Постанова 4816 № 592/8674/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 лютого 2021 року м.Суми Справа №592/8674/20 Номер провадження 22-ц/816/259/21 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач), суддів - Криворотенка В. І. , Левченко Т. А. з участю секретаря судового засідання Кияненко Н.М. у присутності : позивача ОСОБА_1 та її представника адвоката Конорєва Володимира Олексійовича , представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Шпакова Анатолія Олександровича, розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником адвокатом Конорєвим Володимиром Олексійовичем, на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 листопада 2020 року, ухвалене у складі судді Князєва В.Б. у м. Суми, повний текст рішення складено 30 листопада 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про стягнення заборгованості за договором позики, в с т а н о в и в : У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в якому просить стягнути з відповідачів у солідарному порядку 39940 доларів США. Свої вимоги мотивує тим, що 10 грудня 2016 року між нею та ОСОБА_5 укладено договір позики, за умовами якого останній отримав в борг 27720 доларів США, що еквівалентно 715 212 грн, які зобов`язався повернути до 10 грудня 2017 року і у період з січня 2018 року по травень 2018 року виплачувати їй по 500 доларів США, а всього на суму 3000 доларів США. Також, 10 липня 2018 року за договором позики ОСОБА_5 отримав від неї в борг 3000 доларів США, які він зобов`язався повернути до 10 травня 2019 року, плата за користування грошовими була визначена у розмірі 20% в місяць. Крім того, того ж дня нею було надано ОСОБА_5 220 доларів США на строк до 10 серпня 2018 року. Взяті на себе зобов`язання за вказаними договорами позики ОСОБА_5 виконані не були, загальний розмір заборгованості становить 39940 доларів США. Зазначила, що у лютому 2020 року вона дізналася про смерть ОСОБА_5 та звернулася до його спадкоємців, а саме дочки ОСОБА_3 , яка зобов`язалася в строк до липня 2020 року виконати грошові зобов`язання батька. Також у липні 2020 року вона зверталася із письмовою вимогою до дружини померлого боржника ОСОБА_5 ОСОБА_2 , як до спадкоємця, проте остання залишена без реагування та без належного виконання. Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 листопада 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням, представником ОСОБА_1 адвокатом Конорєвим В.О. подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішення суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договорами позики у сумі 39940 доларів США та 3% річних, що становить 1 514,40 доларів США, а всього 41 454, 40 доларів США. Апеляційну скаргу мотивує тим, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги визнання ОСОБА_2 факту проживання із ОСОБА_5 на момент смерті останнього та фактичного прийняття спадщини, свідоцтво про право на спадщину не було отримано через заборону на відчуження належної на праві власності померлому квартири. На переконання заявника апеляційної скарги, питання щодо встановлення маси спадкового майна та його вартість, на яке може бути звернуто стягнення, має вирішуватися на стадії виконання судового рішення. Більше того, ОСОБА_2 повідомляла в судовому засіданні про наявність спадкового майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 , проте, приховала інформацію щодо іншої спадкової маси, яка не зареєстрована в державних реєстрах. Крім того вказує на те, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки наявним у матеріалах справи письмовим доказам та показанням свідків. Висновки місцевого суду не узгоджуються із правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 11 березня 2020 року по справі №360/2312/16-ц. Звертає увагу і на те, що повноваження представника ОСОБА_6 на ведення справи належним чином не підтверджені, так як наданий ним ордер не містить відтиску печаті адвокатського бюро, яким був він виданий. Вважає також, що місцевий суд безпідставно навів мотиви не застосування наслідків спливу позовної давності до спірних правовідносин, так як із таким клопотанням ані відповідачки ОСОБА_2 , ані її представник до суду не зверталася. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Шпаков А.О. зазначив, що рішення суду першої інстанції вважає законним і обґрунтованим, доводи апеляційної скарги такими, що не впливають на висновки суду, а тому просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта та її представника, які підтримали доводи апеляційної скарги , заперечення проти апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Шпакова А.О., перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У справі, що переглядається, суд першої інстанції встановив, що 10 грудня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 укладено договір позики (а.с. 8), відповідно до умов якого останній отримав від ОСОБА_1 27720 доларів США, що еквівалентно 751 212 грн, строком на один рік 10 грудня 2017 року та зобов`язався повернути по визначеному сторонами договору графіку. Крім того, ОСОБА_7 зобов`язався щомісячно, починаючи з січня 2017 року сплачувати по 500 доларів США, що становить 3000 доларів США. Того ж дня, ОСОБА_7 складено розписку про отримання від ОСОБА_1 27720 доларів США (а.с. 9). Відповідно до договору позики та розписки про отримання коштів від 10 липня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , останній отримав від ОСОБА_1 у позику 3000 доларів США, зі сплатою процентів за користування коштами у розмірі 20% в місяць та зобов`язався повернути по 900 доларів США кожного місяця до 10 травня 2019 року (а.с. 10, 11). Крім того, 10 липня 2018 року ОСОБА_7 складено розписку про отримання від ОСОБА_8 220 доларів США, які він зобов`язався повернути до 10 серпня 2018 року (а.с. 12). Сторонами визнається обставина смерті ОСОБА_5 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 . 14 липня 2020 року ОСОБА_1 на адресу дружини померлого ОСОБА_5 - ОСОБА_2 направлено вимогу про повернення заборгованості за вказаними договорами позики у сумі 25 000 доларів США (а.с. 13). Ухвалюючи оскаржуване рішення та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спадкоємці можуть відповідати за борги спадкодавця лише в межах вартості спадкового майна, проте, позивачем не надано суду належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачі є спадкоємцями після смерті позичальника ОСОБА_5 , а також обсягу вартості спадкового майна. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки суд дійшов їх правильно встановивши фактичні обставини справи, з додержанням норм матеріального та процесуального права. Порядок прийняття спадщини, яка відкрилася після 01 січня 2004 року, визначений Главою 87 Цивільного кодексу (ЦК) України. Згідно з нормою статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України). Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України). Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України). Дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем спадщини визначені у частинах 3, 4 статті 1268, статті 1269 ЦК України. Так, згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Чинне законодавство розмежовує поняття прийняття спадщини (глава 87 ЦК України «Здійснення права на спадкування») та оформлення спадщини (глава 89 ЦК України «Оформлення права на спадщину»). Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України). Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Однак, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України). Таким чином, спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку. Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що хоча отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов`язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог кредитора. Якщо спадкоємець прийняв спадщину стосовно нерухомого майна, але зволікає з виконанням обов`язку, передбаченого статтею 1297 ЦК України, зокрема, з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця, кредитор має право звернутися до нього з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця. Разом з тим необхідно враховувати наступне. Оскільки зі смертю боржника зобов`язання по поверненню позики включаються до складу спадщини, то умови договору позики щодо строків повернення суми позики чи сплати її частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов`язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї норми. В той же час, законодавець покладає на кредитора спадкодавця обов`язок у строки передбачені ч.ч.2,3 ст.1281 ЦК України пред`явити свої вимоги до спадкоємців боржника. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину , у строки , встановлені частинами 2 і 3 цієї статті , позбавляється права вимоги. В той же час, згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі. Відповідно до пунктів 1-3 частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Стаття 81 ЦПК України визначає що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно частини 1 статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно частиною 1 статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. В той же час, як вбачається з пояснень позивача та його представника, в строки передбачені ч.ч.2,3 ст.1281 ЦК України, позивач не зверталась до нотаріальної контори із претензією кредитора до спадкоємців позичальника і не отримувала відомості про заведення спадкової справи після смерті боржника і про коло осіб, які подали заяву про прийняття або відмову від прийняття спадщини після смерті позичальника. Колегія вважає такими , що не заслуговують на увагу доводи апелянта щодо наявності належних та допустимих доказів прийняття спадщини після смерті позичальника його дружиною відповідачем у справі ОСОБА_2 . При цьому апелянт посилається на довідку про реєстрацію місця проживання даного відповідача у квартирі за адресою АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності померлому, але ця обставина ще не свідчить про те, що останній також на день смерті був зареєстрований за даною адресою , а отже цей відповідач є таким, що прийняв спадщину відповідно до вимог передбачених ч.3 ст.1268 ЦК України (а.с.93). Крім того, як вбачається з відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта вищезазначена квартира перебуває в іпотеці у ТОВ «СПЕКТРУМ ЕССЕТС» ( а.с.75-77). Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не належать до тих підстав, із якими процесуальне законодавство пов`язує можливість прийняття судового рішення про скасування оскарженого рішення суду. Відтак, на думку колегії суддів, суд першої інстанції, розглядаючи спір, правильно визначив характер спірних правовідносин та норми права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку і ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником адвокатом Конорєвим Володимиром Олексійовичем, залишити без задоволення, рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складене 18 лютого 2021 року. Головуючий - О. І. Собина Судді: Т.А. Левченко В.І. Криворотенко