Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/10899/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/10899/19 Суддя (судді) першої інстанції: Вовк П.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 лютого 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючий суддя: Черпіцька Л.Т. судді: Епель О.В. Пилипенко О.Є. за участю секретаря: Зуєнка Д.П. за участю сторін: позивача - ОСОБА_1 , представника відповідача - Олійник А.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного бюро розслідувань на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від "18" вересня 2020 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Директора Державного бюро розслідувань Труби Романа Михайловича, Державного бюро розслідувань про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення , В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою, в якій просила (з урахуванням уточнених позовних вимог): - встановити відсутність у Директора Державного бюро розслідувань Труби Романа Михайловича повноважень для одноосібного прийняття та реалізації рішень щодо призначення на посади та звільнення з посад керівників підрозділів центрального апарату Державного бюро розслідувань; - визнати протиправним та скасувати наказ Директора Державного бюро розслідувань від 11 червня 2019 року № 185-ос «Про звільнення ОСОБА_1 » з моменту його постановлення (з 11 червня 2019 року); - визнати протиправним та скасувати наказ Директора Державного бюро розслідувань від 02 жовтня 2019 року № 376-ос з моменту його постановлення (з 02 жовтня 2019 року). Позовні вимоги обґрунтовано, зокрема, протиправністю оскаржуваних рішень Директора Державного бюро розслідувань Труби Романа Михайловича з огляду на відсутність у нього визначеної законом компетенції для одноосібного прийняття та реалізації рішень щодо призначення на посади та звільнення з посад керівників підрозділів центрального апарату Державного бюро розслідувань. Позивач також стверджує про відсутність як визначених законом підстав для її звільнення, так і порушення порядку такого звільнення. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 вересня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Директора Державного бюро розслідувань від 11 червня 2019 року № 185-ос «Про звільнення ОСОБА_1 ». Визнано протиправним та скасовано наказ Директора Державного бюро розслідувань від 02 жовтня 2019 року № 376-ос «Про визнання наказу Державного бюро розслідувань від 11 червня 2019 року № 185-ос таким, що втратив чинність». У решті заявлених позовних вимог відмовлено. Приймаючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що оскаржуваний наказ № 185-ос від 11 червня 2019 року прийнятий в порушення наведених вимог Закону України «Про Державне бюро розслідувань», а отже є протиправним та таким, що підлягає скасуванню в судовому порядку. Відповідно, підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання його протиправним та скасування, як і похідні від них вимоги про визнання протиправним та скасування наказу відповідача-1 від 02 жовтня 2019 року № 376-ос, яким фактично визначений порядок застосування первісного наказу № 185-ос від 11 червня 2019 року, а саме: визнано втрату ним чинності. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Державне бюро розслідувань подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та недотриманням норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відповідач мотивує свої вимоги тим, що суд першої інстанції безпідставно скасував наказ № 185-ос від 11 червня 2019 року, який на час постановлення судового рішення втратив чинність та не створив для сторін жодних правових наслідків. Вказав, що суд дійшов до необґрунтованих висновків про порушення відповідачем норм ст. 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», оскільки серед повноважень Конкурсної комісії, визначених в ч. 8 ст. 11 цього Закону, відсутні повноваження щодо участі Конкурсної комісії у процедурі звільнення керівників підрозділів центрального апарату Державного бюро розслідувань. Також вказав, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального права розглянув дану справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, тоді як дана категорія справ підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просив скаргу залишити без задоволення, рішення суду - без змін. В засіданні суду ОСОБА_1 підтримала доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке. Як вбачається з матеріалів справи, Конкурсною комісією з проведення конкурсу на зайняття посад Директора Державного бюро розслідувань, першого заступника та заступника Директора Державного бюро розслідувань, директорів територіальних органів та керівників підрозділів центрального апарату Державного бюро розслідувань, працівників підрозділів внутрішнього контролю Державного бюро розслідувань Директору Державного бюро розслідувань (далі також - Конкурсна комісія) 18 липня 2018 року внесено подання щодо призначення на посаду керівника Управління правового забезпечення Державного бюро розслідувань ОСОБА_1 . Наказом Директора Державного бюро розслідувань від 14 грудня 2018 року № 236-ос позивача з 17 грудня 2018 року призначено на посаду керівника Управління правового забезпечення Державного бюро розслідувань, з випробувальним строком 6 місяців. Листом Директора Державного бюро розслідувань від 31 травня 2019 року № 01-8171 позивач повідомлялась про те, що за результатами аналізу її професійної діяльності на посаді керівника Управління правового забезпечення Державного бюро розслідувань встановлено, що її фаховий рівень є недостатнім для організації діяльності підпорядкованого їй структурного підрозділу, що стало причиною незадовільного стану організації роботи у ньому, з огляду на це 06 червня 2019 року її буде звільнено з займаної посади з вищевказаних підстав та у порядку п. 2 ч. 1 статті 87 Закону України «Про державну службу». Наказом № 185-ос від 11 червня 2019 року звільнено позивача з посади керівника Управління правового забезпечення Державного бюро розслідувань у перший робочий день після тимчасової непрацездатності як таку, що не відповідає займаній посаді протягом строку випробування. Водночас, наказом від 02 жовтня 2019 року № 373-ос звільнено позивача з посади керівника Управління правового забезпечення Державного бюро розслідувань 03 жовтня 2019 року за власним бажанням з припиненням державної служби. Також наказом від 02 жовтня 2019 року № 376-ос визнано таким, що втратив чинність наказ № 185-ос від 11 червня 2019 року. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам скаржника, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. ст. 38, 43 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, користуються рівним правом доступу до державної служби, до служби в органах місцевого самоврядування. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. При цьому, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення також закріплені ст. ст. 2, 5-1 Кодексу законів про працю України (КЗпП України). Відповідно до ст.1 Закону України «Про державне бюро розслідувань» від 12.11.2015р. №794-VIII (далі Закон - №794-VIII) Державне бюро є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції. Відповідно до ч. 1 статті 2 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» Державне бюро розслідувань у своїй діяльності керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, а також іншими нормативно-правовими актами, прийнятими на їх основі. Згідно з ч. 1 статті 3 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», Державне бюро розслідувань організовується і діє на засадах верховенства права та законності. Частиною 1 статті 4 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» встановлено, що однією з умов забезпечення гарантій незалежності Державного бюро розслідувань є колегіальне прийняття найбільш важливих рішень керівництвом Державного бюро розслідувань. Частиною 1 статті 10 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» визначено, що керівництво діяльністю Державного бюро розслідувань здійснює його Директор, який частину своїх повноважень реалізує спільно із першим заступником Директора Державного бюро розслідувань і заступником Директора Державного бюро розслідувань відповідно до частини другої статті 12 цього Закону. Відповідно до п. 9 ч. 1 статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» Директор Державного бюро розслідувань призначає на посади та звільняє з посад працівників центрального апарату Державного бюро розслідувань, директорів та заступників директорів територіальних органів Державного бюро розслідувань. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що згідно з ч. 2 ст. 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» повноваження з питань, передбачених, зокрема, п. 9 ч. 1 цієї статті, віднесено саме до категорії прийняття найбільш важливих рішень які приймаються колегіально, а саме: Директор Державного бюро розслідувань реалізовує їх виключно за погодженням із першим заступником та заступником Директора Державного бюро розслідувань. Проте, оскаржувані накази прийняті Директором Державного бюро розслідувань без їх погодження із першим заступником та заступником Директора Державного бюро розслідувань. Зокрема, листами від 11 червня 2019 року № 589/ВН та № 590/ВН перший заступник Директора Державного бюро розслідувань Варченко О. та заступник Директора Державного бюро розслідувань Буряк О. повідомили Директора Державного бюро розслідувань про відмову у погодженні ними рішення про звільнення позивача з посади керівника Управління правового забезпечення Державного бюро розслідувань. Також, вірним є висновок суду першої інстанції стосовно того, що оскаржувані накази прийняті без подання Конкурсної комісії. Так, відповідно до вимог статті 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», директори територіальних органів, керівники підрозділів центрального апарату Державного бюро розслідувань призначаються на посаду та звільняються з посади Директором Державного бюро розслідувань за поданням Конкурсної комісії в порядку, передбаченому частинами другою - одинадцятою статті 11 цього Закону. Згідно з листом Конкурсної комісії № 196 від 11 червня 2019 року Конкурсна комісія не розглядала питання і не скеровувала подання Директору Державного бюро розслідувань щодо звільнення позивача з посади керівника Управління правового забезпечення Державного бюро розслідувань. Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 520/6008/19, Директор ДБР частину своїх повноважень реалізує спільно із першим заступником Директора ДБР і заступником Директора ДБР, він може реалізувати виключно за погодженням із першим заступником та заступником Директора Державного бюро розслідувань, та лише за наявності подання Конкурсної комісії. Таким чином, у порушення порядку, встановленого законом, Директором Державного бюро розслідувань прийняте одноособове протиправне рішення про звільнення позивача з посади керівника Управління правового забезпечення Державного бюро розслідувань, без погодження із першим заступником та заступником Директора Державного бюро розслідувань, без наявності відповідного подання Конкурсної комісії. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуваний наказ № 185-ос від 11 червня 2019 року прийнятий в порушення наведених вимог Закону України «Про Державне бюро розслідувань», отже є протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Також суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення похідної позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу від 02 жовтня 2019 року № 376-ос, яким фактично визначений порядок застосування первісного наказу № 185-ос від 11 червня 2019 року, а саме: визнано втрату ним чинності. Доводи скаржника про те, що суд першої інстанції безпідставно скасував наказ № 185-ос від 11 червня 2019 року (індивідуальний акт), який на час постановлення судового рішення скасований наказом № 376-ос від 02.10.2019 та не створював для сторін жодних правових наслідків, є безпідставними, оскільки на час постановлення судом першої інстанції оскаржуваного рішення даний наказ не був скасований, а втратив чинність, відповідно до наказу № 376-ос від 02.10.2019, що в свою чергу має різні правові наслідки. Крім того, наказом № 185-ос від 11 червня 2019 року звільнено позивача з посади у перший робочий день після тимчасової непрацездатності як таку, що не відповідає займаній посаді протягом строку випробування, а наказом від 02 жовтня 2019 року № 373-ос позивача звільнено з посади 03 жовтня 2019 року за власним бажанням з припиненням державної служби. Тобто, наказ № 185-ос від 11 червня 2019 року не вичерпав свою дію фактом його реалізації. Момент виконання зазначеного наказу настав внаслідок звернення позивача із заявою про звільнення із займаної посади за власним бажанням в період тимчасової непрацездатності та за результатами її розгляду прийняття наказу від 02 жовтня 2019 року № 373-ос. Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовної вимоги про встановлення відсутності у відповідача-1 повноважень для одноосібного прийняття та реалізації рішень щодо призначення на посади та звільнення з посад керівників підрозділів центрального апарату Державного бюро розслідувань, з огляду на таке. Згідно п. 3 ч. 1 статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень. Спори, визначені у наведеному пункті, можуть виникати внаслідок різного тлумачення суб`єктами владних повноважень законодавства щодо їхньої компетенції на вирішення певних питань у сфері управління. Компетенція - це сукупність повноважень, прав та обов`язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов`язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань. Під компетенційними спорами розуміються спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі делегованих повноважень. Компетенцію державного органу чи посадової особи становлять їхні повноваження, визначені законом. Внаслідок різного тлумачення законодавства компетенція суб`єктів владних повноважень може перетинатися, внаслідок чого виникає компетенційний спір. Завданням суду у компетенційних спорах, з урахуванням загального завдання адміністративного судочинства є розв`язання законодавчої колізії, а також, усунення наслідків дублювання повноважень. При цьому, позивачем у компетенційних спорах є виключно суб`єкт владних повноважень, якщо він вважає, що інший суб`єкт владних повноважень, відповідач, своїм рішенням або діями втрутився у його компетенцію або у випадку, коли прийняття такого рішення чи вчинення дій є його прерогативою. Отже, вимоги позивача про встановлення відсутності у відповідача-1 повноважень для одноосібного прийняття та реалізації рішень щодо призначення на посади та звільнення з посад керівників підрозділів центрального апарату Державного бюро розслідувань, не підлягають задоволенню, оскільки спір щодо відсутності