Постанова 4875 № 917/744/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "09" лютого 2021 р. Справа № 917/744/20 Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Білоусова Я.О. , суддя Пуль О.А. за участю секретаря судового засідання Курченко В.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Полтавського комунального автотранспортного підприємства 1628 (вх. № 3091 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 17.09.2020 у справі № 917/744/20, ухвалене у приміщенні Господарського суду Полтавської області суддею Семчук С.О., повний текст складено 28.09.2020, за позовом Полтавського комунального автотранспортного підприємства 1628, вул.Кагамлика, 84, м. Полтава, 36008, до Приватного підприємства "Полтавський вісник", вул. Європейська, буд. 8, м.Полтава, 36020, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: 1) ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ; 2) ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації ВСТАНОВИЛА: У травні 2020 року позивач - Полтавське комунальне автотранспортне підприємство 1628, звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Приватного підприємства "Полтавський вісник" про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації (вх. №815/20), в якому просив: - визнати інформацію, як таку, що є недостовірною та порушує особисте немайнове право Полтавського комунального автотранспортного підприємства 1628 на недоторканість ділової репутації, надруковану у щотижневій газеті "Полтавський вісник" НОМЕР_3 від ІНФОРМАЦІЯ_2 на ІНФОРМАЦІЯ_3 у статті " ОСОБА_3 : "ІНФОРМАЦІЯ_1 ", а саме: "ІНФОРМАЦІЯ_1 ", а також "... не дамо вкрасти автомобіль "Нива"; "Нині його збираються продати на торгівельній платформі "Сетам" за смішні гроші. Авто оцінили всього у 10 тис. грн"; " ОСОБА_5 та ОСОБА_4 хочуть подарувати цей автомобіль у колекцію автопарку ОСОБА_9... "; - зобов`язати Приватне підприємство "Полтавський вісник" спростувати вищевказану інформацію надруковану у щотижневій газеті "Полтавський вісник" НОМЕР_3 від ІНФОРМАЦІЯ_2 на ІНФОРМАЦІЯ_3 у статті " ОСОБА_3 : "ІНФОРМАЦІЯ_1 ", як таку, що не відповідає дійсності, шляхом публікації у найближчому номері цієї газети резолютивної частини рішення у справі за даним позовом з моменту набрання ним законної сили. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на розповсюдження відповідачем у газеті "Полтавський вісник" НОМЕР_3 від ІНФОРМАЦІЯ_2 на ІНФОРМАЦІЯ_3 інформації, яка порушує його особисте немайнове право на недоторканість ділової репутації. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 17.09.2020 у справі №917/744/20 відмовлено у задоволенні позову повністю. Вказане рішення суду першої інстанції з посиланням на приписи статей 34, 68 Конституції України, статей 94, 201, 277 Цивільного кодексу України мотивоване тим, що позивачем не надано доказів на підтвердження понесених ним втрат майнового характеру внаслідок публікації відповідачем спірної інформації (упущена вигода, прямі збитки), а тому не доведено те, що опублікування відповідачем спірної інформації завдало шкоди діловій репутації позивача. За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання інформації такою, що порушує особисте немайнове право позивача на недоторканість ділової репутації, та як наслідок відсутність правових підстав для задоволення даного позову. Не погодившись з вказаним рішенням суду, позивач звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 17.09.2020 у справі №917/744/20 та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Полтавського комунального автотранспортного підприємства 1628 у повному обсязі. Також апелянт просить під час розгляду справи дослідити докази, подані до суду першої інстанції разом із заявою про поновлення пропущеного строку, встановленого законом, від 14.08.2020 №0829 та з доданим до неї клопотанням про долучення письмових доказів у матеріали справи №917/744/20 від 14.08.2020. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на те, що підставами для скасування оскаржуваного рішення є порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного дослідження доказів та їх оцінки, у зв`язку з чим вважає рішення місцевого господарського суду незаконним та необґрунтованим. Зокрема, апелянт вказує на те, що позивачем з метою доведення складової правопорушення було подано до суду першої інстанції заяву про поновлення пропущеного строку, встановленого законом, від 14.08.2020 №0829 з доданим до неї клопотанням про долучення письмових доказів від 14.08.2020, яка залишена судом без задоволення з порушенням приписів частини 7 статті 119 ГПК України без постановлення відповідної ухвали. Крім того, відмова суду першої інстанції у долученні цих письмових доказів призвела до позбавлення позивача довести юридичний склад вчиненого відповідачем правопорушення. Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 13.11.2020, для розгляду справи №917/744/20 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Шевель О.В. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Полтавського комунального автотранспортного підприємства 1628 (вх. № 3091 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 17.09.2020 у справі № 917/744/20; призначено справу до розгляду на 12 січня 2021 року, про що повідомлено учасників справи в порядку статей 120, 268 Господарського процесуального кодексу України. 11.12.2020 до Східного апеляційного господарського суду від Приватного підприємства "Полтавський вісник" надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. №12390), в якому, заперечуючи проти доводів позивача, відповідач просить рішення Господарського суду Полтавської області від 17.09.2020 у справі №917/744/20 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.01.2021 у зв`язку з відпусткою судді Крестьянінова О.О. та судді Шевель О.В. здійснено повторний розподіл судової справи № 917/744/20 та визначено наступний склад колегії суддів для її розгляду: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.01.2021 розгляд справи відкладено на 09.02.2021. В судове засідання 09.02.2021 представники сторін не з`явились, про причини неявки не повідомили. Судом апеляційної інстанції вчинено всі необхідні дії щодо належного повідомлення учасників даної справи про розгляд апеляційної скарги 09..02.2021 шляхом направлення ухвал за адресами їх місцезнаходження, згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань. Відповідно до статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Враховуючи, що явка сторін обов`язковою судом не визнавалась та враховуючи належне повідомлення учасників даної справи, а також достатність матеріалів справи для об`єктивного, повного та всебічного розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги Полтавського комунального автотранспортного підприємства 1628 (вх. № 3091 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 17.09.2020 у справі № 917/744/20 без участі учасників справи за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами у відповідності до статті 269 ГПК України, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановила наступне. У щотижневій газеті «Полтавський вісник», засновником і видавцем якої є Приватне підприємство «Полтавський вісник» в НОМЕР_3 від ІНФОРМАЦІЯ_2 на ІНФОРМАЦІЯ_3 був розміщений матеріал під назвою: « ОСОБА_3: «ІНФОРМАЦІЯ_1 » (копія ІНФОРМАЦІЯ_3 газети «Полтавський вісник» НОМЕР_3 - а.с. 20 т.1). Автором статті вказано ОСОБА_6 . В ході розгляду справи відповідачем повідомлено, що " ОСОБА_7 " є умовним ім`ям (псевдонімом) ОСОБА_8 , який працював в ПП "Полтавський вісник" з 02.04.2019 по 19.12.2019 на посаді директора та з 23.12.2019 по 18.06.2020 на посаді редактора. Позивач у позові зазначає, що даною публікацією розповсюджена інформація, яка порушує особисте немайнове право на недоторканість ділової репутації Полтавського комунального автотранспортного підприємства 1628, а також є такою, що не відповідає дійсності. Зокрема, позивач вказує, що у цитаті: « ІНФОРМАЦІЯ_1», а також «... не дамо вкрасти автомобіль «Нива», - двічі згадується кримінальне правопорушення - крадіжка, в якому звинувачують начальника КАТП-1628 ОСОБА_5 і зазначають, що він це робить для ОСОБА_9 . Доказів того, що керівник КАТП-1628, чиє прізвище згадується в цитаті, «вирішив вкрасти автомобіль» не існує, тому на переконання позивача, ця інформація є недостовірною. Щодо цитати з газети «Нині його збираються продати на торгівельній платформі «Сетам» за смішні гроші Авто оцінили всього у 10 тис. грн.», позивач зазначає, що відповідно до Рішення двадцять восьмої сесії сьомого скликання Полтавської міської ради від 29 листопада 2019 року «Про надання дозволу на продаж комунального майна» оціночна вартість зазначеного в газетному матеріалі автомобіля відповідно до висновку експерта складає 11400,00 грн., а не 10 тис. грн., як це вказано в статті (копія рішення Полтавської міської ради від 29.11.2019 - в матеріалах справи). Експертний висновок про вартість продажу був наданий особою, яка на дату оцінювання, мала чинний дозвільний документ на проведення оціночної діяльності (копія витягу зі звіту № 790 про незалежну оцінку майна - в матеріалах справи). В зв`язку з цим