Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/2235/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/2235/20 Суддя (судді) першої інстанції: О.А. Рідзель ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 лютого 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Земляної Г. В. суддів Мєзєнцева Є.І., Файдюка В.В. за участю секретаря Масловської К.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Катеринопільський елеватор» на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2020 року у справі № 580/2235/20 (розглянуто у відкритому судовому засіданні) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Катеринопільський елеватор» до відповідача Офісу великих платників податків ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, В С Т А Н О В И Л А : У червні 2020 року до Черкаського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Катеринопільський елеватор" (надалі - позивач, ТОВ "Катеринопільський елеватор") з адміністративним позовом до Офісу великих платників податків ДПС (надалі - відповідач), в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення: - №0001394203 від 10.06.2020 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, задекларовану на рахунок платника у банку у розмірі 1256340,00 грн та штрафні санкції на суму 628170,00 грн.; - №0001404203 від 10.06.2020 про суму завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту в сумі 6065456,00 грн. В обґрунтування позову позивачем зазначено, що спірні рішення прийняті за відсутності податкового порушення. Зокрема, позивач стверджував, що правочини з його контрагентами ТОВ "Ранок 2017", ТОВ "Агріс Захід", ФГ "Плай", ТОВ "Полісся Агроінвестрой", ФГ "Агро Польове" відбувалися реально, про що свідчать наявні у нього документи бухгалтерського та податкового обліку. Крім того, висновки податкового органу про завищення податкового кредиту здійснені лише на підставі того, що контрагенти позивача не мають реальної можливості здійснювати господарські операції з огляду на відсутність основних засобів та матеріальних ресурсів. Разом з тим, такі твердження не обґрунтовано доказами, а позивач не має нести відповідальність за порушення законодавства третіми особами. Тому просив задовольнити позов. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2020 року в задоволенні позовних вимог Товариству з обмеженою відповідальністю «Катеринопільський елеватор» - відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивачем (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Крім того, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги ту обставину, що позивач не може нести відповідальність за недотримання вимог законодавства контрагента позивача, оскільки юридична відповідальність носить індивідуальних характер згідно ст. 61 Конституції України. Крім того, апелянт зазначає, що інформацію, яку використано контролюючим органом згідно бази не може слугувати про не виконання умов договорів. В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи викладені у апеляційній скарзі та просив скасувати рішення суду першої інстанції, а адміністративний позов задовольнити. Крім того, представник позивача зазначив, що до апеляційної скарги додано документи, які підтверджують подальшу реалізацію придбаного товару (зерна). Крім того, позивач зазначає, що на підприємстві позивача не використовується печатка, а отже первинна документація не підлягала засвідченню. Представник відповідач в судовому засіданні заперечував проти задоволенні позовних вимог, з підстав викладених у письмовому відзиву на апеляційну скаргу та просив залишити без змін рішення суду першої інстанції, а апеляційну скаргу без задоволення. Крім того, представник відповідача зазначив, що додані позивачем документи до апеляційної скарги не можуть бути прийняті, як докази, оскільки не були предметом перевірки під час складання акту перевірки та не були предметом дослідження в суді першої інстанції. Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно зі статтями 315, 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду слід залишити без змін, з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що співробітниками Офісу великих платників податків ДПС проведена документальну позапланову виїзну перевірку позивача по декларації за лютий 2020 року від 20.03.2020 №9058542828 з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування ПДВ, що сплачуються на рахунок платника, або у рахунок сплати грошових зобов`язань за лютий 2020 року. За наслідками перевірки контролюючим органом складено акт перевірки від 19.05.2020 року №693/28-10-42-09/32580463 (надалі - акт перевірки). В акті перевірки контролюючим органом встановлено наступні порушення позивачем вимог пунктів п.198.1-198.6 ст.198, пунктів 200.1., 200.4. ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (далі - ПК України), в результаті чого завищено податковий кредит по декларації з ПДВ за лютий 2020 року на суму 7321795,00 грн., що призвело до завищення від`ємного значення, що зараховується до складу наступного звітного періоду на 6065456,00 грн., яка підлягає зменшенню, та суми, яка підлягає бюджетному відшкодуванню за лютий 2020 року на 1256340,00 грн., що підлягає зменшенню. На підставі висновків акту перевірки контролюючим органом прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 10.06.2020 року: - №0001394203 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, задекларовану на рахунок платника у банку у розмірі 1256340,00 грн та застосування штрафної санкції на суму 628170,00 грн.; - №0001404203 про зменшення розміру від`ємного значення ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, на суму 6065456,00 грн. Позивач, вважаючи, що спірні податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем з порушенням норм права, звернувся з даним позовом до суду за захистом порушених прав. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено наявності обставин та підстав, з якими норми податкового законодавства пов`язують можливість правомірного формування спірних сум податкових вигод що, відповідно, свідчить про відсутність у позивача підстав для формування податкового обліку за господарськими операціями з контрагентами. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне. Відповідно до пункту 44.1. статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. За змістом частини першої статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які у розумінні абзацу одинадцятого статті 1 цього Закону є документами, які містять відомості про господарську операцію та відповідно до частини другої статті 9 цього ж Закону повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської діяльності і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу III «Податок на прибуток підприємств» Податкового кодексу України. Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затверджений наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій). Згідно з пунктом 5 Положення дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Пункти 5 - 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318, визначають, що витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені. Отже, об`єктом справляння податку на прибуток є фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності підприємства, за правилами бухгалтерського обліку та відкоригований на різниці, передбачені ПК України. Обов`язковою умовою виникнення у платника права на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів. Згідно підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України встановлено, що об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу. Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. За правилами підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Відповідно до пункту 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Згідно з пунктом 198.6. статті 198 цього Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Отже, формування фінансових показників, які враховуються при визначені оподатковуваного прибутку підприємства, а також податкового кредиту для цілей визначення суми податкових зобов`язань з ПДВ повинно здійснюватися тільки щодо фактичного здійснення господарських операцій, підтверджених належним чином оформленими первинними документами та іншими обліковими документами, складання яких для оформлення операцій певного виду передбачено правовими нормами. При цьому презумується, що такі документи є достовірними, а зафіксована в них інформація розкриває справжній зміст господарської операції, свідчить про її економічну вигоду (виправданість, ризик). Якщо певна господарська операція не відбулася або її зміст інший, ніж той, стосовно якого складені документи, підстави для відтворення фінансових показників операції в податковому обліку відсутні (в разі якщо документи складені про людське око) або ж операція відтворюється відповідно до її дійсного змісту, що відповідає принципу превалювання сутності над формою, згідно з яким операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (стаття 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»). Слід враховувати, що при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників господарських операцій, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності. Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податків, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту та визначення оподатковуваного прибутку, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи. Про відсутність фактичного характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку. Водночас, кожна з наведених вище обставин не може бути самостійним та беззаперечним свідченням (доказом) відсутності реального характеру господарських операцій, проте наявність таких обставин в сукупності, що має бути встановлено судом, може свідчити на користь висновку про неможливість фактичного проведення (вчинення) господарських операцій. При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог статті 77 КАС України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Судом першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами, що між позивачем (МХП), з однієї сторони та ТОВ "РАНОК 2017" (Контрагент), з іншої сторони, укладено Договір поставки товару №18448/к від 04.09.2019 року (надалі - Договір №18448/к). У відповідності до пп. 1.1 п. 1, пп. 1.2.3 п.1.2 Договору №18448/к, на умовах, визначених Договором, Контрагент, зобов`язується у встановлені строки передати у власність МХП для подальшого використання в господарський діяльності Товар (що далі іменується «Товар»), зазначений в Додатку №2 до Договору, а МХП прийняти та сплатити певну грошову суму за Товар. Додаток № 3 - «Договірні умови поставки сільськогосподарської продукції та надання послуг Зерновими складами МХП в укладених договорах між MX II та Контрагентами» та «Специфікація по якості та безпечності Товару». Даний додаток опубліковується у газеті «Урядовий кур`єр» та розміщено на сторінці офіційного сайту МХП, а його умови обов`язкові до виконання Сторонами Договору. Зміна умов Додатку за погодженням Сторін оформлюється шляхом їх публікації МХГІ у загальнодержавному виданні та розміщені на офіційному сайті МХП та/або шляхом направлення МХП відповідного повідомлення Контрагенту, набирає чинності та підлягає виконанню Сторонами після публікації або з моменту отримання відповідного повідомлення Контрагентом, в залежності від того, яка подія настала раніше, якщо застосовано обидва способи, крім вартісних показників розділу даного Додатку «Умови визначення базисних показників сільськогосподарської продукції, за які буде проводитись розрахунок», та якісних показників Товару розділу «Специфікація по якості та безпечності товару», які можуть змінюватися МХГІ в односторонньому порядку шляхом оновлення інформації на сторінці офіційного сайту МХП в період з червня по липень поточного року на ранні зернові та у вересні поточного року на пізні зернові. В підтвердження виконаних робіт за вищезазначеним договором позивачем надано наступні документи: - видаткові накладні: №1 від 23.01.2020 р. (товар - соняшник некласний 2019, кількість - 57,50) на загальну суму з ПДВ 569250,00 грн, №2 від 23.01.2020 р. (товар - соняшник некласний 2019, кількість -19,66) на загальну суму з ПДВ 190396,87 грн, №3 від 24.01.2020 р. (товар - соняшник некласний 2019, кількість - 56,24) на загальну суму з ПДВ 560949,46 грн, №4 від 25.01.2020 р. (товар - соняшник некласний 2019, кількість - 34,82) на загальну суму з ПДВ 323163,72 грн, №5 від 26.01.2020 р. (товар - соняшник некласний 2019, кількість - 32,58) на загальну суму з ПДВ 319589,86 грн, №6 від 27.01.2020 р. (товар - соняшник некласний 2019, кількість - 24,86) на загальну суму з ПДВ 248339,76 грн, №11 від 14.02.2020 р. (товар - соняшник некласний 2019, кількість - 47,70) на загальну суму з ПДВ 463918,18 грн, №13 від 17.02.2020 р. (товар - соняшник некласний 2019, кількість - 25,04) на загальну суму з ПДВ 238677,58 грн, №14 від 19.02.2020 р. (товар - соняшник некласний 2019, кількість - 28,74) на