Постанова 4813 № 522/13615/15-ц

Номер провадження: 22-ц/813/4323/21 Номер справи місцевого суду: 522/13615/15-ц Головуючий у першій інстанції Науменко А.В. Доповідач Таварткіладзе О. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02.02.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Таварткіладзе О.М., суддів: Погорєлової С.О., Князюка О.В. за участю секретаря судового засідання: Дубрянської Н.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2018 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання договору іпотеки майнових прав недійсним, ВСТАНОВИВ: У липні 2015 року представник ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , у зв`язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору. Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 01.10.2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 04.08.2016 року, у задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» відмовлено. Постановою Верховного Суду від 21.03.2018 року заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01.10.2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 04.08.2016 року скасовано, справу передано до суду першої інстанції на новий розгляд. У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання договору іпотеки майнових прав недійсним посилаючись на те, що на момент укладення договору, майнові права не могли виступати предметом іпотеки. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2018 року у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання недійсним договору іпотеки майнових прав відмовлено в повному обсязі. Позов Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» задоволено. В рахунок часткового погашення заборгованості за договором кредиту №2007/38-27/20 від 06.07.2007 року у розмірі 152 168,62 доларів США в гривневому еквіваленті на день ухвалення рішення суду звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 100,73 кв.м. шляхом реалізації предмету іпотеки з прилюдних торгів, за ціною встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом в межах процедури виконавчого провадження. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» судовий збір в сумі 3 654,00 грн. Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові ПАТ «Укрсоцбанк» відмовити, а зустрічні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи на 02.02.2021 року на 15-00 г. сторони у справі та їх представники в умовах обмеженого доступу до Одеського апеляційного суду у зв`язку з поширенням на території України коронавірусної інфекції Ковід-19, своє право на участь в судовому засіданні у режимі відео конференції не реалізували, заяв та клопотань про відкладення розгляду справи до суду апеляційної інстанції не направили. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 02.02.2021 року залучено до участі у справі правонаступника ПАТ «Укрсоцбанк» - АТ «Альфа-Банк». 02.02.2021 року від АТ «Альфа-Банк» надійшло клопотання про розгляд справи за їх відсутністю. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. 3 цієї статті. Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції усім вимогам не відповідає. З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що: - 06 липня 2007 року між Акціонерно-Комерційним банком соціального розвитку «Укрсобанк», правонаступником якого було ПАТ Укрсобанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №2007/38-27/20, відповідно до умов якого позивач отримав кредит у розмірі 105 000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,45%, з кінцевим терміном повернення 05 липня 2027 року; - в якості забезпечення виконання зобов`язань за зазначеним кредитним договором між позивачем та відповідачем 06 липня 2007 року укладено іпотечний договір № 1404, відповідно до умов якого, зазначений договір забезпечує виконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором № 2007/38-27/20 від 06 липня 2007 року. Позивач повністю та в строки виконав свої зобов`язання за кредитним договором, однак відповідач, в порушення умов зазначеного договору, не уклав з банком протягом 2-х робочих днів після реєстрації права власності на нерухоме майно, договір про внесення змін до іпотечного договору, в якому сторони мали змінити опис предмету іпотеки; - згідно з умовами вказаного договору іпотеки, після завершення будівництва та прийняття в експлуатацію нерухомого майна, зазначеного в п. 1.1. договору іпотеки, а також після оформлення та реєстрації в установленому чинним законодавством України порядку права власності на нього за іпотекодавцем, збудована нерухомість продовжує бути предметом іпотеки; - відповідачем не виконані умови п. 3.3.7., 3.3.9. зазначеного договору, відповідно до якого позичальник зобов`язаний сплачувати позивачу проценти за використання кредиту в порядку, визначеному п. п. 2.4., 2.5. договору, а також своєчасно та в повному обсязі