Ухвала КЦС ВС № 501/4799/13-ц

Ухвала 09 лютого 2021 року м. Київ справа № 501/4799/13-ц провадження № 61-1671ск21 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., розглянувши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сігнаєвського Андрія Олеговича на постанову Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, ВСТАНОВИВ: У жовтні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 130 949,80 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 400 000 грн - на відшкодування моральної шкоди. Позов ОСОБА_2 мотивовано тим, що 15 квітня 2010 року о 10 год. 00 хв., керуючи транспортним засобом, ОСОБА_1 порушив Правила дорожнього руху, внаслідок чого спричинив тяжкі тілесні ушкодження його матері ОСОБА_3 , від яких вона ІНФОРМАЦІЯ_1 померла. Постановою Овідіопольського районного суду Одеської області від 04 серпня 2011 року відповідача було звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку з амністією та кримінальну справу закрито. У зв`язку із загибеллю матері йому було завдано моральної шкоди, яку він оцінив у розмірі 400 000 грн. Крім того, йому було заподіяно матеріально шкоди у вигляді витрат на поховання матері, в розмірі 27 667,32 грн, та на її лікування - 54 701,48 грн, а також майнових збитків у зв`язку з пошкодження його автомобіля «Daewoo Matiz», номерний знак НОМЕР_1 , в розмірі 47 081 грн, згідно з висновком експерта від 01 червня 2010 року №

10. Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 20 березня 2018 року відмовлено в задоволенні позову. Постановою Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 20 березня 2018 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 46 206 грн на відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, 20 000 грн - на відшкодування моральної шкоди, 800 грн -витрат на проведення судової експертизи, а також витрати на евакуацію автомобіля з місця дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 500 грн, а всього - 67 506 грн. В решті позовних вимог рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат. 01 лютого 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Сігнаєвський А. О. подав засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 20 березня 2018 року. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Відповідно до частини дев`ятої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» передбачено, що у 2021 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2021 року (на час подання касаційної скарги) - 2 270 грн. Ціна позову в цій справі становить 530 949,80 грн (130 949,80 грн + 400 000 грн), що станом на 01 січня 2021 року не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270 грн х 250 = 567 500 грн). Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України викладено у наведеній вище редакції згідно із Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набув чинності 08 лютого 2020 року. Тобто справа № 501/4799/13-ц на час подання касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Сігнаєвського А. О. не підлягає касаційному перегляду в силу вимог закону як справа з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилань на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб підлягають касаційному оскарженню. Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2018 року у справі № 551/968/16-ц (всупереч обов`язку доказування позивач не довів обставин, на які посилався як на підставу своїх вимог, зокрема не підтвердив розмір завданої йому майнової шкоди. У зв`язку з відсутністю відомостей про вартість пошкодженого автомобіля після дорожньо-транспортної пригоди, необхідної для визначення розміру відшкодування в порядку статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», неможливо зробити висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість зазначеного в позовній заяві розміру майнової шкоди. При цьому суди попередніх інстанцій були позбавлені можливості визначити залишкову вартість пошкодженого автомобіля шляхом призначення відповідної судової експертизи, оскільки цей транспортний засіб відповідачем був відчужений), від 10 січня 2019 року у справі № 308/4989/16-ц (суди попередніх інстанцій встановили, що вартість відновлювального ремонту належного ОСОБА_4 автомобіля (395 326,04 грн) перевищує ринкову вартість цього автомобіля до дорожньо-транспортної пригоди (307 084 грн), через що такий вважається знищеним. Суди прийшли до правильного висновку, що розмір завданої майнової шкоди становить 105 724 грн), від 11 листопада 2020 року у справі № 755/22467/15-ц (при цьому колегія суддів враховує, що задоволення вимог про відшкодування матеріальної шкоди в повному обсязі, виходячи з вартості автомобіля до дорожньо-транспортної пригоди, без врахування залишкової вартості пошкодженого транспортного засобу, і одночасне залишення у власності позивача цього автомобіля, відчуженого ним до пред`явлення позову за 222 000 грн, тобто за суму, що перевищує розмір завданої йому в дорожньо-транспортній пригоді шкоди, не можна визнати обґрунтованим), від 07 грудня 2020 року у справі № 660/29/16-ц (судом апеляційної інстанції надана належна правова оцінка доводам відповідача щодо недопустимості висновку автотоварознавчого дослідження, які були обґрунтовано відхилені, а також правильно враховано результати автотоварознавчого дослідження щодо вартості залишків автомобіля після ДТП, оскільки такі залишки не передавалися відповідачу, з якого стягнута вартість автомобіля, що залишилося поза увагою суду першої інстанції) та в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 439/180/15-ц (таким чином, з урахуванням виплаченої страховою компанією сумою страхового відшкодування (44 114,85 грн), а також залишкової вартості належного позивачу транспортного засобу (108 880 грн), сума непокритої майнової шкоди, завданої позивачу, складає 69 782,20 грн ), від 11 січня 2021 року у справі № 686/17342/18 (змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд правильно зазначив, що судом встановлено залишкову вартість пошкодженого автомобіля, а позивач просив пошкоджений автомобіль залишити йому, тому розмір відшкодування майнової шкоди слід зменшити), не заслуговують на увагу, оскільки наведені заявником висновки, викладені у вказаних постановах Верховного Суду, стосуються встановлених судами попередніх інстанцій в цих справах обставин, з урахуванням поданих учасниками цих справ доказів. Посилаючись на численні постанови Верховного Суду заявник не вказав, яку саме норму права суд апеляційної інстанції застосував всупереч висновкам, викладеним в цих постановах, а також не аргументував подібності правовідносин, встановлених у згаданих справах, спірним правовідносинам, обмежившись лише цитуванням певних абзаців мотивувальних частин постанов Верховного Суду. Також неспроможним є посилання заявника на постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 620/371/17 та від 15 січня 2020 року у справі № 611/507/18 щодо реалізації принципу диспозитивності в цивільному судочинстві, оскільки таке посилання зводяться до незгоди заявника з оцінкою апеляційним судом доказів, поданих на підтвердження позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди. За таких обставин доводи заявника про застосування апеляційним судом норми права без врахування висновку щодо її застосування, викладеного в постановах Верховного Суду, не свідчать про фундаментальне значення його касаційної скарги для формування єдиної правозастосовчої практики і не можуть бути підставою для відкриття касаційного провадження у справі, судові рішення в якій, не підлягають касаційному оскарженню в силу вимог закону. Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року). Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року). Зазначення у постанові Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року про можливість оскарження цієї постанови в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом. Оскільки оскаржуване заявником судове рішення ухвалено у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і воно не підлягає касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити. У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі не підлягає окремому розгляду клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Сігнаєвського А. О. про зупинення виконання постанови Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року. Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Сігнаєвського Андрія Олеговича на постанову Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко