Постанова 4850 № 200/7317/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 лютого 2021 року справа №200/7317/20-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Гаврищук Т.Г., Геращенка І.В., секретар судового засідання Антонюк А.С., за участі представника відповідача Пономарьова А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року (повне судове рішення складено 12 жовтня 2020 року у м. Слов`янську) у справі № 200/7317/20-а (суддя в І інстанції Арестова Л.В.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Експрес» до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, У С Т А Н О В И В: У серпні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Авто-Експрес» (далі ТОВ «Авто-Експрес», платник податків) звернувся до суду з позовними вимогами до Головного управління ДПС у Донецькій області (далі ГУ ДПС у Донецькій області, податковий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення № 0001830516 від 10.03.2020 за податком на додану вартість на загальну суму 481 818 грн., у тому числі за основним платежем 321 212 грн. та нарахуванням штрафних санкцій у сумі 160 606 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за наслідками проведеної перевірки податковий орган дійшов помилкового висновку про те, що господарські операції позивача з його контрагентами не мали реального характеру, відтак відповідач не мав підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення щодо збільшення позивачу суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року позов задоволено. Також рішенням місцевого суду стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Донецької області на користь ТОВ «Авто-Експрес» витрати на правничу допомогу у сумі 5500,00 грн. Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що під час перевірки податковим органом встановлений факт здійснення між позивачем та його контрагентами-постачальниками фінансово-господарської діяльності без спричинення реального настання юридичних наслідків, що позбавило позивача права на формування податкового кредиту та валових витрат по операціям з вказаними контрагентами. На думку відповідача, позивачем не доведено придбання, постачання та переміщення товарів від контрагентів-постачальників, оскільки деякі документи були складені з порушенням вимог законодавства, а саме товарно-транспорті накладні, які надані до перевірки. Також не надані документи в підтвердження перевезення автотранспортом лому вогнетривких виробів, того, яким чином позивач здійснював прийом лому вогнетривких виробів та подальшого використання ним у власній господарській діяльності лому вогнетривких виробів. По податковій інформації на дату складання видаткових накладних контрагент позивача ТОВ «Ювента Альянс» не був і не міг бути власником (виробником) товару, тому не мав права відповідно до законодавства передавати права власності на товари, власником яких не був. Апелянт вважає, що прийнявши оскаржуване податкове повідомлення-рішення, діяв відповідно до вимог чинного законодавства та у межах наданих повноважень, натомість суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам відповідача та висновкам акту перевірки. У відзиві на апеляційну скаргу представником позивача висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив їх задовольнити. Представник позивача до апеляційного суду не прибув. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі на рішення місцевого суду, залишити без задоволення, з наступних підстав. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено таке. ТОВ «Авто-Експрес» протягом спірного періоду як платник податків перебував на обліку в ГУ ДПС у Донецької області, є платником, зокрема, податку на додану вартість. ГУ ДПС у Донецької області проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Авто-Експрес», за результатами якої складено акт від 11 лютого 2019 року № 191/05-99-05-16/33222009. Актом перевірки встановлено, що позивачем в декларації з податку на додану вартість, що подані за серпень, вересень 2019 року, до складу податкового кредиту включено - по контрагенту ТОВ «Ювента Альянс» у серпні 2019 року включено податок на додану вартість у сумі 136 730,00 грн.; - по контрагенту ТОВ «Кріалайф Еверідж» у вересні 2019 року включено податок на додану вартість у сумі 184 482 грн. В акті перевірки зроблено висновок про порушення позивачем: - п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, пп. 198.2, пп. 198.3, ст. 198, п. 200.2 ст. 200 ПК України, в результаті чого завищено податковий кредит у рядку 17 Декларації с ПДВ «Усього податковий кредит» у сумі 321 212,00 грн., у тому числі у серпні 2019 року у сумі 136 730 грн., у вересні 2019 року у сумі 184 482 грн., що призвело до заниженню податку на додану вартість (рядок 18 декларації) (позитивне значення), у сумі 321 212,00 грн., у тому числі у серпні 2019 року у сумі 136 730 грн., у вересні 2019 року у сумі 184 482 грн. Податковий орган виходив з того, що господарські операції по договорам, що укладені між позивачем та його контрагентами протягом періоду, що перевірявся, не мали реального характеру і не здійснювалися. Зазначено, що ТОВ «Ювента Альянс» не є виробником запасних частин, основним видом діяльності постачальника є неспеціалізована оптова торгівля, тобто встановлено неможливість придбання запасних частин, відсутність первинних документів на транспортування товару та умов для його отримання та перевезення, документів підтверджуючих облік та рух запасних частин на підприємстві, документів, які підтверджують якість, комплектність та виробника товару. У ТОВ «Кріалайф Еверідж» відсутнє справжнє джерело первинного походження джерела товару, первинні документи на транспортування товару та умов його отримання та перевезення, документів підтверджуючих облік та рух запасних частин на підприємстві, документів, які підтверджують якість, комплектність та виробника товару. На підставі вказаного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 10 березня 2020 року № 0001830516 (форма Р), яким за порушення п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.2, п.198.3, ст.198, п.200.1, ст.200 ПК України позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 481 818,00 грн., з них податкові зобов`язання 321 212 грн., штрафні (фінансові) санкції 160 606 грн. На вказане повідомлення-рішення було направлено скаргу, у відповідь на яку Державна податкова Служба України рішенням від 26.05.2020 № 17051/0/99-00-08-05-02-06 скаргу залишила без задоволення, а повідомлення-рішення ГУ ДПС у Донецькій області від 10.03.2020 № 0001830516 без змін. Судами також встановлено, що згідно з даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності позивача є 49.31 Пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення (основний); 77.39 Надання в оренду інших машин, устатковання та товарів. н. в. і. у.; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 49.39 Інший пасажирський наземний транспорт, н. в. і. у.; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 77.11 Надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів. Протягом періоду, що перевірявся, між ТОВ «Авто-Експрес» та його контрагентами були укладені наступні договори. 08 липня 2019 року між позивачем як покупцем та ТОВ «Ювента Альянс» як постачальником укладено договір поставки № 0807/П-2019, згідно з умовами якого постачальник зобов`язується постачати і передавати у власність покупцю певний товар (запчастини до пасажирських автобусів), а покупець зобов`язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору. Асортимент, вимоги щодо якості, кількість, ціна та вартість товару узгоджується сторонами в специфікаціях, що є невід`ємною частиною договору. Поставка товару здійснюється партіями на умовах, що передбачені в специфікаціях; під партією товару розуміється товар, оформлений одним товарно-транспортним документом (п.п.6.1-6.2Договору). Згідно з п.п. 9.1 9.3 постачання здійснюється на умовах самовивозу, перехід права власності на товар відбувається в момент підписання видаткової накладної. На виконання умов вказаного договору поставки ТОВ «Ювента Альянс» поставило позивачу у термін з 20.08.2019 по 25.08.2019 певний товар, відповідно до переліку специфікації № 2,3 загальна вартість якого складає 820 380 грн., у т.ч. ПДВ 179 042,00 грн. Під час виконання вказаного договору оформлені наступні первинні документи: - специфікація від № 2 на суму 539 580,00 грн., у т.ч. ПДВ 89 521,00 грн., специфікація № 3 на суму 280 899,00 гривень, у т. ч. ПДВ 89 521,00; - видаткові накладні на відповідну суму податку на додану вартість: від 21 серпня 2019 року № 252; від 28 серпня 2019 року № 256; - податкові накладні (з квитанціями про їх прийняття та реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних) на відповідну суму податку на додану вартість: від 21.08.2019 № 252, від 28.08.2019 № 256; - рахунки на оплату від 21 серпня 2019 року № 252; від 28 серпня 2019 № 256; - документи щодо транспортування товарно-матеріальних цінностей: дорожні листи від 21.08.2019 та від 28.08.2019 ТОВ «Авто Експрес»; - платіжні доручення від 16.09.2019 № 3081, від 23 вересня 2019 року № 4221, від 18 жовтня 2019 року № 4369. 