Постанова 4854 № 400/535/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД _____________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 лютого 2021 р. Категорія 106010000м.ОдесаСправа № 400/535/20 Головуючий в 1 інстанції: Птичкіна В.В. час і місце ухвалення: спрощене провадження, м. Миколаїв П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Семенюка Г.В. суддів: Домусчі С.Д. , Шляхтицького О.І. розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві; третя особа: Внутрішня конкурсна комісія з проведення відкритого конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - встановиВ: Позивач, звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві; третя особа: Внутрішня конкурсна комісія з проведення відкритого конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, мотивуючи його тим, що Внутрішньою конкурсною комісією з проведення відкритого конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань визначено його переможцем конкурсу, проте керівник Територіального управління відмовила йому у призначенні на посаду. На думку позивача, законних підстав для відмови не було. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, що полягають в оформленій листом від 12.12.2019 № 02/12/15304 за підписом в.о. директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, Вікторії Басалаєвої відмові у призначенні ОСОБА_1 на посаду слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві. Зобов`язано Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві, призначити визначеного 31.07.2019 Внутрішньою конкурсною комісією з проведення відкритого конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань переможцем конкурсу ОСОБА_1 на посаду слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві подало апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи позов, суд першої інстанції не врахував, що відповідно до приписів ст. 11 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», конкурсній комісії не надані повноваження щодо оцінки кандидатів на посади за особистими, діловими та моральними якостями. Отже, судом першої інстанції неправильно тлумачиться вказаний вище Закон в частині повноважень конкурсної комісії щодо перевірки відповідності кандидата моральним якостям, що свідчить про порушення норм матеріального права. ОСОБА_1 було надано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що доводи, викладені в апеляційній скарзі є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року винесено законно та обґрунтовано, а тому підстави для його скасування відсутні. Крім того, позивач вказує, що результати психофізіологічного дослідження із застосуванням поліграфа не є підставо для прийняття рішення про відмову особі у зайняті посади, а використовуються під час проведення співбесіди як інформація ймовірного характеру, яка сприяє формуванню оцінки працівника. Учасники справи сповіщались належним чином про час, дату та місце проведення судового засідання, однак своїм правом на участь в розгляді апеляційної скарги не скористались та у судове засідання не з`явилися, тому судовий розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження згідно ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне: Судом першої інстанції встановлено, що 31.07.2019 року відбулось засідання Комісії з таким порядком денним:

1. Про розгляд звернень осіб, які брали участь у конкурсі на зайняття вакантних посад у Державному бюро розслідувань.

2. Про визначення переможців конкурсу на зайняття вакантних посад у Державному бюро розслідувань.

3. Про надання рекомендацій щодо призначення переможців конкурсу на зайняття вакантних посад у Державному бюро розслідувань. Згідно з «Протоколом № 17 засідання Внутрішньої конкурсної комісії з проведення відкритого конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань» від 31.07.2019 (надалі - Протокол, а.с. 22-31), Комісія, зокрема, визначила ОСОБА_1 переможцем конкурсу на посаду слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління (квота, передбачена підпунктом «а» підпункту 1 пункту 3 Розділу VI Закону України «Про Державне бюро розслідувань»). Цим же Протоколом Комісія рекомендувала Директору Державного бюро розслідувань переможців конкурсу для призначення на вакантні посади в територіальних управліннях Державного бюро розслідувань. Рекомендація Комісії (а.с. 89-90) була направлена керівнику Територіального управління листом від 14.08.2019 № 01-13420 за підписом Директора Державного бюро розслідувань (а.с. 87-88). 22.08.2019 року після отримання повідомлення від 22.08.2019 № 03/122/8879 (а.