Постанова 4811 № 461/6042/18

Справа № 461/6042/18 Головуючий у 1 інстанції: Стрельбицький В.В. Провадження № 22-ц/811/715/20 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. Категорія: 8 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 лютого 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду: головуючого - судді Ніткевича А.В., суддів: Бойко С.М., Копняк С.М. секретаря Жукровській Х.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м.Львова від 23 грудня 2019 року в складі судді Стельбицького В.В. у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 , про стягнення грошової компенсації,- встановила: У серпні 2019 року позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації. Вимоги обгрутовувала тим, що відповідно до рішення Галицького районного суду м. Львова від 27.12.2011, справа № 2-1/11 та ухвали Галицького районного суду м. Львова від 09.11.2015, справа № 461/10450/15-ц, ОСОБА_4 належала 1/2 ідеальної частки у праві спільної часткової власності на будинок АДРЕСА_1 та зазначено, що розмір частки ОСОБА_4 зменшився з 50/100 до 41/100, а розмір частки відповідача збільшився з 25/100 до 29/100. Відповідно до договору дарування від 03.12.2015 ОСОБА_4 подарувала позивачу 41/100 частку житлового будинку АДРЕСА_1 . Згідно заповіту від 06.10.2014 ОСОБА_4 заповіла ОСОБА_2 все майно. Після смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивачка прийняла спадщину. Стверджує, що разом із прийняттям спадщини від ОСОБА_4 , успадкувала і право на стягнення коштів про відшкодування вартості майна, що належало спадкодавцю та вибуло із її власності поза її волею на підставі рішення суду. Грошова компенсація становить 41 746, 00 гривень, що є аналогічною грошовій компенсації, яка стягується за рішенням Галицького районного суду м. Львова з ОСОБА_3 . Просила стягнути з відповідачки ОСОБА_1 грошову компенсацію за зменшення частки у праві власності на будинок АДРЕСА_1 у розмірі 41 746,00 гривень, судові витрати та витрати за надання правової допомоги. Ухвалою судового засідання від 31 жовтня 2019 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 , Оскаржуваним рішенням Галицького районного суду м.Львова від 23 грудня 2019 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за зменшення частки у праві власності на будинок АДРЕСА_1 в розмірі 41 746,00 гривень. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму сплаченого судового збору в розмірі 704,80 гривень. Рішення суду оскаржила відповідачка ОСОБА_1 , з рішенням не погоджується, вважає незаконним та необґрунтованим, таким, що підлягає скасуванню. В апеляційній скарзі зазначає, що задовольняючи позовні вимоги суд повністю проігнорував її пояснення про застосування позовної давності, при цьому вважає, що строк позовної давності розпочався з моменту набрання рішенням Галицького районного суду м. Львова від 27.12.2011 законної сили, тобто з 23.10.2012, відтак позовна давність про стягнення грошої компенсації спливла ще за життя самої особи, права якої нібито були порушені. Враховуючи те, що ОСОБА_4 не скористалася своїм правом на звернення з позовом до суду про стягнення компенсації з ОСОБА_1 , тому таке право через сплив строку давності відсутнє у самого спадкодавця, відтак і спадкоємець не міг успадкувати таке право. Крім цього зазначає, що порядок користування будинком АДРЕСА_1 був встановлений між двома співвласниками договором користування і кожен з них був вправі розпоряджатися своєю власністю, що було чітко визначено і погоджено сторонами, встановлення будь якого іншого правопорядку між власниками чи правонаступниками є безпідставним. Таким чином, дії правонаступників ОСОБА_4 по встановленню порядку користування будинком АДРЕСА_1 , який був встановлений ще до вступу ними у володіння будинком, чи виділення часткок в будь який інший спосіб є незаконним та таким, що спрямований на захоплення приміщень, які їм не належали. Просить скасувати рішення Галицького районного суду м.Львова від 23 грудня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Учасники справи позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_1 будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання 16.02.2021 не прибули, не повідомили суд про причину неявки. 21.12.2020 ОСОБА_5 звернулася до суду із клопотанням про зупинення провадження у справі до залучення у справі правонаступників третьої особи ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Ухвалою судового засідання від 16 лютого 2021 року у задоволенні клопотання ОСОБА_5 про зупинення провадження у справі до залучення у справі правонаступників третьої особи ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , відмовлено. На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися. За відсутності всіх осіб, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити виходячи із такого. Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Колегія суддів приходить переконання, що оскаржуване рішення не відповідає зазначеним вимогам. Задовольняючи позовні вимоги місцевий суд виходив з того, що звернувшись з цим позовом про стягнення грошової компенсації, позивачка реалізовує своє право на компенсацію вартості належної їй частки. При цьому, суд врахував наявність рішення Галицького районного суду м. Львова від 27.12.2011 року, яке на час подання даного позову набрало законної сили та яким вирішено питання виділу в натурі частки ОСОБА_4 в будинку АДРЕСА_1 , відповідно до варіанту № 1 висновку судової будівельно-технічної експертизи № 558 від 06 липня 2010 року та зменшено розмір частки ОСОБА_4 з 50/100 до 41/100, а розміри часток ОСОБА_3 та ОСОБА_1 збільшено відповідно з 25/100 до 29/100, а також стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію в розмірі 41746 грн. Згідно договору дарування частки житлового будинку № НАС 969119 від 03.12.2015, ОСОБА_4 безоплатно передала, а ОСОБА_2 прийняла у власність 41/100 (сорок одну соту) частку житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Крім цього, 27 вересня 2016 року, позивач прийняла спадщину за заповітом, згідно якого ОСОБА_4 заповіла позивачці все своє майно. 18 квітня 2018 ухвалою Галицького районного суду м. Львова, стягувач ОСОБА_4 у виконавчому провадженні про примусове виконання рішення Галицького районного суду м. Львова від 27.12.2011, замінена правонаступником позивачкою ОСОБА_2 . Зважаючи на те, що розміри частки у будинку ОСОБА_1 збільшилися з 25/100 до 29/100, однак грошова компенсації в розмірі 41746 грн. не стягувалася, тому суд прийшов висновку про задоволення позовних вимог та не вбачав підстав для застосування наслідків пропуску позовної давності, оскільки станом на момент звернення до суду трирічний строк не сплив, відтак такий не є пропущеним. Розглядаючи даний спір та перевіряючи законність оскаржуваного рішення згідно вимог ЦПК України колегія суддів враховує таке. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог. Судом встановлено, що рішенням Галицького районного суду м. Львова від 27 грудня 2011, зокрема виділено ОСОБА_4 в натурі належну їй частку у праві спільної часткової власності на будинок АДРЕСА_1 та визнано за ОСОБА_4 право власності на приміщення кухні площею 17,7 кв.м., позначене на поверховому плані літерою 1-1, житлової кімнати площею 17,6 кв.м., позначене на поверховому плані літерою 2-2, житлової кімнати площею 12,6 кв.м., позначене на поверховому плані літерою 2-3, житлової кімнати площею 12,7 кв.м., позначене на поверховому плані літерою 2-4, комори площею 16,5 кв.м, позначене на поверховому плані літерою V та на приміщення частини комори площею 8,9 кв.м, позначене на поверховому плані літерою VІ, що знаходяться в будинку АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію в розмірі 41746,00 грн. (т. 1 а.с. 5-9). Ухвалою Галицького районного суд м. Львова від 09.11.2015 року роз`яснено рішення Галицького районного суду м. Львова від 27.12.2011 року та вказано наступне: виділити ОСОБА_4 в натурі належну їй частку 41/100 на праві спільної часткової власності на будинок АДРЕСА_1 , визнати за ОСОБА_4 право власності на приміщення кухні площею 17,7 кв.м, позначеної на поверховому плані літерою 1-1, житлової кімнати площею 17,6 кв.м, позначеної на поверховому плані літерою 2-2, житлової кімнати площею 12,6 кв.м, позначеної на поверховому плані літерою 2-3, житлової кімнати площею 12,7 кв.м, позначеної на поверховому плані літерою 2-4, комори площе 16,5 кв.м, позначеної на поверховому плані літерою V та на приміщення частини комори площею 8,9 кв.м., позначеної на поверховому плані VI, що займають сумарну площу 86 кв.м і знаходяться в будинку АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 10-11). 23.11.2015 ОСОБА_4 зареєструвала право власності 41/100 частин будинку АДРЕСА_1 із зазначенням відповідних кімнат та їх площ (т. 1 а.с. 54). 06.10.2014 ОСОБА_4 склала заповіт, за яким на випадок свої смерті усе своє майно, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалосяі, взагалі, все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона буде мати право, заповіла своїй дочці ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 56). При цьому, 03.12.2015 ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла у дар 41/100 частку житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з переліком площ, які відносяться до цієї частки (т. 1 а.с. 52). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. Таким чином, позивачка ОСОБА_2 є дочкою та спадкоємцем ОСОБА_4 , отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 07.09.2016 (т. 1 а.