Постанова 4814 № 546/1015/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 546/1015/19 Номер провадження 22-ц/814/370/21Головуючий у 1-й інстанції Зіненко Ю. В. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 лютого 2021 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Пікуля В.П., суддів Панченка О.О., Одринської Т.В., розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційними скаргами акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_1 на рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 10 листопада 2020 року (повний текст рішення складено 16 листопада 2020 року) у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним договору про надання банківських послуг №б/н від 31 травня 2010 року, В С Т А Н О В И В: ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог Позов акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 05 вересня 2019 року акціонерне товариство комерційний банк (далі - АТ КБ) «ПриватБанк» звернувся до Решетилівського районного суду з позовом про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості. Просило стягнути заборгованість у розмірі 31 410, 25 грн за кредитним договором № б/н від 31 травня 2010 року та судові витрати у розмірі 1921,00 грн. Позовна заява обґрунтована тим, що відповідач звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала Заяву №б/н від 31 травня 2010 року, згідно якої отримала кредит у розмірі 8000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Пунктом 1.1.3.2.4 «Умов та правил надання банківських послуг» передбачена можливість зміни Тарифів та інших невід`ємних частин Договору. Таким чином, розмір відсоткової ставки за кредитом може змінюватися Банком за умови інформування позичальника шляхом надання виписки по картковому рахунку. На підставі 1.1.5.2 Договору, неотримання або несвоєчасне отримання клієнтом виписок про стан рахунків не звільняє клієнта від виконання його зобов`язань за даним договором. Згідно п.п.1.1.6.1, 1.1.6.2 Договору зміни в «Умови та правила надання банківських послуг» вносяться банком щомісяця в односторонньому порядку, а у випадках, коли в односторонньому порядку внесення змін неможливо, банк повідомляє клієнтів про внесені зміни шляхом використання різних каналів зв`язку. Відповідно до п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Умов та правил надання банківських послуг відповідач при укладанні договору про надання банківських послуг дала свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Відповідно до п. 2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг позичальник зобов`язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених договором. Відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг, при порушенні позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов`язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов`язаний сплатити Банку штраф в розмірі 500,00 грн + 5% від ціни позову. В порушення умов кредитування відповідачка не виконує належним чином зобов`язання, в результаті чого станом на 18 серпня 2019 року виникла заборгованість в сумі 31410,25 грн, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 14176,60 грн; заборгованість за простроченим тілом кредиту - 7083,18 грн; пеня за прострочене зобов`язання - 7878,55 грн; пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн - 300,00 грн; штрафу (фіксована складова) - 500,00 грн; штрафу (процента складова) - 1471, 92 грн. Зустрічний позов ОСОБА_1 . 23 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернулася із зустрічним позовом про захист прав споживачів та визнання недійсним договору про надання банківських послуг № б/н від 31 травня 2010 року. У зустрічній позовній заяві ОСОБА_1 посилається на те, що позивачем не було відкрито поточний рахунок на ім`я клієнта ОСОБА_1 , що є істотною умовою та передбачено частиною першою статті 1066 ЦК України; не було надано всієї необхідної інформації про умови кредитування рахунка клієнта банком; сторонами не було дотримано письмової форми укладення договору; усний договір про надання банківських послуг №б/н від 31 травня 2010 року не містить інших істотних умов, притаманних споживчому кредитуванню, а саме умов надання кредиту, цільового призначення кредиту, умови відкриття та обслуговування поточного рахунку позичальника, умови на яких позичальник зобов`язується повернути отриману суму кредиту. Зважаючи на викладені обставини, просила суд визнати недійсним Договір про надання банківських послуг №б/н від 31 травня 2010 року. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Решетилівського районного суду Полтавської області від 10 листопада 2020 року позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №б/н від 31 травня 2010 року задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 31 травня 2010 року в сумі 500,00 грн, що складається із штрафу (фіксованої частини). Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір в розмірі 30,54 грн. В іншій частині позову відмовлено. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів та визнання кредитного недійсним Договору про надання банківських послуг №б/н від 31 травня 2010 року відмовлено. Вимоги апеляційної скарги Не погодившись з рішенням суду його в апеляційному порядку оскаржили АТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 10 листопада 2020 року в частині відмови у задоволенні вимог первісного позову та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити в повному обсязі. В іншій частині рішення суду першої інстанції просить залити без змін. Судові витрати покласти на відповідача. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 10 листопада 2020 року по даній справі в частині стягнення штрафу (фіксована частина) у сумі 500,00 грн. Ухвалити рішення, яким у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг б/н від 31 травня 2010 року відмовити повністю, а зустрічний позов ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів та визнання недійсним задовольнити. Позиція учасників справи Узагальнені доводи, наведені в апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» вказує, що рішення суду в оскарженій ним частині ухвалено із порушення норм матеріального та процесуального права. Вважає, що судом першої інстанції неправильно встановлено обставини справи, позивачем АТ КБ «ПриватБанк» надано належні докази на підтвердження позовних вимог. Узагальнені доводи, наведені в апеляційній скарзі ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що рішення суду в оскарженій частині ухвалено із порушенням норм матеріального та процесуального права. На думку ОСОБА_1 , відсутні підстави для задоволення позову, оскільки позивач не надав доказів у підтвердження своїх позовних вимог. Крім того, вважає, що суд неправильно вирішив заявлений нею зустрічний позов. Узагальнені доводи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 10 листопада 2020 року в частині стягнення штрафу з відповідача у сумі 500,00 грн скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, про відмову у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» у повному обсязі. Залишити апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» без задоволення. Вважає, що апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» не підлягає задоволенню, оскільки АТ КБ «ПриватБанк» не надав суду належних доказів на підтвердження своїх позовних вимог. Відзив на апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» до суду апеляційної інстанції не подавав.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку. Щодо розгляду справи без виклику сторін Згідно частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи, що ціна позову становить 31410,25 грн та беручи до уваги положення частини тринадцятої статті 7, статті 369 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без виклику сторін в порядку письмового провадження. Встановлені обставини справи Із матеріалів справи вбачається, що 31 травня 2010 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 шляхом підписання Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, укладено кредитний договір, згідно з умовами якого остання отримала кредит у розмірі 8000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок (т.1, а.с.9). Згідно розрахунку АТ КБ «ПриватБанк» у ОСОБА_1 станом на 18 серпня 2019 року виникла заборгованість в сумі 31410,25 грн, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 14176,60 грн; заборгованість за простроченим тілом кредиту - 7083,18 грн; пеня за прострочене зобов`язання - 7878,55 грн; пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн - 300,00 грн; штрафу (фіксована складова) - 500,00 грн; штрафу (процента складова) - 1471, 92 грн. Позиція апеляційного суду Щодо стягнення неустойки (пені, штрафів) Відповідно до частин першої, другої статті207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статтей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті1048 ЦК України). Частиною другою статті1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статтей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статті 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Отже, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника ОСОБА_1 процентна ставка не зазначена та відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме тарифи «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Умовами та правил надання банківських послуг в Приват Банку, які додані до позовної заяви, розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та саме у зазначеному в цих документах розмірі і порядках нарахування. Відтак, в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів (довідку) та Умови у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Отже, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком довідка про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» й Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Тоді як, наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору. У постанові від 24 вересня 2014 року у справі № 6-144цс14 Верховний Суд України зазначив, що сторони досягли згоди та уклали договір, в якому передбачили, що позовна давність, установлена законом, збільшена за домовленістю сторін до п`яти років відповідно до п. 5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (стандарт). У постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) посилання на відступлення від правової позиції, викладеної раніше у постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14), що було обов`язковим згідно з частиною першою статті 360-7 ЦПК України (у редакції, чинній на момент прийняття постанови) відсутнє. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123). ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36). В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України. Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, слід зауважити, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг - це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Зважаючи на наведене, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «Приватбанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодив зі споживачем саме ті умови, про які зазначав при подачі позову. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Вищевказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц. Відтак, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що сама по собі підписана анкета-заява про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, без надання належних та допустимих доказів, що підтверджують укладення договору, не може бути підставою для стягнення процентів за користування кредитними коштами, пені та штрафів за невиконання кредитного договору, оскільки така анкета-заява не може розцінюватись як стандартна (типова) форма кредитного договору, а доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» в цій частині не ставлять під сумнів правильність висновків суду першої інстанції. Проте, вирішуючи питання про стягнення штрафу суд першої інстанції виходив із того, що в матеріалах справи міститься Довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», відповідно до якої ОСОБА_1 отримала кредит з відсотковою ставкою 3,0 % в місяць, тобто 36% в рік. За порушення строків платежу по будь - якому з грошових зобов`язань, передбачених договором, більш ніж на 30 днів передбачено штраф 500,00 грн + 5% від суми позову (т.1, а.с.141). Однак, колегія суддів не може погодитися, щодо оцінки вищевказаної довідки, як доказу з таких підстав. Згідно частини першої статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Як визначено у частині першій статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Згідно частини другої вказаної статті питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до частини шостої статті 95 ЦПК України якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. В матеріалах справи міститься копія довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», яка не була подана із позовною заявою, а також вона відсутня в копіях матеріалів кредитної справи, яка була надана суду першої інстанції при витребуванні оригіналу кредитної справи. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що до позовної заяви та до копій матеріалів кредитної справи АТ КБ «ПриватБанк» додав ксерокопію заяви позичальника, зі змісту якої та змісту довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» не можливо встановити, що вказана довідка стосується саме одного і того самого договору, який укладений із ОСОБА_1 . Відтак, колегія суддів приходить до переконання, що позивачем АТ КБ «ПриватБанк» не надано належних та достатніх доказів, які б підтверджували досягнення між сторонами договору згоди щодо розміру штрафу, неустойки. Тобто колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо безпідставного стягнення із неї штрафу є обґрунтованими, в той же час доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» відносно стягнення штрафу та неустойки не підтверджуються матеріалами справи. Щодо стягнення основної суми заборгованості та строку позовної давності Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення тіла кредиту, а саме заборгованості за тілом кредиту в розмірі 14176,60 грн, заборгованість за простроченим тілом кредиту - 7083,18 грн, суд першої інстанції виходив із недоведеності розміру заборгованості. Проте, колегія суддів не може погодитися із таким висновком суду першої інстанції виходячи із таких міркувань. Як вбачається із матеріалів справи, суду першої інстанції крім копії Анкети-заяви був наданий розрахунок заборгованості відповідача. Відповідно до положень статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Виходячи з того, що у справах про стягнення кредитної заборгованості до предмета доказування включаються серед іншого обставини щодо розміру заборгованості, відповідно розрахунок заборгованості є належним доказом наявності та розміру заборгованості. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 548/15991/13-ц та постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 361/2385/18-ц. При цьому чинне законодавство України не містить вимог щодо засобів доказування за допомогою яких має підтверджуватись розмір заборгованості. Відповідно застосовуються загальні правила щодо доказів та обов`язків щодо доказування. Виходячи з наведеного колегія суддів вважає, що наданий банком розрахунок є належним доказом та допустимим засобом доказування у цій справі. Разом з тим, ОСОБА_1 не було спростовано факт наявності та розміру заборгованості. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 користувалася кредитними коштами та частково здійснював погашення кредитної заборгованості. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Оцінюючи докази, які надані до суду першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що АТ КБ «ПриватБанк» довів факт отримання від банку коштів та наявну заборгованість. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що розрахунок заборгованості здійснений з урахуванням Умов та правил надання банківських послуг, які не можуть братися до уваги при визначенні розміру заборгованості, а тому, колегія суддів бере до уваги даний розрахунок в частині інформації щодо витрачених клієнтом кредитних коштів та суми коштів внесених клієнтом на погашення заборгованості. Тобто станом на 15 липня 2019 року заборгованість ОСОБА_1 за тілом кредиту становить в розмірі 21259,78 грн (заборгованості за тілом кредиту в розмірі 14176,60 грн + заборгованість за простроченим тілом кредиту - 7083,18 грн). Колегія суддів також погоджується із висновком суду першої інстанції, що зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, АТ КБ «ПриватБанк» вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів Щодо зустрічного позову При розгляді зустрічного позову суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що відповідно до статтей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. З урахуванням наведених норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення вимог або відмову в їх задоволенні. Для визнання недійсним кредитного договору необхідним є встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду, у зв`язку з укладенням оспорюваного договору. Таку правову позицію висловив Верховний Суд в постанові від 27 листопада 2019 року по справі №373/212/16-ц. Враховуючи те, що відповідач підписала анкету-заяву від 31 травня 2010 року, отримувала платіжні картки, користувалася кредитними коштами в межах встановленого кредитного ліміту, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що даний кредитний договір не може бути визнаний недійсним. Щодо інших доводів сторін Відносно посилання ОСОБА_1 на ненадання оригіналів документів та відповіді на запитання відповідача, слід заначити, що згідно статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Частиною першою статті 89 ЦПК Україн и визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частина друга зазначеної статті). Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя). Укладення договору, а також фактичне отримання та використання позичальником коштів, підтверджується не тільки анкетою-заявою від 31 травня 2010 року, а і фактом отримання платіжних карт, користувалася кредитними коштами в межах встановленого кредитного ліміт, розрахунком заборгованості та іншими доказами в їх сукупності. Разом з тим, як уже зазначалося, надані АТ КБ «ПриваБанк» докази підтверджують, лише факт укладення договору та фактичне отримання та використання позичальником коштів, але не дають підстави зробити висновок відносно обґрунтованості інших позовних вимог, зокрема, штрафу та пені. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до пунктів 3,4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи викладене колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 . Рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 10 листопада 2020 року в частині відмови у стягненні заборгованості за тілом кредиту в розмірі 14176,60 грн, заборгованості за простроченим тілом кредиту - 7083,18 грн та стягнення заборгованість за кредитним договором від 31 травня 2010 року в сумі 500,00 грн, що складається із штрафу (фіксованої частини) - слід скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту в розмірі 14176,60 грн, заборгованість за простроченим тілом кредиту - 7083,18 грн, а всього за кредитним договором від 31 травня 2010 року - 21259,78 грн; у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за кредитним договором від 31 травня 2010 року в сумі 500,00 грн, що складається із штрафу (фіксованої частини) має бути відмовлено. В іншій частині рішення суду слід залишити без змін. Щодо судових витрат За приписами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За правилами частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює нове судове рішення, він відповідно, змінює розподіл судових витрат. Позивач просив стягнути заборгованість у розмірі 31410,25 грн, стягненню підлягає 21259,78 грн, що становить 67,68 % від ціни позову. Тобто, підлягають стягненню із відповідача судові витрати по сплаті судового збору, пропорційно задоволених позовних вимог, що становить за подання позовної заяви - 1300,13 грн та за подання апеляційної скарги - 1950,20 грн. Керуючись статтями 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 10 листопада 2020 року у частині відмови у стягненні заборгованості за тілом кредиту в розмірі 14176,60 грн, заборгованості за простроченим тілом кредиту - 7083,18 грн та стягнення заборгованості за кредитним договором від 31 травня 2010 року в сумі 500,00 грн, що складається із штрафу (фіксованої частини) - скасувати. Стягнути із ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту в розмірі 14176,60 грн, заборгованість за простроченим тілом кредиту - 7083,18 грн, а всього за кредитним договором від 31 травня 2010 року - 21259,78 грн. У задоволенні позову в частині стягнення із ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором від 31 травня 2010 року в сумі 500,00 грн, що складається із штрафу (фіксованої частини) - відмовити. Рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 10 листопада 2020 року в частині стягнення із ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судових витрат по сплаті судового збору змінити, стягнувши із ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 1300,13 грн судового збору замість 30,54 грн. В іншій частині рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 10 листопада 2020 року - залишити без змін. Стягнути із ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги у сумі 1950,20 грн. Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 09 лютого 2021 року. Головуючий В.П. Пікуль Судді О.О. Панченко Т.В. Одринська