Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/1924/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/1924/20 Суддя (судді) першої інстанції: Заяць О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 лютого 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого-судді: Черпіцької Л.Т., суддів: Глущенко Я.Б., Пилипенко О.Є., за участю секретаря: Зуєнка Д.П., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо припинення виплати пенсії за вислугу років позивачу з 01.04.2020; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області поновити виплату пенсії з 01.04.2020 позивачу, відповідно до статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служб, та деяких інших осіб», виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 50% сум грошового забезпечення. Позов мотивовано тим, що позивач є призваним на дійсну військову службу під час особливого періоду і відповідно до приписів ч. 3 ст. 2 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, за ним залишилось право на отримання пенсії за вислугу років, до закінчення особливого періоду. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2020 року позов задоволено. Суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач був прийнятий на службу за контрактом до органів і підрозділів цивільного захисту в період знаходження України в особливому періоді, то відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» виплата позивачу пенсії на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичного його звільнення зі служби не повинна припинятися Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та недотриманням норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Відповідач мотивує свої вимоги тим, що суд першої інстанції не врахував, що згідно з наказом про прийняття на службу цивільного захисту № 145 від 24.03.2017 позивач уклав контракт на 5 років і він зарахований у кадри Державної служби України з надзвичайних ситуацій, а не до резерву служби цивільного захисту, як це потрібно для застосування норми ч.3 ст. 2 Закону № 2262-ХІІ. Крім того, застосування даної норми на інші періоди служби, крім військової служби, законодавством не передбачено. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до витягу з наказу Спеціального авіаційного загону оперативно-рятувальної служби цивільного захисту державної служби України з надзвичайних ситуацій м. Ніжин з кадрових питань (по особовому складу) від 24.03.2017 №660 «Про прийняття на службу ОСОБА_1 », позивач, який уклав контракт про проходження служби цивільного захисту стоком на 5 (п`ять) роки, відповідно до пунктів 33,47,62,93,95 Положення про проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу прийнято на службу цивільного захисту, зараховано у кадри Державної служби України з надзвичайних ситуацій, присвоєно у порядку переатестування спеціальне звання капітан цивільного захисту та призначено техніком групи засобів розпізнавання Спеціального авіаційного загону Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту ДСНС України. 10 квітня 2020 року позивач отримав лист Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівський області, відповідно до якого йому повідомлено що з 01.04.2020 припиняється виплата пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби». Припинення виплати пенсії обґрунтовано тим, що пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі повторного прийняття їх на військову службу до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту, службу до Національної поліції, Служби судової охорони, органів та підрозділів цивільного захисту, податкової міліції та державної кримінально-виконавчої служби України виплата пенсій на час їх служби припиняється. Не погодившись з таким рішенням, позивач оскаржив його до суду. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам скаржника, колегія суддів зазначає наступне. За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію визначає Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-XII (надалі також - Закон № 2262-XII). Згідно частини першої статті 2 Закон № 2262-XII військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби. Запровадження вказаної норми обумовлено тим, що згідно статті 8 Закону № 2262-XII виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України. Водночас, за рахунок коштів Державного бюджету України відбувається і виплата винагороди за службу (працю) публічних службовців за штатними посадами у бюджетних установах, до яких відповідно до пункту 12 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України належать органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими. Отже, згідно частини другої статті 2 Закон № 2262-XII пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі повторного прийняття їх на військову службу до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України та Державної спеціальної служби транспорту, службу до Національної поліції, Служби судової охорони, органів та підрозділів цивільного захисту, податкової міліції та Державної кримінально-виконавчої служби України виплата пенсій на час їх служби припиняється. При наступному звільненні із служби цих осіб виплата їм пенсій здійснюється з урахуванням загальної вислуги років на день останнього звільнення. Однак, в частині третій статті 2 Закону № 2262-XII закріплено, що пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі призову їх на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийняття на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів та підрозділів цивільного захисту під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення виплата пенсій не припиняється. Після звільнення із служби цих осіб виплата їм пенсій здійснюється з урахуванням додаткової вислуги років від часу призову їх на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або повторного прийняття їх на службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, до дня фактичного звільнення. Якщо новий розмір пенсії цих осіб буде нижчим за розмір, який вони отримували до призову або повторного прийняття їх на службу, виплата їм пенсій здійснюється у розмірі, який вони отримували до призову або прийняття на службу в особливий період. З наведеної норми Закону № 2262-XII слідує, що кваліфікуючими ознаками для застосування виключення із загального правила неможливості одночасного отримання публічним службовцем і винагороди за поточну публічну службу, і пенсії за вислугу років є: 1) факт прийняття на військову службу; 2) факт виникнення правовідносин з проходження служби в органах та підрозділах системи Міністерства оборони України (інших військових формуваннях) чи органах системи цивільного захисту; 3) факт дії особливого періоду. У абз. 5 статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-XII, особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Отже, суд вважає, що особливий період в Україні діє відповідно до Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" від 17.03.2014 за № 303/2014, який є чинним, та не втратив юридичної сили. Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду, що стосуються застосування приписів Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та Указу Президента України від 17.03.2014 № 303, зокрема, у постанові від 26.09.2018 у справі № 813/1919/16 та відповідно до якого: 1) сама мобілізація не вичерпує завдань особливого періоду, а лише розпочинає його дію, 2) закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення такого стану, а тому на даний час в Україні діє особливий період, 3) однією з умов завершення особливого періоду слід вважати припинення воєнного конфлікту, який зумовив його настання. Відповідно до частини першої Закону № 2262-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. У розумінні ж частини першої статті 101 Кодексу цивільного захисту України (надалі також - КЦЗ України) служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період. Частиною другою статті 101 КЦЗ України передбачено, що порядок проходження громадянами України служби цивільного захисту визначається цим Кодексом та положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, що затверджується Кабінетом Міністрів України. 11.07.2013 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 593, якою затвердив Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу (надалі також - Положення № 593), яке не передбачає випадків проходження служби у органах та підрозділах цивільного захисту у режимі військової служби. У частині першій статті 4 КЦЗ України передбачено, що цивільний захист - це функція держави, спрямована на захист населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій шляхом запобігання таким ситуаціям, ліквідації їх наслідків і надання допомоги постраждалим у мирний час та в особливий період. Відповідно до пункту 38 частини першої статті 3 КЦЗ України сили цивільного захисту - аварійно-рятувальні формування, спеціалізовані служби та інші формування цивільного захисту, призначені для проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт з ліквідації надзвичайних ситуацій. Згідно частини першої статті 22 КЦЗ України до сил цивільного захисту належать: 1) Оперативно-рятувальна служба цивільного захисту; 2) аварійно-рятувальні служби; 3) формування цивільного захисту; 4) спеціалізовані служби цивільного захисту; 5) пожежно-рятувальні підрозділи (частини); 6) добровільні формування цивільного захисту. Зважаючи на частину першу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд зазначає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли у розумінні пункту 52 Положення № 593 місце служби позивача - Спеціальний авіаційний загін Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту ДСНС України, є органом цивільного захисту, адже призначений для забезпечення виконання завдань цивільного захисту. Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що оскільки законодавець ввів у дію чітко та однозначно сформульоване правило, згідно з яким поточна публічна служба військовослужбовця у відставці (або особи, прирівняної Законом № 2262-XII за правовим статусом до військовослужбовця) в органах та підрозділах цивільного захисту в особливий період не призводить до припинення виплати раніше призначеної пенсії, а можливість проходження саме військової служби в органах та підрозділах цивільного захисту національним законом України взагалі не передбачена, а отже, зміст частини третьої статті 2 Закону № 2262-XII слід тлумачити на користь приватної особи, тобто позивача як відсутність підстав для припинення виплати пенсії з цієї причини. Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України і обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта частиною другою статті 77 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. З приводу аргументів відповідача щодо того, що позивач не був зарахований до резерву служби цивільного захисту суд зазначає, що листом ГУ ПФУ у Чернігівській області, яким позивача було повідомлено про припинення пенсії вказані обставини не були підставою для припинення виплати йому пенсії з 01.04.2020, частина третя статті 2 Закону № 2262-XII не пов`язує право на неприпинення виплати пенсії особам, які мають право на пенсійне забезпечення на умовах вказаного Закону, з фактом зарахування саме до резерву служби цивільного захисту. В свою чергу, відповідно до пункту "б" ст. 1-2 Закону № 2262-XII, абз. 3 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовця" від 17.07.1992 № 393 служба в органах і підрозділах цивільного захисту прирівнюється до військової служби. Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Верховний Суд у постанові від 07.11.2019 у справі № 826/1647/16 зазначив, що порушення вимог закону діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями. Враховуючи вказане вище суд дійшов висновку, що владний суб`єкт у спірних правовідносинах не забезпечив дотримання частини другої статті 19 Конституції України, позаяк обставини фактичної дійсності з`ясував неповно, наслідки діяння приватної особи кваліфікував неправильно, положення належної норми права витлумачив невірно, унаслідок чого вчинене управлінське волевиявлення не узгоджується із характером, змістом та наслідками діяння приватної особи. Отже, у спірних правовідносинах допущені владним суб`єктом порушення спричинили настання негативних наслідків, що є визначеною процесуальним законом підставою для задоволення позову. Колегія суддів також звертає увагу на те, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист громадян України та визначав, що Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст.17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року № 8-рп/99, рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 року №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій). Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Згідно пункту 70 рішення у справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04), Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків. Таким чином, рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні. Наведені апелянтом доводи не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст 241, 242, 250, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2020 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України. Повний текст постанови виготовлено 16 лютого 2021 року. Головуючий суддяЛ.Т.Черпіцька Судді: Я.Б.Глущенко О.Є. Пилипенко