Постанова 4873 № 910/372/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "02" лютого 2021 р. Справа№ 910/372/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Зубець Л.П. суддів: Мартюк А.І. Алданової С.О. секретар судового засідання: Пастернак О.С. за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 02.02.2021 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2020 (повний текст складено - 08.10.2020) у справі №910/372/20 (суддя - Сівакова В.В.) за позовом ОСОБА_1 до 1) Міністерства інфраструктури України; 2) Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" про оформлення трудових відносин та стягнення 135 435, 48 грн ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 , скаржник) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Міністерства інфраструктури України (надалі - відповідач-1), Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" (надалі - відповідач-2, ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ") про: зобов`язання Міністерство інфраструктури України та Приватне акціонерне товариство «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» оформити трудові відносини між позивачем як секретарем Правління відповідача-2 за період з 25.05.2012 по 21.10.2014; солідарне стягнення з відповідачів-1, 2 винагороди - заробітної плати за час роботи ОСОБА_1 секретарем Правління (з 25.05.2012 по 21.10.2014) у розмірі 135 435, 48 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом Міністерства інфраструктури України №273 від 25.05.2012 "Про затвердження складу Виконавчого органу (Правління) Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське МППЗТ" ОСОБА_1., який на той час працював у відповідача-2 було введено до складу правління відповідача-2 у якості члена правління та секретаря правління. Наказом відповідача-1 №213 від 20.05.2014 було підтверджено призначення позивача членом правління та секретарем правління. 17.11.2014 позивачем від відповідача-1 отримано лист №3231 від 27.10.2014, яким позивача повідомлено, що було затверджено новий склад виконавчого органу відповідача-2 та визнано наказ №213 від 20.05.2014 таким, що втратив чинність. Відтак, позивач вважає, що його було звільнено з порушенням порядку звільнення працівників, зазначивши при цьому, що відносини між позивачем та відповідачем-2 оформлені належним чином так і не були, та відповідна нагорода за виконану позивачем роботу (заробітна плата) не була сплачена. Відповідачі-1, 2 проти позову заперечували з підстав необґрунтованості позовних вимог. Зокрема, відповідач-1 у своєму відзиві зазначив про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо оформлення трудових відносин та виплати заробітної плати не підлягають задоволенню, оскільки за приписами Закону України "Про оплату праці" заробітну плату роботодавець виплачує працівникові за трудовим договором та за виконану ним роботу. Окрім того, відповідач-1 звернув увагу суду, що посада секретаря правління не передбачена ні статутними документами, ні штатним розписом, а відтак позивачем не доведено того факту, що між ним та відповідачем-2 укладались трудові договори у відповідності до ст. 24 КЗпП України. Разом з тим, відповідач-1 просив застосувати до вимог позивача строк позовної давності. Відповідач-2, заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_1 , вказував, що останнім не обґрунтовано на підставі якого нормативного документа у відповідачів-1, 2 існував обов`язок щодо оформлення трудових відносин з позивачем як із секретарем правління, а також не обґрунтовано наявність зобов`язання у відповідачів-1, 2 із виплати позивачеві заробітної плати за виконання обов`язків секретаря правління. Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.09.2020 у справі №910/372/20 в задоволенні позову відмовлено повністю. Рішення місцевого господарського суду ґрунтується на тому, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність трудових відносин із відповідачем-2. Зокрема, суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні зазначив, що посада секретаря правління відповідача-2 не передбачена ні статутними документами, ні його штатним розписом, що не було спростовано позивачем. Місцевий господарський суд посилаючись на приписи ст. 1 Закону України "Про оплату праці", дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог щодо оформлення трудових відносин, внесення будь-яких записів до трудової книжки, а також виплати заробітної плати. Також суд критично оцінив посилання позивача на Класифікатор професій (ДК 003:2010), який призначений для застосування під час запису про роботу у трудові книжки працівників та в якому визначений як окремий, вид роботи секретаря правління, з огляду на те, що зазначений Класифікатор не визначає перелік посад, які мають бути окремо введені всіма суб`єктами господарювання у штатний розпис і не є підставою для цього. Разом з тим, господарський суд першої інстанції не прийняв до уваги заяву відповідача-1 про застосування строків позовної давності, оскільки судом було встановлено що право позивача, за захистом якого він звернувся до суду, відповідачами не порушено, а тому оскаржуване рішення про відмову у позові прийнято не через пропуск позовної давності. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2020 у справі №910/372/20 скасувати повністю, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийняте при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також наявна невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Відтак, оскаржуване судове рішення у цій справі ухвалене із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення проігноровано факт порушення трудового законодавства відносно позивача та фактичного виконання останнім роботи секретаря правління, а також застосовано законодавство, яке не могло бути застосоване. Зокрема, у апеляційній скарзі скаржник звертає увагу на наступне: - у оскаржуваному судовому рішенні не відображено факту виконання позивачем роботи секретаря правління, хоча відповідачами даний факт не заперечувався, а тому зазначає, що вирішальною обставиною у питанні оплати праці є факт виконання роботи, яка в свою чергу має бути належним чином оплачена; - судом першої інстанції неправомірно було відмовлено у оформленні трудових відносин та стягненні заробітної плати з підстав не доведення позивачем факту укладання трудових договорів, оскільки за своїм характером накази відповідача-1 від 25.05.2012 №273 та від 20.05.2014 №213 є такими, що в односторонньому порядку притягують позивача до виконання роботи члена правління та секретаря правління; - аргументація суду першої інстанції щодо можливості не оплати праці та не оформлення трудових відносин фактично зводиться до відсутності вакансії (посади у штатному розписі), що, як зазначає скаржник, суперечить Класифікатору професій ДК 003:2010 та свідчить про неналежне оформлення трудових відносин, порушення прав працівника та трудового законодавства; - водночас неправомірно неприйнято судом обставини, які встановлені у інших справах, зокрема у справі №755/5949/16, стосовно включення позивача до складу Правління не лише в якості секретаря правління, але і у якості члена правління. Окрім того, у тексті апеляційної скарги скаржником викладено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції із обґрунтуванням причин такого пропуску. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.11.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя - Агрикова О.В., судді: Мальченко А.О., Чорногуз М.Г. Під час дослідження матеріалів справи з метою вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження, вищевизначеним складом колегії суддів встановлені обставини, що виключають можливість участі суддів Агрикової О.В., Мальченко А.О., Чорногуза М.Г. у розгляді даної справи з огляду на те, що справа №910/372/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2020 про оформлення трудових відносин та стягнення коштів за характером спору відноситься до категорії справ, що виникають з корпоративних відносин, які розглядаються другою палатою Північного апеляційного господарського суду. З огляду на те, що судді Агрикова О.В., Мальченко А.О., Чорногуз М.Г. не входять до складу другої судової палати Північного апеляційного господарського суду, вказаною колегією суддів було заявлено самовідвід від розгляду справи №910/372/20. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 заяву суддів Агрикової О.В., Мальченко А.О., Чорногуза М.Г. про самовідвід від розгляду справи №910/372/20 задоволено. Матеріали апеляційної скарги у справі №910/372/20 передано для здійснення повторного автоматизованого розподілу та визначення іншого складу колегії суддів відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України. Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-07/581/20 від 01.12.2020 призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/372/20. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.12.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя - Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Алданова С.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2020 клопотання скаржника про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2020 у справі №910/372/20 задоволено, поновлено зазначений строк. Відкрито апеляційне провадження у справі №910/372/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2020 та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 02.02.2021. Встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень або заперечень, заяв та клопотань до суду апеляційної інстанції. Відповідачі-1, 2 у порядку ст. 263 Господарського процесуального кодексу України, скориставшись своїм правом, подали до Північного апеляційного господарського суду відзиви на апеляційну скаргу, у яких просять відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , оскаржуване рішення залишити без змін. Зокрема, у відзивах зазначено наступне: - скаржником не обґрунтовано на підставі якого нормативного документа у відповідачів існував обов`язок із оформлення трудових відносин з позивачем як із секретарем правління, оскільки таке зобов`язання у внутрішніх та статутних документах ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" відсутнє; - позивач продовжуючи виконувати роботу секретаря правління протягом 2012-2014 років, не здійснював жодних дій щодо оформлення трудових відносин та/або виведення його зі складу правління, як і не оскаржував накази відповідача-1 №273 від 25.05.2012 та №213 від 20.05.2014 в частині призначення ОСОБА_1 секретарем правління у судовому порядку. Водночас, відповідачами у поданих відзивах на апеляційну скаргу звертається увага на те, що обставини на які