Постанова 4811 № 466/4812/18

Справа № 466/4812/18 Головуючий у 1 інстанції: Глинська Д.Б. Провадження № 22-ц/811/3775/20 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. Категорія:44 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 лютого 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючої - судді Копняк С.М., суддів Бойко С.М., Ніткевича А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в письмовому провадженні, в приміщенні Львівського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Акімової Олени Олександрівни на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 18 листопада 2020 року, ухвалене в складі головуючого судді Глинської Д.Б. у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третьої особи Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» про відшкодування шкоди, - в с т а н о в и л а: 20 червня 2018 року позивач ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на свою користь 48 847,32 грн. матеріальної шкоди та 10 000, 00 грн. моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що ОСОБА_1 20 червня 2015 року приблизно о 14 годині 05 хвилин по вул. Липинського у м. Львові, керуючи транспортним засобом автомобілем марки «RenaultLogan», реєстраційний номер НОМЕР_1 , порушив пункт 12.1 ПДР України, а саме: не вибрав в установлених межах безпечної швидкості руху, не врахував дорожньої обстановки, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем марки «Mazda 2», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який рухався попереду в попутному напрямку, що спричинило пошкодження транспортних засобів, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП, що стверджується поясненнями ОСОБА_1 , протоколом про адміністративне правопорушення від 20.06.2015 року та іншими документами, які є у справі. На момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно - правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована у ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» згідно з полісу №АІ / 3660930 від 12.09.2014 року. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль «Mazda 2», реєстраційний номер НОМЕР_2 отримав механічні пошкодження. Згідно звіту ДП «Експерт Сервіс Авто» від 10.07.2015 року за №757/15 вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Mazda 2», реєстраційний номер НОМЕР_2 , становить 64 548,17 грн., за складання звіту нею оплачено 550, 00 грн. 20 липня 2016 року ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» прийняло рішення №1125-15 про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та здійснило фактичну виплату у сумі 16 210, 68 грн. Окрім того, як слідує зі змісту полісу №АІ / 3660930 від 12.09.2014 року, страхова сума (ліміт відповідальності) за шкоду заподіяну майну складає 50 000, 00 грн. , що є меншим за фактичний розмір збитку, який становить: - 11 710, 00 гривень витрати на ремонтні роботи та фарбування автомобіля на підставі ремонтної калькуляції ФОП « ОСОБА_3 »;- 52 798, 00 грн. витрати на запасні частини та розхідні матеріали на підставі ремонтної калькуляції ФОП « ОСОБА_3 ».Разом вона сплатила ФОП « ОСОБА_3 » для ремонту автомобіля згідно з товарного чеку від 02.10.2015 року 64 508, 17 грн. Таким чином, не відшкодовано кошти в сумі 48297 грн. 32 коп. Крім матеріальних збитків, їй було завдано моральну шкоду, яка полягає у душевних переживаннях та стражданнях щодо належного майна. Так, через пошкодження автомобіля у неї виникли проблеми з виділенням значної суми коштів на проведення ремонту, придбанням запасних частин до нього, втрату собівартості автомобіля внаслідок його пошкодження та вимушеного ремонту, відповідно, не було змоги повернути автомобіль до справного стану. Цей автомобіль для неї є транспортним засобом, який полегшував їй та сім`ї життя, через його пошкодження виникли проблеми із вирішенням багатьох побутових справ, що потягнуло за собою зміну звичного ритму життєдіяльності. Моральну шкоду оцінює у розмірі 10 000, 00 грн. Оскаржуваним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 18 листопада 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 41 864,97 грн. майнової шкоди, 5 000, 00 грн. моральної шкоди, а всього 46 864,97 грн. (сорок шість тисяч вісімсот шістдесят чотири гривні дев`яносто сім копійок). Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 1409,60 грн. витрат по оплаті судового збору. Рішення суду оскаржив відповідач, в особі представника адвоката Акімової О.О. В апеляційній скарзі зазначає про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зокрема зазначає про відсутність належних повноважень ОСОБА_4 для ведення справи в Шевченківському районному суді м. Львова щодо представництва інтересів позивача ОСОБА_2 у справі №466/4812/18 і відповідно, всі подані та підписані ним документи не мають юридичної сили. Вважає, що залучення ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» в якості третьої особи згідно ухвали Шевченківського районного суду м. Львова від 13.11.2018 року є неналежним, оскільки вказана страхова компанія повинна була бути залучена в якості відповідача

