Постанова Донецький апеляційний суд № 243/14026/19

Єдиний унікальний номер 243/14026/19 Номер провадження 22-ц/804/369/21 Номер провадження 22-ц/804/369/20 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 лютого 2021року Донецький апеляційний суд в складі колегії: судді-доповідача: Новікової Г.В. суддів: Мірути О.А., Никифоряка Л.П., розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін в м. Бахмуті апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 02 листопада 2020 року (ухваленого під головуванням судді Воронкова Д.В. у м. Слов`янськ Донецької області, повний текст складено 09 листопада 2020 року) у цивільній справі №243/14026/19 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В: У грудні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із зазначеним вище позовом, який обґрунтовувало тим, що згідно із заявою б/н від 18.03.2014 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 15 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. В порушення умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала, у зв`язку з чим станом на 19.08.2019 року має заборгованість 835 956,69 грн., а саме: заборгованість за тілом кредиту 14 997,96грн.; заборгованість по відсотках за користування кредитом у розмірі 815 658,73 грн.; заборгованість за пенею та комісією 5 300,00 грн.. Просив стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 124 195,72 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту 14 997,96грн., заборгованості по відсотках за користування кредитом за період з 18.03.2014 року по 02.05.2017 року у розмірі 109 197 грн. Рішенням Слов`янського міськрайонного суду від 02 листопада 2020 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, а саме стягнути з ОСОБА_1 на їх користь заборгованість за тілом кредиту та відсотками. В обґрунтування посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не відповідність висновків суду обставинам справи, а також вважає, що оскаржуване рішення прийнято без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх матеріалів справи та належної оцінки доказів в ній. Вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність належних та допустимих доказів для задоволення позовних вимог банку, оскільки останнім надано суду розрахунок заборгованості станом на 19.08.2019 року, копію анкети-заяви від 18.03.2014 року, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», Умови та привила надання банківських послуг. Зазначені документи свідчать про згоду ОСОБА_1 на укладення кредитного договору та згоду з Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами. Крім того, додатково на підтвердження своїх позовних вимог банком було надано виписка за період з 19.03.2014 року по 31.01.2020 року; фото клієнта із кредитною карткою. При цьому позивач, посилаючись на практику Верховного Суду звертає увагу, що виписка має статус первинного бухгалтерського документу про видачу та сплату коштів за кредитним договором. А також наголошує, що із відомостей, які містить надана виписка, вбачається активне користування позивачкою коштами банку для власних потреб в розмірах встановленого кредитного ліміту шляхом зняття готівки із картки, розрахунки нею через термінал. При цьому позивач звертає увагу на те, що матеріали справи не містять відомостей щодо незаконного зняття коштів з кредитної картки та незаконну видачу такої картки на ім`я ОСОБА_1 третім особам. Також апелянт наголошує, що неможливість надання оригіналу анкети-заяви від 18.03.2014 року спричинена незалежними від них обставинами, оскільки зазначений документ перебуває у Донецькому архіві позивача, до якого він не має доступу через проведення на його території антитерористичної операції. Вважає, що суд першої інстанції повинен сприймати висновок експерта не як пріоритетний доказ, а досліджувати його у сукупності із іншими доказами, наданими сторонами у справі. Також зазначає, що відповідачкою не оспорено за допомогою належних та допустимих доказів наявність заборгованості або її погашення, а також не наданий контр розрахунок. Навпаки, ОСОБА_1 здійснювала не тільки користування кредитними коштами на свої потреби, а й здійснювала погашення кредитної заборгованості. Апелянт вважає, що надав належні та допустимі докази того, що між ним та відповідачем укладено кредитний договір, за яким останньому надано кошти, які не повернуті банку в повному обсязі, що відповідно до позиції Верховного Суду свідчить про презумпцію правомірності правочину, а отже наявність у сторін прав та обов`язків які підлягають виконанню. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, як законне та обґрунтоване. Зазначає,що позивачем у порушення вимог матеріального права не було надано оригіналів первинних документів із обов`язковими реквізитами та підписами відповідача на підтвердження своїх позовних вимог. Вона заперечує факт підписання анкети-заяви від 18.03.2014 року, отримання нею кредиту у розмірі 15 000,00 грн. та його погашення. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно із ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. У ч.1 ст. 369 ЦПК України зазначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи, що по даній справі ціна позову становить124 195,72 грн., тобто менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і справа не відноситься до справи, яка не підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що між позивачем та відповідачем 18.03.2014 року укладено кредитний договір у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/. Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 19.08.2019 року становить 835 956,69 грн.,з яких: заборгованість за тілом кредиту 14 997,96 грн. та заборгованість за відсотками 815 658,73 грн., заборгованість за пенею та комісією 5 300,00 грн., із яких він просив стягнути з відповідача заборгованість за тілом кредиту 14 997,96 грн. та заборгованість за відсотками в сумі 109197,76 грн.. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює АТ КБ «ПриватБанк». Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 указаного Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Отже, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). В анкеті-заяві від 18.03.2014 року, наданій банком до суду першої інстанції, процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки(пені,штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 18.03.2014 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід`ємні частини спірного договору. Відповідно до ч.1 с. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Визначальним у даній категорії справ є не безпосередньо вид чи характеристика умов, щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору. Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи не містять особистого підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви позичальника. Без наданих підтверджень про конкретно запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Умов та Правил, не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, відповідають нормам закону. Доводи апеляційної скарги цього також не спростовують. Крім того витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Таким чином, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді штрафів за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Надані позивачем Умови не містять підпису відповідача ОСОБА_1 . Також слід зазначити, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Умов та Правил розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XIIспоживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. За таких обставин апеляційний суд вважає, що вказані Умови не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору від 13.03.2014 року, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості по процентах за користування кредитом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення тіла кредиту, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано доказів укладення договору кредиту між сторонами. В наданій копії анкети-заяви не зазначено про наявність у позивача оригіналу цього письмового доказу. Будь-яких інших доказів, крім анкети-заяви, які підтверджують факт укладання договору кредиту між сторонами, не надано. Проте такий висновок суперечить встановленим обставинам. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 18 березня 2014 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого остання отримала кредит в розмірі 15 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. В підтвердження укладання договору позивачем надано копію анкети-заяви від 18.03.2014 року з підписом клієнта, де зазначено ідентифікаційний код та дівоче прізвище матері ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , серія та номер паспорту,номери телефонів та адреса проживання; розрахунок заборгованості за договором від 18.03.2014 року, укладеного між Приватбанком та ОСОБА_1 , з якого вбачається наявність заборгованості за тілом кредиту станом на 19.08.2019 року в сумі 14997,96 грн. та яким підтверджується надання грошових коштів відповідачеві та періодичні погашення за наданим кредитом ( а.с.11-12,15); копію скріншоту фотографії отримання ОСОБА_1 кредитної картки 18.03.2014 року; довідку з місця роботи ОСОБА_1 про заробітну плату з вересня 2013 року по лютий 2014 року включно, яка міститься в додатку до договору (а.с.125-129) . З виписки по рахунку ОСОБА_1 вбачається, що 02.04.2014 року мала місце видача готівки за платіжними картками в сумі 10712 грн.; протягом квітня та травня 2014 року з кредитної картки відповідачки здійснювалася оплата товарів в магазинах, отримання готівки та переказ коштів. 26.12.2014 року, 26.01.2015 року, 26.02.2015 року, 27.03.2015 року мало місце поповнення готівкою картки з боку відповідачки в сумі по 500 грн. щоразу.(а.