Постанова 4814 № 524/5397/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 524/5397/19 Номер провадження 22-ц/814/99/21Головуючий у 1-й інстанції Андрієць Д. Д. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 лютого 2021 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді Одринської Т.В., суддів Пікуля В.П., Панченка О.О. за участю секретаря Коротун І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Автозаводський ВДВС у місті Кременчуці Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), Кременчуцький районний ВДВС Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), Приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Баглай Анна Валеріївна, ОСОБА_3 про визнання права власності та звільнення майна з-під арешту, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 25 вересня 2020 року, - В С Т А Н О В И В : В липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Автозаводський ВДВС у місті Кременчуці Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), Кременчуцький районний ВДВС Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), Приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Баглай А.В., ОСОБА_3 , якому просив визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Баглай А.В., зареєстрованого в реєстрі №76; скасувати арешти квартири АДРЕСА_1 , накладені: постановою державного виконавця Автозаводського ВДВС м.Кременчук ГТУЮ в Полтавській області Коротких Д.С. від 15.03.2019; постановою державного виконавця Автозаводського ВДВС м.Кременчук ГТУЮ в Полтавській області Савченко Ю.О. від 07.03.2019; постановою державного виконавця Автозаводського ВДВС м.Кременчук ГТУЮ в Полтавській області Шевченко В.В. від 22.02.2018; постановою державного виконавця Автозаводського ВДВС м.Кременчук ГТУЮ в Полтавській області Шевченко В.В. від 07.03.2017; постановою державного виконавця Кременчуцького РВДВС ГТУЮ в Полтавській області Стрельцової А.С. від 08.05.2018. Позов мотивовано тим, що 21 вересня 2016 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Баглай А.В.. Всі істотні умови договору були виконані. Нотаріусом йому не було надано виписку з Держреєстру речових прав на нерухоме майно у зв`язку із чим він був вимушений звернутись до нотаріуса для підтвердження факту набуття права власності. Згідно відповіді нотаріуса від 01 листопада 2016 року, державну реєстрацію на той час неможливо було провести, оскільки під час перевірки було встановлено, що 12 вересня 2016 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу було зареєстровано заяву із встановленням відсутності в повному обсязі документів, необхідних для проведення реєстраційних дій та розгляд заяви не відновлено. Крім того, 19 жовтня 2016 було зареєстровано судове рішення про заборону вчинення реєстраційних дій щодо спірного майна та арешт нерухомого майна. У зв`язку з чим, позивач позбавлений можливості зареєструвати право власності на придбану квартиру. Крім того, на даний час державними виконавцями було накладено арешти на майно ОСОБА_2 , в тому числі на квартиру АДРЕСА_1 , що також перешкоджає проведенню державної реєстрації. Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Автозаводський ВДВС у місті Кременчуці Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), Кременчуцький районний ВДВС Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), Приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Баглай Анна Валеріївна, ОСОБА_3 про визнання права власності та звільнення майна з-під арешту - залишено без задоволення. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що із позовом про визнання права власності на нерухоме майно в порядку ст. 392 ЦК України може звернутись особа, речові права якої були зареєстровані відповідно до закону. Враховуючи відсутність державної реєстрації права власності позивача на квартиру АДРЕСА_1 , суд вважав, що підстави для визнання права власності відповідно до вимог ЦК України відсутні. З вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився ОСОБА_1 та подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю. Апеляційна скарга мотивована тим, що одним із способів захисту інтересу є, зокрема, визнання права. Вказує, що договір 21 вересня 2016 року у визначений законом спосіб недійсним не визнавався та не оспорювався, тому в силу положень ст. 204 ЦК України цей правочин є правомірним, з огляду на зазначене вважається набутим правомірно і право власності на майно. Зазначає, що всі істотні умови договору купівлі-продажу між покупцем та продавцем були виконані. Суд першої інстанції зазначеним положенням договору купівлі-продажу між продавцем і покупцем не надав, а тому прийшов до помилкового висновку про врахування доводів третьої особи про те, що кошти за договором не були передані. Вважає, що фактично набув право власності на спірну квартиру, проте не зареєстрував своє право власності у зв`язку з наявністю заборони вчинення дій, пов`язаних з державною реєстрацією речових прав. Вказує, що суд першої інстанції не надав оцінку тому факту, що на момент посвідчення договору купівлі-продажу квартири від 21.09.2016 року були відсутні будь-які заборони щодо розпорядження, а тому факт набуття майна у власність є правомірним і законним, а договір купівлі-продажу чинним та таким, що створює права та обов`язки для осіб, що його уклали. Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив. Відповідно до частини 1 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до наступного висновку. Судом першої інстанції вірно встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 21 вересня 2016 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Баглай А.В. посвідчено договір купівлі-продажу, зареєстрований в реєстрі за №76. Згідно умов договору ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_1 прийняв у власність квартиру АДРЕСА_1 . Відповідно до повідомлень приватного нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округу Баглай А.В. від 01.11.2016 №70/01-16 т від 02.04.2019 №49/01-16, провести державну реєстрацію права власності на квартиру згідно договору купівлі-продажу не можливо. В квартирі АДРЕСА_1 з 22.02.2017 зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та повнолітній син ОСОБА_5 , та з 23.06.2017- малолітні діти ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , що підтверджується довідкою ТОВ «ЖЕП-Перспектива». Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 вказував, на те, що він не може здійснити дії по підтвердженню у встановлений законом спосіб права власності на квартиру, так як в Єдиному реєстрі заборон державним реєстратором внесено запис про заборону вчинення реєстраційних дій. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що підстав для визнання за позивачем права власності на квартиру АДРЕСА_1 відповідно до вимог ЦК України відсутні, враховуючи відсутність державної реєстрації права власності на вказане майно. Крім того, суд не знайшов підстав для скасування арештів, накладених на квартиру, оскільки позивачем не доведено порушення його прав наявністю записів про арешт майна. Колегія суддів з таким висновком погоджується, виходячи з наступного. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Згідно з положеннями статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою, по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності. Тобто, визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо це право не визнається іншою собою, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. Набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти. Відповідно до частин першої та другої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями. Державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення (пункт другий частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Відповідно пункту 1 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником. У разі якщо під час розгляду заяви про державну реєстрацію прав на нерухоме майно державним реєстратором встановлено наявність зареєстрованих у Державному реєстрі прав інших заяв про державну реєстрацію прав на це саме майно, заяви розглядаються в порядку черговості їх надходження. Наступна заява розглядається тільки після прийняття державним реєстратором рішення про державну реєстрацію прав або про відмову в такій реєстрації щодо заяви, зареєстрованої в Державному реєстрі прав раніше. Статтею 24 вказаного Закону передбачені підстави для відмови в державній реєстрації прав, серед яких міститься така підстава, як заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 вказує, що він є власником спірної квартири на підставі укладеного між ним та ОСОБА_2 договору купівлі - продажу від 21.08.2016 року, який сторонами договору не оспорюється та є чинним. В свою чергу, чинним законодавством України, визначено певний порядок набуття права власності на нерухоме майно, а саме - проведення державної реєстрації такого права. У справі встановлено, що провести державну реєстрацію права власності на спірну квартиру згідно вказаного договору купівлі-продажу не можливо, оскільки державним реєстратором в базі даних виявлено що 12 вересня 2016 року на спірну квартиру приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу було зареєстровано заяву про державну реєстрацію права власності. Розгляд заяви ОСОБА_1 було зупинено у зв`язку із встановленням відсутності у повному обсязі документів, необхідних для проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень. Розгляд заяви відновлено не було. Отже, на час придбання ОСОБА_1 спірної квартири на підставі договору купівлі-продажу від 21 вересня 2016 року у Державному реєстрі обтяжень нерухомого майна, було зареєстровано обтяження вказаної квартири. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 , не має, так як останній не набув таке право на законних підставах. Щодо вимог ОСОБА_1 про скасування арештів, накладених на квартиру АДРЕСА_1 , колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 59 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Під час вирішення такого спору з`ясуванню підлягають обставини щодо підстав набуття права власності на спірне майно. Враховуючи відсутність державної реєстрації права власності позивача на квартиру АДРЕСА_1 , суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що останній таке право не набув. Окрім того, звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 не врахував, що відповідачами у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є стягувач і боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. Вищезазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) наданий висновок, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас, установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 523/9076/16-ц (постанова від 17 квітня 2018 року). Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. У справі встановлено, що позивач просить зняти арешти з нерухомого майна, що накладено постановами державних виконавців Автозаводського ВДВС м.Кременчук ГТУЮ в Полтавській області Коротких Д.С. від 15.03.2019 року, від 07.03.2019 року, від 22.02.2018 року, від 07.03.2017 року; та постановою державного виконавця Кременчуцького РВДВС ГТУЮ в Полтавській області від 08.05.2018, в межах виконавчих проваджень, в яких стягувачами, тобто особами, в інтересах яких накладено арешт на спірне майно є ОСОБА_3 (АСВП № 58269478), ТОВ Порше Лізинг Україна (№АСВП № 55043323), ОСОБА_8 (АСВП № 53533458). Вказані особи до участі у справі, залучені не були, що позбавило їх можливості здійснювати захист своїх прав. Разом з цим, суд апеляційної інстанції позбавлений права на стадії апеляційного розгляду вирішувати питання щодо залучення інших осіб до участі у справі. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги до задоволення не підлягають. Таким чином, колегія суддів за результатами апеляційного розгляду справи вважає, що висновки суду першої інстанції зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного дослідження наданих сторонами доказів, доводів та заперечень сторін, яким судом надана відповідна правова оцінка, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги немає. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи, що в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, судові витрати понесені ОСОБА_1 в ході розгляду даної справи не підлягають розподілу. Керуючись п.1 ч.1 ст. 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 вересня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 15.02.2021р. Головуючий суддя : Т.В. Одринська Судді: О.О. Панченко В.П. Пікуль