Постанова 4854 № 420/7895/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 лютого 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/7895/20 Категорія: 112010200 Головуючий в 1 інстанції: Завальнюк І. В. Місце ухвалення: м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - Лук`янчук О.В. суддів - Бітова А. І. - Ступакової І. Г. розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И Л А : ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області в якому просить: визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 155250006409 щодо відмови у призначенні пенсії за вислугою років; зобов`язати відповідача призначити та виплачувати пенсію з 10.02.2020 з розрахунку 90% заробітної плати, відповідно до довідки прокуратури Одеської області № 606 від 10.02.2020 без обмеження її максимальним розміром, відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами розгляду його заяви ГУ ПФУ в Одеській області прийнято рішення 155250006409 щодо відмови у призначенні пенсії за вислугою років від 20.02.2020 № 34/5 у зв`язку з відсутністю необхідного стажу, зазначеному в п. 1 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру». На переконання позивача, відповідач при розгляді його заяви про призначення пенсії мав застосувати положення ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" у редакції до внесення змін Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011, оскільки внесеними вказаним Законом, а також Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 змінами, на які посилається відповідач, на порушення ст. 22 Конституції України було звужено зміст та обсяг соціальних гарантій працівників прокуратури. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 155250006409 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію з 10.02.2020 з розрахунку 90% заробітної плати, відповідно до довідки прокуратури Одеської області № 606 від 10.02.2020 без обмеження її максимальним розміром, відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ з доповненнями згідно із Законом № 3662-12 від 26.11.1993 у редакції Закону від 12.07.2001 № 2663-ІІІ. Стягнуто з бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 840,80 грн. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначається, що на час звернення позивача за призначенням пенсії за вислугу років, як працівнику органів прокуратури, порядок пенсійного забезпечення зазначеної категорії осіб регулюється законом України "Про прокуратуру" в редакції від 14.10.2014 №1697-VІІ, а отже зазначає, що стаж позивача не відповідає стажу зазначеного в п.1 ст. 86 ЗУ «Про прокуратуру», а тому відсутні підстави для призначення пенсії позивачу. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Судом першої інстанції встановлено, що позивач в період з 01.08.1997 по 22.04.2002 навчався в Одеській національній юридичній академії (4 роки 5 місяців 18 днів). На даний час позивач працює в Іллічівській місцевій прокуратурі на посаді прокурора прокуратури. Стаж позивача на посаді прокурора з 23.04.2002 складає: 17 років 9 місяців; вислуга років - 20 років; загальний стаж роботи 22 роки 1 місяць 27 днів. В лютому 2020 р. позивач звернувся до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру», до якої долучив копію паспорта та ідентифікаційного коду, копію трудової книжки, копію диплому та довідку прокуратури Одеської області від 10.02.2020 № 606 з додатком 606/1. За результатами розгляду звернення позивача Відділом з питань призначення пенсій Управлінням застосування пенсійного законодавства ГУ ПФУ в Одеській області прийнято рішення № 155250006409 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 20.02.2020 № 34/5, оскільки стаж позивача не відповідає стажу, зазначеному в п. 1 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру». Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач при розгляді заяви позивача про призначення пенсії мав застосувати положення ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" у редакції до внесення змін Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011, оскільки внесеними вказаним Законом, а також Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 змінами, на які посилається відповідач, на порушення ст. 22 Конституції України було звужено зміст та обсяг соціальних гарантій працівників прокуратури, а тому прийшов до висновку, що позивач має право для призначення пенсії за вислугу років згідно ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" (більше 20 років роботи на прокурорських посадах). Надаючи правову оцінку рішенню суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Спірним питанням цієї справи є протиправність/правомірність рішення відповідача про відмову в призначенні позивачу пенсії за вислугу років на підставі статті 50-1 Закону №1789-XII. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України. На час звернення позивача за призначенням пенсії набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» №1697-VІІ, який прийнятий 14 жовтня 2014 року та набрав чинності з 15 липня 2015 року. У зв`язку з набранням чинності зазначеним Законом втратили чинність положення статті 50-1 Закону №1789-ХІІ в частині визначення осіб, які мають право на призначення пенсії за вислугу років, та розміру такої пенсії. В свою чергу, статтею 86 Закону №1697-VII визначено підстави та порядок призначення пенсії за вислугу років. Відповідно до ч. 1ст. 86 Закону №1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців; з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років. Судом встановлено, що на момент звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії стаж роботи ОСОБА_1 на посадах прокурора складає 17 років 9 місяців 6 днів. Стаж роботи за вислугу років складає -20 років. Враховуючи вказані положення статті 86 Закону №1697-VII, колегія суддів зазначає, що стаж роботи позивача на час його звернення до відповідача (лютий 2020 року) є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону №1697-VII. Так, колегія суддів наголошує, що виходячи з дії законів в часі, на правовідносини, що виникли, має поширюватися дія Закону №1697-VII, а не положення статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, який втратив свою чинність на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії. Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом в постанові від 29 січня 2021 року у справі № 646/6177/17. З доводів позивача, з якими погодився суд першої інстанції, вбачається, що наявність права на призначення пенсії на підставі положень статті 50-1 Закону №1789-ХІІ пов`язується з тим, що вказана норма права (у зазначеній редакції) діяла під час роботи позивача в органах прокуратури. Подальша зміна правового регулювання питань призначення пенсій прокурорам, зокрема, прийняття Закону №1697-VII, призвело до збільшення необхідного стажу для призначення пенсії та відповідно зменшення розміру пенсії у відсотковому виразі до посадових окладів, що свідчить про звуження змісту та обсягу існуючих прав, і прямо суперечить положенням Конституції України. Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими доводами позивача та висновками суду першої інстанції, з наступних підстав. Відповідно до статті 50-1 Закону №1789-ХІІ (в редакції Закону №2663-ІІІ від 12.07.2001) до 01 жовтня 2011 року (в редакції Закону №3668 від 08.07.2011), прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 % від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 %, але не більше 90 % від суми місячного (чинного) заробітку. Отже, у прокурорів та слідчих, які в період часу з 26 липня 2001 року до 01 жовтня 2011 року мали стаж роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі зазначеної норми права. При цьому, таке право у зазначених осіб виникло незалежно від того чи фактично воно було реалізовано шляхом звернення до органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії. Таким чином, враховуючи положення статей 22, 58 Конституції України, можливо стверджувати про те, що у разі якщо в подальшому у чинному законодавстві відбуваються зміни щодо правового регулювання призначення пенсії за вислугу років, які підвищують, зокрема, необхідний стаж для призначення пенсії, зменшують розмір пенсії у відсотковому виразі до посадових окладів, то такі зміни звужують зміст та обсяг існуючих прав зазначеної категорії осіб (в яких таке право виникло раніше). Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у справі № 265/6322/16-а Встановлені у цій справі обставин свідчать, що позивач у період часу з 26 липня 2001 року по 01 жовтня 2011 року не мав необхідного стажу роботи для призначення пенсії, а отже у нього не виникло права на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі статті 50-1 Закону №1789-ХІІ (у вказаній редакції), що залишено поза увагою судом першої інстанції. Таким чином, оскільки позивач не набув такого права, то є помилковим твердження про звуження його змісту та обсягу, оскільки положення Конституції України, на які посилається позивач та зазначає суд першої інстанції, вказують на неприпустимість звуження змісту та обсягу вже існуючого права. Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права у аналогічних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 10.07.2018 у справі №211/5697/16-а (2а/211/149/16), від 10.05.2018 у справі № 358/1830/16-а, від 10.10.2019 у справі №265/3516/17 та від 04.12.2019 у справі №747/559/17. Так, суд першої інстанції з посиланням на рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України» (рішення від 26 червня 2014 року, п. 35) Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в якому зазначено, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися ст.1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами, прийшов до висновку, що не призначення позивачу пенсії за вислугу років за наявності стажу роботи, встановленого ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ, в редакції, чинній на момент призначення позивача на службу в органи прокуратури, є втручанням у його майнові права у розумінні ст. 1 Першого протоколу. Колегія суддів вважає такі висновки помилковими та звертає увагу, що у спірних правовідносинах вимоги позивача не мають достатнього підґрунтя у національному законодавстві, оскільки зазнали змін норми законодавства щодо призначення пенсій працівникам органів прокуратури, а також немає усталеної практики національних судів на підтримку аналогічних скарг заявників. З огляду на це, у позивача не було «законних сподівань», які могли б підпадати під дію ст. 1 Першого протоколу, тобто відповідати правовим висновкам, викладених у даному рішенні ЄСПЛ. Колегія суддів зазначає, що правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в рішенні «Великода проти України» (№43331/12), встановлено, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист. У рішенні по справі «Ейрі проти Ірландії» Європейський суд з прав людини констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового (Airey v. Ireland №6289/73). Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» (Kjartan Аsundsson v. Iceland № 60669/00). Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. Таким чином, оскільки стаж позивача за вислугу років недостатній для призначення пенсії на підставі статті 86 Закону №1697-VII, а в період дії статті 50-1 Закону №1789-ХІІ позивач ще не набув права на призначення пенсії за вислугу років, тому відмова УПФУ у призначенні відповідної пенсії є обґрунтованою та правомірною. Судом першої інстанції не було враховано вищенаведених обставин, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. На підставі цього, колегія суддів дійшла до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 21 серпня 2020 року, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст.328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області задовольнити. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2020 року скасувати. Ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення. Повний текст постанови складено та підписано 16 лютого 2021 року. Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук Суддя: А. І. Бітов Суддя: І. Г. Ступакова