Постанова 4873 № 911/1189/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "18" лютого 2021 р. Справа№ 911/1189/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Корсака В.А. суддів: Євсікова О.О. Владимиренко С.В. Розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи Комунально-побутового підприємства "Теплоенергопостач" Ірпінської міської ради на рішення Господарського суду Київської області від 16.10.2020, повний текст якого складено 16.10.2020 у справі №911/1189/20 (суддя Черногуз А.Ф.) за позовом Акціонерного товариства "Національна Акціонерна Компанія "Нафтогаз України" до Комунально-побутового підприємства "Теплоенергопостач" Ірпінської міської ради про стягнення пені та 3% річних у розмірі 19 012,11 грн, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог. У квітні 2020 року Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі - позивач) звернулось до Комунально-побутового підприємства "Теплоенергопостач" Ірпінської міської ради (надалі - відповідач) про стягнення пені в сумі 16 635,60 грн та 2 376,51 грн 3% річних. Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов Договору №1872/1617-БО-17 в частині своєчасного проведення оплат за отриманий природний газ, що є порушенням п. 6.1. Договору, а тому наявні підстави для нарахування пені згідно п. 8.2. Договору, нарахованої за зобов`язаннями жовтня-листопада 2016 року та 3% річних відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахованих за зобов`язаннями жовтня-грудня 2016 року. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття. Рішенням Господарського суду Київської області від 16.10.2020 у справі №911/1189/20 позов задоволено повністю, стягнуто з Комунально-побутового підприємства "Теплоенергопостач" Ірпінської міської ради на користь Акціонерного товариства "Національна Акціонерна Компанія "Нафтогаз України" 16 635,60 грн пені, 2 376,51 грн 3% річних, а також, 2 102,00 грн судового збору. Судове рішення мотивовано обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Комунально-побутове підприємство "Теплоенергопостач" Ірпінської міської ради звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 16.10.2020 у справі №911/1189/20 скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Так, в апеляційній скарзі скаржник зазначає про те, що Постановою від 18.06.2014 року №217 «Про затвердження порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу» (зі змінами) врегульовано механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки. Скаржник зазначає, що відповідно до вказаної Постанови, державою визначено спеціальний режим проведення взаєморозрахунків, що, усуває Відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає в автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки Позивача за визначеними нормативами. Скаржник наполягає, що послуги з постачання теплової енергії є основним видом його діяльності і повнота та своєчасність оплати послуг за спірним Договором безпосередньо залежить від рівня оплати природного газу споживачами. Відповідач вживав всіх заходів щодо перерахування на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання Позивача щоденної оплати за послуги розподілу природного газу. Вказує що кошти, належні Позивачу, на власні рахунки не отримував та не притримував їх у себе. Скаржник посилається на те, що судом першої інстанції не надано правової оцінки обов`язкам і діям Позивача у відповідності до умов Договору, зокрема пункт 6.4 Договору, яким встановлено, що у разі наявності заборгованості та/або заборгованості зі сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості: у першу чергу відшкодовуються витрати постачальника, пов`язані з одержанням виконання;у другу - сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи;у третю чергу - погашається основна заборгованість. Між тим, відповідач зазначає, що пеня, 3 відсотки річних є договірними платежами, які нараховуються та сплачуються на вимогу позивача при виникненні заборгованості, а сплата таких платежів є першочерговим обов`язком відповідача в разі направлення відповідної вимоги позивача та є пріоритетною по відношенню до погашення заборгованості за природний газ. На думку відповідача, виключно в разі направлення вимоги у позивача виникало б право на застосування п. 6.3 Договору, тобто на першочергове зарахування коштів, які щоденно надходили на поточний рахунок позивача на сплату таких санкцій, а у відповідача - обов`язок сплатити нараховану пеню. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи. Позивач у запереченнях на апеляційну скаргу просило скаргу відхилити та оскаржене судове рішення залишити без змін, як правильне та обґрунтоване. Заперечення на апеляційну скаргу подано до суду 01.02.2021. У запереченнях позивач також просить поновити строк на подачу заперечень, яке мотивоване тим, що на усій території України запроваджено карантин, в зв`язку із чим у Компанії також посиленні карантинні заходи, в режим та порядок роботи внесенні відповідні зміни, зокрема дистанційний режим роботи, також просить суд врахувати велику кількість святкових вихідних днів у січні, що зумовило пропуск строку на подачу відзиву. Колегія суддів зазначає, що згідно з ч.1 ст. 263 ГПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження. Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом (стаття 113 ГПК України). Відповідно до статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. За змістом частини першої статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Враховуючи те, що ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2020 серед іншого роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 15.01.2021, зважаючи на аргументи позивача викладенні у клопотанні про поновлення строку на подачу відзиву, а також те, що з 08.01.2021 по 25.01.2021 на території України було запроваджено дію посилених карантинних обмежень, колегія суддів визнає поважними причини пропуску позивачем строку на подачу відзиву та доходить висновку про його поновлення. У зв`язку з цим суд апеляційної інстанції враховує подані Компанією заперечення на апеляційну скаргу під час апеляційного перегляду даної справи. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті та межі розгляду справи судом апеляційної інстанції. Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.11.2020, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Демидова А.М., Владимиренко С.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2020 (колегією суддів у даному складі) апеляційну скаргу Комунально-побутового підприємства "Теплоенергопостач" Ірпінської міської ради на рішення Господарського суду Київської області від 16.10.2020 у справі №911/1189/20 залишено без руху. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 витребувано у Господарському суді Київської області матеріали справи №911/1189/20. Згідно Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.12.2020, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді Євсіков О.О., Владимиренко С.В. Після усунення недоліків, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2020 відновлено Комунально-побутовому підприємству "Теплоенергопостач" Ірпінської міської ради пропущений строк на подання апеляційної скарги рішення Господарського суду Київської області від 16.10.2020 у справі №911/1189/20. Відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою. Розгляд апеляційної скарги Комунально-побутового підприємства "Теплоенергопостач" Ірпінської міської ради на рішення Господарського суду Київської області від 16.10.2020 у справі №911/1189/20 ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 15.01.2021. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 15.01.2021. Частиною 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку, зокрема, позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні (частина 3 статті 12 ГПК України). Відповідно до частини 3 статті 247 ГПК України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. У відповідності до ч. 3 ст. 270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу. Частиною 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову не менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З огляду на малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 ГПК України, враховуючи характер спірних правовідносин та предмет доказування, а також те, що предметом позову у цій справі є вимога стягнення 19 012,11 грн, колегія суддів вирішила розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження на підставі частини 1 статті 247 ГПК України. Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Виходячи із зазначених правових норм, перегляд оскаржуваного рішення підлягає здійсненню без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, враховуючи викладені пояснення у відзиві, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржене рішення у даній справі залишити без змін, виходячи з наступного. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції. 31.10.2016 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та Комунально-побутовим підприємством "Теплоенергопостач" Ірпінської міської ради (споживач) укладено Договір № 1872/1617-БО-17 постачання природного газу (далі -Договір) за яким, постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору (п. 1.1. Договору). Відповідно до п. п. 1.2., 1.3. Договору, Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами. За цим Договором постачається імпортований газ за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711210000, ввезений ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на митну територію України. Постачальник передає споживачу з 01.10.2016 по 31.03.2017 (включно) природний газ обсягом до 1290 тис.куб.м. (сто п`ятнадцять тисяч куб.м) у тому числі за місяцями жовтень 100 тис.куб.м., листопад 200 тис.куб.м., грудень 230 тис.куб.м., січень 300 тис.куб.м.; лютий 260 тис.куб.м.; березень 200 тис.куб.м. Обсяги газу, що планується поставити згідно з цим договором, повністю забезпечують споживача природним газом для потреб, зазначених в п. 1.2. цього Договору (п. 2.1., 2.2. Договору). Згідно п.п. 5.1., 5.2. Договору ціна на природний газ визначається відповідно до п. 5.2. цього Договору. В подальшому ціна на газ визначається шляхом підписання сторонами відповідних додаткових угод до договору на підставі ціни, що розміщується на офіційному веб-сайті постачальника. У разі зміни ціни постачальником, така ціна є обов`язковою для сторін даного Договору. Споживач підписанням цього договору підтверджує, що погоджується з даним порядком визначення та зміни ціни. Ціна за 1000 куб.