Постанова Харківський апеляційний суд № 638/21283/15-ц

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 лютого 2021 року м. Харків Справа №638/21283/15-ц Провадження №22-ц/818/962/21 Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - судді Тичкової О.Ю. суддів - Маміної О.В., Пилипчук Н.П., сторони у справі: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова, ухвалене 14 серпня 2020 року у складі судді Цвірюка Д.В., УСТАНОВИВ: У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про солідарне стягнення з відповідачів 119293,04 грн, з яких: 117250,00 грн. - сума основного боргу; 2043,04 грн. - 3% річних від суми боргу. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 19.05.2015 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позичили у позивача грошові кошти у сумі 5000,00 доларів США, про що між ними була складена розписка від 19.05.2015, яку вони написали власноруч. Кошти, вказані у розписці в розмірі 5000,00 дол. США, відповідачі отримали повністю в той же день та зобов`язалися повернути ОСОБА_1 до 19.07.2015. Позивач неодноразово зверталася до відповідачів з вимогою про повернення суми боргу, проте вони борг повертати відмовилися, мотивуючи це відсутністю коштів, та до теперішнього часу не повернули. Відповідачі не виконали зобов`язання в повному обсязі та не повернули суму заборгованості за розпискою у строк до 19.07.2015, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 119293,04 грн., з яких: 117250,00 грн. - сума основного боргу; 2043,04 грн. - 3% річних від суми боргу. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 серпня 2020 року позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за договором позики у розмірі 117250,00 грн, 3% річних від простроченої суми у розмірі 1455,18 грн, а всього 118705,18 грн. В задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1187,05 грн, по 593,50 грн з кожного. Рішення суду мотивоване тим, що 19.05.2015 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 позичили у ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 5000,00 доларів США на строк до 19.07.2015, що підтверджується оригіналом розписки. Дослідивши указану розписку суд встановив, що сторони дійшли всіх істотних умов договору позики, виклавши їх у письмовій формі та засвідчивши своїми підписами. У встановлений строк сума боргу повернута не була. Суд не погодився з наданим позивачем розрахунком 3% річних від суми позики за період з 19.05.2015 по 16.12.2015 (дата подачі позову). Суд виходив з того, що за договором позики від 19.05.2015 взято в борг 5000 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 19.05.2015 становить 117250,00 грн.; строк повернення боргу за розпискою - 19.07.2015, борг станом на дату подачі позову не повернутий, а отже 3% річних від простроченої суми станом за період з 19.07.2015 по 16.12.2015 становить 1455,18 грн. На підставі викладеного суд дійшов висновку, що обставини, на які посилається позивач як на підставу позовних вимог, частково знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, в зв`язку з чим ухвалив рішення про часткове задоволення позову. Питання щодо розподілу судових витрат суд вирішив відповідно до положень статті 141 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та вважав за необхідне стягнути з відповідачів на користь позивача судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 1187,05 грн. у рівних частках, по 593,50 грн. з кожного. Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, якою просить: матеріали по справі №643/9877/17, провадження №2/643/268/19, Московського районного суду м. Харкова та матеріали по справі №638/21283/15-ц Дзержинського районного суду м. Харкова розглянути сукупно, оскільки обидві справи стосуються одного предмету і відокремлено в обох справах існує брак інформації; скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 серпня 2020 року; у разі браку доказової бази для скасування рішення суду звільнити ОСОБА_3 від боргового обтяження та перекласти його на ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 в зв`язку з її психічним захворюванням направити на психіатричну експертизу. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідачі не брали позику у позивача, спірну розписку склав лише апелянт щодо іншої особи - ОСОБА_4 , і не після отримання грошей, а у якості видачі гарантії оплати по іншій справі; позивач до них з будь-якими вимогами про повернення грошових коштів ніколи не зверталась. Також апелянт подав до суду апеляційної інстанції нові докази, які не подавались до суду першої інстанції, посилаючись на брак довіри до головуючого судді у справі. Позивач не скористався своїм правом на надання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам. Судовим розглядом встановлено, що 19 травня 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 взяли у ОСОБА_1 в борг грошові кошти у сумі 5000 доларів США. Зобов`язались повернути отриману суму в розмірі 5000 доларів США до 19 липня 2015 року. Викладене підтверджується оригіналом розписки, в якій зазначено, що вона написана власноручно. Розписка засвідчена підписами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з зазначенням дати - 19 травня 2015 року (а.с.8). Згідно частин 1, 2 статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідності до частин 1, 2 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Статтею 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. За своєю суттю розписка про отримання в борг коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору незалежно від його найменування і з огляду на установлені результати - робити відповідні правові висновки. Згідно частини 1 статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Суд першої інстанції, дослідивши розписку від 19 травня 2015 року правильно встановив, що між сторонами був укладений договір позики, за яким позивач надала грошові кошти у розмірі 5000,00 доларів США, а відповідачі зобов`язались їх повернути у строк до 19 липня 2015 року. У встановлений строк сума боргу повернута не була. З матеріалів справи вбачається, що відповідачами оспорювався договір позики від 19.05.2015 в інших цивільних справах, проте рішення суду ухвалені не на їхню користь (т.1 а.с. 165 - 167, а.с. 204 - 208). Статтею 12 ЦПК України визначений принцип змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Відповідно до частин 1, 2 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Відповідно до частин 1, 2 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно частин 1, 5-7 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Відповідно до частин 1-3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Колегія суддів вважає що суд повно та всебічно дослідив обставини у справі та обгруновано вважав доведеними позовні вимоги щодо стягнення позичених відповідачами коштів. Частиною 1 статті 1050 ЦК України передбачено наслідки порушення договору позичальником, зокрема, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Статтею 625 ЦК України встановлена відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Так, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Приписи статті 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Оскільки апеляційна скарга не містить доводів щодо незаконності рішення суду в частині задоволення позовних вимог про стягненні 3% річних від суми позики, тому рішення суду в цій частині апеляційним судом не переглядається. На підставі викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу позовних вимог, частково знайшли своє підтвердження під час судового розгляду, на підставі чого судом першої інстанції ухвалено обґрунтоване рішення про часткове задоволення позову. Заявлені апелянтом клопотання про сукупний розгляд матеріалів справи за оскаржуваним рішенням і матеріалів по справі № 643/9877/17, що перебуває в провадженні Московського районного суду м. Харкова не підлягають задоволенню, оскільки не можуть бути вирішенні на стадії апеляційного перегляду рішення суду у дійсній цивільній справі. Згідно частини 1 статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. Частинами 1, 4, 5 статті 543 ЦК України визначено, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором. Правовідносини, що виникли між сторонами у справі, передбачають солідарну відповідальність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Таким чином, на виконання рішення суду апелянт має право самостійно сплатити позивачу грошові кошти в повному обсязі. Вимога апелянта про направлення ОСОБА_3 на психіатричну експертизу не підлягає задоволенню, оскільки встановлення недієздатності відповідачки під час укладення договору позики не відноситься до предмету доказування у дійсній справі. Договір позики від 19.05.2015 не оскаржувався відповідачами з підстав відсутності у ОСОБА_3 під час його укладення можливості розуміти значення своїх дій та керувати ними. ОСОБА_2 до апеляційної скарги долучені матеріали, які не досліджувались судом першої інстанції, проте ці документи не можуть бути взяті до уваги, виходячи з наступного. Частинами 2, 3 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. За змістом пункту 6 частини 2 статті 356, частини 3 статті 367 та пункту 1 частини 1 статті 376 ЦПК України апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, або які неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені, або доказами, які судом першої інстанції досліджувались із порушенням установленого порядку. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини 1 статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які були витребувані раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень. Таких обставин апеляційним судом встановлено не було. Посилання апелянта на неподання доказів до суду першої інстанції в зв`язку з недовірою головуючому у справі не є належною підставою для прийняття нових доказів до розгляду апеляційним судом. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відводи головуючому під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачами не заявлялись. Оскільки апелянтом не наведено доказів неможливості подання доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, вони не приймаються апеляційним судом. З матеріалів справи не вбачається об`єктивних причин, які б перешкодили відповідачу в наданні доказів до суду першої інстанції в обґрунтування своєї позиції. Отже, оскільки відповідачі не надали суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх заперечень проти позову, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про його часткове задоволення. Доводи апеляційної скарги зазначеного висновку не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Суд першої інстанції повно та об`єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову. З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04). Ухвалою Харківського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року клопотання ОСОБА_2 про звільнення від сплати судового збору задоволено частково. Відстрочено сплату судового збору за подачу апеляційної скарги до ухвалення судового рішення у справі. Так як апеляційна скарга залишається без задоволення, з ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1780,58 грн., відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України, Закону України «Про судовий збір» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік». Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382-384 ЦПК України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 серпня 2020 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1780 (одна тисяча сімсот вісімдесят) грн. 58 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 12 лютого 2021 року. Головуючий О.Ю.Тичкова Судді О.В.Маміна Н.П.Пилипчук