посилається скаржник у даній справі вже були предметом доказування у справі №755/31496/14-ц, предметом позову у якій було поновлення на посаді секретаря та члена правління, де Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних та кримінальних справ було винесено ухвалу від 28.03.2016, якою касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а прийняті судами першої та апеляційної інстанції рішення, якими відмовлено у задоволенні позовних вимог, залишено без змін. Відповідачі зазначають, що хоча позивачем у справі №910/372/20 було роз`єднано позовні вимоги та замінено їх формулювання, проте суть таких вимог не змінилася. У судове засідання 02.02.2021 з`явилися позивач, відповідача-2. Відповідач-1 у судове засідання 02.02.2021 повноважних представників не направив, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи. При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов`язок суду відкласти апеляційний розгляд справи. За висновками суду неявка представника відповідача-1 не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами. Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. В силу приписів статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів. Судом також враховано, що в силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті шостої даної Конвенції (§ 66, § 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України"). Колегія суддів звертає увагу на те, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й усіх осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" (Case of Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) (заява № 11681/85) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а також те, що відповідачем-1 було подано відзив на апеляційну скаргу, у якому викладена позиція щодо доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача-1. У судовому засіданні 02.02.2021 позивач підтримав доводи, викладені у апеляційній скарзі, просив суд задовольнити скаргу, оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати. Водночас представник відповідача-2 проти задоволення апеляційної скарги заперечував, з підстав викладених у відзиві на скаргу, просив суд залишити судове рішення без змін. Згідно із ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. У судовому засіданні 02.02.2021 оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду. Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзивів на неї, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків. Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, наказом від 24.04.2012 ОСОБА_1 з 25.04.2012 було прийнято на роботу до ПрАТ "Київ - Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" на посаду заступника начальника судових спорів та претензійної роботи. Відповідно до п. 5.1. Статуту ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ", затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України №65 від 22.04.2011, засновником та єдиним акціонером підприємства є держава у особі Міністерства інфраструктури України. Наказом Міністерства інфраструктури України, яке від імені держави України є засновником та володільцем 100% акцій ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ", №273 від 25.05.2012 "Про затвердження складу Виконавчого органу (Правління) ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ", ОСОБА_1. - заступника начальника відділу судових спорів та претензійно-позовної роботи ПАТ "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту", було введено до складу Правління (Виконавчого органу) у якості Секретаря Правління. Наказом Міністерства інфраструктури України №213 від 20.05.2014 "Про затвердження складу Виконавчого органу (Правління) ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ", було підтверджено наявність у складі Правління ОСОБА_1. у якості Секретаря Правління. Позивачем був отриманий лист ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" №3231 від 27.10.2014, відповідно до якого позивача повідомлено про те, що наказом Міністерства інфраструктури України №521 від 21.10.2014 було затверджено новий склад Виконавчого органу (Правління) ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" та визнано таким, що втратив чинність наказ Міністерства інфраструктури України №213 від 20.05.2014 "Про затвердження складу Виконавчого органу (Правління) ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ". Не погоджуючись з даними діями відповідачів ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовними вимогами про поновлення на роботі у якості члена Правління та Секретаря Правління ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ". Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 04.06.2015 у справі №755/31496/14-ц, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14.12.2015 та постановою Вищого спеціалізованого суду України від 28.03.2016, позивачу у задоволенні позовних вимог відмовлено. В подальшому позивач звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом про зобов`язання відповідачів оформити трудові відносини між ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" та ОСОБА_1 як Секретарем Правління за період з 25.05.2012 по 21.10.2014, про солідарне стягнення з відповідачів на користь ОСОБА_1 винагороду - заробітну плату за час роботи Секретарем Правління (з 25.05.2012 по 21.10.2014) в розмірі 135 435, 48 грн. В обґрунтування вищевказаного позову ОСОБА_1 зазначав, що в порушення встановленого порядку його було звільнено з посади секретаря правління ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ", але за відсутності належного документального оформлення призначення його на посаду Секретаря Правління, позивачу було відмовлено у задоволенні позову про поновлення на роботі. Позивач також зазначав, що з наказом про зарахування його на роботу у якості Секретаря Правління його ознайомлено не було, але фактично він був допущений до роботи Секретарем Правління та виконував доручену роботу, що обумовлювало укладання трудового договору на виконання роботи Секретаря Правління, але до даного часу відносини між позивачем та ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" відповідно до вимог чинного законодавства не були оформлені належним чином, відповідна винагорода за роботу (заробітна плата) також не була сплачена. Посилаючись на те, що наказом Держспоживстандарту України №327 від 28.07.2010 був затверджений Класифікатор професій (ДК 003:2010), який призначений для застосування (у тому числі) всіма суб`єктами господарювання під час запису про роботу у трудові книжки працівників, на те, що зазначений Класифікатор професій ДК 003:2010 визначає як окремі та самостійні професійні назви робіт (Додаток А): Секретар правління - Код КП 3431 і з підстав, передбачених ч. 6 ст. 235 КЗпП України, п. 3.2.1. Статуту ПАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ», з урахуванням листів Головного Управління статистики у м. Києві від 19.10.2015 року № 08/2-17/9464 та Державної служби статистики України від 15.10.2015 № 15.2-20/ 1524Ш щодо середньої заробітної плати, періоду роботи (з 25.05.2012 по 21.10.2014), позивач здійснив розрахунок винагороди за фактично виконану роботу - заробітну плату у загальному розмірі - 135 435, 48 грн. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 30.05.2016 у справі №755/5949/16, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 22.11.2016, у задоволенні позову відмовлено. Постановою Верховного Суду від 11.09.2019 справі №755/5949/16 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 30.05.2016 та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 22.11.2016 скасовано, провадження у справі №755/5949/16 закрито; роз`яснено ОСОБА_1 , що його позов підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. З урахуванням викладеного, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з відповідними позовними вимогами до відповідачів-1,

2. Місцевий господарський суд дійшов висновку про недоведеність обставин, на підставі яких позивач звернувся із позовною заявою, з огляду на що відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з причин їх необґрунтованості. Здійснивши перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірними висновки суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне. Засади діяльності виконавчого органу акціонерного товариства визначені ст. 58 Закону України "Про акціонерні товариства". Згідно з ч. 5 ст. 58 Закону України "Про акціонерні товариства" права та обов`язки членів виконавчого органу акціонерного товариства визначаються цим Законом, іншими актами законодавства, статутом товариства та/або положенням про виконавчий орган товариства, а також контрактом, що укладається з кожним членом виконавчого органу. Підставою набуття виконавчим органом товариства повноважень є факт його обрання (призначення) загальними зборами учасників (акціонерів) як вищого органу управління товариством або, як вказано у ч. 5 ст. 58 Закону України "Про акціонерні товариства", укладення з членом виконавчого органу товариства трудового договору, який від імені товариства може підписувати голова наглядової ради чи особа, уповноважена на те наглядовою радою. Згідно з ч. 1 ст. 21 Кодексу законів про працю України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 24 Кодексу законів про працю України (у редакції, що діяла до 28.12.2014) укладання трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказу чи розпорядження не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи. З матеріалів справи вбачається, що позивачем не було доведено того, що між ним та ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" були укладені відповідні трудові договори, що і було встановлено судом першої інстанції. Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Так, ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14.12.2015 у справі №755/31496/14-ц, яка набрала законної сили, зазначено, що з позивачем не укладалось окремого контракту, як з членом виконавчого органу товариства, оскільки підставою набуття повноважень ОСОБА_1 було його призначення загальними зборами учасників, що не суперечить чинному законодавству. Також в ухвалі Апеляційного суду м. Києва від 14.12.2015 у справі №755/31496/14-ц зазначено, що судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідно до п. 9.2. Статуту ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" Вищим органом товариства є загальні збори. В період до набуття в процесі приватизації прав власності на акції Товариства іншими акціонерами Вищим органом товариства є Держава в особі Міністерства інфраструктури України, як єдиний акціонер, який виконує повноваження Загальних зборів. В силу п.