Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/12451/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/12451/20 Суддя (судді) першої інстанції: Балась Т.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 лютого 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Земляної Г. В. суддів: Мєзєнцева Є.І., Файдюка В. В. за участю секретаря Масловської К.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2020 року у справі №640/12451/20 (розглянуто у відкритому судовому засіданні) за позовом Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» Державне підприємство «Укроборонсервіс» до відповідача Офісу великих платників податків ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- В С Т А Н О В И Л А : У червні 2020 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Дочірнє підприємство Державної компанії «Укрспецекспорт» - Державне підприємство «Укроборонсервіс» (надалі - позивач) з адміністративним позовом до Офісу великих платників податків ДПС (надалі - відповідач), в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, видані Офісом великих платників податків Державної податкової служби № 0000764501 та № 0000774501 від 02.03.2020. В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки контролюючого органу, викладених в акті перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ "Радіоаптека" за серпень 2018 року, ТОВ "Лайстен" за січень 2019 року є необґрунтованими. Їх відображення у деклараціях з податку на прибуток підприємств за відповідні податкові періоди правомірні. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2020 року адміністративний позов Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» Державне підприємство «Укроборонсервіс» - задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення, видані Офісом великих платників податків Державної податкової служби № 0000764501 та № 0000774501 від 02.03.2020. Присуджено на користь Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне підприємство "Укроборонсервіс" (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 21552117, місцезнаходження: 02093, м. Київ, вул. Россошанська, буд. 3-А) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 21 020,00 (двадцять одна тисяча двадцять гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків ДПС (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 39440996, місцезнаходження: 04119, и. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 11-Г). Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням, відповідачем (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ`єктивність рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення. Свої вимоги обґрунтовує тим, що в матеріалах справи наявні протоколи допитів свідків, які заперечують свою причетність до діяльності товариств, які є контрагентами позивача по ланцюгу. Представник відповідача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та додаткових поясненнях у повному обсязі та просив їх задовольнити. В судовому засіданні представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу та надав суду апеляційної інстанції. Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 315, статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права або порушено норми процесуального права. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга апелянта не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції прийнято правомірно, з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що Дочірнє підприємство Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне підприємство "Укроборонсервіс" як юридична особа зареєстроване 17.06.1994 (номер запису: 1 070 120 0000 000923), що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (стор. 146 том ІІ). Співробітниками Офісу великих платників податків ДПС у період з 12.11.2019 по 30.01.2020 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне підприємство "Укроборонсервіс" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Радіоаптека" за серпень 2018 року, ТОВ "Лайстен" за січень 2019 року, та їх відображення у деклараціях з податку на прибуток підприємств за відповідні податкові періоди. Термін проведення перевірки зупинявся з 21.11.2019 року по 03.01.2020 рік на підставі наказу Офісу великих платників податків ДПС від 19.11.2019 року№