09 вересня 2019 року між позивачем як покупцем та ТОВ «Кріалайф Еверідж» як постачальником укладено договір постачання товару № 0909/Т-19, згідно з умовами якого постачальник зобов`язується постачати і передавати у власність покупцю певний товар (запчастини до пасажирських автобусів), а покупець зобов`язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору. Асортимент, вимоги щодо якості, кількість, ціна та вартість товару узгоджується сторонами в специфікаціях, що є невід`ємною частиною договору. Поставка товару здійснюється партіями на умовах, що передбачені в специфікаціях; під партією товару розуміється товар, оформлений одним товарно-транспортним документом (п.п. 6.1-6.2 Договору). Згідно з п.п. 9.1 9.3 постачання здійснюється на умовах самовивозу, перехід права власності на товар відбувається в момент підписання видаткової накладної. На виконання умов вказаного договору поставки ТОВ «Ювента Альянс» поставило позивачу у термін з 09.09.2019 по 23.09.2019 певний товар, відповідно до переліку специфікації № 1,2 загальна вартість якого складає 1 106 893,56 грн., у т.ч. ПДВ 339 741,32 грн. Під час виконання вказаного договору оформлені наступні первинні документи: - специфікація від № 1 на суму 412 992,00 грн., у т.ч. ПДВ 68 832,00 грн., специфікація № 2 на суму 518 562,36 грн., у т. ч. ПДВ 86 427,06 грн., специфікація № 3 на суму 175 339,20 гривень, у т. ч. ПДВ 29 223,20; - видаткові накладні на відповідну суму податку на додану вартість: від 23 вересня 2019 № 374; від 25 вересня 2019 № 314 від 27 вересня 2019 року № 326; - податкові накладні (з квитанціями про їх прийняття та реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних) на відповідну суму податку на додану вартість: від 23.09.2019 № 374, від 25.09.2019 № 314; - рахунки на оплату від 23 вересня 2019 року № 374; від 25 вересня 2019 № 314, від 27 вересня 2019 року № 326; - документи щодо транспортування товарно-матеріальних цінностей: дорожні листи від 23 вересня 2019, від 25.09.2019 та від 27.09.2019 ТОВ «Авто Експрес»; - платіжні доручення від 16 жовтня 2019 року № 4338, від 16 жовтня 2019 року № 4339, від 16 жовтня 2019 року № 4340, від 04 листопада 2019 № 52, від 13 листопада 2019 року №

93. Отримані від контрагентів по договорам поставки товари позивачем використані у власній господарській діяльності, що відповідає його напрямкам діяльності. Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видами діяльності ТОВ «Ювента Альянс» є: 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля (основний); 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; 46.18 Діяльність посередників, що спеціалізуються в торгівлі іншими товарами; 46.19 Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; 49.41 Вантажний автомобільний транспорт; 49.42 Надання послуг перевезення речей (переїзду); 52.10 Складське господарство; 52.21 Допоміжне обслуговування наземного транспорту; 52.24 Транспортне оброблення вантажів; 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 71.12 Діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах; 72.19 Дослідження й експериментальні розробки у сфері інших природничих і технічних наук; 77.11 Надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів; 77.12 Надання в оренду вантажних автомобілів. Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видами діяльності ТОВ «Кріалайф Еверідж»: 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням (основний); 43.29 Інші будівельно-монтажні роботи; 46.17 Діяльність посередників у торгівлі продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; 46.47 Оптова торгівля меблями, килимами й освітлювальним приладдям; 46.49 Оптова торгівля іншими товарами господарського призначення; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; 49.41 Вантажний автомобільний транспорт; 71.11 Діяльність у сфері архітектури; 71.12 Діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах; 73.11 Рекламні агентства; 73.12 Посередництво в розміщенні реклами в засобах масової інформації. Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, апеляційний суд виходить з такого. Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (п. 1.1 ст. 1 ПК України). Підпунктами 16.1.2 й 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 вказаного Кодексу встановлено, що платник податків зобов`язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Податковим обов`язком є обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи (п. 36.1 ст. 36 вказаного Кодексу). Таким чином, на позивача у справі покладений обов`язок щодо складання звітності, що стосується обчислення і сплати податків. За фактично встановлених обставин та наявних доказів в матеріалах справи, колегія суддів погоджується з місцевим судом, що висновок податкового органу про порушення позивачем вимог законодавства з питань оподаткування є помилковим, з огляду на таке. Відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Згідно з п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 вказаного Кодексу податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Розділ V Податкового кодексу України (ст.