Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 400/1747/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 лютого 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/1747/19 Категорія: 106020000 Головуючий в 1 інстанції: Мороз О. А. Місце ухвалення: м. Миколаїв Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Лук`янчук О.В. суддів Бітова А. І. Ступакової І. Г. при секретарі Черкасовій Є. А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу а апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області про визнання протиправними дій, стягнення недоплаченої суддівської винагороди, В С Т А Н О В И Л А : ОСОБА_1 звернулося до суду із позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області в якому просить: - визнати протиправним нарахування і виплату відповідачем суддівської винагороди за січень 2019 р. із застосуванням розміру посадового окладу позивача в сумі 28 815,0 грн.; - стягнути з відповідача 40 536,0 грн. недоплаченої суддівської винагороди за січень 2019 р. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він працює на посаді судді Ленінського районного суду м. Миколаєва, кваліфікаційне оцінювання ним не пройдено. В січні 2019 р. відповідач нарахував і виплатив йому суддівську винагороду в розмірі меншому ніж передбачений ст. 133 ч. 3 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". На переконання позивача, розмір його суддівської винагороди повинен складати 15 мінімальних заробітних плат, при цьому, позивач виходить з розміру мінімальної заробітної плати на рівні 4 173,0 грн. За розрахунком позивача, розмір недоплаченої відповідачем суддівської винагороди за січень 2019 р. складає 40 536,0 грн. Позовна заява містить посилання на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2019 р. у справі № 400/17/19, в якій зазначено, що ефективним способом захисту прав позивача в подібному спорі, є стягнення коштів з відповідача, а не зобов`язання останнього нарахувати і виплатити суддівську винагороду. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначається, що Закон № 1774-VIII не може застосовуватися до спірних правовідносин, оскільки цим Законом жодні відповідні зміни до Закону № 2453-VI не вносилися, тобто застосуванню підлягає саме Закон № 2453-VI у його первинній редакції. Крім того зазначено, що Закон № 1774-VIII не є законом про судоустрій, він не може регулювати відносини щодо визначення та розрахунку розміру суддівської винагороди. При цьому також вказує, що суд не має повноважень щодо оцінки результатів проходження кваліфікаційного оцінювання та чи буде за його результатом зменшення суддівської винагороди. Учасники справи у судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлені належним чином, враховуючи що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста їх участь в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін. Згідно ч.4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Судом першої інстанції встановлено, що позивач є суддею Ленінського районного суду м. Миколаєва, кваліфікаційне оцінювання не проходив. В січні 2019 р. відповідач нарахував і виплатив позивачу суддівську винагороду в загальному розмірі 34 578,0 грн., яка складається з окладу судді в розмірі 28 815,0 грн. та вислуги років в розмірі 5 763,0 грн. Позивач вважає, що розмір його суддівської винагороди за січень 2019 р. має дорівнювати 15 мінімальним заробітним платам, як це передбачено ст. 133 ч. 3 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 р. № 2453-VI. За його розрахунком, наведеним в позовній заяві, розмір недоплаченої суддівської винагороди складає 40 536,0 грн. (15х4 173+20%-34 578=40 536). Як слідує з цього розрахунку, при визначенні розміру мінімальної заробітної плати, позивач виходить з положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік", відповідно до ст. 8 якого, в 2019 році мінімальну заробітну плату в місячному розмірі встановлено на рівні 4 173 грн., а тому звернувся до суду з даним позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що розрахунок позивача є помилковим, оскільки ним визначено в якості розрахункової величини посадового окладу мінімальну заробітну плату, а не прожитковий мінімум для працездатних осіб, а тому прийшов до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають. Надаючи правову оцінку рішенню суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Частинами другою та третьою статті 129 Закону № 2453-VI визначалось, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці. Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01 січня 2011 року 6 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2012 року 8 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2013 року 10 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2014 року 12 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2015 року 15 мінімальних заробітних плат. Законом України від 19 грудня 2013 року № 716-VII «Про внесення зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» було виключено положення абзацу п`ятого частини третьої статті 129 Закону № 2453-VI (щодо запровадження посадового окладу з 01 січня 2014 року 12 мінімальних заробітних плат). Законом № 192-VIІІ було викладено в новій редакції Закон № 2453-VI, частиною третьою статті 133 якого визначалось, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. 30 вересня 2016 року набрав чинності Закон № 1402-VIII, частинами першою та другою статті 135 якого визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIIІ було встановлено, що базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) 30 мінімальних заробітних плат судді місцевого суду; 2) 50 мінімальних заробітних плат судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду; 3) 75 мінімальних заробітних плат судді Верховного Суду. Водночас Законом № 1774-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2017 року, зокрема, частину третю статті 135 Закону № 1402-VIIІ було викладено в такій редакції: «Базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року». Відповідно до статей 7, 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи з 01 січня 2017 року становив 1600 грн, а розмір мінімальної заробітної плати 3200 грн. Статтями 7, 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи з 01 січня 2017 року становив 1762 грн, а розмір мінімальної заробітної плати 3723 грн. Пунктом 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII (положення якого діяли на час існування спірних правовідносин до моменту виключення цього пункту Законом України від 16 жовтня 2019 року № 193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування») було передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом (тобто Законом № 1402-VIII), мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 рік, № 41 45, сторінка 529; 2015 рік, № 18 20, сторінка 132 з наступними змінами). Пункт 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII передбачав, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 рік, № 41 45, сторінка 529; 2015 рік, № 18 20, сторінка 132 з наступними змінами). Згідно із частиною першою статті 133 Закону № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Як уже зазначалося вище, частиною третьою статті 133 Закону № 2453-VI у редакції Закону № 192-VIІІ було визначено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. 06 грудня 2016 року був прийнятий Закон № 1774-VIII, що набрав чинності 01 січня 2017 року. Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів і заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року. Згідно з пунктом 9 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. 04 грудня 2018 року Конституційний Суд України прийняв Рішення № 11-р/2018, яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону № 2453-VI у редакції Закону № 192-VIII, якими було передбачено, що розмір посадового окладу судді місцевого суду складає 10 мінімальних заробітних плат. Конституційний Суд України зауважив, що це положення належить застосовувати в його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01 січня 2011 року 6 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2012 року 8 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2013 року 10 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2014 року 12 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2015 року 15 мінімальних заробітних плат». В даній справі спірним є питання правильності розрахунку ТУ ДСА України в Миколаївській області суддівської винагороди позивача. На думку позивача, винагорода судді повинна розраховуватися на основі мінімальних заробітних плат, а не виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року. Водночас, як свідчить зміст зазначеного Рішення Конституційного Суду України, визнаючи неконституційним положення частини третьої статті 133 Закону №2453, Конституційний Суд України зауважив, що законодавець неодноразово вносив зміни до вказаного Закону щодо розміру посадового окладу, унаслідок яких оклад судді місцевого суду було зменшено з 15 до 10 мінімальних заробітних плат. Такі зміни суд визнав посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому. У зв`язку із цим у Рішенні від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 Конституційний Суд України вказав на звуження змісту та обсягу гарантій незалежності суддів через зменшення гарантованого розміру винагороди судді у спеціальному законі, тобто у зв`язку зі зміною абсолютної величини такої винагороди. Тож внаслідок прийняття Конституційним Судом України Рішення від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 розмір суддівської винагороди для суддів, що не пройшли кваліфікаційного оцінювання, зріс із дня набрання цим Рішенням законної сили, оскільки величина посадового окладу змінилася з 10 на 15 мінімальних заробітних плат. Проте, як зазначалось вище, 06 грудня 2016 року був прийнятий Закон №1774, який набрав чинності з 01 січня 2017 року та встановив, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Законом №1402 в редакції Закону №1774 (який був чинний та не визнаний неконституційним на момент виникнення спірних правовідносин) визначено базові розміри посадового окладу суддів судів різних інстанцій, розрахунковою величиною яких є прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Як свідчить зміст Закону №1774, цим Законом вносилися зміни до низки законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Отже, таким приписом законодавець заборонив застосовувати розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, у тому числі й суддів. Водночас пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774 законодавець передбачив, що до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року. З прийняттям Закону №1774 в Україні було змінено підхід щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини не лише при визначенні посадових окладів, а й щодо розрахунку всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 520/11431/18 та від 9 серпня 2019 року у справі №826/9404/17. Стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" визначає, що в 2019 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2019 р. складає 1 921 грн. Таким чином, посадовий оклад позивача в січні 2019 р. повинен складати 28 815,0 грн. (15х1 921=28 815) і саме така сума виплачена позивачу за спірний період. Вказане означає, що розмір посадового окладу судді, який не пройшов кваліфікаційного оцінювання, після зміни розрахункової величини Законом України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII насправді не змінився, що свідчить про відсутність порушення гарантії позивача щодо розміру його матеріального забезпечення внаслідок внесених цим Законом змін. До того ж внаслідок прийняття Конституційним Судом України рішення від 4 грудня 2018 року №11-р/2018 розмір суддівської винагороди для суддів, що не пройшли кваліфікаційного оцінювання, зріс із дня набрання цим рішення законної сили, оскільки абсолютна величина посадового окладу змінилася з 10 на

15. Отже, враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє доводи позивача про те, що винагорода судді повинна розраховуватися на основі мінімальних заробітних плат, і погоджується з доводами відповідача про необхідність застосування у такому випадку як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року. До того ж, необхідно зазначити, що на час існування спірних правовідносин, пункт 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року щодо порядку визначення суддівської винагороди для суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, був чинним, а тому ТУ ДСА України в Миколаївській області правомірно керувалося його положеннями. Натомість, з огляду на викладене, відповідач не мав правових підстав керуватися нормами Законів України про Державний бюджет України на 2019 роки і застосовувати мінімальну заробітну плату як розрахункову величину. На розгляді Верховного Суду знаходилась зразкова справа за №200/9195/19-а з вказаних правовідносин. В постанові від 04 листопада 2020 року Велика Палата Верховного Суду з аналізу правового регулювання