Постанова Луганський апеляційний суд № 414/1015/19

Головуючий суду 1 інстанції - Безкровний І.Г. Доповідач -Карташов О.Ю. Справа № 414/1015/19 Провадження № 22-ц/810/739/20 ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 лютого 2021 року місто Сєвєродонецьк Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати у цивільних справах: головуючий суддя Карташов О.Ю. судді Коновалова В.А., Лозко Ю.П. за участю секретаря судового засідання Вовчанської С.В. учасники справи: позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_3 на рішення Кремінського районного суду Луганської області від 04 вересня 2020 року, ухваленого у складі судді Безкровного І.Г., в залі судових засідань Кремінського районного суду Луганської області у м. Кремінна за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності, - ВСТАНОВИВ: У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Кремінського районного суду Луганської області з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності. В обґрунтування позову зазначив, що позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок та земельна ділянка, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначені житловий будинок та земельна ділянка межують із земельною ділянкою та будинком, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та належать відповідачу ОСОБА_2 . Між суміжними земельними ділянками позивача та відповідача розташований глухий паркан, побудований відповідачем із плоского шиферу висотою приблизно 1,75 метрів. Шифер закріплений на металеві стовпи, які, у свою чергу, закріплені на фундаменті. Вказаний шиферний паркан створює затінення та погіршує інсоляцію присадибної ділянки позивача, що завдає останній незручностей і унеможливлює використання ділянки за призначенням. Так, відповідно до вимог ДБН Б.2.2-5:2011 та правил благоустрою населених пунктів, огорожа повинна бути зі сталевої сітки або заґратованого залізобетону, тобто такою, що пропускає природне освітлення і надає можливість природного провітрювання. Натомість глухий паркан, побудований відповідачем між суміжними земельними ділянками сторін, перешкоджає позивачу належним чином користуватися своєю земельною ділянкою. Із метою мирного врегулювання зазначеного питання позивач зверталася до відповідача (як в усній, так і письмовій формах) із проханням замінити глухий паркан на будь-який інший, що пропускав би природне освітлення і надавав би можливість природного провітрювання земельної ділянки, але будь-якої відповіді або варіантів вирішення цієї проблеми від відповідача не надходило. За таких обставин, позивач просила суд зобов`язати відповідача здійснити переобладнання глухої огорожі із плоского шиферу, розташованої між суміжними земельними ділянками за адресою: АДРЕСА_1 та адресою: АДРЕСА_1 , шляхом його заміни на іншу огорожу, що пропускає природне освітлення і надає можливість природного провітрювання земельної ділянки. Також позивач просила стягнути з відповідача на її користь судові витрати, понесені під час розгляду справи. Рішенням Кремінського районного суду Луганської області від 04 вересня 2020 року ухвалено відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму понесених ним витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15000 (п`ятнадцяти тисяч) гривень та судовий збір у розмірі 384,20 грн (трьохсот вісімдесяти чотирьох гривень двадцяти копійок). Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачам не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що зведена відповідачем огорожа на межі їхніх земельних ділянок створює перешкоди у користуванні її земельною ділянкою та призвело до затінення, зниження рівня природного освітлення, інсоляції земельної ділянки. Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Хартов М.В., звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення Кремінського районного суду Луганської області від 04.09.2020 про відмову у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про усунення перешкод у здійсненні права власності, а також стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму понесених ним витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) гривень та судовий збір у розмірі 384.20 грн (трьохсот вісімдесяти чотирьох гривень двадцяти копійок), та прийняти нове рішення в якому задовольнити в повному обсязі позовні вимога ОСОБА_1 . Апеляційна скарга мотивована тим, що під час прийняття оскаржуваного рішення, судом першої інстанції не було у повному обсязі досліджено матеріали справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Представником відповідача ОСОБА_4 подано відзив на апеляційну скаргу, у якому вона просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. У судовому засіданні ОСОБА_3 , представник особи, яка подала апеляційну скаргу, надав усні пояснення по суті справи, доводи скарги підтримав, зазначивши при цьому, що рішення суду першої інстанції є помилковим, а також прийнятими з порушенням норм матеріального права. Представник відповідача ОСОБА_4 надала пояснення, в яких зазначила, що суд першої інстанції правомірно вирішив цей спір, правильно застосувавши норми матеріального й процесуального права. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного. Відповідно до положень ч. 1- 4 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з п. 1-5 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. Встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 12 березня 2005 року позивач ОСОБА_5 набула права власності на житловий будинок із господарськими та побутовими будівлями і спорудою (садибу), який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та розташований на земельній ділянці площею 928 кв.м. Також на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 27.10.2010 належить земельна ділянка загальною площею 0,0961 га, яка розташована за вищевказаною адресою. Зазначені обставини також підтверджуються витягом з Державного реєстру правочинів № 772930 від 12.03.2005 та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 6916501 від 05.04.2005 (а.с. 6, 11, 12, 13, 14, 28, 29, 30, 31, 32 т. 1). Із акту від 07.02.2019, складеного комісією Кремінської міської ради Луганської області у складі: начальника відділу ЖКГ та будівництва ОСОБА_6 , головного спеціаліста відділу ЖКГ та будівництва ОСОБА_7 , начальника землевпорядного відділу Пруденко О.П., депутата Кремінської міської ради Попова В.Г., створеною розпорядженням міського голови від 25.01.2019 № 03-01/10 «Про створення тимчасової комісії з обстеження домоволодіння АДРЕСА_1 » вбачається, що за результатами обстеження з виїздом на місце встановлено наступне. Присадибна ділянка, розташована за вищевказаною адресою належить на праві приватної власності ОСОБА_1 . Із правого боку від лицьової сторони присадибна ділянка межує із домоволодінням АДРЕСА_2 . Візуальним оглядом встановлено, що між зазначеними суміжними земельними ділянками розташований глухий паркан, побудований із плоского листового шиферу висотою приблизно 1,7 метрів. Шифер закріплений на металеві стовпи. На присадибній ділянці АДРЕСА_1 вздовж паркану посаджені кущі. Оглянути наявність паркану не виявилося можливим у зв`язку із погодними умовами (мороз, сніг). Як пояснила ОСОБА_1 , шиферний паркан створює затінення її присадибної ділянки, що завдає незручностей під час використанні її за призначенням. Сусідка, яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 пояснила комісії, що суцільний паркан між ділянками захищає від собак, яких утримує у себе на подвір`ї ОСОБА_1 . Під час комісійного обстеження на території домоволодіння АДРЕСА_1 собаки утримувалися у спеціально обладнаному вольєрі, що розташований біля вхідних воріт на протилежному від межі сусідських ділянок боці. Відповідно до п. 6.1.34 ДБН Б.2.2-12:2018 присадибні ділянки з боку вулиць та сусідніх ділянок допускається огороджувати. Висоту огорожі слід встановлювати згідно з вимогами ДБН Б.2.2-5:2011 та правил благоустрою населених пунктів. Встановлення огорожі не може погіршувати інсоляцію житлових будинків на суміжних територіях. Огорожа присадибних ділянок не може виступати за червону лінію та межі ділянки. За висновком комісії, враховуючи, що земельні ділянки АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 є приватною власністю, комісією було рекомендовано власникам цих земельних ділянок дотримуватися вимог ст. 103 Земельного кодексу України, адже добросусідські відносини між власниками та користувачами сусідніх земельних ділянок є обов`язком кожного суб`єкту, у власності чи користуванні якого знаходиться земельна ділянка. Сторони сусідніх земельних ділянок зобов`язані не вчиняти перепон, які б могли перешкоджати цільовому використанню сусідніх земельних ділянок. У разі неможливості вирішення суперечного питання шляхом домовленості, комісія порадила звернутися до суду для вирішення питання по суті (а.с. 9, 10, 33, 34 т. 1). Існування суцільного шиферного паркану на межі земельних ділянок сторін та рослинності біля паркану з боку позивача також визнавалося сторонами у судовому засіданні та підтверджується наданими позивачем фотокартками (а.с. 15, 16, 17, 18, 24, 25, 26 т. 1). Із метою мирного врегулювання питання щодо переобладнання паркану, розташованого на межі земельних ділянок сторін, 12 березня 2019 року на адресу відповідача був надісланий лист за підписом ОСОБА_1 , в якому остання зазначила, що між їхніми суміжними земельними ділянками розташований глухий паркан, побудований ОСОБА_2 із плоского шиферу висотою приблизно 1,75 метрів. Шифер закріплений на металеві стовпи, які, у свою чергу, закріплені на фундаменті. Вказаний шиферний паркан створює затінення і погіршує ізоляцію присадибної ділянки ОСОБА_1 , що завдає останній незручностей і не дає можливості використовувати її за цільовим призначенням. У зв`язку з цим позивач просила відповідача у найкоротший термін переобладнати глухий паркан із плоского шиферу на іншу огорожу, що пропускає природне освітлення (наприклад, сітку Рабіца, яка стояла на цьому місці до 2008 року) (а.с. 8, 35 т. 1). Також сторонами у судовому засіданні визнавалося, що у серпні 2020 року, тобто вже під час розгляду справи судом, позивач у порядку мирного врегулювання спору з відповідачем поряд із вказаним шиферним парканом за власні кошти встановила сітку рабиця, однак сторони не змогли дійти згоди щодо порядку демонтажу шиферного паркану, який був встановлений відповідачем. Так, позивач та його представник стверджували, що домовилися з відповідачем про здійснення демонтажу після встановлення позивачем сітки рабиця (що було ними виконано), однак демонтувати шиферний паркан їм не дає можливості відповідач. Натомість представник відповідача пояснила, що демонтаж встановленого ОСОБА_2 шиферного паркану (проти чого останній не заперечує) наразі технічно неможливий у зв`язку із встановленням позивачем поряд із цим парканом сітки рабиця, яку для демонтажу шиферного паркану необхідно спочатку прибрати (із чим не погоджувалася сторона позивача, яка вважала, що технічні перешкоди для демонтажу шиферного паркану відсутні). Отже, мирним шляхом врегулювати спір сторонам не вдалося, незважаючи на вжиті позивачем заходи, яка за власні кошти встановила новий паркан. Статтею 41 Конституції України гарантовано право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 316, частина перша статті 317 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до статті 103 Земельного кодексу України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Частинами другою, третьою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав. Згідно з пунктом 9 частини першої, частини другої статті 21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» огорожі є різновидом малих архітектурних форм та є елементом благоустрою. Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до цього Закону за рішенням власника об`єкта благоустрою з дотриманням вимог законодавства, державних стандартів, норм і правил. Відповідно до пунктів 1-3 частини другої статті 17 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» громадяни у сфері благоустрою населених пунктів зобов`язані утримувати в належному стані об`єкти благоустрою (їх частини), що перебувають у їх власності або користуванні, а також визначену правилами благоустрою території населеного пункту прилеглу до цих об`єктів територію; дотримуватися правил благоустрою території населених пунктів; не порушувати права і законні інтереси інших суб`єктів благоустрою населених пунктів. Затвердження правил благоустрою територій населених пунктів відповідно до статті 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» належить до повноважень сільських, селищних і міських рад та їх виконавчих органів у сфері благоустрою населених пунктів. Розроблення таких правил та їх затвердження здійснюється відповідно до норм Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Закону України «Про благоустрій населених пунктів». Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Ухвалюючи рішення суд першої інстанції встановив, що спірний паркан побудований на межі відповідачем у 2008 році та що висота паркану, встановленого на межі земельних ділянок сторін, складає приблизно 1,70-1,75 м, ця обставина підтверджується показаннями свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , а так само актом Кремінської міської ради від 07.02.2019 та листом позивача на адресу відповідача від 12.03.2019. Відтак, конструкція паркану, висота якого є меншою двох метрів, відповідає положенням пункту 6.1.34 ДБН-Б.2.2-12:2018 «Планування і забудова територій», пункту 6.7 ДБН Б.2.2-5:2011 «Благоустрій територій». Разом з цим, суд дійшов правильного висновку, що на момент зведення паркану, відповідні норми ДБН Б.2.2-5:2011 та ДБН Б.2.2-12:2018 не діяли. Оцінюючи аргументи учасників справи та висновки суду першої інстанції, апеляційний суд вважає, що відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, доводи сторін спору, дійшов обґрунтованого висновку, що встановлений паркан на межі земельних ділянок сторін спору, не порушує права позивача, оскільки конструкція паркану, відповідає положенням ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», затверджених наказом Державного комітету України у справах містобудування і архітектури № 544 від 17.04.1992, що діяли на час зведення паркану. За таких обставин, доводи скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору по суті. Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц. Таким чином, апеляційний суд враховуючи категорію справи, зусилля та знання, що необхідні для складання процесуальних документів по справі, участі у справі, вважає, що понесені відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, підлягають стягненню з позивача в сумі 10 000 грн. Відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. На підставі вищевикладеного, рішення суду необхідно змінити, зменшивши стягнуту з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму понесених витрат на професійну правничу допомогу з 15 000грн до 10 000грн. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384, 390 ЦПК України, Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Кремінського районного суду Луганської області від 04 вересня 2020 року змінити, зменшивши стягнуту з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму понесених витрат на професійну правничу допомогу з 15000грн до 10000грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення. Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 16 лютого 2021 року. Головуючий О.Ю. Карташов Судді В.А. Коновалова Ю.П. Лозко