загальну суму з ПДВ 273953,02 грн, №15 від 20.02.2020 р. (товар - соняшник некласний 2019, кількість - 34,50) на загальну суму з ПДВ 346561,48 грн, №16 від 20.02.2020 р. (товар - соняшник некласний 2019, кількість - 26,00) на загальну суму з ПДВ 239066,26 грн, №17 від 20.02.2020 р. (товар - соняшник некласний 2019, кількість - 31,64) на загальну суму з ПДВ 306505,03 грн, №18 від 21.02.2020 р. (товар - соняшник некласний 2019, кількість - 34,60) на загальну суму з ПДВ 345999,86 грн, №19 від 22.02.2020 р. (товар - соняшник некласний 2019, кількість - 53,73) на загальну суму з ПДВ 525240,84 грн, №20 від 22.02.2020 р. (товар - соняшник некласний 2019, кількість - 62,32) на загальну суму з ПДВ 602572,08 грн, №21 від 22.02.2020 р. (товар - соняшник некласний 2019, кількість - 34,40) на загальну суму з ПДВ 342439,90 грн, №22 від 23.02.2020 р. (товар - соняшник некласний 2019, кількість - 11,64) на загальну суму з ПДВ 104670,18 грн, №23 від 23.02.2020 р. (товар - соняшник некласний 2019, кількість - 23,52) на загальну суму з ПДВ 233257,81 грн, №24 від 23.02.2020 р. (товар - соняшник некласний 2019, кількість - 21,42) на загальну суму з ПДВ 205507,33 грн та інші, Складські квитанції на зерно: №267 від 28.01.2020 року вага соняшника 24860 кг, №264 від 27.01.2020 року вага соняшника 32580 кг, №263 від 27.01.2020 року вага соняшника 34820 кг, №261 від 27.01.2020 року вага соняшника 100860 кг, №299 від 24.02.2020 року вага соняшника 102380 кг, №300 від 24.02.2020 року вага соняшника 252440 кг, №301 від 24.02.2020 року вага соняшника 248500 кг, №304 від 25.02.2020 року вага соняшника 299880 кг, №305 від 26.02.2020 року вага соняшника 298540 кг, №308 від 02.03.2020 року вага соняшника 349560 кг, №545 від 24.02.2020 року вага соняшника 349050 кг, №542 від 21.02.2020 року вага соняшника 314390 кг, №557 від 28.02.2020 року вага соняшника 758470 кг, №558 від 03.03.2020 року вага соняшника 293800 кг, №551 від 26.02.2020 року вага соняшника 378820 кг, №553 від 27.02.2020 року вага соняшника 536186 кг, №547 від 24.02.2020 року вага соняшника 154720 кг, №549 від 25.02.2020 року вага соняшника 253610 кг, №543 від 21.02.2020 року вага соняшника 524420 кг, №546 від 24.02.2020 року вага соняшника 579300 кг, №541 від 20.02.2020 року вага соняшника 417650 кг, №535 від 18.02.2020 року вага соняшника 526280 кг, №531 від 17.02.2020 року вага соняшника 383790 кг та інші, товарно-транспортнні накладні, копії даних документів залучено судом першої інстанції до матеріалів справи (стор. 29- 169 том ІІІ). Колегія суддів звертає увагу, що в складських квитанціях на зерно та товарно-транспортних накладних зазначено, що придбаний позивачем товар від ТОВ "РАНОК 2017" передано на зберігання ПрАТ "Оріль-Лідер". Так, між позивачем (замовником), з однієї сторони та ПрАТ "Оріль-Лідер" (Виконавець), з іншої сторони укладено Договір №4728-Г про надання послуг (приймання, сушка, очистка, зберігання та відвантаження зернових та олійних культур) від 25.08.2015 р. (надалі - Договір №4728-Г) Відповідно до п. 1.1, п. 5.1, п. 5.2 Договору №4728-Г Замовник доручає, а Виконавець зобов`язується надати послуги по прийманню, сушці, очистці, зберіганню та відвантаження зернових та олійних культур, надалі - «Зерно», в асортименті та кількості, зазначених в складських документах, виданих Виконавцем Замовнику протягом дії цього Договору. Зерно передане Виконавцю Замовником зберігається до 01 вересня 2016 р. Зберігання зерна понад строк, обумовлений в п. 5.1 даного Договору, можливе тільки за взаємною домовленістю сторін шляхом укладання додаткової угоди. Між позивачем та ПрАТ "Оріль-Лідер" укладено ряд додаткових угод від 25.08.2016 року, від 01.09.2017 року, кінцевий термін зберігання зерна встановлено до 01.09.2018 року (стор. 176, 177 том ІІІ). Так, позивачем до апеляційної скарги додано Додаткову угоду від 01.09.2016 року про продовження дії договору №4728-Г, в якій зазначено, що зерно передане Виконавцю Замовником зберігається до 31 грудня 2020 року. Так, суд апеляційної інстанції критично ставиться до Додаткової угоди від 01.09.2016 року, оскільки в даній угоді зазначено, що вона підписана ЕЦП, проте відсутні дані коли саме накладено цифрові підписи. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що позивач не використовує печатку з 05.11.2018 року, що підтверджується копією статуту Товариства (стор. 99 том VII), а отже в даному випадку на Додатковій угоді від 01.09.2016 року повинна бути мокра печатка позивача. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що між сторонами було укладено додаткову угоду 01.09.2017 року, в якій зазначено, що зерно зберігається до 01.09.2018 року, а отже в даному випадку при наявності додаткової угоди за вересень 2016 року про зберігання зерна до грудня 2020 року не потрібно було складати угоду в 2017 році з меншим терміном зберігання. Колегія суддів не бере до уваги надані позивачем Акти здачі-приймання робіт (надання послуг), які містяться в матеріалах справи, оскільки в них відсутні обов`язкові реквізити (банківські реквізити) та не засвідчені належним чином, відсутні дані про підписантів та печатка позивача (стор. 208-214 том ІІІ). Дослідивши матеріали справи колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Договір №4728-Г з урахуванням додаткових угод не може свідчити про передання на зберігання у 2020 року товару (соняшника) від ТОВ "РАНОК 2017", оскільки даний договір втратив чинність у вересні 2018 році. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено факту приймання, зберігання та використання у власній господарській діяльності придбаного у ТОВ "РАНОК 2017" товару на виконання умов вищевказаного договору поставки. Між позивачем (МХП), з однієї сторони та ФГ АГРО "ПОЛЬОВЕ" (Контрагент), з іншої сторони, укладено Договір поставки товару №19595/к від 07.02.2020 року (надалі - Договір №19595/к). У відповідності до пп. 1.1 п. 1, пп 1.2.3 п.1.2 Договору №19595/к, на умовах, визначених Договором, Контрагент, зобов`язується у встановлені строки передати у власність МХП для подальшого використання в господарський діяльності Товар (що далі іменується «Товар»), зазначений в Додатку №2 до Договору, а МХП прийняти та сплатити певну грошову суму за Товар. Додаток № 3 - «Договірні умови поставки сільськогосподарської продукції та надання послуг Зерновими складами МХП в укладених договорах між MX II та Контрагентами» та «Специфікація по якості та безпечності Товару». Даний додаток опубліковується у газеті «Урядовий кур`єр» та розміщено на сторінці офіційного сайту МХП, а його умови обов`язкові до виконання Сторонами Договору. Зміна умов Додатку за погодженням Сторін оформлюється шляхом їх публікації МХГІ у загальнодержавному виданні та розміщені на офіційному сайті МХП та/або шляхом направлення МХП відповідного повідомлення Контрагенту, набирає чинності та підлягає виконанню Сторонами після публікації або з моменту отримання відповідного повідомлення Контрагентом, в залежності від того, яка подія настала раніше, якщо застосовано обидва способи, крім вартісних показників розділу даного Додатку «Умови визначення базисних показників сільськогосподарської продукції, за які буде проводитись розрахунок», та якісних показників Товару розділу «Специфікація по якості та безпечності товару», які можуть змінюватися МХГІ в односторонньому порядку шляхом оновлення інформації на сторінці офіційного сайту МХП в період з червня по липень поточного року на ранні зернові та у вересні поточного року на пізні зернові. В підтвердження виконаних робіт за вищезазначеним договором позивачем надано наступні документи: платіжні доручення: №1466690157 від 14.05.2020 р. на загально суму з ПДВ 124085,95 грн, №1214490211 від 24.02.2020 р. на загально суму з ПДВ 1122186,72 грн, №1191640120 від 14.02.2020 р. на загально суму з ПДВ 243706,76 грн; видаткові накладні: №17 від 17.02.2020 р. на загально суму з ПДВ 452067,59 грн, №15 від 13.02.2020 р. на загально суму з ПДВ 292448,11 грн та товарно-транспортні накладні (стор 223-250 том ІІІ, стор. 5 -11 том IV). Колегією суддів досліджено матеріали справи та встановлено, що у вищезазначених видаткових накладних не містять печатки позивача, як отримувача товару та відсутні довіреності на отримання від імені позивача Клименко А.Л. товару. Так, судом першої інстанції звернуто увагу, що в наданих позивачем товарно-транспортних накладних (стор. 230-250 том ІІІ, стор.1-4 том IV) зазначено про поставку товару від ФГ АГРО "ПОЛЬОВЕ" (Одеська обл., смт Овідіополь, вул. Одеська, буд.16, оф.10) здійснено до Філії "ВК по ВК" ТОВ "Вінницька птахофабрика" (Вінницька обл., м. Ладижин, вул. Сагаєва, буд.1). Проте, пунктом навантаження у вказаних товарно-транспортних накладних вказано - Черкаська обл., Катеринопільський р-н, смт Єрки, вул. Леніна, буд.47, що відповідає місцю реєстрації позивача згідно з даними ЄДРПОУ. Отже, в даному випадку позивачем не надано переконливих доказів того, що перевезення придбаного у ФГ АГРО "ПОЛЬОВЕ" товару мало місце, оскільки фактично переміщення товару не відбулося. Крім того, колегією суддів не береться до уваги надані позивачем до суду першої інстанції реєстри Філії "ВК по ВК" ТОВ "Вінницька птахофабрика" щодо надання позивачу послуг приймання, очищення та сушки зерна у лютому 2020 року (стор.229, 232, 235, 237, 240, 245, 250 том ІІІ), оскільки дані документи не оформлені належним чином (без розшифровки підпису та печатки підприємства), та не відповідають вимогам первинного документа. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що позивачем ні під час проведення перевірки, ні під час розгляду справи в суді першої інстанції не було надано доказів того, що позивач не використовується печатка. Так, між позивач з наступними контрагентами укладено ідентичні за змістом договори, які були зазначені вище, а отже не підлягають окремому дослідженню: з ФГ АГРО "ПОЛЬОВЕ", укладено договір поставки сільськогосподарської продукції №19595/к від 07.02.2020 та позивач уклав з ФГ "ПЛАЙ" договір поставки сільськогосподарської продукції №13816/к від 31.08.2018 року. Згідно із специфікацією від 31.08.2018 №1 до цього договору контрагент позивача зобов`язується здійснити поставку соняшника у кількості 150 тон. Період (термін) поставки визначено 31.08.2020. На підтвердження виконання його умов позивач надав суду першої інстанції видаткові накладні: №1 від 19.02.2020 року на загальну суму з ПДВ 237681,86 грн, №2 від 20.02.2020 року на загальну суму з ПДВ 288133,50 грн, №3 від 21.02.2020 року на загальну суму з ПДВ 274331,59 грн, №4 від 27.02.2020 року на загальну суму з ПДВ 298957,10 грн, №5 від 27.02.2020 року на загальну суму з ПДВ 253341,90 грн, №8 від 29.02.2020 року на загальну суму з ПДВ 259404,94 грн (стор.139-144 том ІІ). Колегією суддів досліджено матеріали справи та встановлено, що вищезазначені видаткові накладні складені у період з 19.02.2020 року до 29.02.2020 року, тобто через 1,5 року після укладення вказаного договору (№13816/к від 31.08.2018 року), що суперечить його умовам щодо періоду поставки товару у специфікації. Крім того, надані товарно-транспортні накладні підтверджують поставку придбаного позивачем у ФГ "ПЛАЙ" зерна соняшника до ПрАТ "Оріль-Лідер", який виконував на користь позивача послуги приймання, сушки, очистки та зберігання зерна на підставі договору від 25.08.2015 №4728-Г. Згідно з умовами цього договору з урахуванням додаткових угод до нього від 25.08.2016 (стор. 205 том ІІІ), від 01.09.2017 (стор. 206 том ІІІ) термін зберігання зерна встановлено до 01.09.2018 року. Водночас, поставка зерна на підставі договору від 31.08.2018 року №13816/к відбулась протягом лютого 2020 року. З аналізу матеріалів справи колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено факту приймання, зберігання та використання у власній господарській діяльності придбаного у ФГ "ПЛАЙ" товару на виконання умов вищевказаного договору поставки. Також, 28.08.2019 та 24.01.2020 позивач уклав з ТОВ "ПОЛІССЯ АГРОІНВЕСТСТРОЙ" договори поставки сільськогосподарської продукції №13816/к та №19362/к відповідно на поставку соняшника. На підтвердження виконання його умов позивач надав суду видаткові накладні: №1 від 21.01.2010 року на загальну суму з ПДВ 239165,90 грн, №1 від 19.01.2010 року на загальну суму з ПДВ 477003,05 грн, №3 від 22.01.2010 року на загальну суму з ПДВ 513351,80 грн, №4 від 23.01.2010 року на загальну суму з ПДВ 1249636,73 грн та інші (стор.76-104 том IV) та товарно-транспортні накладні (стор. 106-189 том IV). Так, відповідно до специфікації №1 до договору від 24.01.2020 термін поставки соняшника у кількості 250 тон з 24.01.2020 до 29.01.2020. Проте, поставка окремих партій товару здійснювалась після домовленого сторонами правочину терміну, зокрема, згідно з видатковими від 30.01.2020 №8, від 13.02.2020 №14, від 15.02.2020 №15, від 16.02.2020 №16, від 18.02.2020 №19, від 19.02.2020 №20, від 20.02.2020 №21, від 22.02.2020 №22, від 23.02.2020 №24, від 24.02.2020 №25, від 24.01.2020 №27. Також позивач надав суду першої інстанції реєстри Філії "ВК по ВК" ТОВ "Вінницька птахофабрика" щодо надання позивачу послуг приймання, очищення та сушки зерна у січні-лютому 2020 року (стор. 106-189 том IV), що не оформлені належним чином (без розшифровки підпису та печатки підприємства), та не відповідають вимогам первинного документа. Також, між позивачем та ряд контрагентів укладено ряд договорі поставки продукції: - з ТОВ "АГРІС ЗАХІД" договір поставки продукції №17693/к від 04.07.2019 року. Згідно з додатком №2 до цього договору предметом поставки є ріпак; - з ТОВ "АГРІС ЗАХІД" договір поставки продукції №18230/к від 28.08.2019 року. Згідно з додатком №2 до цього договору предметом поставки є соняшник; - з ТОВ "АГРІС ЗАХІД" договір поставки продукції №19657/к від 12.02.2020 року. Згідно з додатком №2 до цього договору предметом поставки є соя; - з ТОВ "АГРІС ЗАХІД" договір поставки продукції №19641/к від 03.02.2020 року. Згідно з додатком №2 до цього договору предметом поставки є кукурудза. На підтвердження виконання умов вказаних договорів позивач надав суду першої інстанції видаткові накладні (стор. 179-209 том V) та товарно-транспортні накладні (том 5 стор 210-250 том V, стор. 1-53 том том VІ). Відповідно до умов вищевказаних договорів з контрагентами позивача здійснювалась поставка товару власного виробництва. Проте, згідно з даними акту перевірки вказані контрагенти не мають у користуванні достатньої площі земельних ділянок для вирощування достатньої кількості сільськогосподарської продукції для поставки її позивачу на виконання вказаних правочинів. Колегія суддів звертає увагу, що надана позивачем звітність його контрагентів щодо наявності посівних площ та кількості виробленої продукції (стор. 37-104 том ІІ) не спростовує вказаних висновків акту перевірки. Так, позивачем до апеляційної інстанції надано докази того, що у вищезазначених контрагентів наявні площі та вирощено достатню кількість зернових культур для подальшої її реалізації позивачу, колегія суддів критично ставиться до даних документів, оскільки вони не були надані до суду першої інстанції та не були надані під час перевірки. З аналізу наведених норм законодавства та матеріалів справи вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Колегія суддів критично ставиться до наданих позивачем до апеляційної скарги додаткових документів, оскільки дані документи не були предметом перевірки контролюючим органом та не були предметом дослідження в суді першої інстанції, а надані до суду апеляційної інстанції вже після того, як було відмовлено позивачу в задоволенні позовних вимог, а отже, може свідчити про те, що дані документи були виготовлені позивачем, вже після розгляду справи в суді першої інстанції. Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що надані позивачем додаткові документи до апеляційної скарги про подальшу реалізацію товару не можуть свідчити про придбання даного товару у вищезазначених контрагентів. Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. При цьому, в першу чергу потрібно, щоб такі документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) й ділову мету. Щоб кваліфікувати природу господарських операцій, необхідно послатись на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) таких операцій, адже за відсутності таких документів (ненадання їх до перевірки) неможливо перевірити реальність таких операцій, правильність обчислення та сплати сум податкових (грошових) зобов`язань. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування як витрат так і податкового кредиту. При цьому про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, у тому числі і наявність таких обставин: відсутність первинних документів обліку, недоліки в їх заповненні, відсутність економічної доцільності проведення відповідних господарських операцій, неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, та інші обставини, які в можуть свідчити про вчинення операцій, що не мають на меті досягнення позитивного економічного ефекту, натомість мають на меті отримання неправомірної вигоди, у тому числі преференцій з боку держави. Колегія суддів зазначає, що кожна з вказаних вище обставин не може бути самостійним беззаперечним свідченням (доказом) відсутності реального характеру господарських операцій, проте наявність таких обставин в сукупності, що має бути встановлено судом, може свідчити на