Постанова 4851 № 520/3124/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 лютого 2021 р.Справа № 520/3124/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Чалого І.С. , Григорова А.М. , за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Панченко О.В., м. Харків, повний текст складено 29.07.20 року по справі № 520/3124/2020 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання неправомірної відмови, ВСТАНОВИВ: Фізична особа підприємець ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому просить суд визнати неправомірною, викладену у повідомленні №5613/ФОП/20-40-56-06-26 від 25.11.2019 року, відмову Головного управління ДПС у Харківській області у прийнятті декларацій з єдиного податку - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за півріччя 2019 року, подану 05.07.2019 року, та за три квартали 2019 року, подану 02.10.2019 року; судові витрати, пов`язані зі сплати судового збору та витрати, пов`язані з розглядом справи, стягнути з відповідача. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2020 року адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено. Визнано неправомірною, викладену у повідомленні №5613/ФОП/20-40-56-06-26 від 25.11.2019 року, відмову Головного управління ДПС у Харківській області у прийнятті декларацій з єдиного податку - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за півріччя 2019 року, подану 05.07.2019 року, та за три квартали 2019 року, подану 02.10.2019 року. Стягнуто з Головного управління ДПС у Харківській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Харківській області подало апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2020 року та ухвалити постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з викладенням в ньому висновків, які не відповідають обставинам справи, що в силу положень ст.317 КАС України є підставою для скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення. Вказує, що позивачем надано до контролюючого органу податкову звітність з порушенням вимог п.48.2 ст.48 та п.296.4 ст.296 ПК України, а саме з помилковим зазначенням реквізитів податкової декларації - найменування органу державної податкової служби, до якого подається звітність. Стверджує, що у зв`язку з виявленням неправильного заповнення позивачем обов`язкових реквізитів податкової декларації, відповідачем сформовано та направлено на адресу платника податку письмову відмову у прийнятті податкової декларації фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 . Вважає, що відповідач діяв в порядку, межах та у спосіб, встановлений чинним законодавством України. Сторони про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином. Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст.229 КАС України. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зареєстрована як суб`єкт господарювання департаментом реєстрації Харківської міської ради від 30.10.2009 року за №24800000000114704. Перебуває на обліку як платник єдиного внеску 3 групи в Головному управлінні ДПС у Харківській області, Київське управління, Київська ДПІ (Московський район м.Харкова). 05.07.2019 року позивач засобами телекомунікаційного зв`язку надіслав на адресу Головного управління ДПС у Харківській області податкову декларацію платника єдиного податку фізичної особи-підприємця за І півріччя 2019 року (реєстраційний номер 21706142, граничний термін подання - 09.08.2019 року), що підтверджується квитанцією №2 (а.с. 9). 02.10.2019 року позивач засобами телекомунікаційного зв`язку надіслав на адресу Головного управління ДПС у Харківській області податкову декларацію платника єдиного податку фізичної особи-підприємця за три квартали 2019 року (реєстраційний номер 28255124, граничний термін подання - 11.11.2019 року), що підтверджується квитанцією №2 (а.с. 11). Головне управління ДПС у Харківській області листом №5613/ФОП/20-40-06-26 від 25.11.2019 року повідомило позивача про відмову у прийнятті поданої засобами телекомунікаційного зв`язку податкової декларації єдиного податку - фізичної особи-підприємця за 2 квартал та 3 квартал 2019 року, яку надано з порушенням пункту 48.3 статті 48 ПК України, а саме, невірно вказано обов`язковий реквізит - найменування контролюючого органу, до якого подається звітність. Не погоджуючись з такою відмовою податкового органу, позивач надав скаргу до Головного управління ДПС у Харківській області та Державної податкової служби України. Рішенням Головного управління ДПС у Харківській області №1223/ФОП/20-40-56-06-25 від 23.01.2020 року та рішенням Державної податкової служби України №5207/6/99-00-04-05-03-06 від 11.02.2020 року скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а повідомлення Головного управління ДПС у Харківській області від 25.11.2019 року №5613/ФОП/20-40-56-06-26 про відмову у прийнятті декларації єдиного податку залишено без змін. Не погоджуючись з оскаржуваним повідомленням про відмову у прийнятті податкових декларацій, позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в деклараціях з єдиного податку за півріччя 2019 року та три квартали 2019 року, подані позивачем згідно квитанцій №2, надісланих в електронний кабінет ОСОБА_1 даних щодо виявлених помилок чи інформації про неприймання податкового документа в електронному вигляді у базу даних органів ДПС, не містили, тому прийняте відповідачем рішення у формі листа "Про невизнання податкової звітності" не є рішенням, яке могло бути прийнято за наслідками відмови у прийнятті податкової звітності платником, яка подавалась в електронному вигляді. При цьому недоліки, які були вказані відповідачем у такому рішенні, могли бути визначені лише на стадії прийняття такої декларації, і їх перелік мав вказуватись в другій квитанції, чого відповідачем зроблено не було. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, виходячи з наступного. Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України). Відповідно до пп. 16.1.3 п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів. Абзацом 1 п.46.1 ст.46 ПК України визначено, що податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючим органам у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата грошового зобов`язання, у тому числі податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку, а також суми нарахованого єдиного внеску. Абзацом 1 п.46.5 ст.46 ПК України визначено, що форма податкової декларації встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Відповідно до п.п. 48.1-48.4 ПК України податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання. Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов`язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору. Обов`язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків. Податкова декларація повинна містити такі обов`язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); інформація про додатки, що додаються до податкової декларації та є її невід`ємною частиною; ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності). У окремих випадках, коли це відповідає сутності податку або збору та є необхідним для його адміністрування, форма податкової декларації додатково може містити такі обов`язкові реквізити: відмітка про звітування за спеціальним режимом; код виду економічної діяльності (КВЕД); код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ; індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період; дата та номер рішення про включення неприбуткової організації до Реєстру неприбуткових установ та організацій; ознака неприбутковості організації; повне найменування нерезидента; місцезнаходження нерезидента; назва та код держави резиденції нерезидента; код нерезидента, що присвоєно державою, резидентом якої він є. Згідно з п.48.7 ст.47 ПК України податкова звітність, складена з порушенням норм цієї статті, не вважається податковою декларацією, крім випадків, встановлених пунктом 46.4 статті 46 цього Кодексу. Пунктом 49.3 ст.49 ПК України передбачено, що податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством. Відповідно до п.49.8 ст.49 ПК України прийняття податкової декларації є обов`язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають. Згідно з п.п.49.10, 49.11 ст.49 ПК України відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від`ємного значення об`єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов`язань тощо) забороняється. У разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов`язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови. Таким чином, перелік підстав для відмови контролюючого органу від прийняття податкової декларації, визначений положеннями статей 48 і 49 ПК України, є вичерпним. Пунктом 4.13 Методичних рекомендацій щодо приймання та комп`ютерної обробки податкової звітності платників податків в органах ДПС України, затверджених наказом ДПА України від 14.06.2012 року № 516 (чинної на час виникнення спірних правовідносин), визначено, що податкова звітність складається та надсилається до ЦОЕЗ в електронному вигляді з накладанням ЕЦП засобами телекомунікаційного зв`язку без додання роздрукованих оригіналів на паперових носіях відповідно до наказу ДПА України від 10.04.2008 №233 "Про подання електронної податкової звітності". Відповідно до п.1 розд. І Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв`язку, затвердженої наказом ДПА України від 10.04.2008 року №233 (чинної на час виникнення спірних правовідносин), квитанція про одержання податкового документа в електронному вигляді (далі - перша квитанція) - це електронний документ, що формується програмним забезпеченням органів ДПС та засвідчує факт і час одержання податкового документа в електронному вигляді; квитанція про приймання податкового документа в електронному вигляді (далі - друга квитанція) - це електронний документ, що формується програмним забезпеченням органів ДПС та засвідчує факт та час приймання (неприймання) податкового документа в електронному вигляді у базу даних органів ДПС. Після накладання ЕЦП платник податків здійснює шифрування податкового документа в електронному вигляді та направляє його до органів ДПС через телекомунікаційні канали зв`язку. Другий примірник податкового документа в електронному вигляді зберігається у платника податків. Згідно з п.п.7.1-7.7 розд. ІІІ Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв`язку, затвердженої наказом ДПА України від 10.04.2008 року №233, при поданні податкових документів в електронній формі телекомунікаційними каналами зв`язку платник податків та органи ДПС повинні додержуватися такого порядку: платник податків створює податковий документ в електронному вигляді відповідно до затвердженого формату (стандарту) за допомогою спеціалізованого програмного забезпечення. Після підготовки платником податків податкового документа в електронному вигляді на нього накладаються ЕЦП посадових осіб платника податків у такому порядку: першим - ЕЦП головного бухгалтера (бухгалтера), другим - ЕЦП керівника, третім - ЕЦП, що є аналогом відбитка печатки платника податків. За відсутності у платника податків посади бухгалтера електронні цифрові підписи посадових осіб платника податків накладаються у такому порядку: першим - ЕЦП керівника, другим - ЕЦП, що є аналогом відбитка печатки платника податків. Платником податків фізичною особою - суб`єктом підприємницької діяльності електронні цифрові