с. 55) Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 18.04.2018 задоволено заяву та замінено стягувача ОСОБА_4 у виконавчому провадженні про примусове виконання рішення Галицького районного суду м. Львовавід 27.12.2011(справа № 2-1/11) її правонаступником ОСОБА_2 . Звертаючись із позовними вимогами, ОСОБА_2 зазначає, що разом із прийняттям спадщини після смерті ОСОБА_4 , успадкувала і право на стягнення коштів на відшкодування вартості майна, що належало спадкодавцю та вибуло із її власності поза її волею на підставі рішення суду, грошова компенсація якого становить 41 746, 00 гривень, що є аналогічною грошовій компенсації, яка стягувалася за рішенням суду з ОСОБА_3 . Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст. 1216 ЦК України). Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга статті 1220 ЦК України). Спадкування може відбуватися за заповітом або за законом. Згідно з ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Відповідно до ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 цієї статті). Наведені положення матеріального права та встановлені вище обставини справи дають підстави для беззаперечного висновку про те, що позивачка ОСОБА_2 , як донька покійної ОСОБА_4 та особа на ім`я якої остання склала заповіт, є її спадкоємцем. До складу спадщини ОСОБА_4 входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок її смерті (ст. 1218 ЦК України). В свою чергу, не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу (п. 5 ч. 1 с. 1219 ЦК України). Так, зобов`язання припиняється смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов`язаним з особою кредитора (ч. 2 ст. 608 ЦК України). Таким чином, оскільки право на компенсацію ОСОБА_4 використала фактично самостійно та таке право належалося їй особисто, як співвласнику у праві спільної часткової власності, таке не може бути об`єктом спадкування, а відтак на даний час належати позивачці ОСОБА_2 , як новому власнику 41/100 частин на будинок АДРЕСА_1 . Набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти. З матеріалів справи вбачається, що позивачці ОСОБА_2 належить на праві спільної часткової 41/100 житлового будинку на АДРЕСА_1 . При цьому, державна реєстрація прав власності позивачки проведена на підставі договору дарування від 03.12.2015, про який зазначено вище. Таким чином, у спірних правовідносинах позивачка в принципі не виступає, як спадкоємець ОСОБА_4 , оскільки набула право власності на нерухоме майно, як на об`єкт цивільних прав, на підставі цивільно-правової угоди. Більше того, відповідна державна реєстрація прав власності за позивачкою проведена ще до відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 , тобто не входила у спадкову масу після смерті останньої. Враховуючи наведене, позивачка ОСОБА_2 не набула та не могла набути права на грошову компенсацію за зменшення частки у праві власності на частину будинку, яку на підставі рішення суду з відповідними наслідками, набула її мати, оскільки частку такого вона отримала у дар на підставі договору, а не в порядку спадкування. Зважаючи на відсутність підстав для захисту суб`єктивного права про яке просить позивачка, колегія суддів не приймає до уваги доводи відповідача стосовно необхідності, на її думку, застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки такі можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб`єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання, якщо ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити в позові не через пропуск строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги. Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції визначені ст. 367 ЦК Укпраїни. При цьому, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Незважаючи на відсутність відповідних доводів в апеляційній скарзі, які є підставою для скасування оскаржуваного рішення, колегія суддів не може залишити в законній силі оскаржуване рішення, оскільки встановлено неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права. Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України. Відповідно до положень ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, 372, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, - постановила: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Галицького районного суду м.Львова від 23 грудня 2019 року скасувати. Ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації за зменшення частки у праві власності на будинок АДРЕСА_1 в розмірі 41 746,00 гривень відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1057 (одна тисяча п`ятдесят сім) гривень 20 копійок судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 16 лютого 2021 року. Головуючий: А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко С.М. Копняк