Постанова Дніпровський апеляційний суд № 201/4813/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1247/21 Справа № 201/4813/19 Суддя у 1-й інстанції - Антонюк О. А. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Городничої В.С., суддів - Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю., за участю секретаря - Солодової І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 01 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу, грошових коштів та витрат, ВСТАНОВИЛА: У квітні 2019 року позивач звернулася з позовом про стягнення суми боргу, грошових коштів та витрат. В обгрунтування позивач посилалася на те, що відповідач 30 січня 2019 року взяв у позивача в борг грошову суму, про що було складено договір позики в вигляді простого письмового договору, розписки, були обумовлені умови користування грошима (відсотки, відповідальність та інш.) і умови їх повернення. Гроші відповідачем отримані і використані, але в оговорений термін гроші позивачу відповідач в повній сумі не повернув, на прохання позивача добровільно вирішити спір відповідач не відповів нічого. Позивачу завдана шкода. Звернення до правоохоронних органів ні до чого не призвели. Враховуючи вищезазначене, позивач просила суд стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 535 200,00 грн. та судовий збір. Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 01 червня 2020 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , борг за договором позики від 30 січня 2019 року в сумі 535 200 грн. і сплачений при подачі позову судовий збір в сумі 5 320 грн., а всього 540 520 грн. Не погодившись із таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та на неправильне застосування норм матеріального права. ОСОБА_2 своїм правом, передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України щодо подання відзиву на апеляційну скаргу, скористалася та просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, посилаючись на незаконність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року у задоволенні клопотання адвоката Кислиці Ю.Ю. Бартош- ОСОБА_3 про призначення судової почеркознавчої експертизи відмовлено. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін, з наступних підстав. Судом встановлено, що за договором позики грошей від 30 січня 2019 року, оформленого в вигляді простого письмового договору між позивачем ОСОБА_2 і відповідачем ОСОБА_1 в цей день, 30 січня 2019 року відповідач отримав в борг від позивача кошти в сумі 20 000 доларів США на умовах зворотності, відплатності та строковості, про що було складено письмовий договір, оформлений в вигляді договору розписки, окремої розписки про отримання коштів; вказаною угодою передбачалися умови користування і повернення коштів, штрафні санкції, відсотки і що строком повернення відповідачем грошей позивачу повинно бути за вимогою позивача, але не пізніше 01 лютого 2019 року. Про отримання вказаних коштів відповідачем позивачу в цей же день 30 січня 2019 року складено розписку. Вказані кошти відповідачем та на вимогу позивача в повному обсязі в зазначений термін не повернуті. Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався положеннями ст.ст. 526, 617 , 625, 629 ЦК України та посилався на те, що викладені позивачем обставини знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, переконливих доказів на спростування позиції позивача відповідач суду не надав. В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що розписку він не писав, грошові кошти особисто не отримував; в суді першої інстанції апелянт був позбавлений можливості заявити клопотання про проведення судової почеркознавчої експертизи, оскільки справа була розглянута за його відсутності. Однак, колегія суддів не погоджується з такими доводами апелянта, з наступних підстав. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми. Згідно вимог ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Так, в постанові Верховного Суду України від 02.07.2014р. у справі №6-79цс14 зазначено, що відповідно до норм ст.ст.1046,1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання». Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013р. № 6-63цс13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладання договору, але й факту передачі грошей. Як вбачається з розписки, нею підтверджено факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, дату її отримання (30.01.2019 р. в сумі 20000,00 доларів США), що з урахуванням норм ст.ст. 1046, 1047 ЦК України та вищенаведеної правової позиції Верховного Суду України від 02.07.2014р. у справі №6-79цс14, доводить факт отримання позивачем грошей у борг. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач мав намір довести обставини і умови складання розписки шляхом заявлення клопотання про проведення судової почеркознавчої експертизи, оскільки кошти по цій розписці не передавались, не можуть бути прийняті до уваги, та бути підставою для скасування рішення суду, оскільки відповідно до вимог ч. 1 ст. 218 ЦК України заперечення однієї із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовим доказами, засобами аудіо-,відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях. Крім того, в суді апеляційної інстанції позивачем ОСОБА_2 було надано для долучення до матеріалів справи відеозапис від 30.01.2019 року у якості додаткових доказів написання ОСОБА_1 розписки від 30.01.2019 року. Відео на диску було відтворено та проглянуто колегією суддів та сторонами у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції. З відеозапису вбачається, що апелянтом власноруч було складено та підписано договір позики, який є предметом розгляду в даній справі та яка знаходиться в матеріалах справи на а.с.

5. В даній розписці знаходяться паспорті дані позивача по справі та які особисто апелянт зазначав згідно паспорту позивача, що також підтверджується відеозаписом. Посилання апелянта на те, що на відео відображено підписання ним іншого договору чи договору поруки з іншими особами є безпідставними, оскільки нічим не підтверджені. Також колегія суддів відхиляє доводи апелянта стосовно того, що розписка, яку він складає на відеозапису ним знищена, оскільки це спростовується матеріалами справи. Як вказано вище дана розписка знаходиться в матеріалах справи на а.с.

5. Іншими доводами апеляційної скарги, не спростований факт доведеності з боку позивача існування між сторонами правовідносин, які виникли на підставі договору позики. Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення в оскаржуваній частині, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону. Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону. Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 01 червня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: В.С. Городнича Судді: О.В. Лаченкова М.Ю. Петешенкова