позивач зазначає, що називати «смішними грошима» оціночну вартість спеціаліста, та ще й зазначати конкретну неправильну суму, є не що іншим, як поширенням недостовірної інформації. Відносно фрази в статті « ОСОБА_5 та ОСОБА_4 хочуть подарувати цей автомобіль у колекцію автопарку ОСОБА_9..» позивач вказує, що дана інформація не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_5 , як посадова особа позивача, не оголошував ані публічно, ані приватно про своє бажання подарувати особі під прізвищем ОСОБА_9 автомобіль. Тому, доказів і документальних чи будь-яких інших підтверджень цим словам не існує. Позивач стверджує, що розповсюдження недостовірної інформації у вказаній статті порушує особисте немайнове право позивача на недоторканість ділової репутації, а також підриває авторитет керівника КАТП-1628 ОСОБА_5 , принижує його честь і гідність. 06.12.2019 позивач звернувся до Редакції газети "Полтавський вісник" з вимогою щодо спростування опублікованої інформації, яка не відповідає дійсності» вих. № 3008 (а.с. 16 т.1). Однак, відповідач на вимогу не відповів, інформацію, яку позивач просив спростувати, не спростував. Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом. Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає, що 04.12.2019 між ним та ОСОБА_1 був укладений договір № 59 на розміщення рекламних матеріалів (а.с. 53 т.1). ІНФОРМАЦІЯ_2 в газеті "Полтавський вісник» НОМЕР_3 на правах реклами був розміщений матеріал на замовлення ОСОБА_1 під назвою: « ОСОБА_3: «ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Відповідачем до відзиву додано копію листа-замовлення ОСОБА_1 на розміщення реклами, а саме статті "ІНФОРМАЦІЯ_1" від 04.12.2019 та копію виписки за рахунками від 27.02.2020, згідно якої ОСОБА_1 сплатив відповідачу 400,00 грн. за розміщення рекламних матеріалів. Відповідач зазначає, що він не відповідає за недостовірну інформацію надану замовником при розміщенні рекламних матеріалів, оскільки ч. 2 ст. 27 Закону України «Про рекламу» передбачено, що відповідальність за порушення законодавства про рекламу несуть рекламодавці, винні: у замовленні реклами продукції, виробництво та/або обіг якої заборонено законом; у наданні недостовірної інформації виробнику реклами, необхідної для виробництва реклами; у замовленні розповсюдження реклами, забороненої законом; у недотриманні встановлених законом вимог щодо змісту реклами та у замовленні розповсюдження реклами, в якій не дотримано встановлені законом вимоги щодо її змісту. Таким чином, відповідальність за надання можливо недостовірної інформації несе автор (замовник реклами). 17.09.2020 Господарським судом Полтавської області прийнято оскаржуване рішення. Розглянувши вказане рішення на предмет правильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та надаючи оцінку аргументам місцевого господарського суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на таке. Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34). Відповідно до статті 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб. Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про інформацію» інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Відповідно до статті 2 Закону України «Про інформацію» основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя. Статтею 27 Закону України «Про інформацію» передбачено, що порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України. Відповідно до ч.1 статті 2 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», свобода слова і вільне вираження у друкованій формі своїх поглядів і переконань гарантуються Конституцією України і відповідно до цього Закону означають право кожного вільно і незалежно шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати та поширювати будь-яку інформацію за допомогою друкованих засобів масової інформації, крім випадків, визначених законом, коли обмеження цього права необхідно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. Відповідно до ст. 37 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» громадяни і юридичні особи мають право вимагати від редакції друкованого засобу масової інформації опублікування ним спростування поширених про них відомостей, що не відповідають дійсності. За нормами цієї статті, «якщо редакція не має доказів того, що опубліковані нею відомості відповідають дійсності, вона зобов`язана на вимогу заявника опублікувати спростування їх у запланованому найближчому випуску. При розгляді справ зазначеної категорії необхідно враховувати, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Відповідно до частин першої та