підписи накладаються у такому порядку: першим - ЕЦП платника податків - фізичної особи, другим - ЕЦП, що є аналогом відбитка печатки платника податків (за наявності). Після одержання від платника податків податкового документа в електронному вигляді органи ДПС проводять його розшифрування, перевірку ЕЦП, перевірку відповідності електронного документа затвердженому формату (стандарту); перша квитанція є підтвердженням платнику податків передачі його податкових документів в електронному вигляді до органу ДПС засобами телекомунікаційного зв`язку. Ця квитанція надсилається органами ДПС на електронну адресу платника податків, з якої було надіслано податкову звітність. Другий примірник першої квитанції в електронному вигляді зберігається в органі ДПС. Якщо на електронну адресу платника податків не надійшла перша квитанція, то податковий документ вважається неодержаним; підтвердженням платнику податків прийняття його податкових документів до бази даних ДПС є друга квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, в якій визначаються реквізити прийнятого податкового документа в електронній формі, відповідність податкового документа в електронній формі затвердженому формату (стандарту) електронного документа, результати перевірки ЕЦП, інформація про платника податків, дата та час приймання, реєстраційний номер, податковий період, за який подається податкова звітність, та дані про відправника квитанції. На цю квитанцію накладається ЕЦП органу ДПС, здійснюється її шифрування та надсилання платнику податків засобами телекомунікаційного зв`язку. Другий примірник другої квитанції в електронному вигляді зберігається в органі ДПС; якщо надіслані податкові документи сформовано з помилкою, то платнику податків надсилається друга квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття податкових документів в електронному вигляді із зазначенням причин. На цю квитанцію накладається ЕЦП органу ДПС, здійснюється її шифрування та надсилання платнику податків засобами телекомунікаційного зв`язку. Другий примірник другої квитанції в електронному вигляді зберігається в органі ДПС; датою та часом надання податкового документа в електронному вигляді до органів ДПС є дата та час, зафіксована у першій квитанції. З матеріалів справи встановлено, що причиною відмови в прийнятті поданої засобами телекомунікаційного зв`язку податкової декларації єдиного податку - фізичної особи-підприємця за 2 квартал та 3 квартал 2019 року став факт подання її з порушенням вимог п.48.3 ст.48 ПК України, а саме: невірно вказано обов`язковий реквізит найменування контролюючого органу, до якого подається звітність. Разом з тим, в деклараціях з єдиного податку за півріччя 2019 року та три квартали 2019 року, поданих позивачем, даних щодо виявлених помилок чи інформації про неприймання податкового документа в електронному вигляді в базу даних органів ДПС, не містили, що підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями №2. Так, зі змісту надісланих в електронний кабінет ОСОБА_1 квитанцій №2 вбачається, що результатом обробки є «документ доставлено до ГУ ДФС у Харківській обл. (Холодногірський р-н м. Харкова). Прийнято пакет». У розділі «Виявлені помилки» відомості відсутні (а.с. 9, 11). Таким чином, обставини, на які посилається відповідач, не свідчили про порушення позивачем вимог пункту 48.3 статті 48 ПК України під час подання позивачем декларацій з єдиного податку за півріччя 2019 року та три квартали 2019 року, а тому не можуть бути підставою для відмови у прийнятті вищезазначеної податкової звітності, з огляду на положення пункту 49.11 статті 49 ПК України. При цьому , недоліки, які були вказані відповідачем у такому рішенні, могли бути визначені лише на стадії прийняття такої декларації, і їх перелік мав вказуватись в другій квитанції, чого відповідачем зроблено не було. Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 20.02.2020 року у справі №806/2241/16. З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що прийняте відповідачем рішення у формі листа "Про невизнання податкової звітності" не є рішенням, яке могло бути прийнято за наслідками відмови у прийнятті податкової звітності платником, яка подавалась в електронному вигляді, тому є неправомірним та підлягає скасуванню. Разом з тим, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№29979/04), в якому викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "належного урядування". Так, Європейським судом з прав людини вказав на те, що принцип "належного урядування", зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків (заява №29979/04, пункт 70). Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), пункт 73). Держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків; ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу (рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), пункт 74). Враховуючи вищенаведене , колегією суддів відхиляються доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для відмови у прийнятті податкової звітності у зв`язку з неправильним заповненням позивачем обов`язкових реквізитів податкової декларації. Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Згідно із ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Крім того, доводи апеляційної скарги є ідентичними тим, які були висловлені відповідачем у відзиві на позов та з урахуванням яких суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи. Таким чином, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2020 року по справі № 520/3124/2020 залишити без змін. . Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий А.М. Григоров Повний текст постанови складено 22.02.2021 року