м природного газу за цим договором з 01.10.2016 становить 5916,00 грн, крім того податок на додану вартість (20%) 1183,20 грн. До сплати за 1000 куб.м природного газу з ПДВ 7099,20 грн. Оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1. Договору). Пунктом 6.2. Договору сторони, зокрема погодили, що в будь-якому випадку, споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 6.1. цього Договору в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу. Відповідно до п. п. 8.1., 8.2., Договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором. У разі прострочення споживачем оплати згідно п. 6.1 цього договору він зобов`язується платити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2016 р. до 31.03.2017 р. (включно), а в частині проведення розрахунків до повного їх здійснення (п. 12.1. Договору). Також, сторонами укладено ряд додаткових угод, якими сторони визначали ціну за 1000 куб.м. газу стосовно кожного місяця поставки газу, в якому укладались вказані угоди. Відповідно до умов договору, позивач поставив, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 4 555 604,63 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу за період жовтень 2016 грудень 2016 року, копія яких наявна в матеріалах справи та довідками по операціях за договором. Позивачем зазначено про несвоєчасність здійснення відповідачем оплати за переданий газ та не виконання зобов`язання у визначений Договором строк, у зв`язку з чим відповідачем порушено умови господарського зобов`язання, зокрема, вимоги пункту 6.1 Договору. Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказав на порушення відповідачем термінів виконання грошових зобов`язань за Договором, тому врахував часткові оплати заборгованості відповідачем, нарахував та заявив до стягнення з останнього пені в сумі 16 635,60 грн згідно п. 8.2. Договору, нарахованої за зобов`язаннями жовтня-листопада 2016 року та 2 376,51 грн 3% річних відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахованих за зобов`язаннями жовтня-грудня 2016 року Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови. Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договорами поставки, а відтак відносини, що з них виникають, регулюються відповідними положеннями Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України. Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 до ст. 692 ЦК України). За змістом положень ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Як вбачається з матеріалів справи, а саме, відповідно до актів приймання-передачі природного газу за період жовтень 2016 грудень 2016 року (копії актів містяться в матеріалах справи) продавець передав покупцю природного газу на загальну суму 4 555 604,63 грн, а відтак, належним чином виконав взяті на себе договірні зобов`язання. Вказаний факт також підтверджується відсутністю скарг або заперечень відповідача щодо строків, якості тощо. Відтак, у відповідача виник обов`язок оплатити вартість прийнятого природного газу. З матеріалів справи, а саме з довідки операцій по Підприємству «Теплоенергопостач КПП ІМР» (наявна в матеріалах справи) вбачається, що відповідач сплачував за газ з порушенням строків оплати, встановлених Договором, остаточно розрахувався за поставку газу у грудні лише у лютому 2017 року, а, отже, неналежним чином виконував свої договірні зобов`язання. Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України). Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Приписами ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. При цьому, як вже зазначалось вище пунктами 8.1., 8.2., Договору сторони погодили, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором. У разі прострочення споживачем оплати згідно п. 6.1 цього Договору він зобов`язується платити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Відтак, судом встановлено наявність факту порушення відповідачем умов Договору №1872/1617-БО-17 від 31.10.2016 в частині несвоєчасної оплати за поставлений природний газ, а, отже, позивачем підставно нараховано відповідачу пеню та 3% річних. Водночас відповідач не спростував належними та допустимими доказами твердження позивача. Таким чином, з огляду на встановлені обставини, враховуючи зазначене та наявні у матеріалах справи акти приймання-передачі природного газу, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про правомірність заявлених позивачем до стягнення з відповідача 16 635,60 грн пені та 2 376,51 грн 3% річних. Відповідач не надав суду контрозрахунку суми штрафних санкцій та/або банківських виписок, з яких суд міг би встановити дати надходження коштів від відповідача на розрахунковий рахунок позивача. У зв`язку з цим, судом взято за основу дані надані позивачем, для розрахунку правильності нарахування штрафних санкцій. Між тим, під час перевірки розрахунку позивача, судом перевірено облікові ставки Національного Банку України (НБУ) та встановлено, що в періоди нарахування пені подвійні ставки (НБУ) були більше за встановлений договором розмір нарахування пені, а отже, позивачем підставно та правильно розраховано пеню з процентною ставкою у 21%. Перевіривши розрахунок пені та 3% річних, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає його арифметично вірним та обґрунтованим. Відповідачем під