ст.180-211) регулює порядок нарахування та сплати податку на додану вартість, визначає платників податку, встановлює порядок реєстрації в якості платників ПДВ, визначає об`єкти оподаткування та розміри ставок податку, операції, які звільнені від оподаткування, а також, правила віднесення сум до складу податкового кредиту. Відповідно до п.185.1 ст.185 цього Кодексу об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом. Згідно з п.186.1 ст.186 Кодексу місцем постачання товарів є: а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах "б" і "в" цього пункту); б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою; в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені. Відповідно до п. 187.1 ст. 187 вказаного Кодексу датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (п.188.1 ст.188 ПК України). Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначені ст.200 вказаного Кодексу. Відповідно до п.п.200.1-200.4 ст.200 вказаного Кодексу сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Згідно з п.198.3 ст.198 вказаного Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Відповідно до п.198.6 ст.198 вказаного Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Відповідно до абз.1 та 2 п.201.10 ст.201 вказаного Кодексу при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Тобто, з фактом реєстрації контрагентами (продавцями товарів/послуг) податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних у позивача виникло право на включення сум ПДВ до складу податкового кредиту. Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, визначені ст. 44 ПК України, відповідно до п.п. 44.1 та 44.2 якої для цілей оподатковування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів (документи, створені в письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозвіл адміністрації (власника) на їхнє проведення); регістрів бухгалтерського обліку (носії спеціального формату (паперові, електронні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм і т.п., призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування й узагальнення інформації з первинних документів, прийнятих до обліку); фінансової звітності (бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період); інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених вищевказаними документами. Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. На підтвердження здійснення господарських операцій по договорам, що укладені між позивачем та його контрагентами, надані первинні документи. Статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-ХIV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію. Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до ч. 2 ст. 3 вказаного Закону бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Згідно з ч.ч.1 та 2 ст.9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати обов`язкові реквізити, перелік яких визначений ч. 2 ст. 9 цього Закону. Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, яке містить аналогічні норми. Як встановлено судами, підтверджено матеріалами справи і не спростовано відповідачем, в підтвердження реальності господарських операцій та правомірності включення сум до складу податкового кредиту з ПДВ по укладеним договорам позивачем надані відповідні документи бухгалтерського та податкового обліку. Видані контрагентами позивача документи бухгалтерської звітності щодо правовідносин, які виникли між ними та позивачем (договори поставки), є такими, що відповідають вимогам Закону № 996-ХIV. Надані документи підтверджують факт здійснення реальних господарських операцій, що пов`язані з господарською діяльністю позивача, та правомірність включення сум до складу податкового кредиту з ПДВ. Щодо посилання відповідача на те, що відсутні первинні документи на транспортування товару. Так, в договорах вказано, що траспронтування здійснюється позивачем, на підтвердження вказаного факту в матеріалах справи наявні дорожні листи автомобіля позивача. Оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій, витрати на які позивачем віднесено до складу валових витрат, а відтак, і не може бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 в справі № 816/166/15-а. Крім того, певні дефекти в оформленні документів (зокрема відсутність окремих реквізитів або помилки при їх заповненні) не позбавляють можливості ідентифікувати господарську операцію, обсяг товару, його вартість, тощо, і не повин ні розглядатися як підстави для позбавлення платника податків права на формування податкового кредиту у разі реального здійснених господарських операцій. В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, в постанові Верховного Суду від 21 січня 