Постанова 4812 № 473/4469/15-ц

17.02.21 22-ц/812/345/21 Єдиний номер справи 473/4469/15-ц Провадження 22-ц812/345/21 Головуючий по 1 інстанції Ротар М.М. Головуючий і доповідач по 2 інстанції Колосовський С.Ю. П О С Т А Н О В А І м е н е м У к р а ї н и 17 лютого 2021р. м. Миколаїв Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: Колосовський С.Ю., Локтіонова О.В., Ямкова О.О., секретар судового засідання - Біляєва В.М., за участі: представника відповідача Федорова Є.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 листопада 2018р. за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом, встановила: В листопаді 2015р. ПАТ КБ «Правекс - банк» пред`явив позов до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення 5898,85 дол. США заборгованості за кредитом. Позивач зазначав, що 21 серпня 2007р. уклав з ОСОБА_2 кредитний договір, за умовами якого останній отримав 11043 дол. США до 21 серпня 2014р. під 12,39 % річних. З метою забезпечення вказаного зобов`язання 21 серпня 2007р. укладено договір поруки з ОСОБА_1 , за яким остання зобов`язалася нести солідарну відповідальність з позичальником за кредитним договором. В зв`язку з неналежним виконанням позичальником кредитних зобов`язань станом на 18 червня 2015р. утворилась заборгованість в розмірі 5898,85 дол. США, яка складається: 4516,76 дол. США - основний борг, 1382,09 дол. США - відсотки за користування кредитом, яку і просив стягнути позивач солідарно з відповідачів. Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 листопада 2018р. позов задоволено частково. Постановлено стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 в солідарному порядку 4657,71 дол. США на користь ПАТ КБ «Правекс - банк» заборгованості за кредитом з яких: 3578,24 дол. США - основний борг, 1079 дол. США - відсотки за користування кредитом. Ухвалою цього ж суду від 25 лютого 2020р. замінено стягувача у виконавчому провадженні з ПАТ КБ «Правекс - банк» на ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія». В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , після зміни прізвища - ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність рішення суду в частині стягнення з неї заборгованості, порушила питання про його скасування і ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову. Апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду в оскаржуваній частині - скасуванню з наступних підстав. Ухвалюючи рішення про стягнення заборгованості з поручителя, суд виходив з того, що договір поруки, який забезпечував належне виконання кредитних зобов`язань не припинив свою дію внаслідок змін до кредитного договору, які не були узгоджені з поручителем, а тому наявні підстави для стягнення кредитної заборгованості і з поручителя. Проте з таким висновком суду погодитись не можна. Відповідно до ч.1 ст.559 ЦК порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Згідно з правовою позицією висловленою Верховним Судом України в постановах від 21 травня 2012р. у справі 6-88цс11, від 21 жовтня 2015р. у справі 6-1161 цс15, збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом; установлення нових умов порядку зміни процентної ставки в бік збільшення; розширення змісту основного зобов`язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення) розміру неустойки тощо. Як вбачається із матеріалів справи, 21 серпня 2007р. ОСОБА_2 уклав з ПАТ КБ «Правекс - банк», правонаступником якого є ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав 11043 дол. США до 21 серпня 2014р. під 12,39 % річних на придбання автомобіля. Позичальник зобов`язався погашати заборгованість рівними частинами в розмірі 132 дол. США щомісяця до 10 числа місяця, наступного за місяцем нарахування відсотків. З метою забезпечення вказаного зобов`язання 21 серпня 2007р. укладено договір поруки з ОСОБА_1 , за яким остання зобов`язалася нести солідарну відповідальність з позичальником за кредитним договором в повному обсязі. 02 лютого 2009р. між банком та позичальником укладено договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 21 серпня 2007р., за умовами якого з 11 вересня 2008р. по 21 серпня 2014р. збільшено відсоткову ставку за користування кредитом до 13,39% річних, складено новий графік погашення заборгованості (додаток №2, який є невід`ємною частиною цього договору). Зазначення у договорі поруки про згоду поручителя на збільшення розміру зобов`язання позичальника, що може виникнути в майбутньому не звільняє сторони основного зобов`язання від узгодження цих змін із поручителем, оскільки договором поруки (п.1.3) не передбачено, що такі зміни проводяться без їх узгодження (додаткового повідомлення), і докази такого узгодження відсутні. Умови договору поруки про те, що поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення основного зобов`язання, не виключають застосування правил, передбачених абзацом 3 частини третьої статті 202 ЦК, та, відповідно, від необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов`язання із поручителем у належній формі. Саме до такого висновоку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 травня 2020р. у справі №910/13109/18. За таких обставин, а саме зміни основного зобов`язання без згоди поручителя, що призвело до збільшення обсягу його відповідальності, договір поруки слід вважати припиненим, а тому вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом слід визнати безпідставними. З огляду на вищенаведені мотиви рішення суду першої інстанції в цій частині в силу п.4 ч.1 ст.376 ЦПК підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення. Понесені відповідачем судові витрати підлягають відшкодуванню за рахунок позивача на підставі ст.141 ЦПК. Керуючись ст.ст.367,374-375,382 ЦПК, колегія суддів постановила: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 листопада 2018р. в частині вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні цих вимог. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» на користь ОСОБА_1 -2513,07 грн. судових витрат. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з часу складання її повного тексту. Повний текст постанови складено 17 лютого 2021р. Головуючий Судді: