Постанова 4855 № 640/16010/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/16010/19 Суддя першої інстанції: Федорчук А.Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 лютого 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Пилипенко О.Є. суддів - Глущенко Я.Б. та Черпіцької Л.Т., при секретарі - Василенко Ю.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві про визнання протиправним вимогу, В С Т А Н О В И Л А : У серпні 2019 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним вимогу, в якому просив: - визнати протиправною та скасувати складену відповідачем вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15 травня 2019 року №Ф-217311-17 на суму 5211,36 грн. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 жовтня 2020 року адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись з судовим рішенням, Головне управління Державної податкової служби у м. Києві звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права. Відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не надходив. Колегія суддів також зауважує, що апеляційну скаргу подано Головним управлінням ДПС у м. Києві, в той час як відповідачем у справі є Головне управління Державної фіскальної служби у м.Києві, у зв`язку з чим вважає за необхідне замінити відповідача уц справі правонаступником. Відповідно до ч.1 ст. 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив. За приписами ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Відповідно до п. 6 Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 року № 1074, дія якого поширюється, в тому числі, і на територіальні органи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, права та обов`язки органів виконавчої влади переходять у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади. Відповідно до п.12 постанови КМ України від 20.10.2011 року № 1074 орган виконавчої влади, утворений в результаті реорганізації, здійснює повноваження та виконує функції у визначених Кабінетом Міністрів України сферах компетенції з дня набрання чинності Актом Кабінету Міністрів України щодо можливості забезпечення здійснення таким органом повноважень та виконання функцій органу виконавчої влади, що припиняється. Розпорядженням КМ України від 21.08.2019 року № 682-р вирішено про можливість забезпечення Державною податковою службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 року № 227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та законодавства з інших питань, контроль за дотриманням якого покладеного на Державну податкову службу. Постановою Кабінету Міністрів України №537 утворено як юридичну особу публічного права - ГУ ДПС у м. Києві та реорганізовано деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби, зокрема, ГУ ДФС у м. Києві приєднано до ГУ ДПС у м. Києві. Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У відповідності до ст.. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджено, що підприємницька діяльність ОСОБА_1 , починаючи з 15 квітня 2003 року дійсно є припиненою у визначеному законом порядку, а тому, у відповідача були відсутні підстави для складання оскаржуваної вимоги, у зв`язку з чим така вимога є протиправною та такою, що підлягає скасуванню. Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне. Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, 15 травня 2019 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві складено вимогу, згідно з якою, станом на 30 квітня 2019 року за ОСОБА_1 обліковується заборгованість за сплати єдиного внеску у розмірі 5211,36 грн. Вказана вимога позивачем оскаржена до Державної фіскальної служби України, однак скарга позивача залишена без розгляду. Вважаючи винесену вимогу протиправною, позивач звернувся із вказаним позовом до суду. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України №2464-VI. Норми вказаного Закону у даному рішенні застосовуються у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин. Згідно Закону України №2464-VI з 01 січня 2017 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII були внесені зміни, які запровадили, серед іншого, сплату єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у сумі, що не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, незалежно від отримання доходу (прибутку) у місяці нарахування єдиного внеску. Зокрема, пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України №2464-VI визначено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (частина 1 статті 2 Закону України №2464-VI). Виключно цим Законом визначаються, зокрема, платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску (частина 2 статті 2 Закону України №2464-VI). Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону України №2464-VI, платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 частини 1 статті 7 Закону України №2464-VI). Частинами 2, 3 статті 9 Закону України №2464-VI визначено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску податковими органами у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до податкових органів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Відповідно до абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону України №2464-VI у редакції, яка діяла до 31 грудня 2017 року, платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. При цьому, у редакції статті 9 Закону України №2464-VI, яка діє з 01 січня 2018 року, встановлено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Отже, необхідною умовою для сплати особою єдиного внеску є провадження такою особою, зокрема підприємницької діяльності в не залежності від отримання доходу від такої діяльності. Відповідно до пункту 1 частини 2 статі 6 Закону України №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Пунктом 7 частини 1 статті 13 Закону України №2464-VI передбачено, що органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску. За правилами частин 1-4 статті 25 Закону України №2464-VI рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Форма вимоги про сплату боргу (недоїмки) для платника єдиного внеску - фізичної особи станом на 15 травня 2019 року затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 «Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (надалі по тексту - Інструкція №449) та наведена у додатку 7 до вказаної Інструкції. Згідно розділу VI зазначеної вище Інструкції, до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення. У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки. Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Протягом 10 календарних днів із дня одержання вимоги про сплату боргу (недоїмки) платник зобов`язаний сплатити зазначені у пункті 1 вимоги суми недоїмки, штрафів та пені. У разі незгоди з розрахунком органу доходів і зборів суми боргу (недоїмки) платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання вимоги, узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) в адміністративному або судовому порядку. Як вбачається з матеріалів справи, позивачу автоматично сформована оскаржувана вимога на суму 5211,36 грн. Підставою для формування оскаржуваної вимоги стали відомості щодо заборгованості зі сплати єдиного внеску, відображені в облікових даних платника. Однак, як наголошено позивачем, за останнім не може обліковуватися заборгованість зі сплати єдиного внеску, оскільки він, згідно з нормами Закону України №2464-VI, не є платником єдиного внеску, оскільки підприємницька діяльність позивача, як стверджує останній, припинена ще у 2001 році, про що податковий орган було повідомлено. Разом з тим в апеляційній скарзі апелянтом зазначено, що за даними інформаційної системи органу доходів і зборів позивач перебуває на обліку в ДПІ у Дніпровському рані Головного управління ДФС у м. Києві як фізична особа-підприємець з 14 січня 1996 року на загальній системі оподаткування. В інтегрованій картці позивача по коду платежу 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у тому числі, які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) обліковуються автоматичні нарахування єдиного внеску фізичної особи-підприємця, що перебуває на загальній системі оподаткування, у розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць на загальну суму 10719,72 грн., а саме за: IV квартал 2018 року - 2457,18 грн. І-ІІІ квартали 2019 року - 8262,54 грн. Станом на 31.07.2020 року, в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 по коду платежу 71040000 обліковується недоїмка в сумі 19 769,20 грн. Втім, колегія суддів звертає увагу на те, що оскаржувана вимога складена на суму 5211,36 грн. Пояснень з приводу значної розбіжності в сумах, вказаної в вимозі та тих, що обліковуються в інтегрованій картці платника, апелянтом в апеляційній скарзі не зазначено. Крім того, варто наголосити, що у матеріалах справи міститься копія довідки від 01 жовтня 2007 року №125/739/6-29, виданої ДПІ у Дніпровському районі м. Києва, з якої вбачається, що у зв`язку із прийняттям рішення про припинення підприємницької діяльності фізичною особою - позивачем до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис від 15 квітня 2003 року за №5525. Також у довідці зазначено, що позивачем проведені остаточні розрахунки щодо податків і зборів (обов`язкових платежів), які справляються до бюджетів та державних цільових фондів та стосовно яких контролюючими органами є органи державної податкової служби. Також у матеріалах справи міститься надана позивачем копія витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у якій зазначено, що станом на 21 серпня 2019 року в Єдиному державному реєстрі записів щодо позивача не знайдено. Слід зауважити, що створення та ведення Єдиного державного реєстру були передбачені Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15 травня 2003 року №755-IV, який набрав чинності 01 липня 2004 року. На момент припинення (скасування) підприємницької діяльності позивача порядок державної реєстрації, перереєстрації суб`єктів підприємницької діяльності, а також порядок скасування державної реєстрації суб`єктів підприємницької діяльності був визначений Положенням про державну реєстрацію суб`єктів підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 року №740. Так, зі змісту пунктів 37, 38 зазначеного Положення вбачається, що скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи здійснювалося шляхом виключення його з Реєстру суб`єктів підприємницької діяльності. Обов`язок повідомити органи державної податкової служби про скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності було покладено на орган державної реєстрації. Таким чином, враховуючи викладені положення та встановлені у ході розгляду справи обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що підприємницька діяльність позивача починаючи з 15 квітня 2003 року дійсно є припиненою у визначеному законом порядку, а тому, у відповідача були відсутні підстави для складання оскаржуваної вимоги, у зв`язку з чим така вимога є протиправною та такою, що підлягає скасуванню. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 жовтня 2020 року - без змін. Керуючись ст..ст. 241, 242, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 жовтня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко Суддя: Я.Б.Глущенко Л.Т.Черпіцька Повний текст виготовлено 16 лютого 2021 року.