компетенції (повноважень) допускається виключно між суб`єктами владних повноважень. Натомість, колегія суддів зазначає, що слушними є доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині розгляду цієї справи в порядку спрощеного провадження, в той час як вона підлягала розгляду в порядку загального позовного провадження. Колегія суддів виходить із того, що спір у цій справі виник з приводу звільнення з публічної служби. Положеннями статті 12 КАС України передбачено, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні. Для цілей цього Кодексу відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище. Отже, при вирішенні питання за правилами якого позовного провадження судом розглядатиметься спір щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, необхідно встановлювати чи належить позивач до осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище відповідно до Закону України "Про запобігання корупції". В іншому випадку такий спір може бути розглянуто судом в порядку спрощеного позовного провадження. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 140/3564/19. З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2020 року, зокрема, задоволено заяву представника Державного бюро розслідувань про відвід судді Аблова Є.В. та відведено головуючого суддю від розгляду адміністративної справи №640/10899/19. Ухвалою суду першої інстанції від 22 травня 2020 року справу прийнято до провадження суддею Вовком П.В та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Разом з тим, судом першої інстанції не враховано виключень, які містив пункт 1 частини шостої статті 12 КАС України, а саме: щодо справ позивачів, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище. Згідно примітки до статті 50 Закону України «Про запобігання корупції» особи, які займають посади державної служби категорії "Б" віднесені до осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище. Тобто справи щодо звільнення з публічної служби державних службовців категорії "Б" КАС України не віднесені до справ незначної складності, а тому суд в силу вимог статті 259 і пункту 7 частини третьої статті 257 КАС України може розглянути таку справу у порядку спрощеного позовного провадження за наявності для того підстав, зокрема клопотання сторони про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження та після з`ясування думки сторін щодо можливості такого розгляду. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17 вересня 2020 року у справі № 300/64/19. З матеріалів справи слідує, що спірні правовідносини пов`язані із звільненням позивача з публічної служби з посади керівника Управління правового забезпечення Державного бюро розслідувань, яка в силу пункту 2 частини другої статті 6 Закону України «Про державну службу» віднесена до категорії «Б». Клопотання Державного бюро розслідувань щодо розгляду цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження у матеріалах справи відсутнє. Крім того, ОСОБА_1 в суді першої інстанції зверталась з клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 червня 2020 року, суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Отже, даний спір щодо звільнення позивача з публічної служби повинен був розглядатися за правилами загального позовного провадження. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність розгляду даної справи в порядку спрощеного позовного провадження. У зв`язку з чим, судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права і невірно визначено провадження, в якому слід розглядати цю справу. Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (п.7 ч. 3 ст. 317 КАС України). У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно з`ясував обставини, що мають значення для справи, дотримався норм матеріального права під час вирішення справи, натомість, порушив норми процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду про часткове задоволенні позовних вимог. Керуючись ст.ст.241,242,310,317,321,322,325,329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Державного бюро розслідувань задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.09.20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Директора Державного бюро розслідувань Труби Романа Михайловича, Державного бюро розслідувань про встановлення відсутності повноважень, визнання протиправними та скасування наказів скасувати. Ухвалити нове рішення. Позов задовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати наказ Директора Державного бюро розслідувань від 11 червня 2019 року № 185-ос «Про звільнення ОСОБА_1 ». Визнати протиправним та скасувати наказ Директора Державного бюро розслідувань від 02 жовтня 2019 року № 376-ос «Про визнання наказу Державного бюро розслідувань від 11 червня 2019 року № 185-ос таким, що втратив чинність». У решті позовних вимог відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 15 лютого 2021 року. Головуючий суддя: Л.Т. Черпіцька судді: О.В. Епель О.Є. Пилипенко