Постанова Закарпатський апеляційний суд № 308/3438/16-ц

Справа № 308/3438/16-ц П О С Т А Н О В А Іменем України 01 лютого 2021 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі: судді-доповідачки Готри Т. Ю., суддів Кондора Р. Ю., Мацунича М.В., за участю секретарки судового засідання Міци О.-Д.В, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 лютого 2020 року, постановлене суддею Бенца К.К., в с т а н о в и в: У квітні 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву б/н від 29.10.2010, відповідно до якої отримав кредит у розмірі 15 000 грн у виді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між ним і банком договір про надання банківських послуг, що стверджується його підписом у заяві. Також цією заявою підтверджується той факт, що ОСОБА_1 був повністю проінформований про умови кредитування в банку, які були надані йому у письмовій формі. Відповідно до умов цього договору відповідач зобов`язався погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором. Банк свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, а саме надав ОСОБА_1 можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах установленого кредитного ліміту. Однак ОСОБА_1 узятих на себе зобов`язань належним чином не виконує, у зв`язку з чим станом на 29.02.2016 у нього виникла заборгованість у розмірі 31 834,90 грн, з яких: 15 000,00 грн - заборгованість за кредитом; 13 903,18 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 939,58 грн - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн - штраф (фіксована частина), 1 492,14 грн - штраф (процентна складова). Посилаючись на те, що в добровільному порядку ОСОБА_1 зазначену заборгованість оплатити відмовляється, а тому позивач просив суд стягнути з нього на свою користь заборгованість у розмірі 31 834,90 грн за кредитним договором б/н від 29.10.2010, а також 1 378,00 грн понесених судових витрат по сплаті судового збору. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 лютого 2020 року позов АТ КБ «ПРИВАТБАНК» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором б/н від 29.10.2012 у розмірі 15 000,00 грн та сплачений судовий збір у сумі 649,28 гривень. У задоволенні решти позовних вимог банку відмовлено. Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 травня 2020 року виправлено описку, допущену в тексті повного рішення Ужгородського міськрайонного суду від 18.02.2020, а саме виключено з тексту вступної частини цього рішення суду слово «заочне». В апеляційній скарзі АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні відсотків за користування кредитом та задовольнити цю вимогу. В іншій частині рішення суду залишити без змін, а також вирішити питання про розподіл судових витрат. Скарга мотивована тим, що судом помилково зроблено висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту, оскільки банком надана вся необхідна інформація за кредитом, сторонами погоджено умови кредитування. Випискою по рахунку Банк інформує клієнта про умови кредитування, сукупну вартість кредиту, розмір відсоткової ставки. Відповідач активно користувався кредитними коштами у виді кредитного ліміту на платіжній кратці: знімав кошти в банкоматах, розраховувався за товари і послуги, частково погашав наявну заборгованість та продовжував користуватися кредитними коштами. А тому, відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець (банк) має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання яких установлюється договором. Посилався банк і на те, що відсутність підпису ОСОБА_1 на відповідних тарифах, умовах та правилах банку не свідчать про неукладення ним кредитного договору, оскільки він є договором приєднання, а відповідач, підписуючи заяву-анкету, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості, висловив свою згоду з формою договору та його умовами. Також вказує, що Банк зобов`язаний забезпечити викладення інформації в доступній формі й розмістити її в доступному для користування місці, а також надати на його вимогу в письмовій або електронній формі. Вказані норми не встановлюють обов`язкового підписання всіх складових документів, які складають один цілий договір, а узгодження приєднання до них з боку сторони, яка не приймає участі у їх розробці та лише приєднується до них, може відбуватися у будь-якій формі, зокрема, підписанням типового бланку або типової анкети-заяви. Уважав, що відмовляючи банку в стягненні відсотків за користування кредитом, суд не тільки знехтував принципами платності кредитного договору, а й допустив грубе порушення основоположних норм банківського кредитування, поставив під загрозу фінансову стабільність банку. ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 , подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу АТ КБ «ПРИВАТБАНК» залишити без задоволення, а рішення Ужгородського міськрайоного суду Закарпатської області від 18.02.2020 без змін. При цьому вказує, що судом першої інстанції вірно встановлено, що в анкеті-заяві б/н від 29.10.2012 не зазначена процентна ставка та відсутні умови договору про встановлення відповідальності у виді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у виді грошової суми та її визначеного розміру. Посилання апелянта на «Умови і правила надання банківських послуг» та «Тарифи банку», як на підставу своїх вимог, є необґрунтованими та недоведеними стороною Банку, оскільки у матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують факт, що відповідач, підписуючи анкету-заяву від 29.10.2012, розумів, ознайомився та погодився саме з тим витягом з Умов та правил надання банківських послуг, на які посилається апелянт. Враховуючи наведене, вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості по відсоткам за користування кредитом, пені та штрафів за несвоєчасне повернення кредиту. У судовому засіданні представниця АТ КБ «ПРИВАТБАНК» Дурдинець Р.Ю. апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити, з підстав наведених у ній. Представник ОСОБА_1 адвокат Чернобук Я.