2020 року у справі № 804/4658/15. Окрім того, апеляційний суд зазначає, що у постанові Верховного Суду від 20 березня 2020 року у справі № 520/399/19 зазначено, що наявність або відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням або порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов`язані з дотриманням вимог податкового законодавства. У зв`язку з цим, колегія суддів Верховного Суду зазначила, що відсутність ТТН на транспортування продукції не може автоматично свідчити про безтоварність господарської операції, за наявності інших належних доказів. З огляду на це певні недоліки у ТТН або відсутність певних ТТН не може спричиняти для позивача негативних наслідків в аспекті свідчення про безтоварність господарської операції. Посилання відповідача на певне недотримання податкового законодавства контрагентами позивача є неприйнятними. Так, законодавством України, зокрема ПК України, на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладений обов`язок здійснювати контроль за дотриманням постачальником вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, подання звітності, сплати податків до бюджету і в подальшому за можливі дії порушника. Не передбачено ні право, ні зобов`язання будь-якої із сторін правочину здійснювати контроль щодо показників податкової звітності однієї сторони правочину над показниками податкової звітності, що подана іншою стороною правочину. При цьому відповідно до законодавства кожний платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку, яка стосується кожного окремого платника податків і не може автоматично поширюватися на інших осіб, у тому числі на його контрагентів. Статтею 61 Конституції України закріплений індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, відповідно до якого до відповідальності повинен бути притягнутий правопорушник. Притягнення ж до відповідальності добросовісного платника податків суперечить конституційним нормам та вимогам законодавства. В рішеннях Європейського суду з прав людини, що прийняті в справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03), Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03) наголошено на індивідуальному характері відповідальності особи та відсутності підстав для притягнення платника податків до відповідальності у зв`язку з порушенням податкової дисципліни його контрагентами. Зокрема, зазначено, що платник податку на додану вартість не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо такий платник не знав про такі зловживання і не міг про них знати. Аналогічна правова позиція щодо індивідуального характеру юридичної відповідальності платника податків міститься, зокрема, в постанові Верховного Суду від 27.03.2018 в справі № 816/809/17. Окрім того, суд зазначає, що в Акті ГУ ДПС в Донецькій області 11 лютого 2019 № 191/05-99-05-16/33222009 наявна помилка в році його виготовлення. Так, вказаний акт не могли було буди винесено у лютому 2019 року, адже досліджувались в Акті події серпня - вересня 2019 року. Так, в податковому повідомлені-рішенні від 10.03.2020 № 0001830516 зазначено, що податкове повідомлення-рішення винесено на підставі акту від 11 лютого 2020 року № 191/05-99-05-16/3322209. З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення не можна вважати законним і обґрунтованим, у зв`язку з чим воно підлягає визнанню протиправним та скасуванню. Щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, стосовно наявності кримінального провадження № 32019080000000056 від 10.10.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 205-1 КК України. Так, апелянт зазначає, що за даними Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що таке кримінальне провадження внесено до реєстру досудових розслідувань у зв`язку з тим, що невстановлені особи внесли в документи, які подаються до реєстратора, завідомо неправдимі відомості, а також умисно подали їх для реєстрації юридичних осіб, в тому числі ТОВ «Ювента Альянс». Колегія суддів зазначає, що наявність кримінального провадження щодо контрагента платника податків, в якому не винесено вирок суду у кримінальному провадженні або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, в силу приписів статті 78 КАС України не є підставою для визнання спірних господарських операцій нереальними. Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеній у постановах від 23.10.2018 у справі № 820/1100/18, від 06.11.2018 у справі № 822/551/18, від 26.03.2019 у справі № 804/13206/13, від 02.04.2019 у справі № 804/1444/14, від 09.04.2019 у справі № 822/1602/13-а, яку відповідно до ч.5 ст.242 КАС України колегія суддів враховує при виборі та застосуванні норм права до спірних правовідносин. Колегія суддів звертає увагу, що відповідачем не надано до суду вироку чи іншого судового рішення, яке б набрало законної сили, щодо встановлення факту відсутності у контрагентів позивача мети на здійснення господарської діяльності та відсутності її реального здійснення. Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єктом владних повноважень доказів правомірності висновків про порушення позивачем норм законодавства з питань оподаткування податком на додану вартість не надано, що свідчить про необґрунтованість його висновків. Отже, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що податковий орган дійшов помилкового висновку про те, що господарські операції по взаємовідносинам між позивачем та його контрагентом не мали реального характеру. Колегія суддів вважає, що наданими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку підтверджується реальність здійснення позивачем спірних господарських операцій. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження свого твердження щодо фіктивності спірних господарських операцій. Доводи ГУ ДПС у Донецькій області, викладені в апеляційній скарзі щодо обґрунтованості прийнятих податкових повідомлень-рішень, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, а суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права до встановлених у справі обставин, з огляду на що підстави для скасування ухваленого у цій справі рішення відсутні. Щодо висновків місцевого суду про наявність підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Донецькій області витрат на правничу допомогу в сумі 5500,00 грн. Слід зазначити, що в апеляційній скарзі податковим органом не зазначено мотиви незгоди з такими висновками місцевого суду. Згідно частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Позивачем були понесені витрати на професійну правничу допомогу. Позивач надав суду договір про надання правової допомоги б/н від 17 липня 2020 року, предметом якого є наданням адвокатами АО усіма законними методами та способами правової допомоги Клієнту (ТОВ «Авто-Експрес) з питань оскарження податкового повідомлення-рішення № 0001830516, винесеного ГУ ДПС у Донецькій облатсі 10 березня 2020 року. Гонорар адвоката визначається на підставі звіту витраченого часу адвоката з розрахунку одна година втраченого часу дорівнює 1100 грн. Відповідно до Додаткової угоди № 1 сторони прийшли до взаємної згоди щодо обсягу, переліку та вартості робіт, зокрема: - зустріч з директором та головним бухгалтером підприємства для з`ясування фактичних обставин справи 550 грн. (0,5 години); - аналіз законодавства, яке становить правове регулювання спірних відносин 1100 грн. (1 година); - зустріч з директором для узгодження правової позиції 550 грн. (0,5 години); - складання позовної заяви 5500 грн. (5 годин). Відповідно до квитанції від 02 вересня 2020 року позивач сплатив АО «Декстра» гонорар в розмірі 7700,00 грн. Надаючи правову оцінку доказам на підтвердження заявленого клопотання, суд зазначає наступне. Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Частиною 2,3 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги. Згідно зі ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо. Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч.2 ст.3, ст.59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги. Проте не всі галузеві закони України, зокрема процесуальні кодекси, містять приписи, спрямовані на реалізацію такого права, що може призвести до обмеження чи звуження змісту та обсягу права кожного на правову допомогу. Визначальним в адміністративному судочинстві за ст. 6 КАС України є принцип верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та встановлюють зміст і спрямованість діяльності держави, а тому, при вирішенні справ суди повинні в першу чергу застосовувати саме принцип верховенства права. Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони грунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставини кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю досліджувати змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією. Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України). Адміністративне судочинство спрямоване на зміцнення законності, правопорядку та попередження правопорушень, а також сприяє активному та ініціативному виявленню порушень прав, свобод та інтересів осіб з боку влади та поновлення цих прав чи запобігання їх порушенню, а тому суди адміністративної юрисдикції повинні захищати такі права фізичних і юридичних осіб (зокрема й право на відшкодування витрат на правову допомогу) усіма передбаченими й дозволеними законодавством України способами. Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Слід зазначити, що зустріч з директором та головним бухгалтером підприємства для з`ясування фактичних обставин справи та зустріч з директором для узгодження правової позиції не є послугами з надання правничої допомоги, отже такі не підлягають покладенню на відповідача. Також, кількість часу та найменування наданих послуг є завищеними, в тому числі такі види послуг аналіз законодавства, яке становить правове регулювання спірних відносин протягом 1 години, адже вбачається, що адвокат також складав позовну заяву протягом 5 годин - такі витрати є необґрунтованими та не відповідають критерію необхідності з урахуванням критерію розумності розміру таких витрат, виходячи з конкретних обставин справи та обсягу наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів у суді. Аналогічна позиція висловлена в додатковій постанові Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 5023/5587/12. Отже, виходячи з предмета та підстав позову, наявну судову практику в аналогічних спорах, обсяг виконаних безпосередньо адвокатом робіт, тотожність правової позиції позивача, частковість задоволення позовних вимог, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що справедливим та співмірним є зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 5500 грн. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі № 904/1600/19. Судами встановлено, що підтверджується наявними у справі доказами понесені позивачем витрати на правничу допомогу в розмірі 7700,00 грн., які сплачені у відповідній сумі, а з огляду на наведені вище мотиви, суд приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 5500 грн. Позивачем рішення місцевого суду оскаржено не було, що свідчить про згоду з висновками щодо обгрунтованості розміру витрат на правничу допомогу. Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу представником позивача заявлено клопотання про стягнення витрат на правову допомогу, пов`язану з провадженням в апеляційному суді. Норми права, якими суд повинен керуватися при вирішенні такого питання, вже були наведені вище в цій постанові, тому апеляційний суд не наводить їх приписи повторно. Щодо безпосередньо оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги Відзив на апеляційну скаргу разом з документами, що підтверджують витрати на правничу допомогу, було надіслано позивачем відповідачу 15.02.2020. Представник відповідача в судовому засіданні клопотав про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, доводив неспівмірності таких витрат. З матеріалів справи вбачається, що адвокат Стряпча І.О. здійснює адвокатську діяльність, що підтверджується копією свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДН № 5597, яке видано на підставі рішення Ради адвокатів Донецької області від 31.07.2020 №

12. На підтвердження понесених витрат представником позивача надано суду договір про надання правової допомоги б/н від 01 лютого 2020 року, предметом якого є наданням адвокатами АО «ДЕКСТРА» (далі АО) усіма законними методами та способами правової допомоги Клієнту (ТОВ «Авто-Експрес) у Першому апеляційному аміністративному суді в апеляційному провадженні за апеляційною скаргою ГУ ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12.10.2020 у справі № 200/7317/20-а. Відповідно до Додаткової угоди № 1 від 08 лютого 2020 року сторони прийшли до взаємної згоди щодо обсягу, переліку та вартості робіт, зокрема: - складання відзиву на апеляційну скаргу, клопотання про залишення позовної заяви без розгляду 2200 грн. (2 години); - участь у судовому засіданні (дата/період 16.02.2021) 2000 грн. (1 година). Відповідно до звіту витраченого часу адвокатом АО Стряпчої І.О., гонорар за складання відзиву на апеляційну скаргу, клопотання про залишення апеляційної скарги без розгляду (дата/період 08.02.2021) складає 2200 грн., витрачену часу 2 години. Відповідно до платіжного доручення № 3433 від 12.02.2021 позивач сплатив АО «Декстра» оплату за надання правової допомоги на підставі договору б/н від 01.02.2021, додаткової угоди № 1 від 08.02.2021 в розмірі 4200,00 грн. Судова колегія вважає, що не підтвердженими є такі витрати, як участь у судовому засіданні, оскільки директором позивача заявлено клопотання про розгляд справи без участі представника, з огляду на погіршення здоров`я останнього, тому витрати на правничу допомогу суд зменшує на 2000 грн. Під час розгляду апеляційної скарги у цій справі апеляційним судом було встановлено, що предмет спору у цій справі не є складним, містить оскарження лише одного рішення суб`єкта владних повноважень, не потребує складних правових досліджень, вивчення великого обсягу фактичних даних та аналізу первинних документів, а обсяг і складність складеного процесуального документу - відзиву на апеляційну скаргу та на клопотання про залишення позовної заяви без розгляду не є значними. В цьому