час розгляду справи у суді першої інстанції, а також під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, обставин наведених позивачем у позові не спростовано, а тому позовні вимоги правомірно задоволено місцевим господарським судом. Відповідач, заперечуючи задоволення позову, посилався на те, що у зв`язку з автоматичним перерахуванням коштів на поточний рахунок позивача без участі відповідача, у останнього відсутній склад правопорушення, що позбавляє позивача права застосовувати стягнення штрафних санкцій до відповідача. Судом першої інстанції правомірно відхилено названі аргументи відповідача, оскільки пунктом 6.2. Договору встановлено обов`язковість відповідача (у будь-якому випадку) своєчасно та в повному обсязі розраховуватись за поставлений природний газ відповідно до пункту 6.1. цього Договору. При цьому, сторонами у Договорі та Додаткових угодах не було погоджено умов щодо звільнення відповідача (споживача) від нарахування останньому штрафних санкцій, підставою яких є несвоєчасне надходження на його рахунки (рахунки із спеціальним режимом використання) грошових коштів від споживачів. Разом з цим, відповідач, зазначаючи про несвоєчасне зарахування коштів на його рахунки із спеціальним режимом використання, не надав суду доказів на підтвердження останнього, тобто, в матеріалах справи відсутні будь-які відомості (банківські виписки, довідки з банку тощо) про надходження (несвоєчасне надходження) коштів на банківські рахунки відповідача від споживачів для подальшої оплати природного газу згідно Договору № 1872/1617-БО-17 від 31.10.2016. Отже, доводи відповідача про відсутність у позивача права вимагати стягнення з відповідача пені, інфляційних витрат та 3% річних лише після надіслання відповідачу вимоги не відповідають вищенаведеним договірним умовам та вищевказаним нормам матеріального права. У доводах апеляційного оскарження відповідач послався на те, що підприємство не могло впливати на порядок та своєчасність оплати послуг, оскільки такі розрахунки здійснювались відповідно до Постанови Кабінету Міністрів № 217 від 18.06.2014, а повнота та своєчасність оплати за Договором безпосередньо залежить від рівня оплати природного газу споживачами. На думку відповідача у позивача відсутні підстави для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат за Договором постачання природного газу. Колегія суддів ці аргументи відповідача оцінює критично та відхиляє, оскільки положення Постанови №217 не обмежують відповідача у можливості виконати свої обов`язки з оплати отриманого газу за договором, шляхом здійснення розрахунків у інший спосіб, ніж з поточних рахунків із спеціальним режимом використання; не ставлять повноту та своєчасність виконання відповідачем договірних обов`язків з оплати отриманого газу в залежність від оплати газу споживачами; не скасовують і не обмежують відповідальність за невиконання обов`язків з оплати за спожитий газ; не змінюють строків здійснення розрахунків за договором. Між тим, колегія суддів з приводу аргументів скаржника вважає необхідним також зазначити наступне. Посилання в апеляційній скарзі скаржником на Постанову № 217 від 18.06.2014 Кабінету Міністрів України, якою затверджено «Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу», як на підставу звільнення відповідача від відповідальності щодо стягнення пені та 3% річних, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає безпідставним та необґрунтованим. Порядок розрахунків за теплову енергію, для виробництва якої використовується природний газ, що постачається гарантованим постачальником, визначено статтею 19-1 Закону України "Про теплопостачання". Водночас, при розгляді спорів щодо розрахунків споживачів природного газу, використаного у виробництві теплової енергії, із гарантованими постачальниками відповідно до договорів постачання природного газу, необхідно враховувати, що положення статті 19-1 цього Закону поширюються на правовідносини, що виникають під час розрахунків між споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями на підставі договорів на постачання теплової енергії, а також між теплопостачальними організаціями та теплогенеруючими організаціями (у разі якщо виробництво та постачання теплової енергії здійснюються різними суб`єктами господарювання) у розрахунках за придбану теплову енергію як продукт виробництва для його подальшого продажу споживачам. Так, частиною першою статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку. Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" перебачено, що поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу (далі - рахунки із спеціальним режимом використання) - рахунки теплопостачальної організації, відкриті в уповноваженому банку і призначені для зарахування коштів, що вносяться споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, для виробництва якої повністю або частково використовується природний газ, що постачається гарантованим постачальником. Положеннями частини третьої статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" визначено обов`язковою умовою договору на постачання теплової енергії, укладеного між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії, зазначення про оплату споживачем теплової енергії шляхом перерахування коштів на рахунок із