2. Вказує також і на те, що у судовому порядку не була проведена відповідна експертиза на предмет пошкодження автомобіля та не було допитано експерта, який би підтвердив свій висновок щодо вартості пошкоджень, оскільки суть позову полягає у доведенні вартості понесених майнових витрат. Сума відшкодування є не розумною, з огляду на те, що вартість пошкодження набагато менша, а ніж присуджено за даним рішенням. У зв`язку з тривалістю судового процесу ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» визнана банкрутом, що унеможливлює регрес на відшкодування. З посиланням на окрему думку секретаря Пленуму ВС Луспенка Д. вважає недоведеним та необґрунтованим факт заподіяння моральної шкоди та їх розміру. Суд, вирішуючи про стягнення шкоди не врахував скрутне становище апелянта, зокрема того, що він є багатодітним батьком і з березня 2020 року у зв`язку з пандемією Covid-19 перебуває у вимушеній відпустці без збереження заробітної плати, у зв`язку з чим не мав можливості оплатити вартість судової авто-товарознавчої експертизи. Просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 18 листопада 2020 року та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду, з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції, без повідомлення учасників справи. Таким чином, дана справа, у якій переглядається рішення суду по справі з ціною позову 58 847 грн. 32 коп. що є менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЦПК України, розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у ч. 13 ст. 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Оскільки колегією суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні), а копія судового рішення у такому разі надсилається в порядку передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України. В той же час, ураховуючи, що згідно з ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, колегія суддів інформувала учасників справи шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду. У відповідності до приписів ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно п.п. 1 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів. Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався. За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Судом встановлено, що ОСОБА_1 20 червня 2015 року, керуючи автомобілем марки «Renault Logan» по вул. Липинського у м. Львові, не вибрав в установлених межах безпечної швидкості руху, не врахував дорожньої обстановки, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем марки «Mazda» реєстраційний номер НОМЕР_3 , який рухався попереду в попутному напрямку, що спричинило пошкодження транспортних засобів, чим порушив п. 12.1 ПДР України. Згідно постанови Сколівського районного суду Львівської області від 28 липня 2015 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. 00 коп. Цивільно-правова відповідальність відповідача, як володільця транспортного засобу на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована за договором обов`якового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів в ПАТ «Українська транспортна страхова компанія» (поліс №АІ/3660930 від 13 вересня 2014 року). Відповідно до звіту № 757/15 від 10 липня 2015 року, виконаного ДП «Експерт Сервіс Авто» вартість відновлювального ремонту (без урахування значення коефіцієнта фізичного зносу складових) автомобіля «Mazda» реєстраційний номер НОМЕР_2 , становить 64 548 грн. 17 коп. ПАТ «Українська транспортна страхова компанія» складено страховий акт №1125-15, за яким розмір страхового відшкодування, що підлягає виплаті, становить 23 274 грн. 49 коп., яке сплачено позивачу 13 травня та 20 липня 2016 року, повністю. Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до приписів статей 22, 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. У зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. За змістом вказаних норм, з урахування положень абзацу другого пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у випадку виплати страхового відшкодування безпосередньо потерпілому виплата зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість, який повертається після надання документів про оплату запчастин/відновлюваного ремонту на суму, що включає податок на додану вартість, в межах суми страхового відшкодування. У разі, якщо страхові суми не перераховуються безпосередньо потерпілим, а спрямовуються на придбання у платника податку на додану вартість послуг по ремонту, заміщенню, відтворенню застрахованого об`єкта, які мають бути використані в процесі його ремонту, то розрахунок суми виплати на таке придбання здійснюється з урахуванням сум податку на додану вартість, які включаються до вартості й виділяються окремим рядком. Саме такий правовий висновок щодо застосування вказаних норм викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2018 року у справі № 757/22706/15-ц (провадження № 61-4507св18). При цьому, визначення розміру матеріального збитку при настанні страхового випадку повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, який повинен відповідати вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395 (з відповідним змінами). Для усунення розбіжностей при визначенні матеріального збитку, суд повинен був у порядку, визначеному процесуальним законом роз`яснити сторонам про необхідність призначення у справі судової автотоварознавчої експертизи, а також наслідки непризначення відповідної експертизи та положення щодо належності та допустимості доказів (див.постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі від 19 вересня 2018 року у справа № 753/21177/16-ц (провадження № 61-28918св18). Згідно із статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). При цьому відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 753/21177/16-ц (провадження № 61-28918св18). Оскільки страховик виплатив позивачу страхове відшкодування у розмірі, визначеному статтею 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», - вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням фізичного зносу, то у страховика не виникло обов`язку з відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, незважаючи на те, що збитки є меншими від страхової суми (ліміту відповідальності) (див.постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справа № 686/17155/15-ц (провадження № 61-18840св18) Установивши, що вартість майнової шкоди, завданої потерпілому пошкодженням автомобіля «Mazda» реєстраційний номер НОМЕР_2 , унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася з вини відповідача, перевищує розмір страхової виплати ПАТ «Українська транспортна страхова компанія» за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що з винної особи на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою, яка здійснена страховиком за вирахуванням зносу та податку на додану вартість. Відповідно до статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні. Ухвалою суду від 15 листопада 2019 року по справі була призначена автотоварознавча експертиза, яка не проведена з підстав її неоплати відповідачем. Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем не спростовано розмір заподіяних позивачу збитків, а також не доведено невідповідності переліку відновлювальних робіт та запчастин, необхідних до заміни, внаслідок пошкоджень, отриманих автомобілем позивача. Також колегія відхиляє мотиви апеляційної скарги щодо набуття права регресного відшкодування, адже відносини сторін у справі за своєю суттю не є регресними. Доводи скарги про скрутне матеріальне становище відповідача, а відтак неврахування положень частини четвертої статті 1193 ЦК України, не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного перегляду оскаржуваного рішення. Щодо процесуального статуту страховика відповідача, як третьої особи, а не відповідача, такі колегія суддів також відхиляє, оскільки позов пред`явлено на підставі положень статті 1194 ЦК України, і належним відповідачем є саме заподіювач шкоди, а не його страховик. У статті 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. Згідно з частиною першою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Під моральною шкодою належить розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушення права власності, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Беручи до уваги постанову Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди, врахувавши характер, обсяг та ступінь завданих душевних страждань, яких зазнала позивачка, враховуючи пошкодження її майна, відсутність факту добровільного відшкодування заподіяної шкоди відповідачем, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, місцевий суд також вірно виходив із вимог розумності і справедливості. За змістом статті 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Як убачається з матеріалів справи стороною відповідача в суді першої інстанції не ставилося питання про невідповідність оригіналам поданих позивачем копій документів, які додані до позовної заяви, як і питання про відсутність належним чином підтверджених повноважень представника позивача. Відтак, доводи апеляційної скарги про відсутність у представника позивача повноважень на його представництво, і як наслідок неможливість засвідчення ним копій документів, доданих до позовної заяви, не можуть слугувати підставою для скасування правильного по суті рішення суду першої інстанції. Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки під час вирішення справи правильно застосовано до даних правовідносин норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини. З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржене рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення -без змін. Відповіднодо статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки, колегія суддів прийшла до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті141 ЦПК України підстав вирішення питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено-повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Повний текст даного судового рішення складено 12 лютого 2021 року. Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 372, 374 ч.1 п.1, 375, 381-384, 389, 390, 393 ЦПК України, колегія суддів,- п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Акімової Олени Олександрівни залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 18 листопада 2020 року- залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст постанови складено 12 лютого 2021 року. Головуюча Копняк С.М. Судді: Бойко С.М. Ніткевич А.В.