Ухвала КЦС ВС № 335/15462/17

Ухвала 16 лютого 2021 року м. Київ справа № 335/15462/17 провадження № 61-17714ск20 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Русинчука М. М. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення батьківства та стягнення аліментів, ВСТАНОВИВ: Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру. Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що у грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просила встановити факт батьківства ОСОБА_2 стосовно малолітньої ОСОБА_3 та внести відповідні в актовий запис про народження та стягнути з відповідача аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня звернення до суду та досягнення дитиною повноліття. Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Запоріжжя у позивача народилася дитина - ОСОБА_3 . З батьком дитини - ОСОБА_2 вони у зареєстрованому шлюбі не перебували. Дитина з народження проживає разом з нею. 26 жовтня 2017 року було зареєстровано актовий запис за № 00136672023 Вознесенівським районним у місті Запоріжжя відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Запорізькій області, відповідно до якого відомості про батька дитини ОСОБА_3 у державному реєстрі актів цивільного стану громадян про народження записані відповідно до частини першої статті 135 СК України Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 06 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено факт батьківства відповідача відносно неповнолітньої ОСОБА_3 та у зв`язку з не сплатою позивачем вартості експертизи та неявкою сторін та дитини до експерта та не надання біологічних зразків. Постановою Запорізького апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішенняОрджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 06 грудня 2019 рокускасовано та прийнято постанову нового змісту, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено факт батьківства ОСОБА_2 стосовно малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яку зареєстровано 26 жовтня 2017 року Вознесенівським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, актовий запис № 1164. Внесено зміни в актовий запис про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яку зареєстровано 26 жовтня 2017 року Вознесенівським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, актовий запис № 1164, а саме: зазначено батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП № НОМЕР_1 , громадянина України. Вирішено стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, РНОКПП № НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП № НОМЕР_2 , аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/6 частини від усього заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 13 грудня 2017 року до досягнення дитиною повноліття. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Допущено негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць. Апеляційний суд скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив з того, що з урахуванням висновку судово-генетичної експертизи, враховуючи насамперед інтереси дитини, наявні підстави для встановлення батьківства ОСОБА_2 відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . При визначенні розміру аліментів врахував майнове становище дитини та платника аліментів, стан їх здоров`я, наявність у платника аліментів сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . 27 листопада 2020 року ОСОБА_1 (згідно штемпеля на поштовому конверті) подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Запорізького апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року у вказаній справі. Касаційна скарга мотивована тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права і порушено норми процесуального права, не повно з`ясовано обставини, які мають значення для вирішення справи, неправильно визначено розмір стягнутих аліментів. Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_5 залишено без руху, скаржнику надано строк (десять днів з моменту отримання ухвали) для усунення недоліків. ОСОБА_5 необхідно було надати уточнену касаційну скаргу з доданими до неї документами відповідно до кількості учасників справи, у якій зазначити підстави касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 392, 411 ЦПК України і докази, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі. 20 січня 2021 року ОСОБА_1 надіслала квитанцію про сплату судового збору, згідно вимог ухвали. Касаційна скарга підлягає поверненню з таких мотивів. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року). Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Зазначений недолік (відсутність обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження), який був підставою для залишення касаційної скарги без руху, не усунуто у наданий для цього строк ОСОБА_1 , що відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України є підставою для повернення касаційної скарги. Керуючись статтями 185, 260, 389, 392, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення батьківства та стягнення аліментів визнати неподаною та повернути скаржнику. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити скаржнику. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя М. М. Русинчук