спеціальним режимом використання. Отже, законодавцем передбачено спеціальну процедуру розрахунку за спожиту теплову енергію, вироблену із природного газу як ресурсу, поставленого гарантованим постачальником, шляхом зарахування коштів споживачів та теплопостачальних організацій, які купують теплову енергію у теплогенеруючих організацій для її подальшого постачання споживачам, на рахунки із спеціальним режимом використання, відкриті теплопостачальними організаціями (для зарахування коштів споживачів теплової енергії) та теплогенеруючими організаціями (для зарахування коштів теплопостачальних організацій за придбану теплову енергію як товар) в уповноваженому банку. Водночас, частиною першою статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" імперативно визначено, що оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється. Зазначена норма поширюється на споживачів, які сплачують за поставлену їм теплову енергію теплопостачальними організаціями, а також на теплопостачальні організації під час розрахунків за придбану теплову енергію у теплогенеруючих організацій. Частиною 4, 5 статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що кошти, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, перераховуються банками згідно з порядком розподілу коштів, затвердженим Кабінетом Міністрів України, виключно на рахунок: гарантованого постачальника; теплогенеруючої організації; теплопостачальної організації; теплотранспортуючої організації. Цим порядком також визначається механізм перерахування коштів такими організаціями для проведення розрахунків з гарантованим постачальником за весь обсяг спожитого природного газу. Отже, стаття 19-1 Закону України "Про теплопостачання" не визначає порядку здійснення розрахунків теплогенеруючих та теплопостачальних організацій з гарантованим постачальником за обсяг спожитого ними природного газу, не містить норм щодо обмеження принципу свободи договору при встановлені сторонами у договорі постачання порядку та умов проведення розрахунків за поставлений природний газ. Водночас, у частинах четвертій та п`ятій статті 19-1 цього Закону міститься відсильна норма до порядку розподілу коштів, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, що затверджується Кабінетом Міністрів України. На виконання вимог статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 18.06.2014 №217 "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки" (далі - Порядок №217). Пунктом 1 Порядку №217 передбачено, що цей Порядок визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки. Отже, в силу частин четвертої, п`ятої статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання", Порядок №217, затверджений постановою Кабінету Міністрів України 18.06.2014 №217 є спеціальним підзаконним нормативно-правовим актом, що визначає правовідносини між уповноваженим банком, який обслуговує поточні рахунки із спеціальним режимом використання, які відкрито відповідно до цієї постанови, постачальником природного газу для цілей виробництва теплової енергії, теплогенеруючими і теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії, а саме передбачає обов`язковим відкриття теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, послуги з постачання гарячої води, з подальшим інформуванням уповноваженим банком НКРЕКП про переліки спеціальних рахунків таких організацій для розрахунків із гарантованим постачальником природного газу (пункти 3, 4, 5, 6 Порядку №217); визначає порядок внесення споживачами, яким здійснюється продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, послуг з постачання теплової енергії, послуг з централізованого постачання гарячої води, вартості спожитих послуг на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними та теплогенеруючими організаціями та їх структурними підрозділами в уповноваженому банку для відповідної категорії споживачів, а також процедуру перерахування уповноваженим банком грошових коштів споживачів згідно з реєстром нормативів, затверджених НКРЕКП, у частині вартості природного газу на рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов`язками (пункти 8, 9, 14 Порядку №217). Отже, положеннями Порядку №217 визначено алгоритм розподілу коштів, які надходять на поточні рахунки теплогенеруючих та теплопостачальних організацій зі спеціальним режимом використання для проведення уповноваженим банком розрахунків відповідно до затверджених НКРЕКП нормативів з гарантованим постачальником природного газу як ресурсу для виробництва теплової енергії. Разом з тим, Порядок №217 не стосується договірних зобов`язань гарантованого постачальника природного газу та теплопостачальної організації, як споживача, в частині порядку та строків розрахунків за договором постачання та не змінює строків розрахунків за поставку природного газу, які було погоджено сторонами у договорі. Аналіз приписів статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання", положень Порядку №217, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014 на виконання статті 19-1 цього Закону визначає, що Порядком №217 визначено спеціальний механізм проведення розрахунків із гарантованим постачальником природного газу, який усуває теплопостачальні організації від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожиту теплову енергію, вироблену із ресурсу (природного газу), поставленого гарантованим постачальником. Таким чином, положення Порядку №217 не обмежують теплопостачальні організації у можливості виконати свої договірні зобов`язання з оплати за отриманий природний газ за договорами постачання, укладеними з гарантованими постачальниками природного газу, шляхом перерахування на такий спеціальний рахунок власних коштів, отриманих від господарської діяльності. Визначений Порядком №217 (пункти 8, 9, 13, 14) алгоритм розподілу уповноваженим банком коштів споживачів, які надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання як оплата вартості теплової енергії та/або наданих комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не ставить повноту та своєчасність виконання теплопостачальними організаціями договірних обов`язків з оплати отриманого природного газу для виробництва теплової енергії для потреб населення на користь гарантованого постачальника у залежність від оплати теплової енергії безпосередніми споживачами; не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації перед постачальником природного газу за невиконання чи неналежне виконання обов`язків з оплати за спожитий газ та не змінює строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між теплопостачальними організаціями та гарантованими постачальниками природного газу. Такий порядок застосування відповідальності за порушення договірних зобов`язань до теплопостачальної організації, як суб`єкта господарювання у сфері теплопостачання, узгоджується з положеннями статей 78, 265 ГК України щодо здійснення відповідачем, як комунальним унітарним підприємством, господарської діяльності з виробництва теплової енергії із залученням на підставі договору поставки, укладеного з позивачем, як гарантованим постачальником, природного газу як енергоресурсу, з якого виготовляється теплова енергія, із зобов`язаннями щодо оплати вартості поставленого товару (газу), яке має бути виконано у строки, погоджені сторонами у договорі поставки природного газу, незалежно від обставин несвоєчасного виконання кінцевими споживачами зобов`язань щодо оплати вартості спожитої теплової енергії, поставленої відповідачем на підставі договорів постачання теплової енергії. Відповідач у силу статті 42 ГК України під час здійснення господарської діяльності несе підприємницький ризик, у тому числі щодо несвоєчасності розрахунків із ним його контрагентами (споживачами теплової енергії, виробленої з ресурсу позивача). Отже, приписи Постанови № 217 самі по собі не змінюють строків розрахунків за договором, не позбавляють відповідача можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до нього відповідальності, передбаченої умовами договору, зокрема, у вигляді пені за прострочення оплати природного газу та виникнення зобов`язань, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, з оплати боргу, в тому числі з урахуванням 3% річних. При здійсненні апеляційного розгляду у даній справі суд апеляційної інстанції згідно ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України враховує висновки щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, викладені в постановах Верховного Суду. Так, в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №903/918/19 зазначаено, що приписи Постанови № 217 самі по собі не змінюють строків розрахунків за договором, не позбавляють відповідача можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до нього відповідальності, передбаченої умовами договору, зокрема, у вигляді пені за прострочення оплати природного газу та виникнення зобовязань, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, з оплати боргу з урахуванням 3% річних та встановленого індексу інфляції. Інших доводів та доказів, які б слугували підставою для скасування оскарженого рішення скаржником не наведено. Аргументи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, дублюють посилання викладені ним у відзиві на позов та зводяться до переоцінки обставин зазначених місцевим судом, яким надана належна правова оцінка. Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення. Поряд з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03 від 28.10.2010 Суд повторює, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Всім встановленим обставинам, які мають значення для правильного вирішення спору надана належна правова оцінка. Проаналізувавши текст оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про вмотивованість судового рішення, враховуючи, що доводи та аргументи сторін були почуті, судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується його рішення, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації"). Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги. Нормою ст. 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене в сукупності, доводи апеляційного оскарження є необґрунтованими, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Судові витрати. Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на скаржника. Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

2. Господарського суду Київської області від 16.10.2020 у справі №911/1189/20 залишити без змін.

3. Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя В.А. Корсак Судді О.О. Євсіков С.В. Владимиренко