Постанова Харківський апеляційний суд № 643/8646/15-ц

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 лютого 2021 року м. Харків справа № 643/8646/15-ц провадження № 22-ц/818/318/21 Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Тичкової О.Ю., суддів - Маміної О.В., Пилипчук Н.П., за участю секретаря судового засідання - Супрун Я.С., сторони справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 21 жовтня 2015 року, ухвалене у складі судді Оксененко В.А., УСТАНОВИВ: У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Московського районного суду м. Харкова з позовом про стягнення з ОСОБА_2 52 тисяч доларів США за договором позики та 3900 доларів США 3 % річних за невиконання грошового зобов`язання. Позовна заява мотивована тим, що у 2013 році між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до умов якого він надав у борг, а відповідач отримав гроші в сумі 52000 доларів США із поверненням у строку до 31.12.2013 року. Свої обов`язки щодо повернення грошових коштів відповідач не виконав, у встановлений термін гроші не повернув. Просить стягнути з відповідача суму боргу та 3% річних за користування грошима в сумі 3900 доларів США. Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 21 жовтня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок боргу 52000 доларів США, в рахунок 3% річних за період з 01.01.2014 по 01.10.2015 - 2210 доларів США та 3654 грн в рахунок сплати судового збору. Судове рішення мотивовано тим, що відповідач взятих на себе за договором позики зобов`язань щодо повернення отриманих у позику коштів належним чином не виконав. Таким чином, правовими наслідками цього є стягнення з відповідача заборгованості за договором позики та трьох відсотків річних відповідно до вимог ст. 625 ЦПК України. Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 16 червня 2020 року поновлено ОСОБА_2 строк на подачу заяви про перегляд заочного рішення Московського районного суду м. Харкова від 21 жовтня 2015 року у справі № 643/8646/15-ц. Заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Московського районного суду м. Харкова від 21 жовтня 2015 року залишено без задоволення. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись невідповідність висновків суду обставинам справи внаслідок неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що про час та дату розгляду справи не був повідомлений належним чином. Договірних відносин з позики грошей між ним та позивачем не було. З тексту розписки не вбачається, що у борг були передані грошові кошти у розмірі 52000 дол. США, дата написання розписки не зазначена. Розписка про те, що він зобовязався повернути ОСОБА_1 борг у розмірі 52000 дол. США - безгрошова, гроші за нею одержані не були та вона не містить відомостей про отримання грошових коштів. Зазначена розписка була написана на прохання позивача с метою пред`явлення особам, які надали грошові кошти ОСОБА_1 , для придбання автомобілю, який він мав намір придбати у позивача за 52000 доларів США. Угода щодо купівлі-продажу автомобіля не відбулась. Оскаржуваним заочним рішення стягнуто борг та 3 % річних не в національній валюті України гривні, а у доларах США, що не відповідає вимогам Закону, а саме ст. ст. 192, 524, 533 ЦК України. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача адвокат Агаєва С.М. просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відзив мотивовано тим, що суд першої інстанції безпідставно поновив строк на подання заяви про перегляд судового рішення. ОСОБА_2 не довів поважність причин пропуску строку на оскарження (подання заяви про перегляд заочного рішення) через начебто необізнаність про розгляд справ та ухвалення судового рішення. Доводи апеляційної скарги відповідач нічим не підтверджує, ані попереднім договорами на придбання ним авто, ані зверненням до правоохоронних органів про викрадення третіми особами у 2012 році в нього коштів, ані зверненням до правоохоронних органів або до суду щодо написання ним розписки під впливом насильства або оману, тощо, тому вказані твердження відповідача, що не підтверджені жодним доказом. За своєю суттю розписка про отримання в борг коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючі як його укладання, та і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Дослідивши наявні у справі докази, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно зі статтею 213 ЦПК України, в редакції на час ухвалення судового рішення, Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає. Відповідно до статті 1 Цивільного кодексу України, в редакції на час ухвалення судового рішення, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини 1 статті 3 ЦПК України, в редакції на час звернення позивача з позовом до суду, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно частини 1,2 статті 11 ЦПК України, в редакції на час розгляду справи, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги. За положенням ст. 4 ЦПК України, в редакції на час розгляду справи судом першої інстанції, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання. Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, відповідно до приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Судом встановлено, що згідно розписки без дати, ОСОБА_2 зобовязався повернути борг в розмірі 52000 дол. США ОСОБА_1 до 31 грудня 2013 року (а.с.5). Позивач зазначає, що у літку 2013 року він передав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 52000 дол. США, але грошове зобов`язання щодо повернення позики відповідачем не виконано. Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами укладено договір позики, що підтверджується розпискою. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Згідно статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов`язку в натурі. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Такий же висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 та постанові від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс16. Верховний Суд зауважив, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів. Тому у справах про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання, а суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки». Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Колегія суддів вважає, що судом не дав належної оцінки змісту розписки, що була надана позивачем на підтвердження позовних вимог. Відповідно до частини першої статті 214 ЦПК України, в редакції станом на 21.10.2015, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. За результатами дослідження змісту розписки судом апеляційної інстанції встановлено, що остання містить відомості про те, що ОСОБА_2 бере на себе обов`язок повернути ОСОБА_1 борг у розмірі 52 тисячі США до 31.12.2013 року, тобто не містить відомостей про передачу позивачем грошових коштів та отримання відповідачем цих грошових коштів. Позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів та підтвердження факту передачі коштів відповідачу. В апеляційній сказі відповідач не заперечує факту підписання ним розписки, проте заперечує отримання у борг будь-яких коштів згідно договору позики. Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України). Аналогічні за змістом вимоги процесуального закону містились у статті 11 ЦПК України, в редакції станом на 21.10.2015 року. Принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і за загальним правилом не повинен виходити за межі цих вимог. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Як на підставу позовних вимог позивач посилається саме на укладення між сторонами договору позики, що підтверджується згідно його обґрунтування розпискою без дати. Враховуючи, що в матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достатні докази підтверджуючі передачу грошових коштів та наявність між сторонами правовідносин за договором позики, позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за договором позики задоволенню не підлягають. Доводи апеляційної скарги щодо неналежного повідомлення відповідача про час та дату розгляду справи, колегія суддів відхиляє. В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 посилається, що за адресою своєї реєстрації не проживав, у зв`язку з чим не міг бути повідомлений належним чином про час та дату розгляду справи. Разом з тим, відповідачем не враховано, що окрім направлення судом першої інстанції судових повісток на адресу його реєстрації, останнього про розгляд справи 21.10.2015 було повідомлено через оголошення у пресі відповідно до вимог ч.ч. 4, 9 ст. 74 ЦПК України, в редакції на час розгляду справи. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи, у зв`язку з чим підстави для скасування судового рішення відповідно до вимог п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, відсутні. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 21.10.2015 постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального права, висновки суд щодо фактичних обставин справи не підтверджені належними та допустимими доказами, відтак судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 . На підставі ч.ч.1,2,13 ст. ст.141, 382 ЦПК України апеляційний суд, задовольняючи апеляційну скаргу та ухвалюючи нове рішення у справі про відмову у задоволені позову , вважає необхідним стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у відшкодування витрат по сплаті судового збору, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 5481 грн. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 21 жовтня 2015 року скасувати. Ухвалити нову постанову. У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 5481 (п`ять тисяч чотириста вісімдесят одну) гривню судового збору, сплаченого при подачі апеляційної скарги. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлено 12 лютого 2021 року. Головуючий О.Ю.Тичкова Судді О.В. Маміна Н.П. Пилипчук