погашати кредит із нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями в порядку, визначеному п. 1.1. цього договору; - відповідно до п. 1.9. Договору іпотеки, та п. 1.3.2. договору кредиту, позичальник має укласти з банком протягом 2-х робочих днів після реєстрації права власності на нерухоме майно, договір про внесення змін до іпотечного договору, в якому сторони мали змінити опис предмету іпотеки: замість майнових прав на нерухоме майно, яке належить позичальнику на праві власності із зазначенням реєстраційних даних; - пунктом 1.9. договору іпотеки передбачено, що після завершення будівництва та прийняття в експлуатацію нерухомого майна, зазначеного в п.1.1. договору іпотеки, а також після оформлення та реєстрації в установленому чинним законодавством України порядку права власності на нього за іпотекодавцем, збудована нерухомість продовжує бути предметом іпотеки; - майнові права на об`єкт нерухомості, будівництво якого не завершено, належали ОСОБА_1 на підставі договору про інвестування № Г1/ПР-75 від 12.01.2006 року, укладеного між Іпотекодавцем та ПП «Прогрес-Риелт», а також документа, який підтверджує фінансування Іпотекодавцем будівництва за рахунок власних коштів (прибутковий касовий ордер, платіжне доручення, квитанція тощо). Крім того про належність ОСОБА_1 майнових прав на незакінчене будівництво за адресою: АДРЕСА_2 підтверджується нею самою у заяві від 06.07.2007 року, яка посвідчена нотаріально (т.1 а. с. 22); - 03.02.2009 року між Акціонерно-Комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 про внесення змін до кредитного договору № 2007/38-27/20 від 06.07.2007 року, згідно з п. п. 3.3.14 якої, позичальник зобов`язаний протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати одержання письмового повідомлення Кредитора, достроково повернути кредит та нараховані проценти (Ануїтетні платежі), комісії, а також можливі штрафні санкції (пеню, штраф) у випадках, визначених п. п. 2.8.3., 3.23., 5.4 цього Договору. Пунктом 3 Додаткової угоди інші умови Договору залишаються незмінними і Сторони підтверджують ними свої зобов`язання (т. 1 а. с. 10-15); - 03.02.2009 року між Акціонерно-Комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено Договір про внесення змін № 1 до Іпотечного договору, посвідченого 06.07.2007 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Поведьонковою І.І. та зареєстрованим в реєстрі № 1404, згідно з п. 1 якого, в п. п. 1 Іпотечного договору сторони замінили текст на такий: «... за Договором кредиту № 2007/38-27/20 від 06.07.2007 року, укладений між Іпотекодержателем та Іпотекодавцем з урахуванням усіх додаткових угод до нього..»; - пунктом 4 Договору від 03.02.2009 року про внесення змін № 1 до Іпотечного договору, інші пункти Іпотечного договору, які не змінені цим Договором про внесення змін № 1, залишаються незмінними і Сторони підтверджують ними свої зобов`язання (т. 1 а. с. 20-26); -неналежне виконання взятих на себе зобов`язань відповідача призвело до простроченої заборгованості, яка станом на 23.06.2015 року становить 152 168,62 доларів США. Судова колегія виходить з такого. Звернення Іпотекодержателя у липні 2015 року до суду за захистом прав з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором відповідає ч.2 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» і враховуючи, що звернення стягнення заявлено в рахунок стягнення заборгованості за кредитним договором, до якої включено всю суму кредиту в тому числі і ту, строк виплати якої не настав, подачею такого позову кредитор змінив таким чином строк кредитування. Враховуючи наведене та приймаючи до уваги, що відповідачем не спростовано належними і достатніми доказами відсутність розрахованої позивачем заборгованості за кредитним договором або принаймні невірність розрахунку заборгованості, колегія суддів погоджується з висновком районного суду про обґрунтованість розрахунку заборгованості за кредитним договором у розмірі 152 168,62 доларів США в гривневому еквіваленті на день ухвалення рішення суду, згідно із заявленими вимогами. Разом з тим, колегія суддів враховує, що відповідачем за основним позовом заявлено про застосування строку позовної давності, яка згідно з ст. ст. 257, 261 ЦК України становить три роки з часу, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Як вбачається з розрахунку заборгованості (т.1 а. с. 32-33) останній платіж за тілом кредиту (прострочена заборгованість) позичальником здійснено 13.11.2009 року у розмірі 89,55 доларів США, а за процентами за користування кредитом - 18.04.2011 року у розмірі 34,23 доларів США. До суду з позовом про стягнення заборгованості за тілом кредиту та за процентами за користування кредитом банк звернувся 02.07.2015 року. Згідно з умовами кредитного договору передбачені ануїтетні платежі, які складаються з тіла кредиту