Постанова Сумський апеляційний суд № 590/44/21

Справа №590/44/21 Головуючий у суді 1-ї інстанції - Номер провадження 23-з/816/9/21 Суддя-доповідач Рунов В. Ю. Категорія 172-6 КУпАП ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 лютого 2021 року суддя Сумського апеляційного суду Рунов В. Ю. ,розглянувши подання голови Ямпільського районного суду Сумської області БОНДАРЧУК Я. П. від 09.02.2021 про направлення справи до іншого суду за підсудністю, У С Т А Н О В И В: 15.02.2021 до Сумського апеляційного суду надійшло подання голови Ямпільського районного суду Сумської області Бондарчук Я. П. від 09.02.2021 про направлення справи про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП відносно присяжного Ямпільського районного суду Сумської області ОСОБА_1 до іншого суду за підсудністю, яке обґрунтоване тим, що у цій справі задоволені самовідводи суддів Бондарчук Я. П., Сатарової О. В. та Деркач І. М., а через відсутність інших суддів неможливо утворити склад суду для розгляду справи. Перевіривши матеріали справи і дослідивши доводи подання, апеляційний суд вважає, що подання голови суду підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Так, рішенням Ямпільської районної ради від 24.03.2017 затверджений список присяжних Ямпільського районного суду Сумської області, до якого включений ОСОБА_1 . Факт виконання ОСОБА_1 обов`язків присяжного в місцевому суді може викликати у стороннього спостерігача певні сумніви в неупередженості чи необ`єктивності суддів районного суду та унеможливити забезпечення довіри, яку суди у демократичному суспільстві повинні вселяти у громадськість, незважаючи на те, що особиста безсторонність судді презюмується, поки не надано доказів протилежного (рішення ЄСПЛ від 10.03.2010 (остаточне) у справі «Мироненко і Мартенко проти України» (Mironenko and Martenko v. Ukraine), заява № 4785/02), оскільки судова влада відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними законом, і її реалізовують судді та, у визначених законом випадках, присяжні шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (ч. 4 ст. 124 і ч. 1 ст. 127 Конституції України, ст. 1 і ч. 3 ст. 5 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»). Відповідно ст. 2 КУпАП, законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України. При цьому чинні процесуальні норми КУпАП безпосередньо не містять положень щодо підстав і порядку зміни територіальної підсудності справ про вчинення правопорушень, пов`язаних з корупцією, ніж встановлених у ч. 3 ст. 257 КУпАП. ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на недосконалість чинного законодавства України і необхідність дотримання принципу правової визначеності (п. 53 рішення від 06.11.2008 у справі «Єлоєв проти України» (Yeloyev v. Ukraine), заява № 17283/02); п. 19 рішення від 18.12.2008 у справі «Новік проти України» (Novik v. Ukraine), заява № 48068/06), а КСУ у п. 3.4 і 3.6 свого рішення від 11.10.2011 (справа № 10-рп/2011), аналізуючи положення міжнародних актів, наголосив, що «не вбачається різниці між кримінальними та адміністративними протиправними діяннями, оскільки вони охоплюються загальним поняттям «правопорушення», а відмінність адміністративного правопорушення від злочину полягає, насамперед, у тому, що воно є менш суспільно небезпечним». У цьому рішенні КСУ поширив певні гарантії кримінального процесу і на процес притягнення особи до адміністративної відповідальності. ЄСПЛ також за певних умов поширює стандарти Конвенції для кримінального провадження на справи про адміністративні правопорушення (рішення від 30.01.2015 у справі «Швидка проти України» (Shvydka v. Ukraine), заява № 17888/12; рішення від 09.06.2011 у справі «Лучанінова проти України» (Luchaninova v. Ukraine), заява № 16347/02); рішення від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України» (Nadtochiy v. Ukraine), заява № 7460/03). З огляду на викладене, виходячи із системного аналізу процесуальних норм законодавства України, усталеної судової практики ЄСПЛ, на вирішення порушеного питання поширюються гарантії ст. 6 Конвенції, що у свою чергу надає можливість застосувати аналогію закону при визначенні підсудності протоколу про адміністративне правопорушення, тобто застосувати у межах своєї компетенції до КУпАП іншої норми закону, зокрема положень КПК, які регламентують подібні відносини, заповнивши тим самим прогалину у законодавстві України про адміністративні правопорушення, що є невід`ємним правом учасників провадження у справі про адміністративні правопорушення (правом на справедливий суд, гарантованого ст. 6 Конвенції), оскільки мова не йде про норми, які встановлюють виключення або спеціальне правове регулювання. Нормами, про які