с.128,129). Факт укладання договору не визнається відповідачем. Однак із наданих позивачем доказів, зокрема виписки за карткою ОСОБА_1 вбачається, що остання користувалась кредитними коштами шляхом отримання готівки у банкоматі та відділенні банку, розраховувалася ними за товари та послуги, а також здійснювала повернення кредитних коштів позивачу. Останній платіж у погашення заборгованості відповідачем було здійснено 27.03.2015 року в сумі 500 грн. Всі ці дії свідчать про те, що відповідач отримала кредитні кошти та користувалася ними з частковим поверненням. Надані позивачем докази в підтвердження укладання кредитного договору між сторонами апеляційний суд вважає належними та допустимими. Апеляційний суд звертає увагу, що кредитний договір відповідачем недійсним не визнавався, ОСОБА_1 користувалась кредитними коштами протягом тривалого часу договір нею виконувався, тобто вносилися платежі, хоч і не своєчасно та не в повному обсязі, що підтверджується розрахунком заборгованості, що в своїй сукупності вказує на наявність договірних відносин між сторонами та дійсність кредитного договору. Відповідач, заперечуючи проти того,що вона підписувала анкету-заяву, не спростувала використання коштів на картковому рахунку. Відповідно до ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Судом першої інстанції було призначено почеркознавчу експертизу, однак експертизу проведено не було у зв`язку із ненаданням оригіналу анкети-заяви від 18.03.2014 року. Проте відсутність висновку експерта не свідчить про відсутність договірних відносин між сторонами. Оскільки наявність такого кредитного договору підтверджена іншими доказами,і зокрема випискою із карткового рахунку про використання коштів ОСОБА_1 .. Таким чином фактичні дії відповідачки вказують на те, що між сторонами було укладено кредитний договір. Відсутність висновку експерта з приводу дійсності підпису відповідача в анкеті-заяві при встановлених обставинах не може бути підставою у відмові у стягненні заборгованості. Така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду справа № 697/149/13-ц від 25.01.2018 року. Також слід зазначити, що згідно із пунктом 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними. Відповідно до пунктів 8, 9 розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України «Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів» від 05 листопада 2014 року № 705, емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Відповідно до положень статей 12,18 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Заперечуючи проти підписання анкети-заяви, відповідач не надала доказів у спростування того, що вона не знала про укладення договору кредиту, не виконувала умови договору кредиту та не вносила кошти на погашення кредиту, або вона втрачала доступ до кредитної картки, її ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від імені клієнта незаконно третім особам. Висновок суду першої інстанції про те, що банк не виконав вимоги суду щодо надання оригіналів документів, а тому його позов не доведений, є передчасним, оскільки банк надав всі документи, в том числі і виписку із рахунку про рух коштів, які підтверджують отримання ОСОБА_1 кредитних коштів, користування ними. При цьому відповідачем не спростовано надані докази і вимоги про визнання цього договору недійсним, зміни або розірвання його ним не заявлялись. Також матеріали справи не містять, а відповідачем не надані докази того, що вона не користувалася кредитом. Судом першої інстанції не прийнято до уваги, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Таким чином, суд першої інстанції, помилково зазначив про відсутність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеного тіла кредиту. Оскільки ненадання оригіналу анкети-заяви сама по собі не може бути безумовною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки укладення кредитного договору між сторонами підтверджується в сукупності іншими належними доказами. За таких обставин суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо стягнення тіла кредиту у розмірі 14 997, 96 грн. у зв`язку із недоведеністю. Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням матеріального права, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за тілом кредиту станом на 19.08.2019 року в сумі 14 997,96 грн. З огляду на часткове задоволення позовних вимог банку судові витрати понесені позивачем у суді першої та апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України підлягають перерозподілу. Оскільки позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» підлягають задоволенню частково, то розмір сплаченого ним судового збору при зверненні до суду з цим позовом та з апеляційною скаргою підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно задоволеним вимогам у загальній сумі 580,15 грн., а саме в розмірі 232,06 грн. за подання позову, 348,09 грн. за апеляційну скаргу (розмір заявлених вимог 124 195,72 грн. (100 %), розмір вимог, що підлягають задоволенню 14 997,96 грн. (12,08 %), розмір судового збору, що підлягав сплаті при зверненні до суду з цим позовом - 1921,00 грн. , а до суду апеляційної інстанції 2881,50 грн. (1 921,00 х 12,08 % : 100 % = 232,06; 2 881,50 х 12,08% : 100% = 348,09). Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 124 195,72 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст. ст.368, 369, 376, 382 ,384 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Слов`янського міськрайонного суду від 02 листопада 2020 року скасувати. Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту станом на 19.08.2019 року в сумі 14 997,96 грн. (чотирнадцять тисяч дев`ятсот дев`яносто сім гривень дев`яносто шість копійок). У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 580,15 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Судді: