Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/571/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/571/20 Суддя (судді) першої інстанції: В.О. Гаврилюк ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 лютого 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Федотова І.В., суддів: Єгорової Н.М. та Чаку Є.В., за участю секретаря Бринюк Г.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Виконавчого комітету Черкаської міської ради на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 р. у справі за адміністративним позовом приватного підприємства "Дніпробуд-Центр" до Виконавчого комітету Черкаської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Департамент архітектури та містобудування Черкаської міської ради про встановлення відсутності компетенції, визнання протиправним та скасування рішення, - ВСТАНОВИВ: Приватне підприємство «Дніпробуд-Центр» (далі - ПП «Дніпробуд-Центр», позивач) подало позов до виконавчого комітету Черкаської міської ради (далі - виконавчий комітет, відповідач), в якому просив: - встановити відсутність компетенції (повноважень) виконавчого комітету Черкаської міської ради на прийняття рішень щодо скасування наказу департаменту архітектури та містобудування Черкаської міської ради про затвердження, а чи відмови у видачі містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки; - визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради від 13 листопада 2019 року № 1330 «Про скасування наказу Департаменту архітектури та містобудування від 04 листопада 2019 року № 420 «Про затвердження ПП «Дніпробуд-Центр» містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки біля перехрестя вул. Лісова просіка та Можайського.» Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 р. у позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради від 13 листопада 2019 року № 1330 «Про скасування наказу Департаменту архітектури та містобудування від 04 листопада 2019 року № 420 «Про затвердження ПП «Дніпробуд-Центр» містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки біля перехрестя вул. Лісова просіка та Можайського». У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає що спірне рішення виконавчого комітету було прийнято у зв`язку з невідповідністю містобудівних умов та обмежень Генеральному плану міста Черкаси та Плану зонування території міста Черкаси. Крім того, вказує про те, що виконавчий комітет місцевої ради має право змінювати або скасовувати акти підпорядкованих йому відділів, управлінь, інших виконавчих органів ради, а також їх посадових осіб в силу приписів п.3 ч.2 ст.52 Закону України «Про місцеве самоврядування». Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з`явились в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У відповідності до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вірно встановлено судом першої інстанції, рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 09 січня 2019 року у справі № 2340/3945/18 за позовом ПП «Дніпробуд-Центр» до Департаменту архітектури та містобудування Черкаської міської ради, виконавчого комітету Черкаської міської ради, визнано протиправним та скасовано рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради від 19 грудня 2017 року № 1314 «Про відмову в затвердженні ПП «Дніпробуд-Центр» містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки біля перехрестя вул. Лісова просіка та Можайського м. Черкаси» та зобов`язано департамент архітектури та містобудування Черкаської міської ради прийняти наказ про видачу або мотивовану відмову у видачі містобудівних умов і обмежень забудови вказаної земельної ділянки. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2019 року вищезазначене рішення залишено без змін. Департамент архітектури та містобудування Черкаської міської ради 4 листопада 2019 року видав наказ № 420 «Про затвердження ПП «Дніпробуд-Центр» містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки біля перехрестя вул. Лісова просіка та Можайського». 13 листопада 2019 року виконавчий комітет Черкаської міської ради прийняв рішення № 1330 «Про скасування наказу департаменту архітектури та містобудування від 4 листопада 2019 року №420 «Про затвердження ПП «Дніпробуд-Центр» містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки біля перехрестя вул. Лісова просіка та Можайського». Як вбачається зі змісту спірного рішення, підставою його прийняття є посилання на пункт 3 частини 2 статті 52 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 року № 7-рп/2009. Не погоджуючись із зазначеними діями відповідача, вважаючи спірне рішення протиправним та таким, що порушує права та законні інтереси позивача, останній звернувся з даним позовом до суду. Задовольняючи частково позовні вимог суд першої інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується колегія суддів. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові та організаційні основи містобудівної діяльності визначені Законом №3038-VI. Частиною першою статті 26 Закону №3038-VI передбачено, що забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва. Відповідно до ч.5 ст.26 цього Закону, проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку : 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування (частини перша, п`ята зазначеної статті). Згідно ч.1 ст.29 Закону №3038-VI, основними складовими вихідних даних є містобудівні умови та обмеження, технічні умови та завдання на проектування. Згідно дефініції, наведеної у п.8 ч.1 ст.1 цього Закону, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією. Частиною другою статті 29 Закону №3038-VI передбачено, що фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва. Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника (ч.3 ст.29 Закону №3038-VI). Наведеним законодавчим положенням кореспондує ч.4 ст.33 Закону №3038-VI, якою передбачено, що розміщення об`єктів будівництва на території населених пунктів та за їх межами під час комплексної забудови території здійснюється виконавчим органом сільської, селищної, міської ради, районною державною адміністрацією відповідно до їх повноважень шляхом надання містобудівних умов та обмежень або видачі будівельного паспорта відповідно до містобудівної документації у порядку, передбаченому цим Законом. Органи, що здійснюють управління у сфері містобудівної діяльності, архітектурно-будівельного контролю та нагляду, визначені ст.6 Закону №3038-VI, ч.1, 2 якої визначено, що управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється, зокрема, іншими уповноваженими органами містобудування та архітектури, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування. До уповноважених органів містобудування та архітектури належать органи, визначені у ст.13 Закону України «Про архітектурну діяльність» №687-XIV від 20.05.1999 (далі - Закон №687-XIV). Органом державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду (частина третя цієї ж статті). У свою чергу, за змістом ст.13 Закону №687-XIV, до якої відсилає ст.6 Закону №3038-VI, до уповноважених органів містобудування та архітектури належать, в тому числі, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад з питань архітектури. Органи місцевого самоврядування здійснюють свою діяльність у сфері містобудування та архітектури відповідно до Закону №280/97-ВР. Обсяг повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі будівництва встановлює ст.31 Закону №280/97-ВР, п.п.9 п. «а» ч.1 якої передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження - надання відповідно до закону містобудівних умов і обмежень забудови земельних ділянок. У той же час, підстави для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень, а також для їх скасування встановлені ч.4, 8 ст.29 Закону №3038-VI. Згідно ч.4 ст.29 Закону №3038-VI, підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є, зокрема, неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень, виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні. Частиною восьмою статті 29 Закону №3038-VI передбачено, що містобудівні умови та обмеження є чинними до завершення будівництва об`єкта незалежно від зміни замовника. При цьому, в абзаці третьому частини восьмої вказаної статті закріплено виключне положення, за яким скасування містобудівних умов та обмежень здійснюється за заявою замовника, головними інспекторами будівельного нагляду в порядку здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду у разі невідповідності містобудівних умов та обмежень містобудівному законодавству, містобудівній документації на місцевому рівні, будівельним нормам, стандартам і правилам або за рішенням суду. Вказаною вище нормою визначено, що містобудівні умови та обмеження можуть бути скасовані головними інспекторами будівельного нагляду лише в порядку здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду у разі невідповідності містобудівних умов та обмежень містобудівному законодавству, містобудівній документації на місцевому рівні, будівельним нормам, стандартам і правилам. У разі скасування в порядку здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду або за рішенням суду містобудівних умов та обмежень посадові особи відповідного уповноваженого органу містобудування та архітектури несуть відповідальність згідно із законом (ч.8 ст.29 Закону №3038-VI). Колегія суддів наголошує, що наведений у ст.29 Закону №3038-VI перелік підстав для скасування містобудівних умов та обмежень є вичерпним і остаточним, розширеному тлумаченню не підлягає. Згідно ч.1 ст.411 Закону №3038-VI, державний архітектурно-будівельний нагляд - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання уповноваженими органами містобудування та архітектури, структурними підрозділами Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та виконавчими органами сільських, селищних, міських рад з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами, що здійснюють контроль у сфері містобудівної діяльності, вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час провадження ними містобудівної діяльності. За змістом ч.2 ст.411 Закону №3038-VI, що державний архітектурно-будівельний нагляд здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, через головних інспекторів будівельного нагляду у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. З метою здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду головні інспектори