Постанова 4855 № 640/5314/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/5314/20 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко А.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 лютого 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Лічевецького І.О., Мельничука В.П., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування постанови,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просила: - визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження серії ВП №61240064 від 12 лютого 2020 року, прийняту Голосіївським районним відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо стягнення з ОСОБА_1 21030,90 грн відповідно до вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-34919-17-у, виданої 10 травня 2019 року; - визнати протиправною та скасувати постанову від 12 лютого 2020 року ВП №61240064 про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 у розмірі 2103,09 грн, прийняту Голосіївським районним відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). Позов обґрунтовано тим, що оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження від 12 лютого 2020 року ВП № 61240064 прийнята неправомірно, оскільки вимога податкового органу №Ф-34919-17-у від 10 травня 2019 року пред`явлена заявником після закінчення строку на пред`явлення виконавчого документу до виконання, визначеного частиною другою статті 12 Закону України «Про виконавче провадження». Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 січня 2021 року у задоволенні позовних вимог - відмовлено. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судом першої інстанції недостовірно встановлено дату набрання виконавчим документом (податкова вимога) законної сили, тому постанова про відкриття виконавчого провадження про примусове виконання вимоги №Ф-34919-17-у від 10.05.2019 є неправомірною та підлягає скасуванню. Крім того, апелянт звертає увагу на те, що даний виконавчий документ подано на виконання через 9 місяців, що свідчить про його протиправність. Також апелянт вказує, що вимога видана Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві, а не Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві, та такий документ було неналежним чином доведений до відома позивача. Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, 10 травня 2019 року Головним управління Державної податкової служби у місті Києві прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-34919-17-у про стягнення з ОСОБА_1 на користь Головного управління Державної податкової служби у місті Києві у розмірі 21 030,90 грн. Разом із заявою про відкриття виконавчого провадження №7026/9/26-15-10-05-13 від 13.11.2019 вказану вимогу №Ф-34919-17-у від 10.05.2019 надіслано до Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), яку було отримано виконавчою службою 22.11.2019 за вх. №13769 (а.с. 31). У подальшому, постановою державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 12 лютого 2020 року відкрито виконавче провадження №61240064 з примусового виконання вимоги №Ф-34919-17-у від 10 травня 2019 року. Того ж дня, 12 лютого 2020 року державним виконавцем Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 2103,09 грн. Крім того, постановою державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 12 лютого 2020 року визначено розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 195,30 грн. Вважаючи зазначені постанови про відкриття виконавчого провадження та про про стягнення з позивача виконавчого збору протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з цим позовом до суду. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки вимога №Ф-34919-17-у від 10 травня 2019 року набрала законної сили 12.11.2019, а надіслана Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві 13.11.2019, то встановлений законодавством тримісячний строк на звернення із вимогою стягувачем не пропущений, тому відповідачем правомірно відкрито виконавче провадження з примусового виконання вимоги №Ф-34919-17-у від 10.05.2019, що свідчить про безпідставність позовних вимог. Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII). У відповідності до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до частини першої статті 13 Закону №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. За правилами частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Згідно пункту 7 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами. Як наслідок, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (частина п`ята статті 26 Закону №1404-VIII). У силу вимог частини четвертої статті 27 Закону №1404-VIII державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Як свідчать матеріали справи, 10 травня 2019 року Головним управління Державної податкової служби у місті Києві прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-34919-17-у про стягнення з ОСОБА_1 на користь Головного управління Державної податкової служби у місті Києві боргу у розмірі 21030,90 грн, зі змісту якої вбачається, що строк пред`явлення до виконання у ній встановлено до 12.11.2020 . При цьому, вказана вимога має усі передбачені законом реквізити, в тому числі і строк пред`явлення рішення до виконання. Зокрема, у пункті 4 вимоги зазначено, що у разі несплати суми боргу, зазначеної у пункті 1 вимоги, ця вимога передається до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства для стягнення в примусовому порядку протягом строку, визначеного Законом України «Про виконавче провадження». Крім того, у пункті 5 вказаної вимоги вказано, що 12.11.2019 є датою набрання вимогою чинності (дата набрання чинності вимогою - заповнюється при пред`явленні вимоги до органу державної виконавчої служби або при направленні узгодженої вимоги платнику). 22 листопада 2019 року Голосіївським районним відділу державної виконавчої служби у місті Києві зареєстровано заяву про відкриття виконавчого провадження, подану ГУ ДПС у м. Києві. У подальшому, 12 лютого 2020 року відповідачем прийнято оскаржувані постанову про відкриття виконавчого провадження на виконання вказаної вимоги від 10 травня 2019 року №Ф-34919-17-у. Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон №2464-VI) орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки. Згідно частини першої ст.12 Закону №1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття (частина друга ст.12 Закону №1404-VIII). З системного аналізу вказаних норм вбачається, що вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом, який може бути пред`явлений до примусового виконання шляхом подання відповідної заяви стягувачем протягом трьох місяців, які обчислюються з дня набрання такою вимогою законної сили. Частиною шостою статті 12 Закону №1404-VIII передбачено, що стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції. Тобто, що виконавчий документ, стягувачем за яким є державний орган повертається стягувачу без прийняття до виконання органом державної виконавчої служби, у разі пропуску тримісячного строку пред`явлення до виконання. Відтак, єдиною умовою для повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п.2 частини четвертої статті 4 вказаного Закону є недодержання саме стягувачем строку пред`явлення виконавчого документа до виконання. У апеляційній скарзі позивач наголошує на тому, що строк пред`явлення до виконання податкової вимоги закінчився, та постанова про відкриття провадження є неправомірною. У відповідності до пункту 2 розділу І Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 05.08.2016 № 2432/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12 серпня 2016 року за № 1126/29256 (далі - Положення №2432/5): відповідальна особа - посадова особа органу державної виконавчої служби, на яку покладені обов`язки. Пункт 1 розділу ІІ Положення №2432/5 визначено, що вхідна кореспонденція, в тому числі виконавчі документи, приймається й опрацьовується відповідальною особою органу державної виконавчої служби (приватним виконавцем, помічником або відповідальною особою приватного виконавця) і реєструється у Системі в день її надходження. У разі наявності технічних підстав, що унеможливлюють роботу Системи, реєстрація вхідної кореспонденції здійснюється невідкладно після відновлення функціонування Системи. Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Положення №2432/5 під час реєстрації виконавчого документа відповідальна особа органу державної виконавчої служби (приватний виконавець, помічник або відповідальна особа приватного виконавця) зобов`язана(ий) внести до Системи такі відомості, зокрема: дата надходження виконавчого документа; назва виконавчого документа, дата й номер видачі. Тобто, вказаними нормами Положення №2432/5 передбачено порядок реєстрації вхідної і вихідної кореспонденції під час функціонування автоматизованої системи виконавчого провадження відповідальними особами. У свою чергу, порушення органом примусового виконання рішень правил реєстрації кореспонденції та строків відкриття виконавчого провадження не є підставою для повернення виконавчого документа стягувачеві. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №804/7493/17. Як свідчать матеріали справи, заява податкового органу про направлення вимоги від 10 травня 2019 року №Ф-34919-17-у була датована 13.11.2019 та отримана виконавчою службою 22.11.2019 за вх. №13769. Відтак, податкова вимога пред`явлена в межах встановленого частиною першою ст.12 Закону України «Про виконавче провадження» строку. Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку, що державний виконавець у межах повноважень з підстав та у спосіб передбачений чинним законодавством України, прийняв виконавчий документ до виконання і виніс постанову про відкриття виконавчого провадження №61240064 від 12 лютого 2020 року. Доводи апелянта щодо порушення податковим органом порядку надсилання такої вимоги боржнику та факту неузгодженості грошового зобов`язання, визначеного таким документом колегія суддів не приймає до уваги, оскільки Законом України «Про виконавче провадження» не передбачена перевірка державним виконавцем при відкритті виконавчого провадження обставин узгодженості вимоги між боржником та стягувачем, як і не передбачено визначення правильності дати набрання чинності вимогою. При цьому, при відкритті виконавчого провадження державний виконавець при встановленні строків дотримання пред`явлення виконавчого документа до виконання керується виключно статтею 12 Закону №1404-VIII. У свою чергу, процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів врегульовано Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 (далі - Інструкція № 449). Згідно з частиною 5 розділу VI Інструкції № 469, протягом 10 календарних днів із дня одержання вимоги про сплату боргу (недоїмки) платник зобов`язаний сплатити зазначені у пункті 1 вимоги суми недоїмки, штрафів та пені. У разі якщо платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів з дня надходження (отримання) вимоги про сплату боргу (недоїмки) не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгодженої в результаті оскарження суми боргу (недоїмки) (з дня отримання відповідного рішення органу доходів і зборів або суду), після спливу останнього дня відповідного строку така вимога вважається узгодженою (набирає чинності). Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що вимога про сплату недоїмки набуває чинності (є узгодженою) після закінчення десятиденного строку, який обчислюється з дня отримання вимоги платником або, у разі її оскарження, з дня отримання відповідного рішення органу доходів і зборів або суду. У той же час, матеріали справи не містять доказів факту оскарження вимоги від 10 травня 2019 року №Ф-34919-17-у. Посилання апелянта на протиправну видачу вимоги Головним управлінням ДФС у місті Києві замість Головного управління ДПС у місті Києві колегія суддів відхиляє, оскільки зі змісту такої вимоги вбачається факт видачі її саме Головним управлінням ДПС у місті Києві. Твердження апелянта щодо порушення способу відправки та доведення до відома скаржника про постанову про відкриття виконавчого провадження шляхом надсилання простою кореспонденцією замість рекомендованої є безпідставними, оскільки відповідно до абзацу третього частини п`ятої статті 13 Закону №1404-VIII порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом. При цьому, встановлений законодавством обов`язок на державного виконавця надіслати постанову про відкриття виконавчого провадження саме рекомендованим листом з повідомленням про вручення зумовлений тим, що сторона виконавчого провадження має право знати про дії, що вчиняються державним виконавцем під час виконання функцій покладених Законом на останніх. Така вимога Закону обумовлена, зокрема, тим, що для вчинення добровільного виконання рішення суду боржнику необхідно знати про строки протягом яких він може виконати зобов`язання добровільно, не чекаючи при цьому вжиття виконавцем заходів щодо стягнення у примусовому порядку. Разом з тим, позивачем не оскаржуються дії державного виконавця щодо незабезпечення боржнику можливості добровільного виконання виконавчого документу у строк, який визначено чинним законодавством, а лише висловлюється незгода з фактом відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, який, на думку позивача, є протиправним. Таким чином, висновок суду попередньої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову є правильним та таким, що відповідає приписам законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 січня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України. Головуючий суддя О.М. Оксененко Судді І.О. Лічевецький В.П. Мельничук