с. 32) про рішення Комісії, ОСОБА_1 подав згоду-заяву встановленого зразка щодо проведення спеціальної перевірки, заповнену особову картку державного службовця, довідку про допуск до державної таємниці, копію довідки начальника відділу прокуратури Миколаївської області про незастосування до позивача заборон, встановлених Законом України «Про очищення влади», диплому про вищу освіту, трудову книжку, копію паспорта, ідентифікаційного коду. Також позивач повідомив, що він пройшов психофізіологічне дослідження із застосуванням поліграфа в центральному апараті ДБР та подав електронну декларацію осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, як переможця конкурсу. В період з 22.08.2019 року про 30.09.2019 рік позивач пройшов спеціальну перевірку державного службовця відповідно до статей 56, 57, 58 Закону України «Про запобігання корупції» та постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 171 («Про затвердження Порядку проведення спеціальної перевірки стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, та посад з підвищеним корупційним ризиком, і внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України»). У своєму позові позивач зазначив, що 07.10.2019 року та 11.12.2019 року він зустрічався з керівником Територіального управління, яка повідомила йому про неможливість призначення на посаду слідчого. 12.12.2019 року листом за підписом керівника Територіального управління № 02/12/15304 (а.с.33-34) ОСОБА_1 було повідомлено, зокрема, таке: «… Директор бюро відмовляє у призначенні переможця конкурсу на відповідну посаду в Бюро з підстав виявлення (встановлення) обставин, передбачених законодавством України, які унеможливлюють зайняття кандидатом відповідної посади у Бюро. З метою визначення Вашої спроможності за своїми діловими, моральними та особистими якостями, досвідом роботи виконувати відповідні завдання та обов`язки, мною вивчено документи Внутрішньої конкурсної комісії з проведення відкритого конкурсу … та проведено з Вами співбесіду. За результатами співбесіди, прийнято рішення про відмову Вам у призначенні на посаду …». Вважаючи вказану відмову керівника Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві щодо відмови у призначенні на посаду протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виявив (встановив) жодну з обставин, за яких ОСОБА_1 не міг бути призначений на посаду. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду не погоджується з означеними висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Закон України "Про Державне бюро розслідувань" від 12.11.2015 р. № 794-VIII (далі - Закон № 794-VIII) визначає правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань. Згідно зі ст. 2 Закону № 794-VII державне бюро розслідувань у своїй діяльності керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, а також іншими нормативно-правовими актами, прийнятими на їх основі. Систему Державного бюро розслідувань складають центральний апарат, територіальні органи, спеціальні підрозділи, навчальні клади та науково-дослідні установи. У складі Державного бюро розслідувань діють слідчі, оперативні та інші підрозділи. Організаційну структуру Державного бюро розслідувань затверджує Директор Державного бюро розслідувань за погодженням із Кабінетом Міністрів України (частина перша статті 9 Закону). Відповідно до пункту 3 частини четвертої цієї статті для забезпечення виконання завдань Державного бюро розслідувань утворюються такі його територіальні управління, як зокрема Територіальне управління, розташоване у місті Миколаєві, що поширює свою діяльність на Кіровоградську, Миколаївську, Одеську області. Згідно зі ст. 14 Закону № 794-VII до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань. Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. На службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров`я ефективно виконувати відповідні службові обов`язки. Кваліфікаційні вимоги та критерії професійної придатності для зайняття посад у цих підрозділах затверджуються Директором Державного бюро розслідувань. Призначення на посади у Державному бюро розслідувань, крім посад, визначених у частині першій статті 10, частині першій статті 13 та частині першій статті 24 цього Закону, здійснюється за результатами відкритого конкурсу, що проводиться конкурсною комісією з проведення конкурсу на зайняття посад працівників Державного бюро розслідувань, положення про яку затверджує Директор Державного бюро розслідувань. Конкурс проводиться у порядку, затвердженому Директором Державного бюро розслідувань на основі Типового порядку проведення відкритого конкурсу, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Наказом Державного бюро розслідування від 14.02.2018 року №13 затверджено порядок проведення конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань (далі по тексту Порядок № 13), вказаний порядок був чинний на момент виникнення спірних правовідносин. У пункті 1 Розділу І зазначено, що цей Порядок, розроблений відповідно до Типового порядку проведення відкритого конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2017 року № 1069, визначає механізм проведення відкритого конкурсу для призначення та заміщення на посад у центральному апараті Державного бюро розслідувань та його територіальних органах (далі - Бюро), крім посад, визначених частиною першою статей 10, 13 і 24 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» Пунктом 2 Розділу 1 Порядку визначено, що на службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнями та станом здоров`я ефективно виконувати відповідні службові обов`язки. Кваліфікаційні вимоги та критерії професійної придатності для зайняття посад у Бюро