Постанова 4857 № 460/1511/20
від 18.02.2021 ·ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 лютого 2021 рокуЛьвівСправа № 460/1511/20 пров. № А/857/578/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Шевчук С.М., суддів Кухтея Р.В., Шинкар Т.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області та ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2020 року (рішення ухвалене в порядку письмового провадження у м. Рівне судом у складі головуючого судді Кошмелюк Т.О., дата складання повного тексту рішення судом не зазначена) у справі № 460/1511/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання права, визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, суд - В С Т А Н О В И В : І. ОПИСОВА ЧАСТИНА У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, яким просила: визнати за нею право на отримання основної пенсії в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, додаткової пенсії в розмірі 75 % від її мінімального розміру відповідно до статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з часу призначення пенсії по інвалідності, яка пов`язана з Чорнобильською катастрофою, тобто з 22 травня 2002 року; визнати протиправними дії відповідача щодо відмови їй у проведенні перерахунку та виплати основної пенсії в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, додаткової пенсії в розмірі 75 % від її мінімального розміру відповідно до статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з часу призначення пенсії по інвалідності, яка пов`язана з Чорнобильською катастрофою, тобто з 22 травня 2002 року; зобов`язати відповідача здійснити їй перерахунок та виплату з урахуванням проведених виплат, основної пенсії в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, додаткової пенсії в розмірі 75 % від її мінімального розміру відповідно до статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з часу призначення пенсії по інвалідності, яка пов`язана з Чорнобильською катастрофою, тобто з 22 травня 2002 року. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2020 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку та виплаті: додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до статті 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком за період 22 травня 2002 року по 31 січня 2011 року; державної пенсії особам, віднесеним до категорії 1 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком за періоди з 22 травня 2002 року по 11 січня 2005 року та з 3 січня 2006 року по 31 січня 2011 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату, з урахуванням раніше проведених виплат: додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до статті 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком за період 22 травня 2002 року по 31 січня 2011 року; державної пенсії особам, віднесеним до категорії 1 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком за періоди з 22 травня 2002 року по 11 січня 2005 року та з 3 січня 2006 року по 31 січня 2011 року. У задоволенні позовних вимог в частині визнання права на отримання з 22 травня 2002 року основної пенсії в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, додаткової пенсії в розмірі 75 % від її мінімального розміру, відповідно до статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", - відмовлено. В задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови ОСОБА_1 здійснити перерахунок та виплату державної пенсії особам, віднесеним до категорії 1 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком за період з 12 січня 2005 року по 2 січня 2006 року, - відмовлено. В задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату державної пенсії особам, віднесеним до категорії 1 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком за період з 12 січня 2005 року по 2 січня 2006 року, - відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. На обґрунтування апеляційних вимог відповідач посилається на те, що судом при винесенні оскаржуваного рішення не було враховано строк звернення позивача до суду. Оскільки пенсія є щомісячним платежем, то про порушення своїх прав позивач мав дізнатися, отримуючи таку виплату за відповідний місяць. Таким чином, звернувшись до суду з позовними вимогами з часу призначення пенсії по інвалідності, яка пов`язана з Чорнобильською катастрофою, тобто з 22.05.2002 року позивач пропустила строк звернення до суду. Згідно правової позиції, викладеної Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04 грудня 2019 року у справі №9901/325/19, вказано, що незнання або небажання дізнатися про порушення через байдужість до своїх прав не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Крім того, суд не врахував, що позивач не звертався до управління з заявою про перерахунок пенсії відповідної форми. Натомість позивач звернувся до управління зі зверненням відповідно до Закону України «Про звернення громадян». Також зазначає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області є неналежним відповідачем по даній справі у період з 22.05.2002 по 01.07.2002, оскільки до липня 2002 року пенсії призначались органами соціального захисту населення. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивач звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов в цій частині задоволити. В обґрунтування апеляційної скарги позивач вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. На обґрунтування апеляційних вимог позивач посилається на те, що постановою Сарненського районного суду від 01.08.2012 по справі №1718/2-а-1762/11 по суті на дату попереднього звернення до суду було підтверджено її право на отримання пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та 75% додаткової пенсії від її мінімального розміру. Тобто, судом підтверджене право на отримання пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та 75% додаткової пенсії від її мінімального розміру, де основний закон гарантує їх невідчужуваність, непорушність, без будь яких обмежень та/або скасувань. При цьому, вказує, що Закон України «Про Державний бюджет на 2014 рік» не встановлював будь-яких обмежень з приводу застосування положень ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", однак відповідач не нарахував і не виплачував належні для виплати суми, а суд на це уваги не звернув. Позивач відзиву на апеляційну скаргу відповідача не подав. Відповідач відзиву на апеляційну скаргу позивача не подав. У зв`язку з критичною ситуацією, що склалася із фінансовим забезпеченням діяльності судів, зокрема, відсутністю асигнувань на оплату послуг з пересилання поштової кореспонденції, ухвали суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення справи до апеляційного розгляду скеровано за допомогою електронних засобів зв`язку на електронну адресу учасників справи. Відповідач копії вказаних ухвал отримав електронною поштою 22.01.2021, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази. Позивачу надіслання вказаних ухвал забезпечено засобами поштового зв`язку, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч. 4 ст. 229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. ІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи обставини, що ОСОБА_1 є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи (1 категорії), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 14 червня 2012 року. З 22 травня 2002 року позивачу встановлена друга група інвалідності (захворювання пов`язане з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС), що підтверджується довідкою серії МСЕ № 019882, виданою 31 травня 2002 року. Позивач проживає в місті Сарни Сарненського району Рівненської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, у спірний період було віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю. З 1 січня 2002 року позивач перебуває на обліку в територіальному органі Пенсійного фонду України. При цьому, з 22 травня 2002 року по 11 січня 2005 року позивач отримувала пенсію за нормами Закону України Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. З 12 січня 2005 року по 02 січня 2006 року позивач отримувала пенсію по інвалідності за нормами Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. З 03 січня 2006 року позивач отримує пенсію по інвалідності ІІ групи в розмірі відшкодування фактичних збитків за нормами Закону України Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. 22 січня 2020 року позивач звернулася до відповідача із заявою, у якій просила провести нарахування та виплату додаткової та державної пенсій в розмірах, передбачених статтями 50, 54 Закону України Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно. Листом від 20 лютого 2020 року № 778-299/С-8-1700/20 відповідач повідомив позивачу про відсутність підстав для перерахунку вказаних вище пенсійних виплат, оскільки їх обчислення та виплата здійсненні у відповідності до вимог чинного законодавства України. Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернулася до суду з вказаним позовом. ІІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що є безпідставним та необґрунтованим покликання відповідача на те, що нарахування позивачу додаткової та державної пенсій, передбачених статтями 50, 54 Закону № 796, у період з 1 січня 2002 року по 22 липня 2011 року здійснювалося відповідно до Постанов №№ 1, 530, 654, 836 1293, оскільки ні Закони №№ 3235, 489, 107, 835, 2154, ні інші закони України, не наділяли Кабінет Міністрів України правом встановлювати розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, та державної пенсії особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. Враховуючи, що доводи відповідача щодо правомірності застосування постанов Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836, від 3 січня 2002 року № 1, від 27 грудня 2055 року № 1293, від 28 травня 2008 року № 530 та від 16 липня 2008 року № 654 при нарахуванні позивачу додаткової пенсії за шкоду, завдану здоров`ю, передбаченої статтею 50 Закону № 796, за період з 22 травня 2002 року по 31 січня 2011 року, а також державної пенсії особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбаченої статтею 54 Закону № 796, за періоди з 22 травня по 11 січня 2005 року та з 3 січня 2006 року по 31 січня 2011 року не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, тому суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача в частині зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату таких пенсій за вказані періоди в належних розмірах. Щодо вимог позивача в частині визнання за позивачем права на отримання з 22 травня 2005 року основної пенсії в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, додаткової пенсії в розмірі 75 % від її мінімального розміру, відповідно до статей 50, 54 Закону № 796, суд зазначив, що згідно з приписами КАС України, суд не наділений повноваженнями щодо визнання за позивачем права на застосування до нього норми закону та, відповідно, отримання пенсійних виплат в певних розмірах. Суд повторює, що за змістом статей 50, 54 Закону № 796, встановлені ними пенсійні виплати виплачуються особам з інвалідністю, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. З викладеного вище слідує, що особа набуває право на отримання додаткової та державної пенсій особам з інвалідністю, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи в силу вимог закону та, відповідно, не потребує додаткового ухвалення судового рішення щодо визнання такого права. Таким чином, суд не вбачає підстав для задоволення позову в цій частині. ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке. Позивач оскаржує рішення суду в частині відмовлених позовних вимог, а саме: в частині визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови ОСОБА_1 здійснити перерахунок та виплату державної пенсії особам, віднесеним до категорії 1 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком за період з 12 січня 2005 року по 2 січня 2006 року; в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату державної пенсії особам, віднесеним до категорії 1 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком за період з 12 січня 2005 року по 2 січня 2006 року. в частині визнання за нею права на отримання з 22 травня 2002 року основної пенсії в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, додаткової пенсії в розмірі 75 % від її мінімального розміру, відповідно до статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Стосовно мотивів відмови у задоволенні вказаних вище позовних вимог, апеляційний суд зазначає наступне. На момент призначення позивачу пенсії, умови пенсійного забезпечення громадян визначалися Законом України Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі Закон № 1788). Відповідно до статті 1 Закону № 1788, громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Згідно зі статтею 2 Закону № 1788, за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії. 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 9 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058), який встановлює принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій. Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 1058, законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Частиною першою статті 9 Закону № 1058 передбачено, що в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Законом України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ (далі - Закон № 796) визначені основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення. Статтею 49 Закону № 796 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Аналіз вказаних вище правових норм дозволяє прийти до висновку, що законодавцем було надано особі право обирати умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, які встановлені загальними Законами № 1788 (до 1 січня 2004 року) та № 1058 (з 1 січня 2004 року), або спеціальним Законом №
796. Разом з тим, суд враховує, що відповідно до статті 6 Закону № 1788, особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов`язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті чи з виконанням інтернаціонального обов`язку. Крім того, стаття 15 Закону № 1788 встановлювала, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом Української РСР "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом. В свою чергу, пунктом 13 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058 встановлено, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та цього Закону призначається одна пенсія за її вибором. Матеріалами справи підтверджується, що у період з 12 січня 2005 року по 2 січня 2006 року позивачу була призначена пенсія на умовах Закону № 1058. З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення вимог позивача в частині проведення перерахунку та виплати державної пенсії, передбаченої статтею 54 Закону № 796, за період з 12 січня 2005 року по 2 січня 2006 року, оскільки у вказаний періоди на підставі самостійно поданої позивачем заяви була призначена пенсія відповідно до Закону № 1058. Щодо позовних вимог в частині визнання за позивачем права на отримання з 22 травня 2005 року основної пенсії в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, додаткової пенсії в розмірі 75 % від її мінімального розміру, відповідно до статей 50, 54 Закону № 796, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що згідно з приписами КАС України, суд не наділений повноваженнями щодо визнання за позивачем права на застосування до нього норми закону та, відповідно, отримання пенсійних виплат в певних розмірах. За змістом статей 50, 54 Закону № 796, встановлені ними пенсійні виплати виплачуються особам з інвалідністю, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. З викладеного вище слідує, що особа набуває право на отримання додаткової та державної пенсій особам з інвалідністю, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи в силу вимог закону та, відповідно, не потребує додаткового ухвалення судового рішення щодо визнання такого права. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову в цій частині. Стосовно ж доводів апеляційної скарги відповідача, які стосуються задоволених позовних вимог, то колегія суддів зазначає наступне. Статтею 50 Закону № 796 (в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) було передбачено, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірах: - інвалідам I групи - 100 процентів мінімальної пенсії за віком; - інвалідам II групи - 75 процентів мінімальної пенсії за віком; - інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 50 процентів мінімальної пенсії за віком. Також, стаття 54 Закону № 796(в редакції, що була на момент виникнення спірних правовідносин) визначала підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до категорії 1 та у зв`язку з втратою годувальника та встановлювала, зокрема, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком; по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком; по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком; дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком. Порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України (частина п`ята статті 54 Закону № 796). В подальшому, дія норм статей 50, 54 Закону № 796 неодноразово обмежувалася законодавцем. Такі обмеження реалізовувалися Верховною Радою України у законах про Державний бюджет України як шляхом викладення вказаних норм в іншій редакції, так і шляхом делегування Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення порядку та розміру додаткової та державної пенсій, передбачених статтями 50, 54 Закону № 796, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на відповідний календарний рік. Так, підпунктом 12 пункту 28 розділу ІІ Закону № 107 статтю 50 Закону № 796 викладено в новій редакції, відповідно до якої особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірах: інвалідам I групи - 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; інвалідам II групи - 20 