195,25 грн, а також відповідно до положень статті 1167 ЦК України необхідно стягнути моральну шкоду у розмірі 2 000 грн, що відповідатиме принципу розумності та справедливості. Проте колегія суддів не може повністю погодитися з таким висновком суду першої інстанції. Так, частиною першою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України). Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором. Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Отже, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди, суд на підставі статті 1194 ЦК України постановляє стягнути з винної особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, на користь потерпілої особи різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). При цьому у частині третій статті 12 ЦПК України закріплено загальне правило розподілу обов`язків з доказування, а саме кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, у тому числі випадків наявності підстав звільнення від доказування. Конкретні доказові презумпції передбачені нормами матеріального права, зокрема статтею 1166 ЦК України. З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності його вини в завданні шкоди позивачу, а позивач у свою чергу повинен довести наявність шкоди та її розмір. У даному випадку позивачем, як потерпілою особою, пред`явлено вимогу до відповідача, як винуватця ДТП, про відшкодування залишку між фактичним розміром збитків та сумою страхового відшкодування, яке повинна виплатити страхова компанія, для повного відшкодування завданої майнової шкоди у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу в ДТП, розмір якої встановлено наданим звітом про визначення вартості матеріального збитку № С18-124, складеним 10 квітня 2018 року суб`єктом оціночної діяльності, за результатом автотоварознавчого дослідження автомобіля позивача. Таким чином, за заявленими вимогами позивача та за запереченнями відповідача предметом доказування у справі був розмір матеріальної шкоди, завданої позивачу у зв`язку з пошкодженням його автомобіля марки «Mercedes-Benz» модель «GL 550», д.н.з. НОМЕР_3 , в результаті ДТП, що сталась 28 лютого 2018 року. Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини другої статті 22 ЦК України). Згідно із статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Тобто, розмір збитків визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент ДТП або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Статтями 28, 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Пунктом 2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року, встановлено, що вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості). Виходячи з аналізу зазначених норм, визначення розміру матеріального збитку при настанні страхового випадку повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, який повинен відповідати вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395 (з відповідними змінами). Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, а правом визначати предмет та підставу позову наділений лише позивач (статті 13, 43, 49, 175 ЦПК України). За положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (статті 77, 78, 80 ЦПК України). Згідно вимог статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Як вбачається зі змісту звіту про визначення вартості матеріального збитку № С18-124 від 10 квітня 2018 року ТОВ «Експертна компанія «Укравтоекспертиза-Стандарт», яке діяло на підставі сертифіката суб`єкта оціночної діяльності № 38/17, виданого Фондом державного майна України 27 січня 2017 року, проведення оцінки було здійснено атестованим оцінювачем ОСОБА_5 за результатом огляду колісного транспортного засобу «Mercedes-Вenz», д.н.з. НОМЕР_3 , внаслідок його пошкодження в ДТП, що сталась 28 лютого 2018 року, з метою визначення вартості відновлювального ремонту цього автомобіля, його ринкової вартості та розміру матеріального збитку, заподіяного власнику рухомого майна. В додатках до даного звіту містяться протокол огляду транспортного засобу від 5 квітня 2018 року, в якому зазначено назви пошкоджених деталей і опис таких пошкоджень, а також ремонтна калькуляція № С18-124 від 5 квітня 2018 року з переліком робіт, які необхідно провести для відновлення попереднього стану автомобіля позивача, пошкодженого внаслідок неправомірних дій відповідача. Як свідчать матеріали справи, відповідач викликалась на огляд пошкодженого автомобіля позивача спеціалістом, однак свою явку не забезпечила та причини неявки не повідомила. Колегія суддів в оцінці обставин справи виходить з того, що якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків). Тобто, якщо позивачу недостатньо страхового відшкодування, він має право вимоги до винної у ДТП особи на різницю між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням (висновок Верховного Суду, висловлений в постанові від 21 березня 2018 року у справі № 333/1050/15-ц). Крім того, у постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати). Оскільки факт скоєння відповідачем ДТП є беззаперечно доведений, розмір завданої шкоди під час розгляду справи не спростований і встановлений на підставі звіту про визначення вартості матеріального збитку № С18-124 від 10 квітня 2018 року, складеного за результатом проведення автотоварознавчого дослідження пошкодженого колісного транспортного засобуна замовлення позивача, а відповідачем не надано відповідний висновок експерта із цього самого питання і ніяким чином не обґрунтовано, що вказаний звіт спеціаліста викликає сумніви щодо його правильності, то суд першої інстанції обґрунтовано виходив із встановленого в зазначеному висновку розміру майнової шкоди в сумі 203 395,25 грн, а також понесених витрат на проведення оцінки вартості матеріальних збитків в сумі 1 800 грн. Встановивши, що вартість майнового збитку, завданого ОСОБА_2 пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує стягнутий на користь позивача розмір страхового відшкодування, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що з ОСОБА_1 як винної особи на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром завданих збитків та стягнутим страховим відшкодуванням. Доводи апеляційної скарги про неналежність та недопустимість узятого до уваги в якості доказу вартості відновлювального ремонту та майнової шкоди, завданої внаслідок вказаної ДТП позивачу, звіту спеціаліста від 10 квітня 2018 року № С18-124 є безпідставними та необґрунтованими. Відповідач не спростувала ці обставини у порядку, визначеному статтями 76 - 81 ЦПК України, не заявляла клопотань про витребування доказів, виклик і допит спеціаліста або про призначення відповідної судової автотехнічної експертизи, обмежившись лише власними поясненнями, а тому суд підставно виходив із вказаного висновку спеціаліста. У справі, що переглядається, також не має підстав для застосування концепції негативного доказу, адже висновки суду першої інстанції ґрунтуються не тільки на позиції позивача та його викладі обставин справи, а й на дійсних обставинах спірних правовідносин, встановлених в судовому засіданні, в тому числі вказаних у відзиві на позовну заяву та усних поясненнях представника відповідача, яка не надала будь-яких доказів на підтвердження своїх заперечень проти пред`явлених до неї позовних вимог. Наведене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) (пункт 81 зазначеної постанови): «Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 (пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18)». Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини 2 цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Європейський суд з прав людини у справі «Тома проти Люксембурга» (2001 рік), використав принцип по якому сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції. При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, рішеннях «Тома проти Люксембургу», «Калок проти Франції» (2000) та «Недбала проти Польщі», Європейський Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції. Встановлено, що внаслідок ДТП позивач зазнав душевних страждань у зв`язку з пошкодженням його майна, неможливістю нормального користування ним, порушенні звичайного способу життя, необхідності докладати додаткових зусиль для його нормалізації. Частково задовольняючи позов у частині стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції, обґрунтовано виходив з того, що неправомірними діями відповідача позивачу завдано моральну шкоду та правильно визначив її розмір у 2 000 грн, виходячи із засад розумності та справедливості, з урахуванням глибини фізичних та душевних страждань, а також зважаючи на те, що позивач пережив емоційний стрес, витрачав час та зусилля, які були необхідні для відновлення попереднього стану. Апеляційна скарга не містить доводів проти наявності підстав для відшкодування моральної шкоди, рішення суду першої інстанції ухвалене у цій частині відповідає вимогам законодавства та обставинам справи. Разом з тим, вирішуючи питання щодо матеріальної шкоди, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , суд припустився помилки в розмірі такого стягнення, що полягає в наступному. Як встановлено вище, у разі недостатності ліміту цивільно-правової відповідальності страховика, який суд дослідив та встановив, решту завданої і доведеної шкоди зобов`язана відшкодувати особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність (стаття 1194 ЦК України). Із матеріалів справи вбачається, що відповідно до полісу № АМ/1440373 страхова сума (ліміт відповідальності) ПрАТ «Європейський страховий союз» на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну становить 100 000 грн з нульовою франшизою. Відповідно до звіту № С18-124 від 10 квітня 2018 року, вартість матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу «Mercedes-Вenz», д.н.з. НОМЕР_3 , внаслідок пошкодження в ДТП 28 лютого 2018 року становить 203 395,25 грн, а витрати позивача на проведення оцінки - 1 800 грн. За позовними вимогами ОСОБА_2 вимагав у ОСОБА_1 відшкодувати йому різницю між фактичним розміром понесених збитків та сумою страхового відшкодування у розмірі 100 000 грн, яка підлягає стягненню з ПрАТ «Європейський страховий союз», що складає загальну суму 125 195,25 грн, Задовольняючи позовні вимоги у вказаній частині, суд першої інстанції не перевірив правильність обрахунків позивача щодо заявленого розміру матеріальної шкоди та не врахував, що залишок між встановленим розміром збитків та сумою страхового відшкодування, яка стягується із страховика заподіювача шкоди на користь потерпілої в ДТП особи, в дійсності буде становити 105 195,25 грн (203 395,25 грн + 1 800 грн - 100 000 грн = 105 195,25 грн). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина четверта статті 367 ЦПК України). Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 376 ЦПК України). За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 2 червня 2020 року відповідно до статті 376 ЦПК України - зміні шляхом викладення третього абзацу його резолютивної частини у редакції, що відповідає наведеним вище мотивам постанови. В іншій оскаржуваній частині рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін на підставі положень статті 375 ЦПК України, оскільки воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно з вимогами статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції зокрема складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до частини першої, другої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. На підставі викладеного з ОСОБА_1 пропорційно до розміру задоволених позовних вимог стягуються документально підтверджені судові витрати, понесені ОСОБА_2 у межах даної справи в суді першої інстанції, а саме 3 165,84 грн витрат по сплаті судового збору та на професійну правничу допомогу. В той же час, оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а сума стягнення за рішенням суду - зменшенню, то пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги з позивача на користь відповідача стягується 295,29 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги. За частиною десятою статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає за можливе остаточно стягнути з відповідача на користь позивача різницю судових витрат по справі у розмірі 2 870,55 грн. Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 2 червня 2020 року змінити, виклавши третій абзац його резолютивної частини в наступній редакції. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди 105 195,25 грн, в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди 2 000 грн та понесені судові витрати у розмірі 2 870,55 грн, а всього стягнути 110 065,80 грн (сто десять тисяч шістдесят п`ять гривень 80 копійок). В іншій оскаржуваній частині рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 2 червня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України. Головуючий Н.В. Ігнатченко Судді: С.А. Голуб Д.О. Таргоній