Постанова 4851 № 480/1636/20

Головуючий І інстанції: І.Г. Шевченко ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 лютого 2021 р. Справа № 480/1636/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Ральченка І.М., Суддів: Бершова Г.Є. , Чалого І.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.10.2020, повний текст складено 27.10.20 по справі № 480/1636/20 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Сумський слідчий ізолятор" про зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому просив зобов`язати Державну установу "Сумський слідчий ізолятор" невідкладно скласти та подати до відповідного суду, який виконує вирок Апеляційного суду Сумської області від 11.10.2004, клопотання на підставі ст. 152 Кримінально-виконавчого кодексу України, ст. 74, ч. 1 ст. 80 Кримінального кодексу України про звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання вироку, стягнути з відповідача суму моральної шкоди у розмірі 80 євро за добу, починаючи з 15.02.2020, через незаконне тримання ОСОБА_1 під вартою без рішення суду після 15.02.2020. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 27.10.2020 відмовлено у задоволенні адміністративного позову. Не погодившись із вказаним рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій вказуючи на порушення норм матеріального права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Відповідно до приписів ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Як встановлено судовим розглядом, ОСОБА_1 вироком Апеляційного суду Сумської області від 11.10.2004 засуджений за п. 13 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 296, ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 70 Кримінального кодексу України до довічного позбавлення волі. Ухвалою Верховного Суду України від 15.02.2005 вирок Апеляційного суду Сумської області від 11.10.2004 залишений без змін. У розпорядженні Апеляційного суду Сумської області від 10.03.2005 про виконання вироку, котрий набрав чинності, вказується, що вирок Апеляційного суду Сумської області від 11.10.2004 набрав чинності 15.02.2005 та відповідачем повідомлено Апеляційний суд Сумської області про направлення ОСОБА_1 відбувати покарання до ВК-56 с. Перехрестівка Роменського району. В подальшому, 17.04.2005 ОСОБА_1 був направлений для подальшого відбування покарання до Роменської виправної колонії № 56 Сумської області. 13.08.2013 на підставі ухвали Апеляційного суду Сумської області від 05.06.2013 позивач повернувся до Державної установи "Сумський слідчий ізолятор". 06.10.2013 позивач був направлений до Роменської виправної колонії № 56 Сумської області а 08.06.2016 до Харківського УВП № 27 УДПТСУ в Харківській області, однак 29.06.2016 прибув та тимчасово залишений у Державній установі "Сумський слідчий ізолятор" судами загальною юрисдикції та Апеляційним судом Сумської області для розгляду скарг і клопотань ОСОБА_1 . Відповідно до ст. 90 Кримінально-виконавчого кодексу України позивач на сьогоднішній час тимчасово перебуває під вартою в Державній установі "Сумський слідчий ізолятор". Виходячи з п. 12 ч. 1 ст. 537 Кримінально-виконавчого кодексу України, яка вказує про тимчасове залишення засудженого у слідчому ізоляторі або переведення засудженого з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора для проведення відповідних процесуальних дій під час досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених іншою особою або цією самою особою, за які вона не була засуджена, чи у зв`язку з розглядом справи в суді. Відтак, слідчі ізолятори виконують функції мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки стосовно засуджених, які залишені для роботи з господарського обслуговування. Рішенням комісії позивачу визначено максимальний рівень безпеки у приміщеннях камерного типу, при цьому тимчасово залишений у Державній установі «Сумський слідчий ізолятор» для розгляду скарг і клопотань. ОСОБА_1 , стверджує, що державна установа "Сумський слідчий ізолятор" протиправно не надсилає до відповідного суду подання про звільнення від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання вироку. Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся з вказаним позовом до суду за захистом своїх прав. Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що у Державній установі Сумський слідчий ізолятор позивач на підставі ухвал суду першої інстанції лише тимчасово залишений для розгляду відповідних клопотань та скарг позивача, що не свідчить про факт невиконання вироку відносно позивача. Колегія суддів погоджується із такими висновками з огляду на таке. Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 63 Конституції України засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду. Згідно ст. 2 Кримінального процесуального кодексу України від 13.04.2012 № 4651-VI завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. Виходячи з ч. 2 ст. 21 Кримінального процесуального кодексу України вирок та ухвала суду, що набрали законної сили в порядку, визначеному цим Кодексом, є обов`язковими і підлягають безумовному виконанню на всій території України. Відповідно до ч. 3 ст. 18 Кримінального-виконавчого кодексу України слідчі ізолятори виконують функції виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки стосовно засуджених, які залишені для роботи з господарського обслуговування. Згідно твердження позивача, відповідач зобов`язаний виходячи зі ст. 152 Кримінального-виконавчого кодексу України, ст. ст. 74, 80 Кримінального кодексу України направити подання до відповідного суду про звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання вироку, оскільки вирок відносно нього не виконаний та не виконується. Визначені підстави звільнення від відбування покарання, згідно ст. 152 Кримінального-виконавчого кодексу України відповідно до якої такими підставами є, серед іншого, закінчення строків давності виконання обвинувального вироку. Виходячи із ст. 63 Кримінального кодексу України, покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщення його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу. Позбавлення волі встановлюється на строк від одного до п`ятнадцяти років, за винятком випадків, передбачених Загальною частиною цього Кодексу. Відповідно до ст. 64 Кримінального кодексу України довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк. Частиною 1 ст. 74 Кримінального кодексу України звільнення засудженого від покарання або подальшого його відбування, заміна більш м`яким, а також пом`якшення призначеного покарання, крім звільнення від покарання або пом`якшення покарання на підставі закону України про амністію чи акта про помилування, може застосовуватися тільки судом у випадках, передбачених цим Кодексом. Відтак, звільнення від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку врегульовано ст. 80 Кримінального кодексу України, відповідно до п. 5 ч. 1 якої особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки: п`ятнадцять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин. Виходячи зі змісту ст. 80 Кримінального кодексу України, що умовою звільнення від відбування покарання в зв`язку з закінченням строків давності виконання обвинувального вироку є факт засудження винної у вчиненні злочину особи із призначенням відповідного покарання, а підставою є сприятливий сплив строків давності виконання обвинувального вироку, визначений нормою Закону. Коли підсудний визнається винним у вчиненні злочину, суд постановляє обвинувальний вирок і призначає підсудному покарання, передбачене кримінальним законом. Суд постановляє обвинувальний вирок і звільняє засудженого від відбування покарання на підставах, передбачених ст. 80 Кримінального кодексу України (ч. 3 ст. 327 Кримінально-процесуального кодексу України від 28.12.1960, чинного на час прийняття вироку відносно позивача. Тому, у даному випадку, застосування ст. 80 Кримінального кодексу України здійснюється, коли обвинувальний вирок, який вступив у законну силу, але не спрямований на його виконання. У свою чергу, виконання вироку - завершальна стадія кримінального процесу, за якої вирок суду, який вступив у законну силу, звертається до виконання і безпосередньо реалізуються рішення суду. Виходячи із тверджень позивача, вирок Апеляційного суду Сумської області від 11.10.2004, за яким його засуджено до довічного позбавлення волі, на даний час не виконано, та крім того, вирок суду винесений із суттєвими порушеннями матеріально-процесуального закону, а тому є незаконним, що в своїй сукупності дає підстави для звільнення його від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання вироку згідно положень ч. 1 ст. 80 Кримінального кодексу України. Під давністю виконання обвинувального вироку розуміється сплив встановлених у законі строків з дня набрання законної сили обвинувальним вироком, що виключає виконання призначеного судом покарання. Судом зазначається, що існування в Кримінальному кодексу України цього виду звільнення від відбування покарання обумовлюється недоцільністю виконання обвинувального вироку, оскільки після спливу вказаних строків його виконання не може мати належного карального і превентивного впливу, а також тим, що не вчинення засудженим у цей період нового злочину, як правило, свідчить про втрату ним суспільної небезпечності. День набрання чинності обвинувальним вироком є початком перебігу строку давності, який встановлюється кримінально-процесуальним законодавством. Тривалість строків давності, передбачених п. п. 1-5 ч. 1 ст. 80 Кримінального кодексу України класифікуються залежно від