461. За результатом перевірки контролюючим органом складено акт від 06.02.2020 року№ 264/28-10-45-01/21552117 надалі - Акт перевірки). В акті перевірки контролюючим органом встановлено наступні порушення ДП "Укроборонсервіс": - п.п. 14.1.13 п. 14.1 ст. 14, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 "Зобовязання", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2020 № 20, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.02.2000 № 85/4306, п. 5 та п. 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Доходи", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 № 860/4153, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на у сумі 2 118096,00 грн., в т.ч. за III квартали 2018 року у сумі 863568,00 грн., за 2018 рік у сумі 1072656,00 грн. за І квартал 2019 рік у сумі 1045440,00 грн.; - п. 44.1, ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, зі змінами та доповненнями, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 403180,00 грн., в тому числі по періодах: січень 2019 року - 403180,00 грн. та встановлено завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового наступного звітного (податкового) періоду (ряд. 21 Декларації) на загальну 1316020,00 грн., у тому числі по періодах: за серпень 2018 року в сумі 751200,00 грн., за січень 2019 року в сумі 564820,00 грн. Не погоджуючись із висновками акта перевірки позивач 17.02.2020 подав до контролюючого органу заперечення на акт документальної позапланової виїзної перевірки від 06.02.2020 № 264/28-10-45-01/21552117 (стор. 33-44 том І). Розглянувши вказані заперечення та додані до нього документи контролюючий орган листом від 26.02.2020 № 8539/10/28-10-45-01-12 відмовив у прийнятті заперечень до акта перевірки. Офісом великих платників податків ДПС прийнято рішення внести зміни до акта перевірки, зокрема абз. 2 п. IV "Висновок" викладено у наступній редакції: - п. 44.1, ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, зі змінами та доповненнями, в результаті чого встановлено встановлено завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового наступного звітного (податкового) періоду (ряд. 21 Декларації) на загальну 1042867,00 грн., у тому числі по періодах: за серпень 2018 року в сумі 751200,00 грн., за січень 2019 року в сумі 291667,00 грн. На підставі висновків викладених у акті перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення 02.03.2020 року: - № 0000774501, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 2118096,00 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 529524,00 грн; - № 0000774501, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1042867,00 грн. Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку, за результатами розгляду скарги позивача ДПС України прийняла рішення від 13.05.2020 № 1Г913/6/99-00-08-05-02-06, яким залишила скаргу без задоволення, а спірні рішення - без змін (том 1 а.с.112-112). Вважаючи податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що висновки податкового органу про фіктивність господарських операцій між позивачем та його контрагентом є формальними та необ`єктивними, оскільки ґрунтуються не на первинних документах та результатах співставлення даних бухгалтерського і податкового обліку, як то передбачено пунктом 73.5 статті 75 Податкового кодексу України, а на обставинах, які не мають безпосереднього значення для формування податкових зобов`язань та податкового кредиту. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне. Відповідно до пункту 44.1. статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. За змістом частини першої статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які у розумінні абзацу одинадцятого статті 1 цього Закону є документами, які містять відомості про господарську операцію та відповідно до частини другої статті 9 цього ж Закону повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської діяльності і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу III «Податок на прибуток підприємств» Податкового кодексу України. Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затверджений наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій). Згідно з пунктом 5 Положення дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Пункти 5 - 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318, визначають, що витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені. Отже, об`єктом справляння податку на прибуток є фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності підприємства, за правилами бухгалтерського обліку та відкоригований на різниці, передбачені ПК України. Обов`язковою умовою виникнення у платника права на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів. За правилами підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Відповідно до пункту 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Згідно з пунктом 198.6. статті 198 цього Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Отже, формування фінансових показників, які враховуються при визначені оподатковуваного прибутку підприємства, а також податкового кредиту для цілей визначення суми податкових зобов`язань з ПДВ повинно здійснюватися тільки щодо фактичного здійснення господарських операцій, підтверджених належним чином оформленими первинними документами та іншими обліковими документами, складання яких для оформлення операцій певного виду передбачено правовими нормами. При цьому презумується, що такі документи є достовірними, а зафіксована в них інформація розкриває справжній зміст господарської операції, свідчить про її економічну вигоду (виправданість, ризик). Якщо певна господарська операція не відбулася або її зміст інший, ніж той, стосовно якого складені документи, підстави для відтворення фінансових показників операції в податковому обліку відсутні (в разі якщо документи складені про людське око) або ж операція відтворюється відповідно до її дійсного змісту, що відповідає принципу превалювання сутності над формою, згідно з яким операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (стаття 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»). Слід враховувати, що при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників господарських операцій, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності. Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податків, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту та визначення оподатковуваного прибутку, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи. Про відсутність фактичного характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку. Водночас, кожна з наведених вище обставин не може бути самостійним та беззаперечним свідченням (доказом) відсутності реального характеру господарських операцій, проте наявність таких обставин в сукупності, що має бути встановлено судом, може свідчити на користь висновку про неможливість фактичного проведення (вчинення) господарських операцій. При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог статті 77 КАС України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В обґрунтування нереальності господарських операцій відповідач вказує на те, що за операціями постачання товарів оформлювались первинні документи з метою створення зовнішніх ознак фактичного здійснення операцій та правомірності формування сум податкового кредиту, наслідком чого є отримання ДП "Укроборонсервіс" необґрунтованої податкової вигоди у вигляді сум податкового кредиту з ПДВ та доходу, а тому в ході проведення перевірки ДП "Укроборонсервіс" не підтверджено відображення у податковому обліку здійснення господарських операцій з придбання товарів від контрагентів постачальників ТОВ "Радіоаптека", ТОВ "Лайстен". Так, 17.07.2018 року між ТОВ "Радіоаптека", як постачальником та ДП "Укроборонсервіс", як покупцем був укладений договір поставки № Д29-5.1.1/439, у порядку та на умовах якого постачальник зобов`язується передати у власність покупцю електронне устаткування, яке зазначене у розділі 3 даного договору, а покупець зобов`язується приймати та оплачувати товар відповідно до умов даного договору (стор. 121-127 том І). Згідно з п. 2.1 даного договору поставка товару здійснюється постачальником на території покупця (м. Київ, вул. Россошанська, 3-А) протягом 30-ти календарних днів з моменту отримання авансу за товар, що готується до поставки. Додатковою угодою № Д/У29-5.1.1./565а до договору поставки від 17.07.2018 № Д29-5.1.1/439 сторони виклали пункт 2.1 договору поставки у наступній редакції: " 2.1 Поставка товару здійснюється постачальником на території покупця (м. Київ, вул. Россошанська, 3-А) протягом 50-ти календарних днів з моменту отримання авансу за товар, що готується до поставки". Відповідно до пункту 2.2 договору право власності на товар та пов`язані з цим ризики (втрата, псування, знищення та ін.) переходять від постачальника до покупця з моменту отримання товар , яке засвідчується підписаною останнім видатковою накладною. Пунктом 3.1 договору передбачено поставку клістрона КИУ-43 на суму 2178000,00 грн. без ПДВ, клістрона КУ-137 на суму 1694000,00 грн. без ПДВ, клістрон КГ-3 на суму 968000,00 грн. без ПДВ. Ціна договору становить - 5808000,0 грн., у тому числі ПДВ 20% - 968000,00 грн. (пункт 3.2 договору). Згідно з пунктом 4.1 договору кошти по даному договору будуть перераховуватися покупцем постачальнику наступним чином: аванс 75% від ціни договору, частинами у строк 10-ти банківських днів з моменту підписання даного договору; доплата 25% від ціни договору, у строк 10-ти банківських днів з моменту підписання представником покупця видаткової накладної. В підтвердження виконання умов вищезазначеного договору позивачем надано до суду першої інстанції наступні первинні документи: видаткові накладні від 04.09.2018 №IT-00000065 на суму 2178000,00 грн., у тому числі ПДВ 435600,00 грн., від 27.09.2018 № IT-00000096 на суму 1694000,00 грн., у тому числі ПДВ 338 800,00 грн, від 12.10.2018 № IT-00000116 на суму 968000,00 грн., у тому числі ПДВ 193 600,00 грн, книгу обліку довіреностей від 19.04.2018, накладні на прихід № МЦПР-05561 (IT-00000065) від 04.09.2018, № МЦПР-06086 (IT-00000096) від 27.09.2018, № МЦПР-06273 (IT-00000116) від 12.10.2018, акти вхідного контролю ДП "Укроборонсервіс"; платіжні доручення: №7759 від 19.08.2018 на суму 580800,00 грн., № 7416 від 08.08.2018 на суму 656000,00 грн., № 7510 від 12.08.2018 на суму 653600,00 грн., № 7581 від 14.08.2018 на суму 652000,00 грн., № 7609 від 15.08.2018 на суму 652000,00 грн., № 659 від 16.08.2018 на суму 580800,00 грн., № 7727 від 17.08.2018 від 580800,00 грн., № 9106 від 04.10.2018 на суму 290400,00 грн., № 9175 від 07.10.2018 на суму 290400,00 грн., № 9206 від 10.10.2018 на суму 490400,00 грн., № 9339 від 12.10.2018 на суму 217800,00 грн., № 9320 від 15.10.2018 на суму 72600,00 грн., № 9353 від 15.10.2018 на суму 290400,00 грн. (том 1 а.с.158-170), оборотно-сальдовою відомістю з 01.02.2018 по 31.12.2018; товарно-транспортні накладні: № 04/24 від 04.09.2018, № 27/8 від 27.09.2018, № 12/3 від 12.10.2018, копії, яких залучено судом першої інстанції до матеріалів справи (стор. 142 - 170 том І). З матеріалів справи вбачається та не спростовано апелянтом, що у подальшому отриманий від ТОВ "Радіоаптека" товар було реалізовано в процесі ремонту Антенного посту Ф1С № СТ1008К за державним контрактом № 342/2/14/17/1 від 21.11.2017, укладеним між позивачем та Міністерством оборони України, на підтвердження чого позивачем надано копії наступних документів, а саме: державного контракту № 342/2/14/17/1 від 21.11.2017, калькуляції визначення договірної ціни за державним контрактом, висновок 2493 військового представництва Міністерства оборони України щодо визначення договірної ціни за державним контрактом, акти списання ТМЦ від 27.09.2018 № МЦСП-25304, від 12.10.2018 №МЦСП-25575, акт приймання робіт №7842 від 22.10.2018 (стор.128-141, 171-181, 213-216 том І). Крім того, 13.06.2018 між ТОВ "Радіоаптека", як постачальником та ДП "Укроборонсервіс", як покупцем був укладений договір поставки № Д29-5.1.1/361, у порядку та на умовах якого постачальник зобов`язується передати у власність покупцю електронне устаткування, яке зазначене у розділі 3 даного договору, а покупець зобов`язується приймати та оплачувати товар відповідно до умов даного договору (том 1 а.с.217-222). Згідно з п. 2.1 даного договору поставка товару здійснюється постачальником на території покупця (м. Київ, вул. Россошанська, 3-А) протягом 30-ти календарних днів з моменту отримання авансу за товар, що готується до поставки. Відповідно до пункту 2.2 договору право власності на товар та пов`язані з цим ризики (втрата, псування, знищення та ін.) переходять від постачальника до покупця з моменту отримання товар , яке засвідчується підписаною останнім видатковою накладною. Пунктом 3.1 договору передбачено поставку магнетрона КИУ-32А на суму 654000,00 грн. без ПДВ, клістрона КГ-16Е2 на суму 126000,00 грн. без ПДВ. Ціна договору становить - 936000,0 грн., у тому числі ПДВ 20% - 156000,00 грн. (пункт 3.2 договору). Згідно з пунктом 4.1 договору кошти по даному договору будуть перераховуватися покупцем постачальнику наступним чином: аванс 15% від ціни договору, частинами у строк 10-ти банківських днів з моменту підписання даного договору; доплата 85% від ціни договору, у строк 10-ти банківських днів з моменту підписання представником покупця видаткової накладної. В підтвердження виконання умов вищезазначеного договору позивачем надано до суду першої інстанції наступні первинні документи: видаткову накладну від 06.08.2018 №IT-00000046 на суму 151 200,00 грн., у тому числі ПДВ 25 200,00 грн., книгу обліку довіреностей від 19.04.2018, накладну на прихід № МЦПР-05005 (IT-00000046) від 06.08.2018, акт вхідного контролю ДП "Укроборонсервіс"; платіжні доручення №7417 від 08.08.2018 на суму 151 200,00 грн., оборотно-сальдовою відомістю з 01.02.2018 по 31.12.2018; товарно-транспортна накладна № 06/10 від 06.08.2018 копії, яких залучено судом першої інстанції до матеріалів справи (стор. 1, 4- 6 том ІІ, стор 89-90 том І) Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що отриманий від ТОВ "Радіоаптека" товар був придбаний позивачем з метою ремонту самохідної вогневої установки 9А310 за договором дослідження технічного стану складових виробів 9К37 №342/2/14/18/22/Д29-5.1.1/141А від 19.03.2018, укладеним між позивачем та Міністерством оборони України, на підтвердження чого позивачем надано копії наступних документів, а саме: договір на дослідження технічного стану складових виробів 9К37 №342/2/14/18/22/Д29-5.1.1/141А від 19.03.2018, специфікацію, акт приймання результатів дослідження, акт приймання-передачі військового майна №6/157, акт технічного стану військового майна (стор. 223-250 том І). Судом першої інстанції встановлено, що наприкінці 2018 року Міністерством оборони України було прийнято рішення про недоцільність проведення ремонту самохідної вогневої установки 9А310 зав.