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 15 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначається на момент виплати додаткової пенсії згідно із законом про Державний бюджет України і не може коригуватися іншими нормативно-правовими актами. Підпунктом 15 пункту 28 розділу ІІ Закону № 107 частини третю та четверту статті 54 Закону № 796 замінено чотирма частинами такого змісту: "У всіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році: по I групі інвалідності - 220 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по II групі інвалідності - 200 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по III групі інвалідності - 180 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987-1990 роках та осіб, евакуйованих у 1986 році із зони відчуження: по I групі інвалідності - 160 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по II групі інвалідності - 150 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по III групі інвалідності - 140 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; для інших інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою: по I групі інвалідності - 130 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по II групі інвалідності - 120 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по III групі інвалідності - 110 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; дітям-інвалідам - 70 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Пенсія в разі втрати годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям пенсія призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника), у розмірі: на одного непрацездатного члена сім`ї - 50 процентів пенсії по інвалідності померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім`ї - 100 процентів пенсії по інвалідності померлого годувальника, визначеної згідно із зазначеною статтею, що розподіляється між ними рівними частками. До непрацездатних членів сім`ї померлого годувальника належать особи, зазначені у статті 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначається на момент виплати пенсії згідно із законом про Державний бюджет України і не може коригуватися іншими нормативно-правовими актами". Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 положення пункту 28 розділу ІІ Закону № 107 визнані неконституційними. Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Тобто, з 22 травня 2008 року статей 50, 51 Закону № 796 застосуються в редакції, що діяла до внесення змін Законом №
107. В подальшому, Законом України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2011 рік від 14 червня 2011 року № 3491-VI (далі - Закон № 3491) розділ VІІ Прикінцеві положення Закону України Про державний бюджет України на 2011 рік доповнений пунктом 4, яким встановлено, зокрема, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону № 796 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік (положення пункту 4 розділу VІІ визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року N 20-рп/2011). Відтак, Законом № 3491 Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 50, 54 Закону № 796, розміри додаткової та державної пенсій особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. На виконання пункту 7 Закону № 3491, 6 липня 2011 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету № 745 (далі Постанова № 745), яка набрала чинності з 23 липня 2011 року та приписами якої визначені інші розміри додаткової та державної пенсій, передбачених статтями 50, 54 Закону № 796 відповідно. Крім того, постановою Кабінету Міністрів України Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 23 листопада 2011 року № 1210 був затверджений Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі Порядок № 1210). Отже, зміна правового регулювання спірних правовідносин відбулася 23 липня 2011 року у зв`язку з набранням чинності Постановою № 745, у якій Кабінет Міністрів України реалізував своє право на встановлення розмірів соціальних (пенсійних) виплат, передбачених для постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема статтями 50, 54 Закону №
796. Натомість, у період з 1 січня 2002 року по 22 липня 2011 року жодних змін в правовому регулюванні спірних правовідносин не відбулося, у зв`язку з чим нарахування позивачу додаткової та державної пенсій особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, мали здійснюватися в розмірах, передбачених безпосередньо статтями 50, 54 Закону №
796. Покликання відповідача на те, що закони про Державний бюджет України наділяли Кабінет Міністрів України правом встановлювати розмір соціальних гарантій (виплат), що обчислюються з розміру прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, у зв`язку з чим нарахування та виплата позивачу додаткової та державної пенсій, передбачених відповідно статтями 50, 54 Закону № 796, здійснювалися в розмірах, встановлених постановами Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836, від 3 січня 2002 року № 1, від 27 грудня 2005 року № 1293, від 28 травня 2008 року № 530 та від 16 липня 2008 року № 654, суд оцінює критично з огляду на таке. Судом встановлено, що у період з 1 січня 2002 року по 31 грудня 2005 року ні законами України Про Державний бюджет України на 2002 рік від 20 грудня 2001 року № 2905-III, Про Державний бюджет України на 2003 рік від 26 грудня 2002 року № 380-IV, Про Державний бюджет України на 2004 рік від 27 листопада 2003 року № 1344-IV, Про Державний бюджет України на 2005 рік від 23 грудня 2004 року № 2285-IV, ні будь-якими іншими нормативно-правовими актами України, дія норм статей 50, 54 Закону № 796 не обмежувалася та не зупинялася. Відповідно до статті 58 Закону № 107, розміри державних соціальних гарантій на 2008 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами, цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України. Крім того, право встановлювати розміри державних соціальних гарантій, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, було надане Кабінету Міністрів