користь висновку про неможливість фактичного проведення (вчинення) господарських операцій. При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суд враховує, що відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, позивач повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо наявності матеріальних та трудових ресурсів для проведення відповідного виду діяльності, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку. За умовами вказаних договорів, позивачем не надано жодних доказів на підставі яких можна встановити технічну можливість виконання господарських операцій із урахуванням фактичних ресурсів виконавця (постачальника) (наявність виробничих потужностей, персоналу тощо) та фактичного змісту операції. Позивачем не надано доказів стосовно якості товару (послуг), складські документи, довіреності, специфікації та докази використання отриманого товару у своїй діяльності. Всі ці документи, на думку позивача, є необов`язковими, проте колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції, що факт реальності характеру вчинення відповідних господарських операцій може мати місце лише при дослідженні усіх доказів як кожного окремо, так і в сукупності, з метою встановлення дійсних обставин. В той же час, сукупність наданих суду першої інстанції фінансово-господарських документів не дає можливості встановити реальний характер виконання сторонами договорів надання послуг, а також взятих за ними на себе зобов`язань. До того ж позивачем, під час розгляду справи у першій інстанції не надано у повному обсязі документів, які б могли підтвердити виконання умов договорів з контрагентами. Позивачем також не надано документального підтвердження обґрунтування економічної та ділової доцільності придбання таких послуг, обґрунтування їх вартості, як не надано і підтвердження використання отриманих послуг в безпосередній господарській діяльності позивача. Представником позивача зазначено, що позивач дійсно придбаває послуги (товар), проте в матеріалах справи відсутні докази того з якою метою придбалися послуги (товар) та відсутні документи про якість товару. Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Статтею 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Щодо твердження апелянта, що обов`язок щодо доказування покладено на відповідача, колегія суддів не погоджується, оскільки частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України на позивача теж покладено обов`язок про доведення обґрунтування своїх позовних вимог. Колегія суддів звертає увагу, що судова практика, яка викладена Верховним Судом в постанові від 28 січня 2021 року по справі №1940/1880/18 та в постановах по справах № 808/1077/17, №826/13307/18, № 2-а-5053/10/0270, відповідно до якої, враховуючи принцип змагальності, суб`єкт господарювання зобов`язаний доводити обґрунтованість заперечень проти доводів суб`єкта владних повноважень. З урахуванням наведеного у взаємозв`язку із статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд зробив висновок, що у разі надання контролюючим органом доказів, які свідчать про неправомірність формування платником податків даних податкового обліку, платник податків має спростувати ці доводи. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що позивач не був позбавлений права надати докази на спростування твердження контролюючого органу до суду першої інстанції, а не під час подання апеляційної скарги, отже, апелянтом не надано жодних доказів, які спростовували висновки суду першої інстанції. Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що зміст апеляційної скарги є ідентичним позовній заяві, а отже, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження під час розгляду апеляційної скарги. При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. На підставі викладеного, керуючись 34, 242, 243, 246, 308, 311, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Катеринопільський елеватор» - залишити без задоволення. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2020 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду у порядку ст. ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України. Повний текст постанови буде складено протягом п`яти днів з моменту його проголошення. Головуючий суддя Г. В. Земляна Судді: Є. І. Мєзєнцев В. В. Файдюк Повний текст постанови складено 18 лютого 2021 року.