Постанова 4811 № 462/1230/20

Справа № 462/1230/20 Головуючий у 1 інстанції: Палюх Н.М. Провадження № 22-ц/811/3143/20 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. Категорія: 84 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 лютого 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Ніткевича А.В., суддів: Бойко С.М., Копняк С.М., розглянувши в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в приміщенні Львівського апеляційного суду в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 29 вересня 2020 року в складі судді Палюх. Н.М. у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління юстиції у Львівській області про визнання протиправними дії та бездіяльності начальника Залізничного ВДВС м.Львові ГТУЮ у Львівській області Стасишин Анни Романівни та зобов`язання до вчинення дій,- встановила: У лютому 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіального управління юстиції у Львівській області про визнання протиправними дії та бездіяльності начальника Залізничного ВДВС м.Львові ГТУЮ у Львівській області Стасишин Анни Романівни та зобов`язання до вчинення дій, просив визнати протиправною бездіяльність начальника Залізничного ВДВС м.Львові ГТУЮ у Львівській області Стасишин А.Р. щодо не виконання та порушення вимог ст. 40 Конституції України, ст.ст. 15, 19, 20 Закону України «Про звернення громадян», зобов`язати начальника Залізничного ВДВС м.Львові ГТУЮ у Львівській області Стасишин А.Р. розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 12.01.2020 та надати вичерпну обґрунтовану відповідь за власним підписом. У позовній заяві позивач покликався на те, що 13.01.2020 ним надіслано заяву від 12.01.2020 на ім`я начальника Залізничного ВДВС м.Львові ГТУЮ у Львівській області Стасишин А.Р. щодо прийняття до виконання виконавчого листа у справі № 462/5331/17, виданого 28.11.2019 Залізничним районним судом м. Львова. На час подання позову, відповідь на заяву не надано, що змусило його звернутися до суду з даним позовом. Покликається на порушення начальником Залізничного ВДВС м. Львові ГТУЮ у Львівській області Стасишин А.Р. ст.ст. 1, 40, 19, 21 Конституції України та ст.ст. 15, 18, 19 20 Закону України «Про звернення громадян». Оскаржуваною ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 29 вересня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до Територіального управління юстиції у Львівській області про визнання протиправними дії та бездіяльності начальника Залізничного ВДВС м.Львові ГТУЮ у Львівській області Стасишин Анни Романівни та зобов`язання до вчинення дій визнано неподаною та повернуто позивачу. Роз`яснено позивачу, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із позовом до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення такої. Ухвалу суду оскаржив позивач ОСОБА_1 , вважає ухвалу незаконною та необґрунтованою, постановленою з порушенням норм процесуального права. В апеляційній скарзі звертає увагу на те, що ним вказано у позовній заяві про звільнення від сплати судового збору та те, що судові витрати не понесені і не очікує такі понести, покликався на положення ст. 175 ЦПК України, що у розділі ІІ цього КодексуІ. Крім цього зазначає, що у позовній заяві вказано про порушення, на його думку, начальником Залізничного ВДВС Закону України «Про звернення громадян», а не ЗУ «Про виконавче провадження». Покликається на те, що на виконання ухвали про залишення позову без руху надав додаткові докази для звільнення його від сплати судового збору. Просить скасувати ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 29 вересня 2020 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно із ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (заявникові) (п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України) розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, судове засідання не проводиться. Разом з цим, згідно із ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, відтак колегія суддів інформувала учасників справи про час і день розгляду справи, шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити враховуючи таке. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України). Відповідно до приписів частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Згідно із ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що недоліки позовної заяви, які зазначені в ухвалі судду про залишення позову без руху, позивач не усунув. При цьому, покликаючись на рішення Європейського суду з прав людини суд зазначив, що повернення позовної заяви, недоліки якої не усунуті належним чином після залишення заяви без руху з підстав, передбачених законом, не є порушенням права на справедливий судовий захист. Колегія суддів не може погодитися із таким висновком місцевого суду. За змістом частини 5 ст. 12 ЦПК України, на суд покладається обов`язок щодо сприяння всебічному і повному з`ясуванню обставин справи шляхом роз`яснення особам, які беруть участь у справі, їх прав та обов`язків, попередження про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяння здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених законом. Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на розгляд своєї справи у суді, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий судовий розгляд. Перевіряючи оскаржувану ухвалу, колегія суддів виходить з такого. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими ЦПК України, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального а бо спрощеного), окремого провадження (ч. 2 ст. 19 ЦПК України). Згідно положень ЦПК України, суддя, отримавши позовну заяву, перевіряє дотримання позивачем вимог статей 175 і 177 ЦПК України щодо форми та змісту позовної заяви. Статтею 175 ЦПК України встановлено, що позовна заява подається в письмовій формі. Даною статтею також встановлено ряд вимог, яким повинна відповідати позовна заява. Відповідно до вимог статті 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. В свою чергу, положення закону щодо права на звернення до суду із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, знаходяться у Розділі VІІ, який стосується процесуальних питань, пов`язаних з судовим контролем за виконанням судових рішень. Із змісту заяви ОСОБА_1 дійсно вбачається, що така подавалася з врахуванням положень 175, 187 ЦПК України, тобто у позовному провадженні, із зазначенням особи відповідача, яка, на його думку, має відповідати за пред`явленими вимогами. Крім цього, позивач ОСОБА_1 зазначав, що іншого позову до цього ж самого відповідача, з тим самим предметом та з тих самих підстав не подавав, просив звільнити його від сплати судового збору саме за розгляд його позову, який просив розглянути в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін. Наведене спростовує відповідні висновки суду першої інстанції. Крім цього, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є виключним правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обгрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц. Слідуючи принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст. 13 ЦПК України), суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша та третя статті 13 ЦПК України). Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. В цьому контексті колегія суддів звертає увагу на те, що вказуючи на недоліки позовної заяви в частині необхідності уточнення порядку звернення, зокрема чи подана така відповідно до Розділу ІІІ ЦПК України чи Розділу VІІ, суд першої інстанції залишаючи без руху заяву ОСОБА_1 , самостійно зазначає про подання такої з порушенням ст.ст. 175 та 177 ЦПК України, тобто в порядку Розділу ІІІ ЦПК України. Крім цього, суд залишив поза увагою те, що цивільним процесуальним законом не передбачено права чи обов`язку суду відкривати провадження у справі за скаргою на дії, зокрема державного виконавця, а відтак і можливості відмовити у відкритті провадження у такій категорії справ чи визнати неподаною та повернути скаргу. Більше того, відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною 2 цієї статті визначено, що суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. За змістом п. 3, 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Згідно із ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Так, надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції). У справі «Bellet v. France» («Белле проти Франції», рішення від 04 грудня 1995 року), Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. У пункті 55 рішення у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року ЄСПЛ підкреслив, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти. У справі Perez de Rada Cavanilles v. Spain («Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії», рішення від 28 жовтня 1998 року) та у справі Miragall Escolano and others v. Spain («Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії», рішення від 13 січня 2000 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Наведене дає підстави для висновку про те, що надмірний формалізм під час вирішення питання про відкриття провадження у справі суперечить принципу верховенства права, завданням цивільного судочинства та порушує, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року, право на доступ до суду. В цьому контексті колегія суддів звертає увагу на те, що згідно рішення Європейського суду з прав людини не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини Жоффр де ля Прадель проти Франції). Таким чином, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи. Встановлені колегією суддів факти щодо допущення процесуальних порушень суду першої інстанції свідчать про підставність доводів апеляційної скарги та як наслідок необхідність скасування оскаржуваної ухвали. На новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно звернути увагу, з врахуванням принципу диспозитивності та відповідних положень ЦПК України, на категорію спору та вирішити по суті подану ОСОБА_1 позовну заяву. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України однією із підстав для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 383 ЦПК України, колегія суддів, - постановила: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 29 вересня 2020 року скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 16 лютого 2021 року. Головуючий: А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко С.М. Копняк