№8414 та про її розукомплектування і використання як "донора" для інших складових виробу 9К37, у зв`язку з чим з чим ремонт виробу 9А310, для якого позивачем було придбано клістрон КГ-16 за договором поставки від 13.06.2020 № Д29-5.1.1/361, не здійснювався, на підтвердження чого надав суду акт щодо відсутності/не ремонтнопридатності блоків, вузлів, приладів (том 2 стор. 8-11 том ІІ). Так, 04.01.2019 між ТОВ "Лайстен", як постачальником та ДП "Укроборонсервіс", як покупцем був укладений договір поставки № Д29-5.1.1/3, у порядку та на умовах якого постачальник зобов`язується передати у власність покупцю електронне устаткування, яке зазначене у розділі 3 даного договору, а покупець зобов`язується приймати та оплачувати товар відповідно до умов даного договору (стор.60-65 том ІІ). Згідно з п. 2.1 даного договору поставка товару здійснюється постачальником на території покупця (м. Київ, вул. Россошанська, 3-А) протягом 30-ти календарних днів з моменту отримання авансу за товар, що готується до поставки. Відповідно до пункту 2.2 договору право власності на товар та пов`язані з цим ризики (втрата, псування, знищення та ін.) переходять від постачальника до покупця з моменту отримання товар , яке засвідчується підписаною останнім видатковою накладною. Пунктом 3.1 договору передбачено поставку клістрона КИУ- 43 на суму 2178000,00 грн. без ПДВ, клістрона КУ-137 на суму 1694000,00 грн. без ПДВ, клістрон КГ-3 на суму 968000,00 грн. без ПДВ Ціна договору становить - 5808000,0 грн., у тому числі ПДВ 20% - 968000,00 грн. (пункт 3.2 договору). Згідно з пунктом 4.1 договору кошти по даному договору будуть перераховуватися покупцем постачальнику наступним чином: аванс 75% від ціни договору, частинами у строк 10-ти банківських днів з моменту підписання даного договору; доплата 25% від ціни договору, у строк 10-ти банківських днів з моменту підписання представником покупця видаткової накладної. В підтвердження виконання умов вищезазначеного договору позивачем надано до суду першої інстанції наступні первинні документи: видаткові накладні: від 28.01.2019 №3-1 на суму 5808 000,00 грн., у тому числі ПДВ 968 000,00 грн., книгу обліку довіреностей від 19.04.2018; накладну на прихід № МЦПР-00517 (3-1) від 28.01.2019; акти вхідного контролю ДП "Укроборонсервіс"; платіжні доручення: №11901 від 11.01.2019 на суму 350 000,00 грн., № 11913 від 14.01.2019 на суму 350 000,00 грн., № 12034 від 17.01.2019 на суму 350000,00 грн., № 12093 від 21.01.2019 на суму на суму 350000,00 грн., № 12166 від 23.01.2019 на суму 350000,00 грн., № 12201 від 24.01.2019 на суму 350000,00 грн., № 12293 від 28.01.2019 на суму 350000,00 грн., № 12380 від 31.01.2019 на суму 350000,00 грн., № 807 від 05.02.2019 на суму 350000,00 грн., № 859 від 06.02.2019 на суму 350000,00 грн., № 898 від 07.02.2019 на суму 350000,00 грн., № 959 від 08.02.2019 на суму 350000,00 грн., № 992 від 11.02.2019 на суму 156000,00 грн., № 2782 від 10.04.2019 на суму 99333,34 грн., № 2784 від 10.04.2019 на суму 341333,33 грн., № 2820 від 11.04.2019 на суму 335000,00 грн., № 4122 від 03.06.2019 на суму 335000,00 грн., (том 2 а.с.114-130), оборотно-сальдовою відомістю з 01.02.2018 по 31.12.2018; товарно-транспортна накладна № 28/18 від 28.01.2019, копії, яких залучено судом першої інстанції до матеріалів справи (стор. 106, 119 - 130 том ІІ, стор 87, 88 том І) Судом першої інстанції встановлено, а апелянтом не спростовано, що у подальшому отриманий від ТОВ "Лайстен" товар було реалізовано в процесі ремонту Антенного посту Ф1С № СТ7515Ы за державним контрактом № 720/2/19/21 від 12.04.2019, укладеним між позивачем та Міністерством оборони України, на підтвердження чого позивачем надано копії наступних документів, а саме: державного контракту № 720/2/19/21 від 12.04.2019, калькуляцію визначення договірної ціни за державним контрактом (том 2 а.