затверджуються Директором Державного бюро розслідувань (далі - Директор Бюро). Відповідно до ч.4 розділу І Порядку, передбачено 5 етапів проведення конкурсу: 1) оголошення про проведення конкурсу; 2) прийняття та розгляд поданих документів для участі в конкурсі; 3) кваліфікаційний іспит; 4) співбесіда; 5) визначення переможців конкурсу. Враховуючи вище викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апелянта, що конкурсна комісія забезпечує перевірку поданих, після оголошення конкурсу, кандидатами документів на відповідність вимогам законодавства та кваліфікаційним вимогам; проводить кваліфікаційний іспит, який складається з тестування щодо знання законодавства та завдань практичного характеру; формує рейтинг кандидатів; проводить співбесіду з метою оцінки відповідності професійної придатності кандидата встановленим вимогам. Згідно Розділу VI Порядку, співбесіда передбачає вільне обговорення уявних ситуацій відповідно до напряму діяльності структурного підрозділу, пов`язаних з виконанням посадових обов`язків кандидатом. Комісія може ставити запитання кандидату для з`ясування його освітньо- кваліфікаційного рівня, напрямку підготовки (спеціальності), досвіду роботи, володіння державною мовою та рівня професійної компетентності кандидата, його професійних знань відповідно до кваліфікаційних вимог. Отже, етап визначення переможця формується виключно на підставі рейтингу кандидата, в залежності від кількості набраних балів, та перевірки освітньо-кваліфікаційного рівня кандидата. Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що визначення, за результатами відкритого конкурсу, спроможності кандидата на посаду за своїми особистими, діловими та моральними якостями (тобто встановлення відповідності кандидата кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної працездатності для зайняття посади) віднесено до компетенції Комісії, а не директора територіального органу Державного бюро розслідувань, є необгрунтованим та суперечить чинному законодавству, оскільки Порядком № 13 та Законом № 794-VII повноваження комісії обмежуються перевіркою відповідності професійної придатності кандидата встановленим вимогам (освітнім і професійним рівнем). Вказане підтверджується приписами ст. 11 Закону № 794-VII, в якій конкурсній комісії не надані повноваження щодо оцінки кандидатів на посади за особистими, діловими та моральними якостями. Державна служба нерозривно пов`язана з мораллю, етикою, моральним складом державного службовця. Поведінка державних службовців має забезпечувати довіру суспільства до державної служби. Важливість моральних засад службової дисципліни державних службовців підтверджується закріпленням на законодавчому рівні Загальних правил етичної поведінки державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування (наказ Національного агентства України з питань державної служби 05.08.2016 № 158), дотримання яких є одним з основних обов`язків державного службовця, визначених ст. 8 Закону України «Про Державну службу». Отже, на формування управлінського рішення про призначення/непризначення особи на відповідну посаду впливає комплекс чинників, а не лише встановлення відповідності кандидата кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності. Апелянт у своїй апеляційній скарзі зазначив, що наявність у відповідача інформації, яка дискредитує моральні якості позивача вплинула на прийняте рішення, а саме: 1) інформація Управління внутрішнього контролю Державного бюро розслідувань, відповідно до якої під час проведення психофізіологічного дослідження позивача із застосуванням поліграфа було встановлено, що особисті, ділові та моральні якості кандидата мають ризики щодо відповідності вимогам до посади на яку він претендує, що може призвести до неспроможності виконувати відповідні завдання на належному рівні; 2) виявлені в результаті моніторингу джерел засобів масової інформації опубліковані статті відносно позивача щодо його діяльності в органах прокуратури, які дискредитують та ставлять під сумнів його ділові та моральні якості; 3) наявність в провадженні ТУ ДБР у м. Миколаєві кримінальних проваджень № 62019150000000539 та №4201316019000018, до яких може бути причетний позивач та факт того, що під час досудового розслідування ОСОБА_1 тричі закривалось кримінальне провадження № 4201316019000018 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України та за результатами розгляду скарг на постанови про закриття кримінального провадження - скасовувались Центральним районним судом м. Миколаєва у зв`язку з неповним проведенням досудового розслідування, ставить під сумнів вміння та бажання всебічного розслідування злочинів задля притягнення винних до відповідальності, незважаючи на їхні посади, зв`язки та ресурси. Закон України «Про Державне бюро розслідувань» не містять процедури розгляду Директором територіального управління Державного бюро розслідувань рекомендацій Комісії щодо переможців конкурсу. Разом з тим статтею 26 вказаного Закону передбачене проведення співбесіди з особою, яка претендує на зайняття посади в Державному бюро розслідувань за результатами психофізіологічного