з вказаних правовідносин дійшла висновку про те, що законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати; по-друге, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів усіх суддів застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 01 січня відповідного календарного року. В постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що в межах здійснення державного регулювання оплати праці, передбаченого статтею 8 Закону України «Про оплату праці», прийнято Закон №1774, яким установлено особливі умови визначення посадових окладів працівників, а саме шляхом застосування як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб замість мінімальної заробітної плати. Перехід на нову розрахункову величину - неоподатковуваний мінімум доходів громадян замість мінімальної заробітної плати фактично не погіршив рівня суддівської винагороди для суддів, що її отримували за Законом №2453. На момент набрання чинності Законом №1774 суддівська винагорода на підставі положень Закону №1402 ще не виплачувалася. Тому Велика Палата Верховного Суду встановила відсутність негативного впливу на рівень матеріального забезпечення суддів, який є складовою їхньої незалежності, від зміни розрахункової величини у цій ситуації. Водночас Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що зміна розрахункової величини, яка використовується для визначення розміру суддівської винагороди, яка б призвела до фактичного зменшення винагороди, що вже реально виплачується суддям у грошовому виразі, є недопустимою, оскільки безпосередньо впливає на гарантії незалежності суддів. Порушень принципів недискримінації, пропорційності, правової визначеності та «якості закону» Велика Палата Верховного Суду не встановила. Зміна розрахункової величини з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум стосується не лише суддів, а поширюється на широку сферу суспільних відносин. Суддям, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, незалежно від причин його непроходження, суддівська винагорода виплачувалася в порядку та розмірах, які діяли до набрання чинності Законом №1402. Тобто право на отримання суддівської винагороди в розмірі, визначеному Законом №1402, мають судді, які пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді. Водночас перебування судді в процесі кваліфікаційного оцінювання (у випадку його не завершення) не наділяє останнього правом на отримання суддівської винагороди в розмірі, визначеному Законом №1402, оскільки ще не свідчить про успішне проходження ним кваліфікаційного оцінювання. Отже, відмінності у визначенні розміру суддівської винагороди тих суддів, які пройшли кваліфікаційне оцінювання, і тих, які його не проходили, не можна вважати дискримінаційними, оскільки ці відмінності були обумовлені легітимною й істотною метою, відповідали конституційним положенням, були об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. Крім того колегія суддів зазначає. що у справі «Савіцкас та інші проти Литви» (рішення від 15 жовтня 2013 року, заява №66365/09 і 5 інших заяв) ЄСПЛ визнав подану заяву неприйнятною, оскільки застосовувані державою заходи економії мали загальний характер, що виражався у пропорційному зменшенні заробітної плати не лише суддів, а й усього публічного сектору через об`єктивне погіршення економічної та фінансової ситуації в державі. У цьому рішенні ЄСПЛ, надаючи оцінку доводам заявників (суддів) про позбавлення їх власності шляхом виплати меншої заробітної плати, якими вони обґрунтовували порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, зазначив, що будь-яке втручання у право власності має бути достатньо пропорційним меті, яку потрібно досягти. Іншими словами, має бути досягнутий «справедливий баланс» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідного балансу не вдасться віднайти, якщо на особу чи осіб було покладено індивідуальний і надмірний тягар (пункт 91). Крім того, у пункті 93 цього рішення ЄСПЛ вказав, що, надаючи оцінку тому, чи був дотриманий відповідний баланс, ЄСПЛ звертає увагу на той факт, що суворі міри були прийняті у зв`язку з дійсною та неочікуваною бюджетною кризою в Литві. У цьому контексті ЄСПЛ вважає вирішальним те, що зменшення зарплат у державному секторі не виключало і судові органи. Навпаки, зниження зарплат суддів було частиною значно ширшої програми заходів жорсткої економії, що впливали на заробітну плату в усьому державному секторі. ЄСПЛ зазначив, що, незважаючи на принцип незалежності суддів, було б несправедливо ставитися до суддів як до винятку та звільняти їх від заходів жорсткої економії. Із запровадженням судової реформи та набранням чинності Законом №1402 для утвердження незалежності судової влади, зокрема, шляхом її деполітизації, для посилення відповідальності судової влади перед суспільством, а також для запровадження належних конституційних засад кадрового оновлення суддівського корпусу було запроваджено необхідність проходження суддями кваліфікаційного оцінювання. Запровадження кваліфікаційного оцінювання суддів було зумовлене істотною метою, що полягала у відновленні довіри до судової влади в Україні. Зміни, запроваджені в судовій системі України у зв`язку з її реформуванням, були схвалені світовою спільнотою, у тому числі Венеційською комісією. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що нараховуючи і виплачуючи позивачу суддівську винагороду на основі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року за період січень 2019 року, ТУ ДСА України в Миколаївській області діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України. Отже, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що розмір суддівської винагороди має обчислюватися із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб замість мінімальної заробітної плати. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Згідно із частиною першою статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Отже, оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційних скаргах доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, то апеляційні скарги задоволенню не підлягають. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки суд апеляційної інстанції не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись ст.ст. 308, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2019 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення. Повний текст постанови складено та підписано 16 лютого 2021 року. Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук Суддя: А. І. Бітов Суддя: І. Г. Ступакова