с.131-135), висновок 2493 військового представництва Міністерства оборони України щодо визначення договірної ціни за державним контрактом, акт списання ТМЦ від 01.02.2019 № МЦСП-01088, акт приймання робіт №4767 від 25.04.2019 (стор. 92-105, 136-141 том ІІ; стор. 142-145 том І) Сплачені позивачем за вказаними операціями щодо купівлі клістронів та магнетрона кошти розподілені в бухгалтерському та податковому обліку шляхом віднесення сплаченого в ціні товару податку на додану вартість до податкового кредиту, а в іншій частині шляхом збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування звітних періодів, що перевірялись контролюючим органом. З аналізу матеріалів справи колегія суддів доходить висновку про підтвердження наявними у матеріалах справи первинними документами, які також надавались позивачем до перевірки, факту руху активів по всьому ланцюгу постачання від придбання позивачем товару, а саме: клістронів та магнетрона до їх подальшої реалізації Міністерству оборони України на підставі відповідних державних контрактів. Щодо посилання апелянта на наявність кримінальних проваджень відносно контрагентів позивача (по ланцюгу), колегія суддів не приймає їх до уваги з наступних підстав. Відповідно до частини першої статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно частини першої статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту, є Кримінальний процесуальний кодекс України. Відповідно до частин першої, другої статті 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом. Частина четверта статті 95 КПК України визначає, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. Таким чином, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді. Відповідно до частини шостої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. А тому колегія суддів вважає посилання відповідача на відомості щодо контрагенту, отримані в межах кримінальних проваджень та допити свідків, як на підставу порушення позивачем норм податкового законодавства необґрунтованими, оскільки вищезазначені акти не є вироком суду в розумінні статті 369 Кримінального процесуального кодексу України, яким встановлюються визнані судом доведеними фактичні обставин із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення. До винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування чи інші матеріали досудового розслідування, а також ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення окремих слідчих дій, не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 18 березня 2020 року по справі №826/18952/14, від 08 жовтня 2020 року по справі № 816/1909/18 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи. Сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в межах кримінального провадження, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків господарських операцій проведених позивачем та його контрагентом. При цьому, колегія суддів зауважує, що жодних вироків за фактом фіктивного підприємництва контрагентів позивача, що має безпосереднє значення для надання висновку, щодо діяльності позивача надано не було. Колегія суддів звертає увагу, що судова практика, зокрема у постановах Верховного Суду від 08 жовтня 2020 року по справі № 816/1909/18, від 06 жовтня 2020 року по справі № 140/1611/19 зазначено, що вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв`язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин. Здійснення господарської діяльності контрагентами не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов`язок суб`єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов`язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. Проте, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано доказів відсутності у контрагентів позивача спеціальної податкової правосуб`єктності на момент укладення з ними вказаних вище правочинів, зокрема, того, що вказана юридична особа не була зареєстровані в якості платника податку на додану вартість або того, що їхня реєстрація платником податку на додану вартість була анульована до спірного періоду. При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів, які підтверджують фактичне проведення відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову. У разі надання контролюючим органом доказів, які свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч.1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. Як вже зазначалося колегією суддів, висновки контролюючого органу про допущені позивачем порушення ґрунтуються на доводах про порушення контрагентами позивача податкової дисципліни, відсутності у контрагентів позивача трудових та інших ресурсів для виконання взятих на себе зобов`язань за укладеними договорами, відсутності ланцюга постачання. Разом з тим, відповідачем