Постанова 4857 № 140/13135/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 лютого 2021 рокуЛьвівСправа № 140/13135/20 пров. № А/857/160/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Святецького В.В. суддів Гудима Л.Я., Довгополова О.М. з участю секретаря судового засідання Марцинковської О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2020 року про залишення позову без розгляду в частині позовних у справі №140/13135/20 (суддя Мачульський В.В., м. Луцьк) за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Камінь-Каширської районної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,- ВСТАНОВИВ: У вересні 2020 року ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до Управління соціального захисту населення Камінь-Каширської районної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною, яка призвела до ненарахування та невиплати її дитині з 17.07.2018 року щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та зобов`язання провести з 17.07.2018 року нарахування та виплату дитині вказаної щомісячної грошової допомоги у розмірі, що дорівнює 40 % прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених на 01 січня календарного року. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 є дитиною, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та постійно проживає на території Камінь-Каширського району Волинської області. Відповідно до додатку №1 постанови Кабінету Міністрів Української РСР №106 від 25.07.1991 року Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи Камінь-Каширський район Волинської області входить до переліку населених пунктів, віднесених до зони гарантованого добровільного відселення внаслідок радіоактивного забруднення, а тому враховуючи рішення Конституційного Суду №6-р/2018 від 17.07.2018 року має право з 17.07.2018 року на щомісячне отримання грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірі, що дорівнює 40 % від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених на 01 січня календарного року. Однак, всупереч статті 37 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідач не здійснює нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, що є порушенням її майнових та конституційних прав. Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд якої постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; запропоновано позивачу в десятиденний строк з дня вручення цієї ухвали звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду, або вказати інші підстави для поновлення строку в частині позовних вимог, про не нарахування та невиплати щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства за період з 17 липня 2018 року по 26 січня 2020 року. У заяві від 29.09.2020 (вх. №47981/20 від 30.09.2020) законний представник позивача зазначила, що оскільки предметом оскарження є рішення відповідача, викладене в листі від 02.03.2020, то відповідно до положень статті 122 КАС України, строки оскарження рішення спливають 02.09.2020. Враховуючи, що позовну заяву подано 20.07.2020, - відтак, дотримано вимоги статті 122 КАС України, тобто позовну заяву подано в межах строку звернення. Ухвалою від 04 листопада 2020 року Волинський окружний адміністративний суд позовні вимоги ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Камінь-Каширської районної державної адміністрації у частині визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії за період із 17 липня 2018 року по 25 січня 2020 року залишив без розгляду. Постановляючи ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду, суд першої інстанції керувався тим, що позивач пропустила встановлений частиною другою статті 122 КАС України шестимісячний строк звернення до суду з позовними вимогами про зобов`язання нарахувати та виплатити щомісячну грошову допомогу у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства за період з 17 липня 2018 рок, обґрунтувань обставин та належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску вказаного строку звернення до суду із зазначеними позовними вимогам позивачем не наведено та не доведено, тому суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду у зазначеній частині позовних вимог відповідно до частини третьої статті 123 КАС України. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказує на те, що Верховний Суд у судовому рішенні по зразковій справі №240/4946/18 підтвердив підставність здійснення нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги, передбаченої ст. 37 Закону №796-XII, саме з 17.07.2018 року. Вказує, що про невиплату спірної грошової допомоги у період з 17 липня 2018 року вона дізнався лише після отримання листа відповідача від 02 березня 2020 року. При цьому наголошує, що правопорушення щодо невиплати спірної грошової допомоги є триваючим. З огляду на викладене, просить скасувати ухвалу суду, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч. 4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України). Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд, відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України, залишає позовну заяву без розгляду. Пунктом восьмим частини першої статті 240 КАС України передбачено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою і четвертою статті 123 цього Кодексу. З матеріалів справи встановлено, що позовні вимоги у даному спорі стосуються нарахування та виплати щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, передбаченої ст. 37 Закону №796-XII, з 17 липня 2018 року - дати прийняття Конституційним Судом України рішення у справі № 6-р/2018, яке слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом. При цьому, суд звертає увагу на те, що рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 було опубліковане в загальнодоступних джерелах, а відтак, перебувало в загальному доступі. Так, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення (частина друга статті 152 Основного Закону України). Аналізуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що у даному випадку перебіг процесуального строку пов`язаний саме з ухваленням Конституційним Судом України рішення про неконституційність законів, інших актів або їх окремих положень, що визнані неконституційними. Стосовно доводів позивача з покликанням на ту обставину, що про порушення права свого неповнолітнього сина апелянт дізналася у березні 2020 року з листа відповідача, на думку колегії суддів, така не може бути поважною причиною пропуску строку, оскільки будь-які об`єктивні чи суб`єктивні обставини не могли позбавити її можливості звернутися до суду після ухвалення Конституційним Судом України рішення в межах строку, встановленого ч. 2 ст. 122 КАС України. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.05.2020 по справі № 9901/37/20 дійшла висновку, що початок перебігу строку на звернення до суду не може бути пов`язаний з обізнаністю чи необізнаністю позивача про окремі підстави позову, тобто окремі фактичні та/або юридичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача, а розпочинається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про ухвалення рішення, яке її стосується. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Як слідує з матеріалів справи, позивач звернулася в інтересах свого неповнолітнього сина до суду з позовом 26 липня 2020 року, що стверджується відомостями з офіційного сайту Укрпошти, штрих кодовий ідентифікатор 4453400042283, з вимогами, які просить задовольнити з 17.07.2018, тобто поза межами шестимісячного строку звернення до суду. Згідно з ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) Перез де Рада Каванілес проти Іспанії (№116/1997/900/1112 зазначено, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. Доводи апеляційної скарги встановлених по справі обставин та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права. Вказана правова позиція суду апеляційної інстанції узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 24.04.2019 по справі №227/2015/17, від 15.05.2019 по справі №804/4217/18, від 21.02.2018 по справі №346/3696/17, які відповідно до ч.5 ст.242 КАС України враховуються при вирішенні цієї справи. За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про пропущення ОСОБА_2 , яка звернулася до суду в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , строку звернення до адміністративного суду із цим позовом за період із 17 липня 2018 року по 25 січня 2020 року, оскільки позивач не вказала і не підтвердила відповідними доказами про існування об`єктивно непереборних обставин, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Наведені вище обставини спростовують доводи апеляційної скарги про невідповідність рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги. Інші, зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає. Керуючись статтями 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2020 року про залишення позову без розгляду в частині позовних у справі №140/13135/20 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя В. В. Святецький судді Л. Я. Гудим О. М. Довгополов Повне судове рішення складено 19.02.2021.