випадку, представник позивача зазначає про необхідність відшкодування витрат, зокрема на підготовку такого відзиву в сумі 2200 грн., тоді як зазначення адвокатом про витрачений час на підготовку такого процесуального документу (2 годин) - є не співмірним до предмету спору та обсягу наданих послуг. Крім того, відзив на апеляційну скаргу фактично дублює послугу щодо складання позовної заяви та, на переконання колегії суддів, не потребує додаткового вивчення та правового аналізу, в тому числі з огляду на зміст апеляційної скарги податкового органу, який загалом дублює висновки перевіряючих. Враховуючи наведене вище, суд зменшує розмір заявлених представником позивача витрат на правничу допомогу з 4200,00 грн. до 500,00 грн. Щодо заяви Головного управління ДПС у Донецькій області про залишення позовної заяви без розгляду, яка надійшла на адресу апеляційного суду 18 січня 2021 року. В обґрунтування заяви податковий орган зазначає, що Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду прийняв постанову від 26.11.2020 по справі № 500/2486/19, в якій проголосив, що право ініціювати в судовому порядку спір щодо правомірності податкових повідомлень-рішень та/або інших рішень контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання об`єктивно не може існувати протягом 1095 днів, оскільки така тривалість порушує принцип правової визначеності, як одного з основних елементів верховенства права, а також не забезпечує досягнення мети й завдань функціонування податкової системи. У той же час судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду наголосила, що водночас пункт 56.19 статті 56 ПК України прямо встановлює строк для звернення до суду у разі застосування платником податку досудового порядку оскарження податкового повідомлення-рішення чи іншого рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання, і цей строк становить один місяць від наступного дня після закінчення процедури адміністративного оскарження. Як вказує податковий орган, позивачем в даній справі порушено строк звернення до суду, а саме один місяць від наступного дня після закінчення процедури адміністративного оскарження. Колегія суддів, проаналізувавши доводи, які викладені в заяві про залишення позовної заяви без розгляду, дійшла висновку, що у задоволенні зазначеної заяви слід відмовити, з огляду на наступне. 05 серпня 2020 року позивач звернувя до суду з адміністративним позовом до ГУ ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001830516 від 10.03.2020 Позивач до звернення до місцевого суду з цією позовною заявою реалізував своє суб`єктивне адміністративне право на досудове оскарження податкового повідомлення-рішення № 0001830516 від 10.03.2020 до Державної податкової служби України. Рішенням Державної податкової служби України від 26.05.2020 № 17051/6/99-00-08-05-02-06 залишено без змін податкове повідомлення рішення ГУ ДПС у Донецькій області від № 0001830516 від 10.03.2020, а скаргу без задоволення. Між тим, розділ VI «Прикінцеві положення» КАС України доповнено Законом України від 30.03.2020 № 540-IX пунктом 3 такого змісту «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)». Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набув чинності з 17.07.2020, пункт 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України викладено в такій редакції: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином". Вказаний Закон набрав чинності 17.07.2020, а тому процесуальні строки продовжуються до 06.08.2020. Колегія суддів зазначає, що враховуючи пункт 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України, а також внесені зміни до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, строки звернення до адміністративного суду продовжувались до 06.08.2020, а тому 05.08.2020 позивач звертаючись до суду з даним позовом, не порушив встановлений законом строк звернення до суду. З урахуванням викладених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що у задоволенні заяви податкового органу про залишення позовної заяви без розгляду слід відмовити. Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 135, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 у справі № 200/7317/20-а залишити без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Донецькій області (місце знаходження: вул. Італійська, буд. 59, м. Маріуполь, Донецька область; код ЄДРПОУ: 43142826) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Авто-Експрес (місце знаходження: вул. Шевцової, б. 26, м. Волноваха, Донецька область; код ЄДПРОУ: 33222009) витрати на правничу допомогу у сумі 500 (п`ятсот) грн. 00 коп. Повне судове рішення 16 лютого 2021 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. В. Сіваченко Судді Т. Г. Гаврищук І. В. Геращенко