не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних операцій, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків, не надано доказів щодо можливої відсутності у контрагентів позивача можливостей на виконання зобов`язань за укладеними договорами. Крім того, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом. Доводи контролюючого органу про відсутність матеріально-технічних ресурсів у контрагента позивача як на підставу неможливості фактичного здійснення вказаних господарських операцій не підтверджені жодними доказами, а зводиться лише до констатації вказаних фактів у акті перевірки. Колегія суддів вважає, що зазначена інформація не може бути беззаперечним доказом відсутності на підприємствах основних фондів та трудових ресурсів, оскільки підтвердженням наявності або відсутності у підприємства основних фондів (власних, орендованих) та трудових ресурсів є не документи податкового обліку, а відповідні документи бухгалтерського обліку. Відповідачем такі документи в ході перевірки не досліджувалися та не з`ясовувалося, які ресурси потрібні були б підприємству-контрагенту. Проте, такі обставини, як відсутність у контрагента трудових ресурсів, виробничого обладнання, відсутність працівників тощо не можуть спростовувати фактичне виконання операції, оскільки специфіка підприємницької діяльності полягає у тому, що підприємство не завжди має мати у власності задекларовану значну кількість працівників, наявність основних засобів та транспорт для виконання взятих на себе зобов`язань, звичаями ділового обороту визначені й інші можливості залучення ресурсів для поставки товарів/робіт/послуг, як от на підставі цивільно-правових договорів. На момент здійснення спірних господарських операцій контрагенти були зареєстровані як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об`єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що перевіркою та судом першої інстанції не встановлено відсутності документів бухгалтерського і податкового обліку, необхідних для підтвердження задекларованих показників по операціям з контрагентами, обов`язок ведення і зберігання яких покладено на позивача, а наявні в матеріалах справи містять достатні дані про зміст господарських операцій та її учасників, підтверджують фактичність здійснення такої операції. Колегія суддів вважає, що саме лише посилання апелянта на наявну у контролюючого органу податкову інформацію є необґрунтованим, оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів, складених за наслідками проведених господарських операцій між позивачем та його контрагентами та не є належними доказами в розумінні процесуального закону. Так, податкові повідомлення-рішення, на підставі яких визначаються податкові зобов`язання платника податків, приймаються податковим органом за результатами безпосередньої оцінки фінансово-господарських документів, активів та інших обставин господарської діяльності особи, з дотриманням визначеної законом процедури, висновки податкового органу повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально. Отже, висновки відповідача, на підставі яких були винесено оскаржувані рішення по взаємовідносинам позивача з контрагентами не базуються на первинних господарських документах. Окрім того, висновки щодо позивача були сформовані виключно у зв`язку з оцінкою діяльності не самого позивача, а його контрагентів. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що перевіркою та судом першої інстанції не встановлено відсутності документів бухгалтерського і податкового обліку, необхідних для підтвердження задекларованих показників по операціям з контрагентами, обов`язок ведення і зберігання яких покладено на позивача, а наявні в матеріалах справи містять достатні дані про зміст господарських операцій та її учасників, підтверджують фактичність здійснення такої операції, а доводи позивача є обґрунтованими. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення - підлягає скасуванню, а позовні вимоги позивача задоволенню. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що зміст апеляційної скарги є ідентичним на відзиву на позовну заяву, а отже, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження під час розгляду апеляційної скарги. Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись статтями 34, 242, 243, 246, 250, 308, 310, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду у порядку ст. ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України. Повний текст постанови буде складено протягом п`яти днів з моменту його проголошення. Головуючий суддя: Г. В. Земляна Судді: Є. І. Мєзєнцев В. В. Файдюк Повний текст постанови складено 18 лютого 2021 року.