тяжкості вчиненого злочину, а також виду та міри призначеного судом покарання, у т. ч. остаточного покарання за сукупністю злочинів або за сукупністю вироків (ст. ст. 70 - 72 Кримінального кодексу України). Згідно до ч. ч. 1, 3 ст. 401 Кримінального процесуального кодексу України 1960, у редакції чинній на час прийняття вироку відносно позивача, вирок місцевого суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляцій, а вирок апеляційного суду - після закінчення строку на подання касаційної скарги, внесення касаційного подання, якщо його не було оскаржено чи на нього не було внесено подання. В разі подачі апеляцій, касаційної скарги чи внесення касаційного подання вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи відповідно апеляційною чи касаційною інстанцією, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Обвинувальний вирок виконується після набрання ним законної сили. Одним з принципів кримінального процесу, як згідно ст. 403 Кримінального процесуального кодексу України в редакції 1960 так і ст. 533 Кримінального процесуального кодексу України є обов`язковість вироку, ухвали і постанови суду, згідно з якою вирок, ухвала і постанова суду, що набрали законної сили, є обов`язковими для всіх державних і громадських підприємств, установ і організацій, посадових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Згідно із ч. 1 та ч. 2 ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України у редакції 1960р. вирок, що набрав законної сили, звертається до виконання судом, який постановив вирок, не пізніше як через три доби з дня набрання ним законної сили або повернення справи з апеляційної чи касаційної інстанції. Суд разом із своїм розпорядженням про виконання обвинувального вироку надсилає копію вироку тому органу, на який покладено обов`язок виконати вирок. Аналогічна за змістом норма міститься у відповідних ч. ст. 535 чинного Кримінального процесуального кодексу України. При цьому відповідно до п. 9.5 Інструкції про роботу відділів (відділень, груп, частин) спеціального обліку слідчих ізоляторів (тюрем), затвердженої наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 23.03.2000 N 38 дск, (чинної на час набрання законної сили вироку, винесеного відносно позивача) відповідно до ст. 401 Кримінально-процесуального кодексу України вирок набирає законної сили з моменту закінчення строку на касаційне оскарження і опротестування, якщо він не був оскаржений і опротестований. Спецвідділ розпорядження, яке надійшло із суду, про звернення вироку до виконання, оголошує засудженому і долучає до його особової справи. Відповідно до ч. 1 ст. 539 Кримінального процесуального кодексу України, питання, які виникають під час виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом. Згідно із п. 13-1 ч. 1 ст. 537 Кримінального процесуального кодексу України під час виконання вироків суд, визначений ч. 2 ст. 539 цього Кодексу, має право вирішувати питання про оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань. Судовим розглядом встановлено, що вирок Апеляційного суду Сумської області від 11.10.2004 набрав законної сили 15.02.2005, у зв`язку із чим суд, який постановив вирок, видав відповідне розпорядження і направив його органу на адресу СІЗО № 25 (відповідач у справі). Також, про факт виконання вироку Апеляційного суду Сумської області від 11.10.2004, який набрав законної сили, та відбування ОСОБА_1 покарання у виді довічного позбавлення волі згідно даного вироку надіслано повідомлення Сумського слідчого ізолятора № 25 про направлення ОСОБА_1 для відбуття покарання до Виправної колонії №

56. За наведених обставин колегія суддів погоджується із твердженням суду першої інстанції, що вирок відносно ОСОБА_1 був звернутий до виконання. Посилання позивача на незаконність вироку Апеляційного суду Сумської області, яким його засуджено, наявності у ньому помилок, та подання ним декількох заяв про перегляд рішення за нововиявленими обставинами (справи № №583/3013/14-к, 583/470/16-к, 583/1800/16-к, 585/1/18), колегією суддів не приймаються, оскільки адміністративний суд не наділений повноваженнями щодо надання оцінки рішенням та діям, вчиненим в порядку Кримінального процесуального кодексу України. Доводи позивача щодо невиконання вироку, оскільки з 2013 він перебуває в установах попереднього ув`язнення, зокрема, ДУ "Сумський слідчий ізолятор", колегією суддів не приймаються, виходячи з наступного. 