йдеться мова у КПК є: ст. 7, 21, які визначають, що кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону; ст. 34, згідно якої провадження передається на розгляд іншого суду, якщо обвинувачений працює або працював у суді, до підсудності якого належить здійснення кримінального провадження, а питання про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції одного суду апеляційної інстанції вирішується судом апеляційної інстанції. Що стосується підстав, викладених у поданні голови суду, то їх необхідно оцінювати з огляду на загальні засади судочинства, які містяться у ст. 129 Конституції України, ст. 1-2, 5, 7-9, 16 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» та положення ст. 75 КПК, згідно яких суддя не може брати участь у кримінальному провадженні: 1) якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, близьким родичем чи членом сім`ї слідчого, прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, заявника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача; 2) якщо він брав участь у цьому провадженні як свідок, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації, перекладач, слідчий, прокурор, захисник або представник; 3) якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім`ї заінтересовані в результатах провадження; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості; 5) у випадку порушення встановленого ч. 3 ст. 35 КПК порядку визначення судді для розгляду справи. За наявності підстав, передбачених ст. 75-79 КПК, суддя зобов`язаний заявити самовідвід (ст. 80 КПК). При цьому головною метою відводу є гарантування безсторонності суду, зокрема, запобігання упередженості судді під час розгляду справи, а метою самовідводу запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді. Підходи до встановлення наявності упередженості та безсторонності суддів викладені у рішеннях ЄСПЛ (справа «Мироненко та Мартиненко проти України», п. 66, 69, 70), згідно яких «наявність безсторонності має визначатися для цілей п. 1 ст. 6 Конвенції за допомогою об`єктивного та суб`єктивного критеріїв. У кожній окремій справі необхідно визначити, чи мають стосунки, які розглядаються, такі природу і ступінь, що свідчать про те, що суддя не є безстороннім. Застосовуючи об`єктивний критерій, необхідно з`ясувати, чи існують певні факти, які можуть бути підставою для сумніву в безсторонності судді». «Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у конкретній справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. При вирішенні питання, чи є у справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими» (п. 49, 52 рішення у справі «Білуха проти України» від 09.11.2006). Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи, якщо для нього не є можливим винесення об`єктивного рішення у справі, або коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді. Відчуття упередженості це формування у судді до тієї чи іншої людини, яка є учасником судового розгляду, власного ставлення, заснованого не на об`єктивному критерії, а на особистих симпатіях або антипатіях. Зловживання правом на самовідвід не допускається. У цьому контексті зловживання правом на самовідвід означає недобросовісне використання суддею незначного приводу для того, щоб уникнути розгляду справи. Заявлення суддею самовідводу є допустимим лише у разі неможливості ухвалення суддею об`єктивного рішення у справі (п. 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів, схвалених резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27.07.2006 № 2006/23; ст. 15 Кодексу суддівської етики, затвердженого ХІ черговим з`їздом суддів України 22.02.2013 та коментар до Кодексу суддівської етики, затверджений рішенням Ради суддів України від 04.02.2016 № 1). Таким чином, апеляційний суд вважає за необхідне направити справу відносно ОСОБА_1 на розгляд іншого місцевого суду у межах територіальної юрисдикції апеляційного суду, однак тільки з підстав виконання ОСОБА_1 обов`язків присяжного, що вже само по собі є визначеною законом підставою для зміни підсудності і для передачі справи з одного місцевого суду до іншого (ст. 34 КПК), а зазначені у поданні голови суду обставини не є вирішальними для такої зміни підсудності, у зв`язку з чим це подання підлягає частковому задоволенню. Керуючись ст. 276 КУпАП, П О С Т А Н О В И В: Подання голови Ямпільського районного суду Сумської області БОНДАРЧУК Я. П. від 09.02.2021 задовольнити частково. Справу про адміністративне правопорушення № 590/44/21 відносно ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП направити на розгляд до Шосткинського міськрайонного суду Сумської області. Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Сумського апеляційного судуРунов В. Ю.