Постанова 4824 № 761/45540/17

справа № 761/45540/17 головуючий у суді І інстанції Макаренко І.О. провадження № 22-ц/824/3326/2021 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 лютого 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лапчевської О.Ф., Нежури В.А., з участю секретаря Мариненко Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - ОСОБА_2 , на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2020 року про залишення без розгляду скарги ОСОБА_1 на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Лановенко Людмили Олегівни, заінтересована особа: приватне акціонерне товариство «Універсал Банк»,- В С Т А Н О В И В: У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з вищевказаною скаргою, відповідно до якої просила: визнати протиправними дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Лановенко Людмили Олегівни щодо передачі майна ОСОБА_1 , а саме квартири АДРЕСА_1 , зареєстрованої на праві власності за ОСОБА_1 , на прилюдні торги; визнати неправомірною та скасувати заяву про передачу на прилюдні торги від 25.04.2019 року, винесеною приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Лановенко Людмилою Олегівною. Скарга обґрунтувана тим, що у приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Лановенко Людмили Олегівни перебуває ВП№58882200 від 12.04.2019 року з примусового виконання виконавчого листа №761/45540/17 від 04.04.2019, виданого Шевченківським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» суми заборгованості за кредитним договором №001-2914/840-0255 від 03.10.2007. Постановою приватного виконавця Лановенко Л.О. від 22.04.2019 ВП №58882200 призначено суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання ТОВ «Приватна експертна служба» в особі директора ОСОБА_4 23.04.2019 за результатами проведеної оцінки майна боржника ТОВ «Приватна експертна служба» складено звіт про оцінку майна, відповідно до якого вартість квартири АДРЕСА_2 на дату оцінки становить 3 504 180,00 грн. 23.04.2019 приватним виконавцем Лановенко Л.О. складено документ №564 - Ознайомлення сторін з оцінкою, в якому зазначено, що відповідно до ст. 57 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонами не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржувати їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Про відповідне повідомлення щодо оцінки майна від 23.04.2019 року, ОСОБА_1 стало відомо, після ознайомлення з матеріалами ВП№58882200 представником ОСОБА_1 - ОСОБА_3 25.04.2019 року. Заявник вважає незаконними дії приватного виконавця по процедурі проведенню оцінки майна зазначеної квартири та вважає, що така оцінка є необ`єктивною та підлягає скасуванню. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2020 року скаргу ОСОБА_1 на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Лановенко Людмили Олегівни, заінтересована особа: приватне акціонерне товариство «Універсал Банк» залишено без розгляду. Роз`яснено, що особи, заяви яких залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, мають право звернутися до суду повторно. Не погоджуючись з ухвалою, ОСОБА_1 , через представника - ОСОБА_2 , подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, не з`ясування всіх фактичних обставин справи, просила скасувати ухвалу та постановити нову, якою задовольнити скаргу. При цьому, апелянт зазначає, що скаргу на дії та рішення приватного виконавця подано до суду 04.07.2019 року, лише 05.12.2019 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва справу призначено до розгляду на 17.12.2019 року. Вважає, що з порушенням норм ч.1 ст. 450 та ст. 451 ЦПК України суд першої інстанції постановив оскаржувану ухвалу лише 01.10.2020 року. Вказує, що суд вирішуючи питання про відкриття провадження не залишив скаргу без руху для подачі клопотання про поновлення строку. В ухвалі про відкриття апеляційного провадження учасникам справи було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. 21 січня 2021 року до суду надійшов відзив стягувача АТ «Універсал Банк», поданий представником - Таран В.А., згідно якого просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. При цьому зазначає, що твердження апелянта є надуманими та ґрунтуються на припущеннях, судом вірно встановлено факт пропуску строку на подання скарги до суду. 22 січня 2021 року до суду надійшов відзив приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Лановенко Людмили Олегівни, згідно якого просила у задоволені апеляційної скарги відмовити. При цьому зазначає, що скаржник звернулася до суду із скаргою 07.07.2019 року, тобто з грубим порушенням процесуальних строків передбачених ст. 448 ЦПК України. При цьому скаржник не порушила питання про поновлення строку на оскарження дій та постанов приватного виконавця. Вказує, що положеннями ЦПК України не передбачено надання скаржнику строку для усунення недоліків у випадку подання скарги. В судовому засіданні представник стягувача АТ «Універсал Банк» просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції, як законну та обґрунтовану без змін. Інші учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не з`явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Дослідивши матеріали справи, вислухавши думку учасників судового розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного. Судом встановлено, що 12.04.2019 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Лановенко Людмилою Олегівною винесено постанову про відкриття ВП№58882200 з примусового виконання виконавчого листа №761/45540/17 від 04.04.2019, виданого Шевченківським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» суми заборгованості за кредитним договором №001-2914/840-0255 від 03.10.2007. 19.04.2019 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Лановенко Людмилою Олегівною винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника. 22.04.2019 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Лановенко Людмилою Олегівною винесено постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у ВП№58882200 та призначено суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання ТОВ «Приватна експертна служба» в особі директора ОСОБА_4 23.04.2019 року приватним виконавцем складено документ №564 - Ознайомлення сторін з оцінкою, в якому зазначено, що відповідно до ст. 57 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонами не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржувати їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. В своїй скарзі скаржник зазначає, що 23.04.2019 року приватним виконавцем Лановенко Л.О. складено документ №564 - Ознайомлення сторін з оцінкою, в якому зазначено, що відповідно до ст. 57 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонами не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржувати їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Про відповідне повідомлення щодо оцінки майна від 23.04.2019 року, ОСОБА_1 стало відомо, після ознайомлення з матеріалами ВП№58882200 її представника - ОСОБА_3 25.04.2019 року, однак в цей же день приватний виконавець виносить заяву про передачу на прилюдні торги. Залишаючи скаргу без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що скаржнику стало відомо про результати проведеної оцінки майна боржника ТОВ «Приватна експертна служба» та вартість арештованого майна 25.04.2019 року, однак звернувся до суду із скаргою лише 04.07.2019 року, тобто з пропуском 10-денного строку на оскарження відповідних дій. Клопотання про поновлення строку подачі скарги до суду не надходило, тому скарга ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Лановенко Людмили Олегівни підлягає залишенню без розгляду. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження мають право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом. Положеннями ч. 1 ст. 72 вказаного закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Згідно з ч.1 ст. 449 ЦПК скаргу може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Відповідно до ч. 2 ст. 449 ЦПК України пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом. Частиною 2 ст. 126 ЦПК України передбачено, що документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Разом із тим, згідно роз`яснень, які містяться в п. 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року № 6, відповідно до статті 385 ЦПК скаргу на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби може бути подано до суду у десятиденний строк, а при оскарженні постанови про відкладення провадження виконавчих дій - у триденний строк, які обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод. Також суди повинні враховувати, що коли в законі встановлено спеціальний порядок обчислення строків звернення заявника зі скаргою до суду (наприклад, стаття 26 - оскарження постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження, стаття 58 - оскарження оцінки майна, визначеної за результатами рецензування звіту про оцінку майна (Закону про виконавче провадження), їх перебіг має визначатися за цими нормами, а не за нормами статті 385 ЦПК. Такі строки є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається в скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Наприклад, при оскарженні бездіяльності зазначених осіб у вигляді невжиття заходів з примусового виконання судового рішення до уваги може бути взято ті обставини, що стягувач, який подав до відповідного органу заяву про відкриття виконавчого провадження і не отримав у визначений законом строк (з урахуванням поштового обігу) задоволення своїх вимог, вважається обізнаним про ймовірність порушення його прав у виконавчому провадженні незалежно від того, чи отримав він від державного виконавця певні процесуальні документи та чи ознайомлений він із матеріалами виконавчого провадження. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому заявникові може бути роз`яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах. Крім того, відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду постанова від 13 березня 2018 року у справі №914/881/17 (провадження № 12-18гс18) зроблено висновок, що «чинним законодавством України передбачені підстави відповідальності суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання в разі неналежного виконання (зокрема, недостовірність чи необ`єктивність оцінки майна) ним своїх обов`язків. Водночас звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності (частина перша статті 12 Закону № 2658-III). Системний аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що звіт по оцінку майна є документом, який фіксує дії суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо оцінки майна, здійснювані ним у певному порядку та спрямовані на виконання його професійних обов`язків, визначених законом і встановлених відповідним договором. Звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання висновки і його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності. Отже, встановлена правова природа звіту про оцінку майна унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов`язаних зі скасуванням юридичних актів чи визнанням недійсними правочинів». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року в справі № 308/12150/16-ц (провадження № 14-187цс19) зроблено висновок, що «право на звернення зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця пов`язане з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, вчинених на виконання судових рішень, ухвалених у порядку цивільного судочинства, передбачено у ЦПК України, у таких випадках виключається адміністративна юрисдикція. На думку Великої Палати Верховного Суду, визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам державний виконавець чи залучений ним суб`єкт оціночної діяльності - здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання рішень відповідних органів, уповноважених осіб та суду. Тому оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців. Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 821/197/18/4440/16 (провадження № 11-1200апп18). Відповідно до висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року в справі № 753/1991/19-ц (провадження № 61-20633св19) зроблено висновок, що «суди повинні враховувати, що коли в законі встановлено спеціальний порядок обчислення строків звернення заявника зі скаргою до суду (наприклад, стаття 26 - оскарження постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження, стаття 58 - оскарження оцінки майна, визначеної за результатами рецензування звіту про оцінку майна (Закону про виконавче провадження), їх перебіг має визначатися за цими нормами, а не за нормами статті 385 ЦПК України (2004 року). Такі строки є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається в скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Наприклад, при оскарженні бездіяльності зазначених осіб у вигляді невжиття заходів з примусового виконання судового рішення до уваги може бути взято ті обставини, що стягувач, який подав до відповідного органу заяву про відкриття виконавчого провадження і не отримав у визначений законом строк (з урахуванням поштового обігу) задоволення своїх вимог, вважається обізнаним про ймовірність порушення його прав у виконавчому провадженні незалежно від того, чи отримав він від державного виконавця постанову. Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Судом першої інстанції встановлено, що 25.04.2019 року заявник дізнався про відкрите ВП № 58882200 та оскаржувану постанову. При цьому звернувся до суду із скаргою лише 04.07.2019 року, тобто з пропуском 10-денного строку на оскарження відповідних дій. Клопотання про поновлення строку подачі скарги до суду не надходило. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що скарга ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Лановенко Людмили Олегівни подана з пропущенням 10-денного строку на оскарження та підлягає залишенню без розгляду. Колегія суддів критично оцінює посилання апелянта на те, що суд вирішуючи питання про відкриття провадження не залишив скаргу без руху для подачі клопотання про поновлення строку, оскільки положеннями ЦПК України не передбачено надання скаржнику строку для усунення недоліків у даному випадку. Обґрунтовуючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду № 524/3490/17-ц від 27.03.2019 року, згідно якого: «Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх». Отже, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про залишення скарги без розгляду, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки зводяться лише до переоцінки доказів та тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні. Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалена з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , поданупредставником - ОСОБА_2 ,залишити без задоволення. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська В.А. Нежура