Постанова 4851 № 440/4294/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 лютого 2021 р.Справа № 440/4294/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Спаскіна О.А. , П`янової Я.В. , за участю секретаря судового засідання Медяник А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.10.2020 року (постановлену суддею Удовіченко С.О.) по справі № 440/4294/20 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області (в подальшому - ГУДПС у Полтавській області), в якому просив: визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу від 03.04.2020 р. № Ф-10542-51/3171, винесену ГУДПС у Полтавській області зі слати єдиного внеску на суму 11016,72 грн; зобов`язати Головне управління ДПС у Полтавській області внести зміни до інтегрованої картки платника податків Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , шляхом виключення операції щодо нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування фізичними особами і підприємцями, які обрали спрощену систему оподаткування за 2019 рік на суму 11016,72 грн. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15.10.2020 р. адміністративний позов задоволено частково, а саме: визнано протиправною та скасовано вимогу ГУДПС у Полтавській області від 03.04.2020 р. № Ф-10542-51/3171 про сплату фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на суму 11016,72 грн.; в іншій частині позовних вимог відмовлено. Одночасно позивачем подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову, шляхом зупинення стягнення на підставі вимоги ГУДПС у Полтавській області № Ф-10542-51/3171 від 03.04.2020 р. про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску, до набрання законної сили судовим рішенням по суті у адміністративній справі № 440/4294/20. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.10.2020 р. заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову задоволено, а саме: забезпечено адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ГУДПС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, шляхом зупинення стягнення на підставі вимоги ГУДПС у Полтавській області від 03.04.2020 р. № Ф10542-51/3171 до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі № 440/4294/20 (виконавче провадження № 62922023). Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 15.10.2020 р. та ухвалити постанову, якою відмовити повністю у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 . В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. У судове засідання позивач не з`явився, про дату час і місце судового засідання повідомлений своєчасно та належним чином. У судовому засіданні представник апелянта підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Суд апеляційної інстанції, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судовим розглядом встановлено, що 03.04.2020 р. ГУ ДПС у Полтавській області сформовано та направлено Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 вимогу від 03.04.2020 р. № Ф-10542-51/3171 про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску в сумі 11016,72 грн. Кременчуцьким районним відділом державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) відкрито виконавче провадження № 62922023 з примусового виконання вищевказаної вимоги. Задовольняючи заяву позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що наявні підстави для зупинення дії оскаржуваної податкової вимоги. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Згідно із ч. 4 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України, подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову. Інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі. При розгляді заяви про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Згідно із Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта. Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі. При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Згідно із пунктом 17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 р. № 2 Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 151 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути забезпечено зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Згідно із ч. 4 ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа. Як вбачається з матеріалів справи, постановою старшого державного виконавця Кременчуцького районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) відкрито виконавче провадження з виконання податкової вимоги ГУДПС у Полтавській області № Ф10542-51/3171 від 03.04.2020 р. про стягнення з позивача боргу по сплаті ЄСВ у сумі 11016,72 грн. Суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки вимога про сплату боргу № Ф10542-51/3171 від 03.04.2020 р. є предметом оскарження у справі № 440/4294/20 та є виконавчим документом, на підставі якого відповідачем звернуто стягнення у безспірному порядку, а виконавчою службою відкрито виконавче провадження, то існують обставин, встановлені статтею 150 Кодексу адміністративного судочинства України, для забезпечення позову, так як невжиття заходів забезпечення позову може завдати значних матеріальних збитків позивачу та істотно ускладнить поновлення його порушених прав. Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що заходи забезпечення позову відповідають предмету позову та вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до набрання законної сили рішенням по суті у цій адміністративній справі. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 15.10.2020 р. - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апелянта спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Керуючись ст. ст. 150, 151, 229, 242, 243, 250, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області залишити без задоволення. Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 15.10.2020 року по справі № 440/4294/20 залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. . Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді О.А. Спаскін Я.В. П`янова Повний текст постанови складено 15.02.2021 року