Постанова Харківський апеляційний суд № 623/4059/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «18» лютого 2021 року м. Харків справа № 623/4059/20 провадження 22ц/818/1572/21 Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач), суддів - Хорошевського О.М., Яцини В.Б. учасники справи: заявник Комунальне підприємство «Благоустрій міста Ізюма», боржник ОСОБА_1 розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Комунального підприємства «Благоустрій міста Ізюма» на ухвалу судді Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 03 грудня 2020 року в складі судді Одарюка М.П. в с т а н о в и в: У листопаді 2020 року Комунальне підприємство «Благоустрій міста Ізюма» звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за послуги з управління багатоквартирним будинком у розмірі 4058,56 грн та сплаченого судового збору у розмірі 210,20 грн. Ухвалою судді Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 03 грудня 2020 року відмовлено у видачі судового наказу за заявою Комунального підприємства «Благоустрій міста Ізюма»; роз`яснено заявнику положення частини 1 статті 166 ЦПК України. Не погоджуючись з ухвалою судді Комунальне підприємство «Благоустрій міста Ізюма» подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу судді скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не враховано, що споживач отримує послуги з управління багатоквартирним будинком, але їх вартість не оплачує. Вказав, що при видачі судового наказу суд не вправі перевіряти обґрунтованість заявлених вимог по суті, оскільки в подальшому боржник у заяві про скасування судового наказу може зазначити про повну або часткову необґрунтованість, недоведеність вимог стягувача, що є підставою для скасування судового наказу. Зазначив, що посилання суду першої інстанції щодо того, що лише власники житла несуть тягар з його утримання є помилковими, адже дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції від учасників справи не надходило. Частиною 13 статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З частини 2 статті 369 ЦПК України вбачається, що апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Комунального підприємства «Благоустрій міста Ізюма» необхідно задовольнити, ухвалу судді - скасувати. Ухвала судді суду першої інстанції мотивована тим, що до заяви про видачу судового наказу не додано документів на підтвердження права власності боржника на квартиру, що є підставою для відмови у видачі судового наказу. Проте, з таким висновком судді суду першої інстанції погодитися неможливо, виходячи з наступного. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у листопаді 2020 року Комунальне підприємство «Благоустрій міста Ізюма» звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за послуги з управління багатоквартирним будинком у розмірі 4058,56 грн. З інформації Відділу державної реєстрації Виконавчого комітету Ізюмської міської ради від 02 грудня 2020 року № 3097, отриманої на запит суду вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з 01 квітня 2016 року (а. с. 4). Рішенням виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області №0573 від 26 червня 2019 року «Про призначення управителя багатоквартирного будинку» Комунальне підприємство «Благоустрій міста Ізюма» призначено управителем багатоквартирних будинків в місті Ізюмі згідно додатку 1 (а. с. 10-15). 01 липня 2019 року між Комунальним підприємством «Благоустрій міста Ізюм» та співвласниками багатоквартирного будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , в особі міського голови ОСОБА_2 , укладено договір №29 про надання послуги з управління багатоквартирним будинком (а. с. 16-20). Як вбачається з пунктів 1, 3 вказаного договору управитель зобов`язується надавати співвласникам послугу з управління багатоквартирним будинком, що розташований за вказаною адресою, а співвласники зобов`язуються оплачувати управителю послугу з управління згідно з вимогами законодавства та умовами цього договору. Послуга з управління полягає у забезпеченні управителем належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна будинку та його прибудинкової території. Послуга з управління включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема, прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку. З оборотної відомості за період з 01 липня 2019 року по 31 жовтня 2020 року вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 відкрито абонентський рахунок № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 площею 52,3 кв м, де зареєстровано дві особи. Заборгованість складає 4058,56 грн (а. с. 21). Частиною 1 статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» у рішенні від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на звернення до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд. Так, у справі «Delcourt v. Belgium» Європейський суд з прав людини зазначив, що «у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення». У справі «Bellet у. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права». Відповідно до статей 55, 124 Конституції України та частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Статтею 160 ЦПК України передбачено, що судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом. Згідно пункту 3 частини 1 статті 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та 3 відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості. Вимоги щодо форми та змісту заяви про видачу судового наказу визначені в статті 163 ЦПК України. Зокрема, до заяви про видачу судового наказу додаються інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги. Пунктом 1 частини 1 статті 165 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заява подана з порушенням вимог статті 163 цього Кодексу. Згідно частини 1 статті 166 ЦПК України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини першої статті 165 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом після усунення її недоліків. Частинами 1 та 3 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Частиною 1 статті 68 ЖК України передбачено, що наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги. Згідно частин 1 та 3 статті 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Члени сім`ї власника будинку (квартири) зобов`язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім`ї власника зобов`язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і прибудинкової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім`ї про розмір участі в витратах вирішуються в судовому порядку. Згідно з пунктом 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, власник та наймач квартири зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Відповідно до вимог частини 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. З матеріалів справи вбачається, що місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано в квартирі АДРЕСА_3 . Зі змісту заяви Комунального підприємства «Благоустрій міста Ізюма» вбачається, що між ОСОБА_1 та підприємством встановилися фактичні договірні відносини з приводу надання житлово-комунальних послуг на підставі відкритого особового рахунку. Згідно оборотної відомості за період з 01 липня 2019 року по 31 жовтня 2020 року сума заборгованості складає 4058,56 грн, яку боржником не сплачено. Заявник звернувся із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за послуги з управління багатоквартирним будинком, у якій зазначив свої вимоги і обставини на обґрунтування цих вимог, долучив документи, які на думку заявника, підтверджують фактичне надання та отримання боржником вказаних послуг. Комунальне підприємство «Благоустрій міста Ізюма» долучив до заяви про видачу судового наказу документи на підтвердження фактичного надання та отримання послуг: оборотну відомість за вказаний період, копію договору про надання послуг, що укладений між співвласниками багатоквартирного будинку в особі міського голови Марченка В.В. та підприємством, та кошторис витрат. Тобто, подана Комунальним підприємством «Благоустрій міста Ізюма» заява містить інформацію про виникнення (порушення) права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу. Отже, матеріали справи свідчать про те, що заявник звернувся до суду з заявою про видачу судового наказу, враховуючи вимоги статей 161, 163 ЦПК України. Зазначені статті містять вичерпний перелік умов, за яких судовий наказ може бути видано. Виходячи з того, що заявник при подачі заяви про видачу судового наказу дотримався цих умов, підстав для відмови у видачі судового наказу у суду не було. Не надання заявником відомостей щодо права власності на квартиру АДРЕСА_3 не є підставою для відмови у видачі судового наказу, оскільки як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 є споживачем послуг, що надаються Комунальним підприємством «Благоустрій міста Ізюма», однак їх не оплачує. Навіть, якщо ОСОБА_1 не є власником зазначеного житла, він як особа, яка зареєстрована у житлі, користується усіма житлово-комунальними послугами та несе обов`язок з їх оплати. У разі, якщо зазначена квартира не приватизована, та боржник є наймачем, він в силу вимог статті 68 ЖК України та частини 4 статті 12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» також має оплачувати послуги з утримання будинку та прибудинкової території, якщо вони фактично надаються обслуговуючою організацією для будинку. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що, розглядаючи заяву про видачу судового наказу суд не вправі перевіряти обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті, оскільки в подальшому боржник у заяві про скасування судового наказу може зазначити про повну або часткову необґрунтованість, недоведеність вимог стягувача, що є підставою для скасування судового наказу. Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції на зазначене та вимоги закону уваги не звернув та дійшов помилкового висновку щодо відмови у видачі судового наказу. Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що за таких обставин відповідно до пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду. Питання щодо перерозподілу судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не вирішується, оскільки справа по суті не розглядалася. Керуючись ст. ст. 367, 368, п.6 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст. 376, п.4 ч.1 ст.379 ст. 381-384 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Благоустрій міста Ізюма» - задовольнити. Ухвалу судді Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 03 грудня 2020 року скасувати. Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий І.В. Бурлака Судді О.М. Хорошевський В.Б. Яцина Повний текст постанови складено 18 лютого 2021 року.