17.04.2005 ОСОБА_1 направлений для відбування покарання до Виправної колонії № 56, 13.08.2013 тимчасово переведений до Сумського слідчого ізолятора згідно ухвали Апеляційного суду Сумської області про відкриття апеляційного провадження за нововиявленими обставинами та тимчасове переведення засудженого з установи виконання покарань до слідчого ізолятору. В подальшому позивач направлений для подальшого відбування покарання до Роменської виправної колонії № 56 Сумської області, однак, 20.11.2014 ОСОБА_1 етаповано до Сумського слідчого ізолятору № 25 для забезпечення його участі в апеляційному розгляді згідно ухвали Апеляційного суду Сумської області від 31.10.2014. Крім того, 08.06.2016 ОСОБА_1 направлено до Харківського УВП № 27 УДПТСУ в Харківській області згідно постанови Апеляційного суду Харківської області від 24.05.2016, а 29.06.2016 переведено до ДУ Сумський слідчий ізолятор для розгляду його заяв та клопотань, в тому числі у справах № 591/3359/18, 591/1143/19, 591/2331/19, 591/2359/19, 591/6152/16-к, 591/4789/19, 591/5819/19, 591/5664/18, 591/6421/19, 591/3852/16-к, 591/911/20, 591/1273/19, 583/915/20, 591/1741/20. Відповідно до ст. 90 Кримінально-виконавчого кодексу України у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України, засуджений у разі необхідності провадження слідчих дій у кримінальному провадженні про кримінальне правопорушення, вчинене іншою особою або цією ж особою, за яке вона не була засуджена, чи у зв`язку з розглядом справи в суді може бути тимчасово залишений у слідчому ізоляторі або переведений з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора. Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 537 Кримінального процесуального кодексу України під час виконання вироків суд, визначений ч. 2 ст. 539 цього Кодексу, має право вирішувати такі питання, зокрема, про тимчасове залишення засудженого у слідчому ізоляторі або переведення засудженого з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора для проведення відповідних процесуальних дій під час досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених іншою особою або цією самою особою, за які вона не була засуджена, чи у зв`язку з розглядом справи в суді. Судовим розглядом встановлено, що відповідними ухвалами судів першої інстанції ОСОБА_1 неодноразово тимчасово залишався в ДУ Сумський слідчий ізолятор для вирішення поданих ним клопотань, заяв, скарг. Додаткового слід зазначити, що відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень на момент розгляду справи судом першої інстанції, на 04.11.2020 у режимі відеоконференції призначено судове засідання Ковпаківського районного суду міста Суми за клопотанням ОСОБА_1 про зарахування строку попереднього ув`язнення у строк покарання та невідкладне звільнення його з-під варти (справа № 592/8601/17), та судове засідання Ковпаківського районного суду міста Суми за скаргою ОСОБА_1 про оскарження дій, бездіяльності керівництва ДУ Сумський СІЗО (справа № 592/11432/19). Таким чином, судами здійснюється розгляд справ з приводу розгляду різного роду клопотань, заяв, скарг позивача, а у ДУ Сумський слідчий ізолятор позивач утримується на підставі ухвал судів, які здійснюють судовий розгляд скарг, заяв, клопотань ОСОБА_1 , що узгоджується із положеннями ст. 537 Кримінально-виконавчого кодексу України, ст. 90 Кримінально-виконавчого кодексу України. При цьому, тимчасове перебування позивача у ДУ Сумський слідчий ізолятор не свідчить про факт невиконання вироку відносно позивача, та не спростовує того факту, що вирок відносно позивача звернутий до виконання ще в 2005 році. Відповідно до ч. 3 ст. 18 Кримінально-виконавчого кодексу України слідчі ізолятори виконують функції виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки стосовно засуджених, які залишені для роботи з господарського обслуговування. Засуджені до позбавлення волі відбувають покарання у виправних колоніях: максимального рівня безпеки - чоловіки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування або амністії; чоловіки, засуджені за умисні особливо тяжкі злочини; чоловіки, засуджені за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі; чоловіки, засуджені за вчинення злочину, передбаченого ч. 5 ст. 255, ст. 255-1, 255-2 Кримінального кодексу України; чоловіки, переведені з колоній середнього рівня безпеки в порядку, передбаченому цим Кодексом (ч. 2 ст. 18 Кримінально-виконавчого кодексу України). На підставі викладеного колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо відсутності в діях відповідача порушень Кримінального процесуального кодексу України, Кримінально-виконавчого кодексу України, Кримінального кодексу України, з огляду на що підстави задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відсутні. Доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення про часткове задоволення адміністративного позову. Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Згідно із ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.10.2020 по справі № 480/1636/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач І.М. Ральченко Судді Г.Є. Бершов І.С. Чалий