Постанова 4855 № 320/4740/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/4740/19 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко В.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 лютого 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого: Бєлової Л.В. суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В. розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2020 року (справу розглянуто у порядку спрощеного провадження) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги, - В С Т А Н О В И В: У серпні 2019 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив: - скасувати вимогу ГУ ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загольнообов`язкове державне соціальне страхування від 11 травня 2019 року № Ф-41866-53 у розмірі 3 283,29 грн. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2020 року адміністративний позов задоволено повністю. Не погоджуючись з таким рішенням суду, Головним управлінням ДПС у Київській області подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зокрема, апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що норми частини четвертої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не розповсюджуються на позивача, оскільки йому пенсія призначена із зниженням пенсійного віку на підставі ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» В апеляційній скарзі апелянт звертається з клопопотанням про його заміну в порядку процесуального правонаступництва Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 1200 від 18.12.2018 утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України. Також, згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України № 682-р від 21.08.2019 Кабінет Міністрів України погоджується з пропозицією Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення Державною податковою службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 № 227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» (Офіційний вісник України, 2019 р., № 26, ст. 900) функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Тобто, фактично функції з реалізації державної податкової політики наразі виконуються Державною податковою службою України, в той час як згідно з вищенаведеними положеннями, здійснення функцій Державної фіскальної служби припинено. Згідно зі статтею 52 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив. Відтак, колегія суддів вирішила замінити сторону по справі, а саме: відповідача - Головне управління ДФС у Київській області на правонаступника, належного відповідача - Головне управління ДПС у Київській області. 29 січня 2021 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 , в якому позивач повністю підтримує позицію суду першої інстанції та вказує про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги. Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, у період з 2004 року по 2016 рік позивач був фізичною особою-підприємцем та перебував на спрощеній системі оподаткування. З 20 листопада 2008 року позивачу призначено пенсію за віком, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 , виданого Пенсійним фондом України. Відповідно до вимоги про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДФС у Київській області від 11 травня 2019 року №Ф-41866-53 на підставі статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від позивача вимагається сплатити суму недоїмки зі сплати єдиного внеску у розмірі 3 283,29 грн. Зазначена вимога прийнята відповідачем на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів. Вважаючи податкову вимогу контролюючого органу протиправною, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду. Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив та зазначив, що позивач звільнений від сплати єдиного внеску, до того ж, підставою для відповідальності є саме несплата чи несвоєчасна сплата єдиного соціального внеску, а не відображення облікових даних в інформаційних системах фіскального органу. З огляду на вищевикладене суд прийшов до висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 11 травня 2019 року №Ф-41866-53 є протиправною та підлягає скасуванню. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI). Частина перша статті другої Закону № 2464-VI встановлює, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Згідно пункту 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування. У відповідності до частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI, платник єдиного внеску зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв`язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю. Згідно пункту 3 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Разом з цим, в силу частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI, особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Колегія суддів звертає увагу, що положення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI не пов`язують звільнення від сплати єдиного внеску особи із досягненням нею пенсійного віку, що передбачений виключно ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а передбачають звільнення від сплати внеску всіх пенсіонерів за віком. Тобто, обов`язковою умовою для звільнення позивача від сплати єдиного соціального внеску є перебування особи на пенсії за віком, в тому числі й призначеної із зниженням пенсійного віку. Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) пенсіонер - це особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом. Пенсією є щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом (абз. 22 ст. 1 Закону № 1058-IV). Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначається, зокрема, пенсія за віком. Особи, яким пенсія призначена зі зниженням пенсійного віку (на пільгових умовах), є пенсіонерами за віком. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 призначена пенсія за віком довічно, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 від 20 листопада 2008 року. Як було зазначено вище, обов`язковою передумовою для звільнення позивача від сплати єдиного соціального внеску є перебування особи на пенсії за віком, незалежно від того, чи призначена вказана пенсія із зниженням пенсійного віку чи у зв`язку з досягненням пенсійного віку, що передбачений статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відтак, оскільки в матеріалах справи наявні документи, що підтверджують наявність у позивача статусу особи, яка отримує пенсію за віком, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 має право користуватись встановленими законодавством пільгами в частині сплати єдиного внеску. Отже, посилання апелянта на те, що до позивача не може бути застосовано положення частини четвертої статті 4 Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», оскільки пенсія призначена із зниженням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», є необґрунтованими. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 15 січня 2019 року у справі № 810/6679/13-а. До того ж, відповідач вказує, що в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску, яка виникла ще до 01 жовтня 2013 року та була передана від органів Пенсійного фонду України, однак при цьому відповідачем взагалі не надано доказів, які б підтверджували підстави виникнення за позивачем такої заборгованості. Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а відтак не є підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2020 року. Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги. Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно. Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд П О С Т АН О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2020 року - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2020 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України. Повний текст постанови складено 15 лютого 2021 року. Головуючий суддя Л.В. Бєлова Судді В.О. Аліменко, Н.В. Безименна