Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 600/1553/20-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 600/1553/20-а Головуючий у 1-й інстанції: Лелюк Олександр Петрович Суддя-доповідач: Капустинський М.М. 09 лютого 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Капустинського М.М. суддів: Сапальової Т.В. Смілянця Е. С. за участю: секретаря судового засідання: Довганюк В.В., представника Відповідача, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 15 грудня 2020 року (повний текст ухвали складлено 17.12.2020 року у м.Чернівці) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Служби Безпеки України в Чернівецькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області про визнання протиправною бездіяльність та стягнення коштів. Позивач просив: визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області щодо не проведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби; стягнути з Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, яка виразилась у несвоєчасній виплаті грошових компенсацій за не отримане речове майно і невикористані дні щорічної додаткової відпустки учаснику бойових дій та одноразової грошової допомоги при звільненні у сумі 346172,40 грн. Позов обґрунтовував тим, що при звільненні з військової служби (30 квітня 2018 року) відповідачем порушено визначені законодавством строки виплати грошової компенсації за не отримане речове майно і невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а також - одноразової грошової допомоги. Позивач вказував, що грошова компенсація за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій була виплачена 01 вересня 2020 року, тобто через 855 календарних днів після звільнення з військової служби; грошова компенсація за не отримане речове майно була виплачена 28 листопада 2018 року, тобто через 212 календарних днів після звільнення; одноразова грошова допомога при звільненні була виплачена 09 листопада 2018 року, тобто через 193 календарних дні після звільнення. Зазначав, що оскільки питання щодо відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовано положеннями спеціального законодавства (Закон України «Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Положення про проходження військової служби військовослужбовців Служби безпеки України, затверджене Указом Президента України від 27 грудня 2007 року №1262/2007), то в даному випадку необхідно керуватися положеннями статей 116, 117 Кодексу законів про працю України. В обґрунтування наведених тверджень позивач посилався на правові позиції Верховного Суду України, Верховного Суду, висловлені в аналогічних правовідносинах, а також на рішення Конституційного Суду України, Європейського Суду з прав людини. Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначав, зокрема, про здійснення ним нарахування та виплати компенсації позивачу за невикористані у 2016-2018 роках дні додаткової відпустки у сумі 16479,90 грн. на підставі рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 29 липня 2020 року у справі №600/935/20-а. Крім цього, відповідач, зокрема наголосив на відсутності підстав для застосування у спірних правовідносинах положень статті 117 Кодексу законів про працю України, оскільки такі виникли не у зв`язку з розміром належних позивачу при звільненні сум, а у зв`язку зі спором стосовно самого права на виплату йому спірної компенсації за невикористану відпустку. Також вказував про незгоду із заявленою позивачем у позові сумою, яка є значно більшою від суми виплаченої компенсації за невикористані дні додаткової відпустки. Крім цього, акцентував увагу на пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, що виразилось у несвоєчасній виплаті грошової компенсації за не отримане речове майно та одноразової грошової допомоги при звільненні. Позивачем надано до суду відповідь на відзив, в якій він зазначав про необґрунтованість доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву. Наполягав на задоволенні позовних вимог. Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 15 грудня 2020 року, заявлене відповідачем клопотання про залишення позову в частині позовних вимог без розгляду - задоволено . Позов ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області про визнання протиправною бездіяльність та стягнення коштів, в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, що виразилось у несвоєчасній виплаті грошової компенсації за не отримане речове майно та одноразової грошової допомоги при звільненні, залишено без розгляду. Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 15 грудня 2020 року, адміністративний позов, в іншій частині, задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області щодо не проведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби. Стягнуто з Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, що виразилось у несвоєчасній виплаті грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки учаснику бойових дій, у розмірі 13782 (тринадцять тисяч сімсот вісімдесят дві) грн. 11 коп. Не погодившись з прийнятою ухвалою, Позивачем у справі подано до суду апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 15.12.2020 року у даній справі - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як встановлено, та що не заперечується сторонами, позивач проходив військову службу в органах Служби безпеки України, з якої 30 березня 2018 року був звільнений та 18 квітня 2018 року виключений зі списків особового складу Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області; останнім днем проходження служби позивача було 30 квітня 2018 року; 09 листопада 2018 року Управлінням Служби безпеки України в Чернівецькій області виплачено позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби; 28 листопада 2018 року позивачу проведено виплату грошової компенсацію за не отримане речове майно. Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 29 липня 2020 року в адміністративній справі 600/935/20-а, яке набрало законної сили, адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Служби Безпеки України в Чернівецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, - задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, грошової компенсації за відпустки 2016, 2017, 2018 років, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.04.2018 року. Зобов`язано Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 42 календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 30.04.2018 року. На виконання зазначеного рішення суду 28 серпня 2020 року ОСОБА_1 виплачено компенсацію за невикористану відпустку у сумі 16479,90 грн., що підтверджується видатковим касовим ордером №184 від 28 серпня 2020 року. Вважаючи, що Управлінням Служби безпеки України в Чернівецькій області допущено протиправну бездіяльність щодо не проведення своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з цим позовом. Суд першої інстанції, ухвалою, залишаючи частину позовних вимог без розгляду, виходив з того, що перебіг строку звернення до адміністративного суду, встановлений ч.5 ст.122 КАС України, з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, що виразилось у несвоєчасній виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за не отримане речове майно почався 10 листопада 2018 року та закінчився 10 грудня 2018 року й 29 листопада 2018 року та 29 грудня 2018 року, відповідно. Між тим, з указаними позовними вимогами позивач звернувся до суду лише 23 вересня 2020 року, тобто із значним пропуском строку (понад 1 рік та 09 місяців) для звернення до суду з адміністративним позовом, встановленого законом. Суд першої інстанції зазначив, що позивачем у поданих ним заявах по суті справи не зазначено жодних причин, які унеможливили його звернутися до адміністративного суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, що виразилось у несвоєчасній виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за не отримане речове майно у межах встановленого законом строку, тобто до 29 грудня 2018 року. Не заявлено позивачем вимоги, що до поновлення пропущеного строку і в ході розгляду справи. Наведені позивачем обгрунтування дотримання строків, судом не були прийняті, та з наведених правових підстав, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлене відповідачем клопотання підлягає задоволенню, позовна заяви ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, що виразилось у несвоєчасній виплаті грошової компенсації за не отримане речове майно та одноразової грошової допомоги при звільненні - залишенню без розгляду. З позицією суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не погоджується з наступних підстав. Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. За статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Верховний Суд зазначив, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Так, предметом даного адміністративного спору є стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, що не входить до структури заробітної плати, а саме: виплати грошової компенсації за не отримане речове майно та одноразової грошової допомоги при звільненні. Відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. За змістом ч.2 ст.233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. У Рішенні від 22 лютого 2012 року у справі №4-рп/2012 Конституційний Суд України роз`яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. Разом із тим Верховним Судом акцентовано увагу, що спірні відносини пов`язані зі звільненням з публічної служби, тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення Кодексу адміністративного судочинства України, як норм спеціального процесуального закону. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 04 грудня 2019 року у справі №815/2681/17. За правилами ч.1 ст.122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Відповідно до ч.3 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. З аналізу зазначених положень процесуального закону слідує, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч.5 ст.122 цього Кодексу). У даній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом. Як зазначає апелянт, остаточний розрахунок з ним УСБУ в Чернівецькій області провело 28 серпня 2020 року, зокрема, ОСОБА_1 після звільнення 30 квітня 2018 року провадилися такі виплати: - одноразова грошова допомога при звільненні - 09 листопада 2018 року (через 193 дні після звільнення); - грошової компенсації за не отримане речове майно - 28 листопада 2018 року (через 212 днів після звільнення); - грошової компенсації за невикористані дні відпустки, як учаснику бойових дій - 28 серпня 2020 року (через 851 днів після звільнення). Колегія суддів зазначає, що усі перераховані вище виплати грошової компенсації мають бути виплачені звільненому працівникові у день звільнення, або не пізніше наступного дня після звільнення. Отже строк звернення до суду у даному випадку має відраховуватися від дати отримання позивачем останньої суми, належної до виплати після звільнення - з 28 серпня 2020 року. З адміністративним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції через 25 днів після отримання останньої належної йому виплати після звільнення, а саме: 23 вересня 2020 року. Отже, строк звернення до суду з адміністративним позовом позивачем не пропущено. Колегія суддів звертає увагу, що Коституційним Судом України у рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 зазначено, що аналіз законодавчих норм свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Зазначених обставин та висновків Конституційного Суду України, Верховного Суду суд першої інстанції не врахував, внаслідок чого допустив порушення норм процесуального права, обмеживши позивача права доступу до суду. Відповідно до ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Ураховуючи, що доводи апелянта стосовно порушення судом першої інстанції норм процесуального права знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування ухвали суду першої інстанції від 15 грудня 2020 року та направити справу №600/1553/20-а для продовження розгляду до Чернівецького окружного адміністративного суду. Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 15 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Служби Безпеки України в Чернівецькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії скасувати. Справу направити до Чернівецького окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 15 лютого 2021 року. Головуючий Капустинський М.М. Судді Сапальова Т.В. Смілянець Е. С.