п. 13 п. 9.2.4. вищевказаного статуту обрання голови та членів Виконавчого органу (Правління) та прийняття рішення про припинення їх повноважень належить до виключної компетенції Вищого органу товариства. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки наказом Міністерства інфраструктури України №521 від 21.10.2014 в межах його повноважень та відповідно до положень Статуту було затверджено новий склад Виконавчого органу (Правління). Таким чином, в межах статутних повноважень відповідачем-1 було видано наказ №521 від 21.10.2014, яким визнано таким, що втратив чинність, наказ відповідача-1 №213 від 20.05.2014 "Про затвердження складу Виконавчого органу (Правління) ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ". При цьому, колегією суддів із матеріалів справи встановлено, що наказами Міністерства інфраструктури України №273 від 25.05.2012 та №213 від 20.05.2014 ОСОБА_1 включено до складу Правління (Виконавчого органу) в якості Секретаря Правління, а відтак, твердження скаржника щодо включення його до складу Правління в якості Члена Правління не відповідають наданим позивачем матеріалам позовної заяви. Відповідно до п. 2.1. Положення про посадових осіб органів управління ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ", затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України №90 від 29.04.2011 (далі - Положення), посадовими особами органів управління Товариства є фізичні особи: - голова та члени Наглядової ради Товариства; - голова та члени Виконавчого органу (правління) Товариства; - голова та члени Ревізійної комісії Товариства. Відповідно до п. 3.4. Положення посадовим особам органів Товариства виплачується винагорода відповідно до вимог чинного законодавства. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 94 Кодексу законів про працю України, ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Відповідно до 4 ст. 62 Закону України "Про акціонерні товариства" посадовим особам органів акціонерного товариства виплачується винагорода лише на умовах, передбачених цивільно-правовими або трудовими договорами (контрактами), укладеними з ними. Як вбачається із статутних документів відповідача-2, посада Секретаря Правління не передбачена ні у Статуті, ні у Положенні про виконавчий орган (Правління), ні у Положенні про посадових осіб товариства. Також посада Секретаря Правління відсутня у штатному розписі відповідача-2, що не було спростовано скаржником. Щодо посилань скаржника на невідповідність відсутності посади Секретаря Правління у штатному розписі Класифікатору професій ДК 003:2010 та, як наслідок, неналежне оформлення трудових відносин між позивачем та відповідачем-2, колегія суддів зазначає наступне. Класифікатор професій ДК 003:2010 призначений для застосування центральними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, Федерацією роботодавців України, всіма суб`єктами господарювання під час запису про роботу у трудові книжки працівників. Професійні назви робіт, які наведені у класифікаторі, рекомендовано застосовувати під час утворення нових назв професій та посад у зв`язку з розвитком нових видів економічної діяльності та технологій. Так, у вищезазначеному класифікаторі визначений як окремий вид роботи секретаря правління, однак, як зазначив суд першої інстанції, та з чим погоджується апеляційний господарський суд, класифікатор не визначає перелік посад, які мають бути окремо введені всіма суб`єктами господарювання у штатний розпис і не є підставою для цього. Відповідно до п. 2.4, 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Робота за сумісництвом, яка оформлена у встановленому порядку, в трудовій книжці зазначається окремим рядком. Запис відомостей про роботу за сумісництвом проводиться за бажанням працівника власником або уповноваженим ним органом за основним місцем роботи працівника. Водночас, слід зазначити, що передумовою суміщення професій (посад) є наявність суміщуваної професії (посади в штатному розписі). За відсутності вакансії суміщення неможливе. Таким чином, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позивачем не доведено наявність обставин, на підставі яких він звернувся з позовом до суду, а відтак, вимоги щодо оформлення трудових відносин та внесення будь-яких записів до трудової книжки, а також виплати заробітної плати є безпідставними та необгрунтованими. Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ст.ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно з ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Зазначена правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №910/947/17. Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2020 у справі №910/372/20 прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв`язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга ОСОБА_1 - без задоволення. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника ( ОСОБА_1 ). Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2020 у справі №910/372/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2020 у справі №910/372/20 залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за ОСОБА_1 .

4. Матеріали справи №910/372/20 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення, відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено - 15.02.2021. Головуючий суддя Л.П. Зубець Судді А.І. Мартюк С.О. Алданова