Постанова 4857 № 461/5197/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 лютого 2021 рокуЛьвівСправа № 461/5197/20 пров. № А/857/14539/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Довгополова О.М., суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В., з участю секретаря судового засідання Копанишин Х.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Галицької митниці Держмитслужби про скасування постанови у справі про порушення митних правил, - суддя (судді) в суді першої інстанції Юрків О.Р., час ухвалення рішення: 15:30, місце ухвалення рішення м. Львів, дата складання повного тексту рішення: 30 жовтня 2020 року, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Галицької митниці Держмитлужби про скасування постанови у справі про порушення митних правил. № 4288/20900/19 від 14.01.2020, якою на нього накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1700,00 грн. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 22 жовтня 2020 року відмовлено в задоволенні адміністративного позову. Рішення мотивоване тим, що позивач під час проходження митного контролю вчинив дії, що свідчать про перешкоджання посадовій особі ДФС у доступі до документів, необхідних для проведення митного контролю, що полягають у відмові надання закордонного паспорта. Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить його скасувати та повернути справу на доопрацювання до Галицької митниці Держмитслужби. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що у його діях відсутні ознаки правопорушення, передбаченого ст. 474 МК України. Зазначає, що суд помилково зазначив свідками понятих. Вважає, що суд не взяв до уваги, що він перебував на митному посту «Угинів-Долгобичув» Галицької митниці Держмитслужби в якості пасажира, не декларанта. Під час складення протоколу відповідачем було відмовлено у наданні правової допомоги, не повідомлено про можливість припинення провадження у справі про порушення митних правил шляхом компромісу. Також зазначає, що відповідач склав щодо нього два протоколи про порушення митних правил за ч. 6 ст. 470 МК України та ч. 1 ст. 474 МК України, при чому при складанні першого встановив особу позивача за наявними документами та не вимагав у нього додаткових документів, зокрема й паспорта. Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у зв`язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що постановою Галицької митниці Держмитслужби від 14.01.2020 року у справі про порушення митних правил №4288/209000/20 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого частиною 1 статті 474 Митного кодексу України та накладено адміністративне стягнення - штраф у розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян - 1700,00 гривень (а.с. 31-32). Згідно даної постанови 11.11.2019 близько 05 год. в зону митного контролю в`їхав транспортний засіб марки «AUDI», реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN-код № НОМЕР_2 під керуванням гр. Литви ОСОБА_2 . Під час внесення інформації в АСМО «Інспектор» Львівської митниці ДФС системою АСАУР було згенеровано процедури за кодами: 401-1 та 801-1, а саме встановлено, що ОСОБА_1 , який прямував в даному автомобілі в якості пасажира, 16.11.2017 ввіз па митну територію України автомобіль марки «Renault Laguna», VIN НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_4 (країна реєстрації - Польща) в зоні діяльності Львівської митниці ДФС по смузі руху «зелений коридор» з метою особистого користування, в митному режимі транзит». Під час проведення митного контролю громадянин ОСОБА_1 вів себе нервово, відмовлявся пред`явити до митного контролю документи, які підтверджують його особу (закордонний паспорт), перешкоджав виконанню обов`язків, покладених на посадових осіб митниці. Від надання пояснень з причин перешкоджання ним посадовій особі ДФС під час здійснення митного контролю у доступі до документів гр. ОСОБА_1 11.11.2019 відмовився. Таким чином ОСОБА_1 вчинив дії, спрямовані на перешкоджання посадовій особі органу доходів і зборів, під час здійснення нею митного контролю, у доступі до документів. Відтак, вбачаючи в діях ОСОБА_1 ознаки порушення митних правил, відносно нього 11.11.2019 року було складено протокол про порушення митних правил за ознаками ч. 1 ст. 474 Митного кодексу України в присутності свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 ). Зважаючи на те, що ОСОБА_1 відмовився від отримання протоколу №4288/20900/19, такий скеровано йому засобами поштового зв`язку (лист №4596/ДЗН/13-70-76 від 13.11.2019 року). Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції і вважає його таким, що не відповідає обставинам справи та правильному застосуванню норм матеріального права з огляду на наступне. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із того, що частиною 1 статті 458 Митного кодексу України (далі МК України) визначено, що порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред`явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність. Згідно частини 1 статті 474 МК України перешкоджання посадовій особі органу доходів і зборів під час здійснення нею митного контролю або провадження в справі про контрабанду чи порушення митних правил у доступі до товарів, транспортних засобів, документів - тягне за собою накладення штрафу в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до ст. 486 Митного кодексу України завданнями провадження у справах про порушення митних правил є своєчасне, всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її з дотриманням вимог закону, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню порушень митних правил, та запобігання таким правопорушенням. Посадова особа при розгляді справи про порушення митних правил зобов`язана з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують та/або обтяжують відповідальність, чи є підстави для звільнення особи, що вчинила правопорушення, від адміністративної відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 489 МК України). Вимогами ч. 2 ст. 526 Митного кодексу України передбачено, що про час та місце розгляду справи про порушення митних правил органом доходів і зборів цей орган інформує особу, яка притягується до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, поштовим відправленням з повідомленням про вручення, якщо це не було зроблено під час вручення зазначеній особі копії протоколу про порушення митних правил. Отже, зазначеною нормою встановлено порядок повідомлення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, про час та місце розгляду справи про порушення митних правил. Відповідно до матеріалів справи, у протоколі про порушення митних правил підпис позивача відсутній. При цьому, пояснень позивач також не надавав. Відтак, митний орган повинен був повідомити позивача про час та місце розгляду справи про порушення митних правил поштовим відправленням з повідомленням про вручення. Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, де у рішенні від 06 вересня 2005 року у справі «Гурепка проти України» зазначається, що справа про адміністративне правопорушення за суттю є кримінальною, а адміністративне покарання фактично мало кримінальний характер з усіма гарантіями статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Крім того, відповідно до принципу рекомендацій № R (91) 1 Комітету Міністрів Ради Європи державам - членам стосовно адміністративних санкцій, окрім сформульованих у резолюції (77) 31 принципів справедливої адміністративної процедури, що звичайно застосовуються до адміністративних актів, слід керуватись такими принципами: особа, стосовно якої розглядається можливість застосування адміністративної санкції, попередньо інформується щодо фактів, які їй ставляться в вину; вона має достатньо часу для підготовки свого захисту залежно від складності справи та суворості санкцій, що можуть бути застосовані; вона або її представник інформується стосовно характеру доказів зібраних у справі проти неї; вона має можливість висловити свою думку перед оголошенням рішення про санкцію; адміністративний акт про застосування санкцій містить мотиви, на яких вона ґрунтується. Отже, особі, яка притягається до відповідальності, має бути обов`язково повідомлено про підстави розгляду справи про адміністративне правопорушення, а також про день і місце такого розгляду, роз`яснено відповідні права та обов`язки. Проте, відповідач не повідомив позивача про час і місце розгляду справи про адміністративне правопорушення у встановленому порядку, чим порушив його право на захист. Доводи відповідача про надіслання позивачу копії протоколу про порушення митних правил і листа з повідомленням про запланований розгляд справи на 10 грудня 2019 року, апеляційний суд відхиляє, так як докази цього відсутні. Крім того, у протоколі зазначено про те, що розгляд справи відбудеться 10.12.2019, у листі ж №4596/ДЗН/13-70-76 від 13.11.2019 повідомляється про розгляд справи 17.12.2019 з 10:30 год. до 12:30 год., проте не надано доказів направлення такого позивачу. Також в матеріалах справи наявний лист №7.4-08-20-04112/1512 від 26.12.2019, яким повідомляється про перенесення розгляду на 14.01.2020 о 10:00 год., разом з тим не надано доказів направлення такого позивачу. Позивач категорично заперечує про отримання ним протоколу про адміністративне правопорушення чи повідомлення про розгляд справи. У матеріалах справи дійсно є копії листів митниці та чеки ПАТ «Укрпошта» (а.с. 27, 29, 30), однак відсутні докази надсилання позивачу поштою саме протоколу про адміністративне правопорушення чи повідомлення про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, зокрема, не додано описів вкладення до цінних листів відповідно до п. 19 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року №

270. Також не надано доказів вручення позивачу зазначеної кореспонденції. Зазначене дає підстави для висновку про непідтвердження відповідачем належного повідомлення позивача про час і місце розгляду справи про адміністративне правопорушення. Відтак, апеляційний суд дійшов висновку, що позивача не повідомлено про розгляд щодо нього справи про порушення митних правил і суть інкримінованого порушення. Неповідомлення відповідачем позивача у даній справі у встановленому порядку про розгляд справи про адміністративне правопорушення є підставою для скасування оскаржуваної постанови. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 21 березня 2019 року у справі №489/1004/19 та від 21 листопада 2019 року у справі №826/5857/16. Щодо вимоги про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу, надану адвокатом в суді першої інстанції, то колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частин першої та сьомої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). У силу вимог частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до пункту першого частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Колегія суддів зазначає, що про здійснення відшкодування витрат на правничу допомогу позивачем було заявлено в позові із додаванням доказів їх понесення. Відповідно до статей 1, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Як видно з матеріалів справи, між позивачем та адвокатом Шевченком С.С. був укладений договір про надання правової допомоги № 0106/2020 від 01.06.2020. На підтвердження витрат на правничу допомогу позивач надав такі докази: акт приймання-передачі виконаних робіт №1 від 30.06.2020; копію ордеру на надання правової допомоги серія АІ № 1036746; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія КС № 6073/10, виданого Шевченку С.С. 18.05.2017; копію посвідчення адвоката; квитанцію з прибуткового касового ордера № 2020/3006 від 30.06.2020. Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Частиною сьомою статті 134 КАС України передбачено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Колегія суддів зазначає, що відповідач клопотань щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу, не подавав. Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Так, відповідно до акта приймання-передачі виконаних робіт №1 від 30.06.2020 виконавцем надано замовнику послуги правового характеру та встановлено договірну ціну роботи в розмірі 7048,88 грн, а саме за підготовку та подання адвокатського запиту до Галицької митниці Держмитслужби затрачено 1 год. 23 хв. - 1163 грн 10 коп., на вивчення матеріалів справи та формування правової позиції у справі затрачено 3 год. 31 хв. 2956 грн 81 коп., на підготовку та складання позовної заяви до Галицького районного суду м. Львова у справі та надсилання її до суду разом з додатками відповідно до кількості сторін у справі затрачено 3 год. 29 хв. 2928 грн 77 коп. Разом з тим, колегія суддів вважає, що розрахунок правничої допомоги завищений у співвідношенні до обсягу наданих позивачу послуг, оскільки виготовлення адвокатського запиту у справі незначної складності не може тривати 1 год. 23 хв. Крім того, в акті роз`єднано одну послугу на окремі дії щодо вивчення матеріалів справи та формування правової позиції, підготовку та складання позовної заяви, яка до того ж у справі незначної складності не може тривати в сукупності 7 годин. Аналізуючи викладене, беручи до уваги положення КАС України, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що розмір витрат, зазначений позивачем, не є пропорційний, як і час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, оскільки справа є незначної складності, а тому розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору. За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду вважає, що відшкодуванню підлягають судові витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн, оскільки такий розмір витрат є цілком обґрунтованим, а також співмірний з виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом норм матеріального права, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, через що судове рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового, яким слід задовольнити адміністративний позов. Колегія суддів, керуючись статтею 317 Кодексу адміністративного судочинства України, якою неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального права встановлено підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 жовтня 2020 року у справі № 461/5197/20 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Скасувати постанову Галицької митниці Держмитслужби у справі про порушення митних правил №4288/20900/19 від 14 січня 2020 року про притягнення до відповідальності за частиною 1 статті 474 Митного кодексу України та накладення стягнення у виді штрафу в розмірі 1700 гривень відносно ОСОБА_1 . Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Галицької митниці Держмитслужби (ЄДРПОУ 43348711) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена. Головуючий суддя О. М. Довгополов судді Л. Я. Гудим В. В. Святецький Повне судове рішення складено 19.02.2021 року