другої статті 22 Закону України "Про інформацію" масова інформація - інформація, що поширюється з метою її доведення до необмеженого кола осіб. Засоби масової інформації - засоби, призначені для публічного поширення друкованої або аудіовізуальної інформації. Разом з тим, як зазначалось, інформація, яку позивач вважає недостовірною та просить спростувати, поширена у газеті «Полтавський вісник», що є друкованим засобом масової інформації, а тому вона (інформація) доведена до необмеженого кола осіб. Колегія суддів звертає увагу, що засоби масової інформації відіграють істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вони не можуть переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, їх обов`язком є передавати у спосіб, сумісний із їх обов`язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на них покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій (рішення ЄСПЛ у справі "Газета "Україна-центр" проти України" від 15.07.2010). Як зазначалось, заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає, що спірна інформація поширена в газеті «Полтавський вісник» на правах реклами. В матеріалах справи міститься договір №59 на розміщення рекламних матеріалів, укладений 04.12.2019 між приватним підприємством «Полтавський вісник» (виконавець), яке є засновником газети «Полтавський вісник» та ОСОБА_1 (замовник), відповідно до п. 1.1. якого, предметом цього договору є надання виконавцем послуг по розміщенню рекламних матеріалів замовника в засобі масової інформації, в обсягах та на умовах, передбачених цим договором. Дані матеріали друкуються на правах реклами та підпадають під дію Закону України «Про рекламу». Пунктом 1.2. договору передбачено, що послуги вважають виконаними після фактичного розміщення матеріалів в газеті «Полтавський вісник». Достатнім підтвердженням факту належного надання послуг за цим договором є акт приймання - передачі наданих послуг, підписаний уповноваженими представниками сторін. Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 вказаного договору, сторони договору зобов`язані підписати Акт прийому-передачі наданих послуг протягом 3-х банківських днів після їх надання в повному об`ємі відповідно до умов договору. Оплата послуг здійснюється протягом 3-х банківських днів з моменту отримання рахунку. Договір діє до 31.12.19. (п. 8.1.). Відповідно до статті 9 Закону України «Про рекламу», реклама має бути чітко відокремлена від іншої інформації, незалежно від форм чи способів розповсюдження, таким чином, щоб її можна було ідентифікувати як рекламу. Реклама у теле- і радіопередачах, програмах повинна бути чітко відокремлена від інших програм, передач на їх початку і наприкінці за допомогою аудіо-, відео-, комбінованих засобів, титрів, рекламного логотипу або коментарів ведучих з використанням слова "реклама". Інформаційний, авторський чи редакційний матеріал, в якому привертається увага до конкретної особи чи товару та який формує або підтримує обізнаність та інтерес глядачів (слухачів, читачів) щодо цих особи чи товару, є рекламою і має бути вміщений під рубрикою "Реклама" чи "На правах реклами". Логотип телерадіоорганізації, яка здійснює трансляцію програм, передач, не вважається рекламою. Прихована реклама забороняється. Вивіска чи табличка з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать цій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщена на внутрішній поверхні власного чи наданого у користування особі приміщення, на зовнішній поверхні будинку чи споруди не вище першого поверху або на поверсі, де знаходиться власне чи надане у користування особі приміщення, біля входу в таке приміщення, не вважається рекламою. То ж, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності ознак реклами у поширеній відповідачем спірній інформації, адже вона не відповідає загальним принципам реклами, вимогам щодо її розміщення, та ідентифікації, а також підписана автором ОСОБА_11 , що також ставить під сумнів доводи відповідача стосовно замовлення цієї статті як реклами саме ОСОБА_1 . Крім того, надані відповідачем документи в обгрунтування своїх доводів щодо виконання рекламних послуг згідно договору №89 від 04.12.2019, не свідчать про те, що спірна інформація опублікована саме на підставі договору від 04.12.2019, оскільки опублікування відбулось ІНФОРМАЦІЯ_2, оплата ОСОБА_1 здійснена 27.02.2020 що не узгоджується з умовами договору. В матеріалах справи відсутні підтвердження здійснення оплати саме за надання рекламного оголошення за договором №59 від 04.12.2019, до того ж цим договором не врегульовано яку саме рекламу ОСОБА_1 