України і у 2009 та 2010 роках підставі статті 54 Закону України Про Державний бюджет України на 2009 рік від 26 грудня 2008 року № 835-VI (далі Закон № 835) та статті 52 Закону України Про Державний бюджет України на 2010 рік від 27 квітня 2010 року № 2154-VI (далі Закон № 2154) відповідно. Проте, як встановлено судом, положення статей 50, 54 Закону № 796, що були чинними у період з 1 січня 2002 року по 22 липня 2011 року, не передбачали обчислення розміру додаткової та державної пенсій особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в залежності від розміру прожиткового мінімуму. Таким чином, суд констатує, що стаття 58 Закону № 107, стаття 54 Закону № 835 та стаття 52 Закону № 2154 не наділяли Кабінет Міністрів України у період з 1 січня 2002 року по 22 липня 2011 року правом встановлювати розміри додаткової та державної пенсій особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбачених відповідно статтями 50, 54 Закону №
796. Статтею 109 Закону України Про Державний бюджет України на 2006 рік від 20 грудня 2005 року № 3235-IV (далі Закон № 3235), Кабінету Міністрів України у 2006 році було надано право встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до чинного законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Аналогічне право було надане Кабінету Міністрів України у 2007 - 2010 роках на підставі відповідно. Положення статті 101 Закону № 489, статті 73 Закону № 107, статті 71 Закону № 835 та статті 70 Закону № 2154 неконституційними не визнавалися та на час виникнення спірних правовідносин були діючими. Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі Постанова № 836) установлені розміри виплат, передбачених Законом України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. На виконання доручення Президента України, 3 січня 2002 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1 Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету (далі Постанова № 1). Пунктом 2 Постанови № 1 Кабінет Міністрів України установив, що виходячи з розміру 19 гривень 91 копійка провадиться розрахунок, зокрема: пенсій, призначених відповідно до частини четвертої статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; додаткової пенсії, передбаченої Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи." З метою здійснення подальших заходів щодо диференціації розмірів пенсій, 27 грудня 2005 року Кабінетом Міністрів України прийнята постанова № 1293 Про збільшення розмірів пенсії деяким категоріям громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі Постанова № 1293), якою постановлено збільшити розмір пенсії, призначеної відповідно до статті 54 Закону № 796 та установлено її мінімальний розмір, а саме: для інвалідів з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, I групи - 540 гривень, II групи - 500 гривень, III групи - 467 гривень; для інших інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, I групи - 440 гривень, II групи - 400 гривень, III групи - 370 гривень. Крім того, з метою збереження рівня соціального захисту окремих категорій громадян, 28 травня 2008 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 530 Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян (далі Постанова № 530), якою, серед іншого, встановлені розміри додаткових пенсій за шкоду, заподіяну здоров`ю внаслідок Чорнобильської катастрофи, пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, і пенсій у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Також, постановою від 16 липня 2008 року № 654 Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян (далі Постанова № 654) Кабінет Міністрів України установив починаючи з 1 липня 2008 року доплати до пенсій, зокрема, для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в таких розмірах, щоб загальний розмір пенсії відповідної категорії осіб був не меншим абсолютних розмірів, передбачених вказаною Постановою. Однак, суд вважає безпідставним та необґрунтованим покликання відповідача на те, що нарахування позивачу додаткової та державної пенсій, передбачених статтями 50, 54 Закону № 796, у період з 1 січня 2002 року по 22 липня 2011 року здійснювалося відповідно до Постанов №№ 1, 530, 654, 836 1293, оскільки ні Закони №№ 3235, 489, 107, 835, 2154, ні інші закони України, не наділяли Кабінет Міністрів України правом встановлювати розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, та державної пенсії особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. Враховуючи, що доводи відповідача щодо правомірності застосування постанов Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836, від 3 січня 2002 року № 1, від 27 грудня 2055 року № 1293, від 28 травня 2008 року № 530 та від 16 липня 2008 року № 654 при нарахуванні позивачу додаткової пенсії за шкоду, завдану здоров`ю, передбаченої статтею 50 Закону № 796, за період з 22 травня 2002 року по 31 січня 2011 року, а також державної пенсії особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбаченої статтею 54 Закону № 796, за періоди з 22 травня по 11 січня 2005 року та з 03 січня 2006 року по 31 січня 2011 року не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача в частині зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату таких пенсій за вказані періоди в належних розмірах. Разом з тим суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи скаржника щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, з огляду на таке. Згідно з частиною другою статті 99 КАС (в редакції, чинній на період спірних правовідносин) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Статтею 100 КАС (в редакції, чинній на період спірних правовідносин) встановлено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 122, та 123 КАС (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 року по справі №510/1286/16-а сформувала правовий висновок який стосується початку перебігу строку звернення до адміністративного суду, відповідно до якого: «…визначаючи початок перебігу строку