Л. у судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, при цьому посилався на обставини, які викладені у відзиві на апеляційну скаргу. Заслухавши доповідь судді-доповідачки, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів уважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно з пунктом 9 Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження в яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частин 1 та 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Апелянтом рішення суду в частині вирішення позовних вимог банку про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 15 000,00 грн за тілом кредиту не оспорюється, а тому, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України, апеляційним судом не перевіряється. Відмовляючи АТ КБ «ПРИВАТБАНК» у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості по відсоткам за користування кредитом у розмірі 13 903,18 грн, суд першої інстанції виходив із недоведеності факту укладення між сторонами кредитного договору, законних підстав для стягнення з відповідача цієї кредитної заборгованості у вигляді відсотків та відсутністю його належного розрахунку. Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду, оскільки такого суд дійшов із додержанням норм матеріального і процесуального права з огляду на таке. Згідно з частинами першої та другої статті 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Положеннями частин першої та другої ст. 633 ЦК України встановлено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. У частині першій статті 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За замістом статей 526, 1048, 1054, 1055 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним; за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України), відповідно до якої позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Отож, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) зроблено висновок, що у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду зі вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг із Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив. Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Судом першої інстанції в цій справі установлено, що ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 29.10.2012, де вказано лише його анкетні й особисті дані та відсутніми при цьому є у ній відомості щодо: бажаного розміру отримання кредиту; відсоткової ставки за користування кредитом; порядку, розміру, умов відповідальності за порушення зобов`язань тощо (а.с.4). У позовній заяві банк посилався на виникнення між сторонами правовідносин на підставі анкети-заяви від 29.10.2010, додаючи при цьому до позову не підписані відповідачем ОСОБА_1 загальні умови з витягу Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с.5-6) й Умови і правила надання банківських послуг (а.с.7-30), а також розрахунок заборгованості за договором б/н від 29.10.2010 станом на 29.02.2016, який починається з червня 2014 року щодо нарахованої ОСОБА_1 заборгованості по відсотках у розмірі 13 903,18 грн. З цього розрахунку заборгованості слідує, що розмір відсоткової ставки Банком в односторонньому порядку неодноразово збільшувався, а саме з 27,60 відсотків річних цей розмір був збільшений 01.09.2014 на 32,40 відсотків річних, а 01.04.2015 був збільшений на 42,00 відсотки річних. Зважаючи на це, колегія суддів уважає, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» (правонаступник АТ «ПРИВАТБАНК») в період - з часу виникнення спірних правовідносин (29.10.2012) до моменту звернення до суду з указаним позовом (квітень 2016 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу ОСОБА_1 умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком витяги з Тарифів, Умов і правил не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують указаних обставин. Водночас апеляційний суд констатує, що банком не надано доказів, що саме долучені ним до позовної заяви тарифи, умови та правила, діяли на момент підписання ОСОБА_1 заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг Приватбанку і що такі, на момент отримання позичальником кредитних коштів, містили умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, а також порядок і підстави їх збільшення, оскільки підписана відповідачем заява таких умов (про збільшення відсотків) не містить. Дані правовідносини між сторонами є споживчими, а відтак на них поширюються вимоги законодавства у сфері захисту прав споживачів. Відповідно до вимог ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків установлених цим Кодексом. Приписами ч. 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. З огляду на наведене, вимога АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про стягнення з ОСОБА_1 відсотків за користування кредитними коштами пред`явлена з підстав, що не знайшли свого підтвердження при апеляційному розгляді справи та ця вимога банку не була належним чином обґрунтованою та доведеною. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої має суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справи «Серявин проти України» від 10.02.2010, заява № 4909/04). Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною. Положеннями ст. 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, на переконання апеляційного суду, оскаржуване рішення місцевого суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає. Доводи апеляційної скарги, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах закону та фактичних обставинах справи і не спростовують висновки суду першої інстанції. Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги слід віднести за рахунок АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» залишити без задоволення. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду на протязі тридцяти днів із дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 10 лютого 2021 року. Суддя-доповідачка Судді