просить опублікувати виконавця. Із наданої відповідачем виписки по рахунку неможливо встановити, за що саме здійснена відповідачем оплата. Копії акту прийому-передачі та рахунку-фактури №СФ-0000412 від 18.12.2019, який вказаний у виписці, відповідачем до матеріалів справи не надані. Відповідно до статті 1 Закону України «Про рекламу», реклама це інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару. Тобто, рекламна продукція поширюється з метою привернути увагу покупців, споживачів, глядачів, замовників до особи, події, товару, послуги тощо для створення популярності та інтересу до товару, особи тощо Тому, на переконання колегії суддів, зміст спірного оголошення виключає підстави вважати його рекламним матеріалом, оскільки вбачається, що метою опублікованої інформації є не розповсюдження інформації про товар, особу тощо, а висвітлення автором негативної інформації щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . Тож, враховуючи, що ОСОБА_12 ( ОСОБА_13 ) станом на час опублікування спірної статті був співробітником газети «Полтавський вісник» (директором ПП «Полтавський вісник»), колегія суддів вважає, що відповідальність за її розповсюдження, в разі наявності на те підстав, має нести відповідач, як засновник газети «Полтавський вісник». Згідно інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Полтавське комунальне автотранспортне підприємство 1628 є юридичною особою, організаційно-правова форма - комунальне підприємство. Засновником Полтавського комунального автотранспортного підприємства 1628 є Полтавська міська рада, директором - ОСОБА_5. Рішенням Полтавської міської ради від 29.11.2019 року «Про надання згоди на продаж комунального майна», дозволено продати Полтавському комунальному автотранспортному підприємству 1628, зокрема, легковий ВАЗ-21213, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , № кузова НОМЕР_2 , 2000 року випуску, встановивши стартову ціну продажу згідно з висновком експерта (ринкова вартість з округленням без ПДВ) - 11400,00 грн. Пунктом 2 рішення передбачено продаж основних засобів, зазначених в п. 1 здійснити на конкурентних засадах. Згідно звіту №790 про незалежну оцінку майна, виконаного аварійним комісаром, оцінювачем ОСОБА_14 (сертифікат №8446 від 21.07.2012), станом на 16.10.2019 ринкова вартість автомобіля ВАЗ 21213, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , № кузова НОМЕР_2 , 2000 року випуску, становить 11400,00 грн. Наведені обставини свідчать, що саме позивачу (ПКАТП1628) надано дозвіл на продаж майна (автомобіля ВАЗ 21213 «НИВА») на конкурентних засадах за ринковою вартістю - 11400,00 грн. Натомість, позивач, звертаючись з даним позовом зазначає, що інформація « ІНФОРМАЦІЯ_1», а також «… не дамо вкрасти автомобіль «Нива» носить характер кримінального правопорушення, в якому звинувачують ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . За змістом статті 91 Цивільного кодексу України, право на спростування недостовірної інформації, передбачене статтею 277 цього Кодексу, належить не лише фізичним, а і юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, яка зашкоджує діловій репутації господарюючого суб`єкта. Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 94 та частини 1 статті 91 Цивільного кодексу України, юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу. Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Тож, юридична особа, звертаючись до суду з аналогічними позовами, повинна довести порушення її особистих немайнових прав. Особистим немайновим благом, яке охороняється цивільним законодавством, є, зокрема, ділова репутація (частина 1 статті 201 Цивільного кодексу України). Ділову репутацію юридичної особи становить престиж її фірмового (комерційного) найменування та інших належних їй нематеріальних активів серед кола споживачів її товарів та послуг. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин. Приниженням ділової репутації суб`єкта господарювання (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької) діяльності, у зв`язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів. Разом з тим, згідно статті 1 Кримінального кодексу України, завданнями Кримінального кодексу України є правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від кримінально-протиправних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання кримінальним правопорушенням. Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс України визначає, які суспільно небезпечні діяння є кримінальними правопорушеннями та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили. Частиною 1 статті 11 Кримінального кодексу України, кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб`єктом кримінального правопорушення. Статтею 18 Кримінального кодексу України передбачено, що суб`єктом кримінального правопорушення є фізична осудна особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність. Наведене свідчить, що у кримінальному порядку може переслідуватись лише фізична особа. Виходячи з підстав та предмета даного позову в частині спростування недостовірної інформації: « ІНФОРМАЦІЯ_1», а також «… не дамо вкрасти автомобіль «Нива», колегія суддів зазначає, що зазначена інформація викладена стосовно фізичних осіб ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , оскільки саме їх ( ОСОБА_5 та ОСОБА_4 ) звинувачено у намірі вкрасти, тобто у намірі вчинити кримінальне правопорушення, що переслідується Кримінальним кодексом України, та може викликати у читача негативне ставлення саме до вказаних фізичних осіб. Тобто, позивачем не доведено, яким чином вказана інформація порушує особисті немайнові права саме Полтавського комунального автотранспортного підприємства 1628, як юридичної особи, з огляду на її характер та осіб, стосовно яких вона викладена. Колегія суддів зауважує, що позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.02.2020 у справі №924/1121/16, від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16 та від 24.12.2019 у справі №902/377/19. Наведене свідчить, що особа, яка звертається до суду за захистом своїх прав, зокрема, особистих немайнових прав, повинна довести порушення таких прав з викладенням обставин та доказів на їх підтвердження, які підлягають оцінці судом при розгляді справи. Враховуючи, що інформація: : «ІНФОРМАЦІЯ_1», а також «… не дамо вкрасти автомобіль «Нива» стосується фізичних осіб ОСОБА_5 та ОСОБА_4 та направлена викликати у читача негативне ставлення до саме цих осіб, у зв`язку з їх наміром «вкрасти», позивачем не доведено порушення його особистих немайнових прав викладеною в газеті «Полтавський вісник» саме цією інформацією. Наведене свідчить про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині, у зв`язку з недоведеністю позивачем порушення його прав. Що ж до інформації: «Нині його збираються продати на торгівельній платформі "Сетам" за смішні гроші. Авто оцінили всього у 10 тис. грн», колегія суддів зазначає наступне. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Негативною необхідно вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Відповідно до частин першої, другої статті 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Судження - це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування. У свою чергу фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом. У справі «Дюльдін і Кіслов проти Росії» Європейський суд з прав людини зазначив: «

37. Суд знову повторює, що свобода вираження являє собою одну з найважливіших основ демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу. Відповідно до ч. 2 ст. 10 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), вона стосується не лише «інформації» або «ідей», які сприймаються схвально або вважаються необразливими, або не викликають інтересу, але й тих, що ображають, шокують або непокоять. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та свободи поглядів, без яких не існує «демократичного суспільства». Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав. Недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію особи, може бути визнана лише інформація, що є фактичним твердженням, а не оціночним судженням. Тобто, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати. Таким чином, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, необхідно визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Звертаючись з позовом в цій частині, позивач вважає, що називати «смішними грошима» оціночну вартість автомобіля, встановлену висновком спеціаліста та ще й зазначати конкретну неправильну суму, є поширенням недостовірної інформації. Однак, колегія суддів вважає, що формулювання «смішні гроші», яке викладене відносно ринкової вартості автомобіля «Нива» є нічим іншим як оціночним судженням, оскільки містить суб`єктивну думку автора, який характеризує ринкову вартість автомобіля як «смішну», тобто занадто низьку. Вказані слова не містять ознак фактичного твердження, з викладенням певних фактів, які б на думку позивача не відповідали б дійсності, та не стосуються явища об`єктивної дійсності, конкретних життєвих обставин, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, який повинен міститися в фактичному