звернення до адміністративного суду, важливо встановити той момент, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення її прав. У спорах, що виникають з органами ПФУ, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу ПФУ відповіді на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок. Отже, в цьому випадку початок перебігу строку звернення до адміністративного суду слід пов`язувати з датою отримання листа-відповіді, листа-роз`яснення від органу ПФУ на запит особи про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку». З огляду на приведені висновки ВП ВС та враховуючи матеріали справи судом встановлено, що позивач отримала лист відповідача від 20 лютого 2020 року № 778-299/С-8-1700/20, яким відмовлено у нарахуванні та виплаті додаткової та державної пенсій в розмірах, передбачених статтями 50, 54 Закону України Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. У зв`язку із цим 03.03.2020 року позивач звернулася до суду із цим позовом, що свідчить про дотримання встановленого статтею 99 КАС шестимісячного строку. Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не містить положень законодавства щодо виплати пенсій за минулий час. Відповідно до ч. 6 ст. 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону). Загальним законом у сфері пенсійних правовідносин є Закон України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ (далі по тексту іменовано Закон №1788-ХІІ). Згідно зі статтею 87 Закону України №1788-ХІІ нараховані суми пенсії, не затребувані пенсіонером своєчасно, виплачуються за минулий час не більш як за 3 роки перед зверненням за одержанням пенсії. Суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. Відтак, з приведеної норми закону слідує, що пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. Водночас колегією суддів враховано, що у період з 1 січня 2002 року по 22 липня 2011 року жодних змін, визначених Законом, в правовому регулюванні спірних правовідносин не відбулося, у зв`язку з чим нарахування позивачу додаткової та державної пенсій особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, мали здійснюватися в розмірах, передбачених безпосередньо статтями 50, 54 Закону №
796. Зважаючи на приведені положення законодавства та виходячи із загальних принципів верховенства права, відповідач будучи суб`єктом владних повноважень, визначеним державою у сфері пенсійного забезпечення та чорнобильських виплат, достеменно був обізнаний про необхідність виплати позивачу доплати до пенсії у розмірі, передбаченому ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як актом вищої юридичної дії. Однак, вказаних виплат у передбаченому розмірі відповідач не здійснив, що вказує на протиправність його дій/бездіяльності. Як наслідок, до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення статті 87 Закону України №1788-ХІІ щодо проведення вказаної виплати позивачу за минулий час без обмеження будь-яким строком. За таких обставин, судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги позивача щодо визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку та виплаті: додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до статті 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком за період 22 травня 2002 року по 31 січня 2011 року; державної пенсії особам, віднесеним до категорії 1 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком за періоди з 22 травня 2002 року по 11 січня 2005 року та з 3 січня 2006 року по 31 січня 2011 року, та зобов`язання відповідача здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату, з урахуванням раніше проведених виплат: додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до статті 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком за період 22 травня 2002 року по 31 січня 2011 року; державної пенсії особам, віднесеним до категорії 1 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком за періоди з 22 травня 2002 року по 11 січня 2005 року та з 3 січня 2006 року по 31 січня 2011 року. Стосовно ж доводів відповідача відносно того, що він не є належним відповідачем по даній справі, то колегія суддів зазначає, що відповідач є органом який виплачує пенсії. У період з 22.05.2002 року таким органом було місцеве територіальне управління пенсійного фонду у Сарненському районі, однак з урахуванням проведеної реорганізації територіальних органів Пенсійного Фонду України, функції з призначення та виплати пенсій (і доплат) мешканцям м. Сарни та Сарненського району були передані Головному управлінню Пенсійного фонду України в Рівненській області. Як наслідок, усунення виявлених порушень при виплаті пенсії позивачу відноситься до повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, як функціонального правонаступника у сфері нарахування та виплати пенсій непрацездатним особам, які набули право на призначення та виплату пенсій. Стосовно ж неналежної форми звернення позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про виплату недоплачених сум пенсій, то колегія суддів зазначає, що обумовлена додаткова пенсія мала б бути виплачена позивачу в силу вимог Закону, як нормативного акту, який має вищу юридичну силу, а не звернення позивача. При цьому, суд наголошує, що у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, невиконання суб`єктом владних повноважень визначеного Законом обов`язку з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості. Приведені в апеляційній скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними. Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню. Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні. Доводи апеляційної скарги, в силу викладеного вище, висновків суду першої інстанції не спростовують. Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області та ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2020 року у справі № 460/1511/20 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей Т. І. Шинкар Повне судове рішення складено 18 лютого 2021 року.