будівельного нагляду : 1) перевіряють законність рішень у сфері містобудівної діяльності, прийнятих об`єктами нагляду; 2) витребовують від органів державної влади, фізичних та юридичних осіб документи і матеріали щодо предмета нагляду, одержують інформацію з автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та баз даних, створених органами державної влади; 3) мають право безперешкодного доступу до місць будівництва об`єктів, приміщень, документів та матеріалів, необхідних для здійснення нагляду; 4) вимагають від органів державного архітектурно-будівельного контролю проведення перевірок у разі наявності ознак порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил; 5) залучають у разі потреби до здійснення нагляду фахівців підприємств, установ, організацій, контрольних і фінансових органів (ч.3 ст.411 Закону №3038-VI). У разі виявлення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, вчинених об`єктами нагляду, головні інспектори будівельного нагляду мають право : 1) видавати обов`язкові до виконання об`єктами нагляду приписи про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності; 2) притягати посадових осіб об`єктів нагляду до відповідальності за вчинені правопорушення відповідно до закону; 3) ініціювати притягнення посадових осіб об`єктів нагляду до дисциплінарної відповідальності; 4) вносити подання про звільнення посадової особи об`єкта нагляду до органу, який здійснив його призначення; 5) вносити подання про позбавлення права виконувати певні види робіт посадової особи об`єкта нагляду до органу, яким таке право надавалося; 6) скасовувати чи зупиняти дію рішень, прийнятих об`єктами нагляду відповідно до визначених цим Законом повноважень, які порушують вимоги містобудівного законодавства, з одночасним складанням протоколу відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення та подальшим оприлюдненням такої інформації на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду (ч.4 ст.411 Закону №3038-VI). Таким чином, містобудівні умови та обмеження видаються на підставі містобудівної документації (в даному випадку місцевого рівня) при зверненні зацікавленої особи до уповноваженого органу з поданням визначеної документації. При цьому, наявність або відсутність підстав для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень, перелік яких є вичерпним, встановлюється на стадії їх надання або у подальшому під час здійснення державно-будівельного або судового контролю. Скасування ж рішень об`єктів нагляду з підстав їх незаконності, є крайнім заходом державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, належить до повноважень головних інспекторів будівельного нагляду, до того ж, наявність таких порушень встановлюється за результатами проведення перевірок у визначеному законом порядку. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 02.10.2019 по справі №807/736/18. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 04.11.2019 наказом департаменту архітектури та містобудування Черкаської міської ради № 420 «Про затвердження ПП «Дніпробуд-Центр» містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки біля перехрестя вул. Лісова просіка та Можайського» були затвердженні містобудівні умови та обмеження, проте відповідачем через декілька днів було прийнято спірне рішення про скасування вищевказаного наказу. Так, підставою прийняття спірного рішення було посилання на пункт 3 частини 2 статті 52 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 року № 7-рп/2009. У своїй апеляційній скарзі відповідач вказує на те, що наказ № 420 «Про затвердження ПП «Дніпробуд-Центр» містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки біля перехрестя вул. Лісова просіка та Можайського» було скасовано у зв`язку з невідповідністю містобудівних умов та обмежень Генеральному плану міста Черкаси та Плану зонування території міста Черкаси. Проте, даючи правову оцінку встановленим обставинам в контексті наведених вище положень чинного законодавства, таке рішення прийняте за відсутності повноважень та у спосіб, що не передбачений Законами та Конституцією України. Колегія суддів звертає увагу, що надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову в їх наданні здійснюється відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури протягом 10 робочих днів з дня реєстрації заяви, затверджується наказом такого органу (ч.6 ст. 29 Закону України ,,Про регулювання містобудівної діяльності). Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, відповідний уповноважений орган містобудування та архітектури протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви повинен прийняти одне з можливих рішень, зокрема, про надання містобудівних умов та обмежень або про відмову у їх наданні. Прийняття будь-якого іншого рішення, у тому числі щодо залишення заяви про надання містобудівних умов та обмежень без розгляду та повернення замовнику документів законодавством не передбачено. При цьому, перелік підстав для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень є визначений ч.4 ст.29 Закону № 3038-VI, який є вичерпним та не підлягає розширеному тлумаченню. Інших підстав містобудівним законодавством не закріплено. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що за органами місцевого самоврядування законодавець визначив право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов`язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб`єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну, доповнення чи скасування. Водночас, у статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Вказаний принцип знайшов своє відображення у статті 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», згідно з якою органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність, зокрема, перед юридичними і фізичними особами. Окрім цього, в Рішенні N 7-рп/2009 Конституційний Суд України вказав, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення. З аналізу наведених норм права вбачається, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Такі рішення можуть бути скасовані або змінені виключно в судовому порядку. Крім того, скасування рішення, на підставі якого між сторонами вже виникли певні правовідносини, також суперечить принципу правової визначеності, що у своїй практиці використовує Європейський Суд з прав людини (наприклад, рішення у справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року). Згідно з яким, принцип правової визначеності проявляється у стабільності політичних і правових рішень, тобто стабільність та цілісний характер законодавства, здійснення адміністративної і судової практики на основі закону відповідно до принципу верховенства права. Колегія суддів звертає увагу на те, що одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів доброго врядування і належної адміністрації (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до якості закону). Так, у пунктах 70-71 рішення по справі Рисовський проти України (29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу належного урядування, зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах Беєлер проти Італії (Beyeler v. Italy), № 33202/96, пункт 120, Онер`їлдіз проти Туреччини (Oneryildiz v. Turkey), № 48939/99, пункт 128, Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункту 72, Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, від 20 травня 2010 року, і Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах Онер`їлдіз проти Туреччини (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та Беєлер проти Італії (Beyeler v. Italy), пункт 119). Як зазначив Європейський суд у справі Yvone van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії. Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, скасовуючи наказ департаменту архітектури та містобудування Черкаської міської ради №420 «Про затвердження ПП «Дніпробуд-Центр» містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки біля перехрестя вул. Лісова просіка та Можайського» виконавчий комітет за відсутності правових підстав передбачених законом, порушив принцип юридичної визначеності, який є складовою принципу верховенства права. Крім того, спірне рішення виконавчого комітету не містить жодної мотивації, що також свідчить про його протиправність. Більше того, як вбачається з матеріалів справи, в межах спірних правовідносин перевірка щодо дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час скасування наказу Департаменту про видачу позивачу містобудівних умов та обмежень, що стало наслідком скасування таких містобудівних умов і обмежень, не проводилась, а непогодження виконавчого комітету із затвердженням містобудівних умов та обмежень виданих позивачу, не може заміняти встановлену законодавством процедуру. Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що в даній справі відповідачем не оспорюється дотримання процедури отримання містобудівних умов та обмежень позивачем. Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не надано належної оцінки тому факту, що містобудівні умови та обмеження, затверджені наказом Департаменту не відповідають Генеральному плану м. Черкаси та Плану зонування території м. Черкаси колегія судді вважає безпідставними, оскільки в межах даної справи предметом позову є спірне рішення виконавчого органу, а не відповідність містобудівних умов та обмежень Генеральному плану м. Черкаси та Плану зонування території м. Черкаси. Крім того, суд апеляційної інстанції враховує рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 N 6-рп/2007 яким визначено, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2). Європейський Суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 року за заявою N 31443/96 у справі «Броньовський проти Польщі» зазначив, що принцип верховенства права зобов`язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України). Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України. Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (заява N 4909/04 від 10 лютого 2010 року): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.) від 09 грудня 1994 року, серія A,303-A, п. 29). На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування. Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Черкаської міської ради залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України. Головуючий суддя: Судді: Повний текст постанови виготовлено 19.02.2021 року.