твердженні, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, колегія суддів дійшла висновку про те, що поширене щодо позивача наведене вище висловлювання не містить фактичних даних щодо певних подій, а є реалізацією права відповідача на вільне висловлювання своїх поглядів і є оціночними судженнями, які не підлягають спростуванню Що стосується фрази: «його збираються продати на торгівельній платформі «Сетам», колегія суддів зазначає, що вказані обставини підтверджені матеріалами справи, зокрема, рішенням Полтавської міської ради від 29.11.2020, яким позивачу надано згоду продати автомобіль «Нива» на конкурентних засадах за ціною проведеної оцінки - 11400,00 грн. З огляду на зазначене, інформація «його збираються продати на торгівельній платформі «Сетам» не містить недостовірних даних, які б підлягали спростуванню. Наведені обставини свідчать про наявність підстав для відмови у задоволенні позову в цій частині. Стосовно інформації « ОСОБА_5 та ОСОБА_4 хочуть подарувати цей автомобіль у колекцію автопарку ОСОБА_9..», колегія суддів звертається до своїх висновків, викладених у цій постанові щодо інформації: « ІНФОРМАЦІЯ_1», а також «… не дамо вкрасти автомобіль «Нива» та зазначає, що інформація: « ОСОБА_5 та ОСОБА_4 хочуть подарувати цей автомобіль у колекцію автопарку ОСОБА_9..» хоча і не носить характеру кримінального правопорушення, однак свідчить про намір саме ОСОБА_5 та ОСОБА_4 вчинити відповідні дії, тобто характеризує суб`єктивну поведінку вказаних фізичних осіб. Фактів, які б свідчили про вчинення або наміру вчинення будь-яких дій позивачем, як юридичною особою, вона не містить. На думку колегії суддів, інформація: «ОСОБА_5 та ОСОБА_4 хочуть подарувати цей автомобіль у колекцію автопарку ОСОБА_9..» викликає у читачів негативне ставлення саме до цих осіб, без прив`язки до позивача. Тобто звертаючись з позовом про спростування недостовірної інформації: « ОСОБА_5 та ОСОБА_4 хочуть подарувати цей автомобіль у колекцію автопарку ОСОБА_9..» та зазначаючи про порушення своїх особистих немайнових прав поширенням цієї інформації, позивачем не доведено, яким чином вказана інформація порушує, зокрема, його право на недоторканість ділової репутації, дискредитує спосіб ведення чи результати господарської діяльності. В цьому контексті, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження понесення ним будь-яких матеріальних втрат, що було б наслідком посягання на ділову репутацію та призвело б до зниження рівня відповідних нематеріальних активів юридичної особи і, відповідно, - до зниження її прибутку. Встановлені колегію суддів в мотивувальній частині даної постанови обставини щодо недоведення позивачем порушення його особистих немайнових прав поширеною відповідачем інформації: «ІНФОРМАЦІЯ_1», а також «… не дамо вкрасти автомобіль «Нива» та «ОСОБА_5 та ОСОБА_4 хочуть подарувати цей автомобіль у колекцію автопарку ОСОБА_9..», а також стосовно наявності підстав вважати інформацію: «Нині його збираються продати на торгівельній платформі "Сетам" за смішні гроші. Авто оцінили всього у 10 тис. грн» оціночним судженням, є достатніми для висновків щодо відмови у задоволенні позовних вимог заявлених позивачем у даній справі. Отже, встановлені колегією суддів під час апеляційного провадження обставини дають підстави для висновку про законність і обгрунтованність висновків суду про відмову у задоволенні позовних вимог, однак, з урахуванням мотивів викладених у даній постанові. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в матеріалах даної справи та спростовуються доводами викладеними в мотивувальній частині даної постанови. Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України). Статтею 74 ГПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Статтею 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Обставини встановлені судом апеляційної інстанції при розгляді даної справи не призвели до задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскаржуваного судового акту, у зв`язку з чим рішення Господарського суду Полтавської області від 17.09.2020 у даній справі залишається колегією суддів без змін. Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282, ст. 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Полтавського комунального автотранспортного підприємства 1628 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Полтавської області від 17.09.2020 у справі № 917/744/20 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. ст. 286- 289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 15.02.2021 Головуючий суддя В.О. Фоміна Суддя Я.О. Білоусова Суддя О.А. Пуль