дослідження із застосуванням поліграфа. При цьому порядок проведення співбесіди та оформлення її результатів також вказаними нормами права не передбачений. Пунктом 4 Розділу VIІ Порядку № 13 зазначено, що комісія за результатами конкурсу рекомендує Директору Бюро переможця конкурсу для призначення на відповідну посаду. Згідно з п. 7 Розділу VIІ Порядку № 13, директор Бюро за результатами розгляду рекомендацій Комісії, а саме документів щодо призначення переможця конкурсу на посаду в Бюро вирішує питання про призначення (відмову у призначенні) особи на посаду. Директор Бюро відмовляє у призначенні переможця конкурсу на відповідну посаду в Бюро з підстав виявлення (встановлення) обставин, передбачених законодавством України, які унеможливлюють зайняття кандидатом відповідної посади у Бюро. Відповідно до ст. 13 Закону № 794-VII, директори територіальних управлінь Державного бюро розслідувань та їх заступники, керівники підрозділів центрального апарату Державного бюро розслідувань та їх заступники призначаються на посаду та звільняються з посади Директором Державного бюро розслідувань. Такі особи призначаються на посади Директором Державного бюро розслідувань за поданням конкурсних комісій, що проводять конкурс на зайняття посад працівників Державного бюро розслідувань у порядку, передбаченому частиною третьою статті 14 цього Закону. Враховуючи вище викладене, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що призначення або відмова у призначенні на посаду є кадровим рішенням, що приймає Директор територіального управління Державного бюро розслідувань на підставі наявної інформації, документів, перевірок, за наслідками особистої співбесіди, тощо, а тому в задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, що полягають в оформленій листом від 12.12.2019 № 02/12/15304 за підписом в.о. директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, Вікторії Басалаєвої відмові у призначенні ОСОБА_1 на посаду слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, слід відмовити. Що стосується позовної вимоги про зобов`язання Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві, призначити визначеного 31.07.2019 Внутрішньою конкурсною комісією з проведення відкритого конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань переможцем конкурсу ОСОБА_1 на посаду слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, то вона є дискреційною функцією суб`єкта призначення. Дискреційні повноваження - це законодавча встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу і верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. Так, дискреційне повноваження суб`єкта владних повноважень може полягати у виборі діяти чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким. Дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може і ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі. Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: «за наявності поважних причин орган вправі надати …», «у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…», «рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…» тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису. Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». Питання щодо призначення на посаду є кадровим рішенням, яке приймає Директор територіального управління Державного бюро розслідувань на підставі наявної інформації, документів, перевірок, за наслідками особистої співбесіди, що узгоджується з положеннями статті 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань». Відповідно, суд не вправі зобов`язувати Директора Державного бюро розслідувань призначати певного кандидата на ту чи іншу посаду Державного бюро розслідувань. Згідно пункту 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень - обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини1 очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. У випадку розгляду справи присяжними у своєму зверненні до присяжних суддя повинен чітко пояснити факти та питання, які присяжні повинні вирішити. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Таким чином, позовна вимога про зобов`язання Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві, призначити визначеного 31.07.2019 Внутрішньою конкурсною комісією з проведення відкритого конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань переможцем конкурсу ОСОБА_1 на посаду слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві також не підлягає задоволенню. Враховуючи вище викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення було неповно з`ясовано судом обставин, що мають значення для справи, а відтак, відповідно до ст.ст. 315, ст. 317 КАС України, - оскаржуване Рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі. Керуючись ст.ст. 243, 250, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, - задовольнити. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року по справі № 400/535/20, - скасувати. Прийняти нову постанову, якою в задоволені позову ОСОБА_1 , - відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. суддя-доповідач Семенюк Г.В. судді Домусчі С.Д. Шляхтицький О.І.