Постанова 4824 № 761/46240/16-ц

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 лютого 2021 року місто Київ Єдиний унікальний номер справи 761/46240/16-ц Номер провадження 22-ц/824/353/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Вербової І.М., суддів Саліхова В. В., Шахової О. В., за участю секретаря судового засідання - Яворської А. А., вивчивши апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва Репецького Сергія Васильовича на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 травня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Юзькової О. Л., у справі за позовом керівника Київської місцевої прокуратури № 10 в інтересах держави в особі Київського міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про витребування майна, в с т а н о в и в : У грудні 2016 року керівник Київської місцевої прокуратури № 10 в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про витребування на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради квартиру АДРЕСА_1 ; стягнення судових витрат. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що в ході досудового розслідування було встановлено, що квартира АДРЕСА_1 , яка належить територіальній громаді міста Києва, вибула з її володіння поза волею власника. Так, рішенням Київської міської ради від 02 грудня 2010 року № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» будинок АДРЕСА_2 включено до переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва. Відповідно до інформації Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, Управління житлово-комунального господарства Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації та КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва», квартира АДРЕСА_1 не приватизувалась. Позивач зазначає, що оскільки рішення уповноваженим органом щодо приватизації вищевказаної квартири не приймалося, вказана квартира є комунальною власністю та належить територіальній громаді міста в особі КМР. Разом з тим, 24 березня 2015 року приватним нотаріусом КМНО Кударенко В. М. здійснено реєстрацію права власності на вказану квартиру за ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу укладеного між ним та ОСОБА_8 . З тексту вказаного договору вбачається, що право власності на квартиру у ОСОБА_8 виникло на підставі договору купівлі-продажу від 28 вересня 2003 року посвідченого приватним нотаріусом КМНО Івановою С. М., яка згідно наданою нею відповіддю, вказаний договір не посвідчувала. Згідно інформації Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об`єкти нерухомого майна, у період з 2001 по 2014 року інвентаризація спірної квартири не проводилась, вищевказані договори купівлі-продажу, не реєструвались. Пізніше, право власності на спірну квартиру за договором купівлі-продажу від 25 березня 2015 року перейшло до ОСОБА_1 . Таким чином, на думку позивача, вказана квартира вибула з власності територіальної громади поза її волею у порушення встановленого законодавством порядку та на підставі неіснуючих договорів купівлі-продажу. Протокольною ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва (т. І. а.с. 75-76) залучено до участі у справі в якості третіх осіб ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 31 травня 2018 року (том ІІ а.с. 29-34) позов керівника Київської місцевої прокуратури № 10 в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про витребування майна, залишено без задоволення. Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, 18 квітня 2019 року заступник прокурора міста Києва Репецький Сергій Васильович направив апеляційну скаргу у якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просив скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 травня 2018 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги, задовольнити; вирішити питання про розподіл судових витрат. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції помилково не застосував до спірних правовідносин положення ст. 1, 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та дійшов до невірного висновку про недоведеність права власності територіальної громади міста Києва лише у зв`язку з відсутністю реєстрації такого права. Скаржник посилається на те, що оскільки рішення виконавчого комітету Київської міської ради від 13 січня 1992 року № 26, рішення Київської міської ради від 27 грудня 2001 року № 208/1642 та рішення Київської міської ради від 02 грудня 2010 року № 284/5096, згідно яких будинок АДРЕСА_2 включено до переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва, є чинними, висновок суду першої інстанції про відсутність доказів належності спірної квартири територіальній громаді міста Києва є безпідставним. Скаржник зазначає, що спірна квартира не приватизувалась, рішення уповноваженого органу щодо її відчуження не приймалось, а відтак, вона вибула із власності територіальної громади поза її волею, у порушення встановленого законодавством порядку та на підставі неіснуючих договорів купівлі-продажу від 28 вересня 2003 року та 02 червня 2004 року. Разом з тим, на думку скаржника, суд першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення не звернув уваги на вищевказані обставини та не застосував до спірних правовідносин ст.ст. 319, 321, 327, 328 ЦК України, п. 30 ч. 1 ст. 26, ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ч. 1 ст. 1, ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та дійшов до необґрунтованого висновку про відсутність підстав для витребування майна в порядку ст. 388 ЦК України. Постановою Київського апеляційного суду від 11 березня 2020 року (том ІІ а.с. 208-215) апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва задоволено частково, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 травня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у позові керівнику Київської місцевої прокуратури № 10 в інтересах держави в особі Київської міської ради відмовлено з інших правових підстав. Постановою Верховного суду від 04 листопада 2020 року (том ІІІ а.с. 138-144) касаційну скаргу першого заступника прокурора міста Києваа задоволено частково, постанову Київського апеляційного суду від 11 березня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Київського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року, справу призначено судді-доповідачу Вербовій І. М. Судді, які входять до складу колегії: Вербова І. М. - головуючий суддя, судді: Саліхов В. В., Шахова О. В. Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 листопада 2020 року справу прийнято та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи. В матеріалах справи наявний відзив від 06 червня 2019 року від відповідача з відповідним підтвердженням про направлення його всім учасникам справи, з якого вбачається, що відповідач не погоджується з доводами апеляційної скарги та вважає, що в апеляційній скарзі слід відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідач зазначає, що позивач не надав до суду доказів щодо реєстрації права власності на спірну квартиру за КМР. У судовому засіданні прокурор Воробйов В. В. підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити з підстав, викладених у ній. Представник відповідача - адвокат Лазарева Л. Л. заперечувала проти доводів апеляційної скарги та просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін. Треті особи до суду апеляційної інстанції не з`явились про дату час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, шляхом розміщення оголошення про виклик до суду на офіційному веб-порталі судової влади України у зв`язку з чим, колегія суддів вважала за можливе розпочати та завершити розгляд справи за відсутності осіб, що не зявилися. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши доводи та заперечення учасників справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення, виходячи з наступного. Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять достовірних відомостей про те, що територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради є власником спірної квартири. Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на таке. Судом встановлено, що 23 квітня 2015 року Шевченківським РУ ГУ МВС України в місті Києві внесено відомості до ЄРДР про факт шахрайського заволодіння невстановленою особою квартирою АДРЕСА_1 (т. І а.с. 09). 02 червня 2004 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , що належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідчено приватним нотаріусом КМНО Івановою С. М. 28 вересня 2003 року за реєстровим № 5716, зареєстрованого у Київському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 14 жовтня 2003 року у реєстрову книгу за № 503 (т. І а.с. 46-47). 25 березня 2015 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (т. І а.с. 56-57). 24 березня 2015 року ОСОБА_7 зареєстрував за собою право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 02 червня 2004 року, 25 березня 2015 року право власності на вищевказану квартиру зареєстрував за собою ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 25 березня 2015 року (т. І а.с. 10-13). Як вбачається з листа Шевченківської районної і місті Києві державної адміністрації від 08 грудня 2016 року (т. І а.с. 14-15) та листа КП «Керуюча еомпанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» від 26 жовтня 2016 року (т. І а.с. 17-18), квартира АДРЕСА_1 є не приватизованою, отже належить до комунальної власності. З листа Управління житлово-комунального господарства Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 05 травня 2015 року вбачається, що згідно архівних даних переданих органом приватизації Радянського району квартира АДРЕСА_1 станом на 05 травня 2015 рік не приватизована (т. І а.с. 16). З листа Департаменту житлово-комунальної інфраструктури Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) вбачається, що житловий будинок АДРЕСА_2 , перебуває у сфері управління Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації на балансовому утриманні КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» (т. І а.с. 19). Згідно довідки форми № 3 у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають наступні особи: ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 (т. І а.с. 20). Згідно листів приватного нотаріуса КМНО Іванової С. М. від 27 жовтня 2015 року (т. І а.с. 25) та від 13 квітня 2017 року (т. І. а.с. 14) остання не посвідчувала договір купівлі продажу квартири АДРЕСА_1 від 28 вересня 2003 року за реєстровим № 5716. Крім того, за вказаним реєстровим номером 02 жовтня 2003 року було вчинено іншу нотаріальну дію. Згідно листа Київського державного нотаріального архіву Головного територіального управління юстиції в м. Києві, 02 червня 2004 року нотаріальні дії за реєстровим № 1045 не вчинялися (т. І а.с. 26). Як вбачається з листа Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна від 05 травня 2015 року, квартира АДРЕСА_1 на праві власності не зареєстрована та не реєструвалася; договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Меліховою О. В. 02 червня 2004 року № 1045 в реєстровій книзі № 720 за реєстровим № 2802 від 12 квітня 2004 року, не реєструвався; договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Івановою С. М. 28 вересня 2003 року № 5716 в реєстровій книзі № 530 14 жовтня 2003 року, не реєструвався (т. І а.с. 26-27, 28-29). Так, статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Відповідно до ст. 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, які належать територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування. Згідно ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Відповідно до статі 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, Київська міська рада є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Згідно зі статтею 15 Житлового кодексу Української РСР виконавчі комітети районних, міських, районних у містах рад здійснюють управління житловим фондом місцевих рад, приймають рішення про надання жилих приміщень у будинках житлового фонду місцевої ради, видають ордери на жиле приміщення. Як вбачається з приписів п. 30 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст.ст. 1, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», до компетенції рад віднесено питання про прийняття рішень щодо розпорядження та порядок відчуження комунального майна. Так, з рішення Київської міської ради від 02 грудня 2010 року № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» вбачається, що будинок АДРЕСА_2 включено до переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва, що розміщені в Шевченківському районі. На момент виникнення права власності територіальної громади на спірне нерухоме майно, чинне законодавство України, не передбачало обов`язкової реєстрації цього права та виникнення права власності на нього з моменту такої реєстрації, а відтак, відсутність державної реєстрації права у цьому випадку не впливає на правовий статус вищевказаної квартири. З вказаного вбачається, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві комунальної власності територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради. Доказів іншого суду надано не було. Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Статтею 387 ЦК України встановлено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо воно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. З аналізу вищевказаних норм вбачається що право власності на майно, яке було відчужено поза волею власника, не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна. Згідно висновків викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 01 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 та № 911/3749/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Так, враховуючи, що Київською міською радою рішення про відчуження спірної квартири не приймалося, тобто спірна квартира вибула із власності Київської міської ради поза її волею та виходячи з положень статей 387, 388 ЦК України, наявні підстави для витребування від ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради спірної квартири. Посилання відповідача на те, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження реєстрації права власності на спірну квартиру за позивачем, є безпідставним, оскільки на момент виникнення права власності територіальної громади на вказану квартиру, чинне законодавство України, не передбачало обов`язкової реєстрації цього права, а відтак, відсутність державної реєстрації права у цьому випадку не впливає на правовий статус вищевказаної квартири. Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, оскаржуване рішення не можна назвати в повній мірі законним та обґрунтованим в розумінні ст. 263 ЦПК України, у зв`язку з чим колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги. Відповідно до приписів ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Так, оскільки колегія суддів дійшла висновку щодо наявності підстав для задоволення апеляційної скарги, судовий з бір сплачений позивачем, необхідно стягнути з відповідача. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва Репецького Сергія Васильовича - задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 травня 2018 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення, наступного змісту. Позовні вимоги керівника Київської місцевої прокуратури № 10 в інтересах держави в особі Київського міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про витребування майна, задовольнити. Витребувати від ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 604155780000). Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь прокуратури міста Києва (код ЄДРПОУ 02910019) судовий збір у сумі 18 730 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повне судове рішення складено 19 лютого 2021 року. Суддя-доповідач: І.М. Вербова Судді: В. В. Саліхов О. В. Шахова