та процентів за користування кредитом, які підлягають сплаті щомісячно. Враховуючи наведене та приймаючи до уваги, що строк кредитування Банком змінено шляхом подання до суду позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у липні 2015 року, стягненню підлягає залишок заборгованості за тілом кредиту та сума прострочених платежів за тілом кредиту в межах останніх 3 років, що передували зверненню до суду, а також проценти на поточну і прострочену заборгованість в межах останніх трьох років, що передували зверненню до суду. Загальна сума заборгованості за тілом кредиту розрахована позивачем у розмірі 96 130,13 доларів США, з яких залишок несплаченої заборгованості становить 88 288,07 доларів США, та прострочена заборгованість 7 842,06 доларів США. З простроченої заборгованості за тілом кредиту - 7 842,06 доларів США, 4 269,26 доларів США нараховані за період поза межами позовної давності, внаслідок чого судовому захисту підлягають вимоги про стягнення простроченої заборгованості за тілом кредиту в межах строку позовної давності - 3 572,80 доларів США (7 842,06 4 269,26), а всього за тілом кредиту слід стягнути залишок заборгованості 88 288,07 доларів США та прострочену заборгованість за тілом кредиту в межах позовної давності 3 572,80 доларів США, що сумарно становить 91 860,87 доларів США. Крім того стягненню підлягає заборгованість за процентами нарахованими на поточну та прострочену заборгованість зі тілом кредиту в межах позовної давності - відповідно 20 753,17 доларів США та 1 307,38 доларів США, а всього 22 060,55 доларів США. Тому загальна сума стягнення становить 113 921,42 доларів США (91 860,87+22 060,55). В решті заборгованості, в рахунок якої заявлені вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки - слід відмовити. При таких обставинах рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні з урахуванням висновків та обґрунтувань, наведених в цій постанові суду апеляційної інстанції. Решта доводів апеляційної скарги щодо відсутності підстав для стягнення заборгованості взагалі через сплив позовної давності до всієї заборгованості є неспроможними. Відносно вимог зустрічного позову про визнання іпотечного договору недійсним з підстав, які наведені у зустрічному позові у зв`язку з тим, що предметом іпотеки є майнові права, що, як вказує ОСОБА_1 не відповідало діючому на той час законодавству, яким не передбачалася можливість передачі майнових прав в іпотеку, судова колегія виходить з такого. У ч.І ст.15 ЦК визначено право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ч.І ст.16 ЦК, ч.І ст.3 ЦПК 2004 року кожна особа має право в порядку, установленому законом, звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно з ч.1 ст.215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент учинення правочину стороною вимог, які встановлені в чч.І-3 та 6 ст.203 цього кодексу. Законодавство України про іпотеку базується на Конституції України і складається з Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Земельного кодексу України, цього Закону та інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів України у редакції, яка була чинною на час укладення іпотечного договору. Відповідно до ч.І ст. 575 ЦК України (у редакції, яка була чинною на час укладення іпотечного договору) іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Відповідно до ч.І ст. 575 ЦК України (у редакції, яка була чинною на час укладення іпотечного договору) предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. У ст. 5 закону «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення іпотечного договору) був визначений вичерпний перелік об`єктів, які могли бути предметом іпотеки за іпотечним договором. У ч.2 зазначеної статті закону передбачено, що предметом іпотеки також міг бути об`єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна в майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в установленому законом порядку незалежно від того, хто є власником цього майна на час укладання іпотечного договору. Таке саме положення закріплено в ч.3 ст.4 закону «Про заставу», згідно з якою предметом застави може бути майно, яке стане власністю заставодавця після укладення договору застави, у тому числі продукція, плоди та інші прибутки (майбутній урожай, приплід худоби тощо), якщо це передбачено договором. Згідно зі ст.526 ЦК зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За змістом п. п.2.1.10.-2.1.19 ст. 2 іпотечного договору застави від 06.07.2007 року, що був укладений між сторонами, по суті передбачено, що після завершення будівництва збудована нерухомість продовжує бути предметом іпотеки. Таким чином, колегія суддів вбачає, що дії позивача щодо оспорення іпотечного договору через 11 років після його укладення є намаганням позичальника уникнути належного виконання взятих на себе зобов`язань. Між тим оспорюваним іпотечним договором в іпотеку було передано нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця. Позивач, виступивши іпотекодавцем майнових прав за оспорюваним іпотечним договором, тим самим дала згоду на передачу в іпотеку майнових прав на незавершену будівництвом квартиру, яка в майбутньому стане його власністю, не довела наявності порушення свого права. Згідно з ч.2 ст.583 ЦК заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави. При цьому колегія суддів виходить з того, що іпотекодавцем виступив не забудовник житла, а позичальник і особа, яка в силу ст.5 закону «Про іпотеку» (у редакції на час укладення договору застави) надала докази того, що нерухоме майно стане її власністю після укладення договору застави (іпотеки). Подібні за змістом висновки відповідають правовій позиції об`єднаної палати КЦС, викладеній у постанові від 20.06.2018 у справі №520/10060/16-ц. Ураховуючи зазначене, колегія суддів підтверджує висновок районного суду про відсутність передбачених стст.203, 215 ЦК підстав для визнання недійсним вищевказаного договору застави. Доводи апеляційної скарги висновок районного суду в цій частині не спростовують і зведені лише до незгоди з висновком райсуду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Так, у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія А № 303-А; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29). У справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи. Враховуючи вищевикладене апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду в частині стягнення заборгованості за кредитним договором - зміні з урахуванням висновків та обґрунтувань, викладених в цій постанові суду апеляційної інстанції про задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок заборгованості за кредитним договором на загальну суму 113 921,42 доларів США, в тому числі за тілом кредиту 91 860,87 доларів США та за процентами за користування кредитними коштами 22 060,55 доларів США. В іншій частині вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення решти заборгованості за кредитним договором слід відмовити. В іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно ч.2 п.3 ст.141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати, у вигляді судового збору відшкодовуються пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку з тим, що даним рішення вимоги банку задоволено частково у розмірі 113 921, 42 доларів США, що становить 75% від заявлених вимог 152 168,62 доларів США, на користь АТ «Альфа-Банк» підлягає стягненню судовий збір (за подання позову до суду першої інстанції - 3 654 грн., за подання апеляційної скарги - 4019 грн., касаційної скарги 4384,80 грн., а всього 12 057 грн. 80 коп.) пропорційно задоволеним вимогам - 75%, що становить 9 043 грн. 35 коп. У зв`язку з частковим задоволенням апеляційної краги ОСОБА_1 на її користь підлягає відшкодуванню судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення суду в частині вимог майнового характеру - про стягнення заборгованості за кредитним договором. Тобто 3654*150% = 5481 грн.*25%= 1370 грн. 25 коп. Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Враховуючи наведене, з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» слід стягнути 7 673 грн. 10 коп. (9 043,35-1 370,25). На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2018 року в частині вирішення позовних вимог правонаступникаПублічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором - змінити. В рахунок часткового погашення заборгованості за Договором кредиту № 2007/38-27/20 від 06.07.2007 року у розмірі 113 921,42 доларів США в гривневому еквіваленті на день ухвалення рішення суду звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру, загальною площею 100,73 кв.м., за адресою: АДРЕСА_3 шляхом реалізації предмету іпотеки з прилюдних торгів, за ціною встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом в межах процедури виконавчого провадження. В задоволенні вимог правонаступника Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення решти заборгованості за кредитним договором № 2007/38-27/20 від 06.07.2007 року - відмовити. В іншій частині рішення суду - залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь правонаступника Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» Акціонерного товариства «Альфа-Банк» судовий збір в сумі 7 673 грн. 10 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено: 09.02.2021 року. Головуючий О.М. Таварткіладзе Судді: С.О. Погорєлова О.В. Князюк Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду Постанова Одеського апеляційного суду від 02.02.2021 року набрала законної сили - 02.02.2021 року. Суддя Одеського апеляційного суду ________ О.М. Таварткіладзе Помічник судді _____________ Н.С. Корба Дата засвідчення: 09.02.2021 року