Ухвала КАС ВС № 200/3011/20-а

УХВАЛА 11 лютого 2021 року Київ справа № 200/3011/20-а адміністративне провадження №К/9901/17827/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Блажівської Н.Є., суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л., розглянувши матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 травня 2020 року (головуюча суддя Голубова Л.Б.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2020 року (головуючий суддя Гайдар А.В., судді: Блохін А.А., Казначеєв Е.Г.) ВСТАНОВИВ

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ 1.1.Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_1 (надалі також - Позивач, скаржник) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області (надалі - Відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги від 16 січня 2020 року №Ф-29769-17 на суму 44042,09 гривень; зобов`язання вчинити дії щодо коригування даних (показників) інтегрованої картки платника єдиного соціального внеску фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , шляхом виключення нарахованого єдиного соціального внеску в сумі 44042,09 гривень; визнання протиправними дій щодо застосування розділу ІV «Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» як до пенсіонера за віком, який не є платником єдиного внеску у зв`язку з відсутністю укладання договору про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та зобов`язання утримуватися від вчинення таких дій. В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначав, що спірна вимога винесена Відповідачем всупереч положенням частини четвертої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та без урахування звільнення Позивача від сплати єдиного внеску як пенсіонера за віком за спеціальним законодавством з отриманням пенсії за вислугу років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Наголошував на відсутності нормативної вказівки щодо обов`язкового виду страхової виплати для застосування наведеної норми про звільнення від сплати єдиного внеску. Крім того вказував на те, що спірна вимога винесена під час дії підстав для звільнення від виконання обов`язку зі сплати єдиного внеску відповідно до пункту 9-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Задля ефективного відновлення порушеного права та убезпечення від протиправних дій щодо безпідставного формування вимог про сплату боргу за єдиним внеском просив суд зобов`язати Відповідача внести коригування суми заборгованості у інтегровану картку платника єдиного соціального внеску та визнати протиправними дії податкового органу щодо застосування законодавчих положень в частині обов`язку зі сплати єдиного внеску без урахування статусу пенсіонера за віком та за відсутності укладеного договору про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. 1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13 травня 2020 року позов задоволено частково: визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Донецькій області про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 16 січня 2020 року №Ф-29769-17 в сумі 44042,09 гривень. В решті позовних вимог відмовлено. Підставою для визнання протиправною та скасування судом першої інстанції спірної вимоги слугували положення Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» №1669-VII від 02 вересня 2014 року, яким визначено, з-поміж іншого, тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції. З огляду на те, що у період невиконання обов`язків платника єдиного соціального внеску Позивач знаходився на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, суд першої інстанції, застосувавши норму пункту 9-3 (пункт 9-4 в редакції Закону з 13 березня 2015 року) підпункту «б» розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» зробив висновок про звільнення Позивача від сплати єдиного соціального внеску до закінчення проведення АТО. Ухвалюючи рішення про відмову в позові у іншій частині суд першої інстанції виходив з того, що Позивач не має статусу пенсіонера за віком у розумінні норми частини четвертої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». За висновком суду першої інстанції частина четверта статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» обумовлює звільнення від сплати єдиного внеску виключно пенсіонерів за віком. Оскільки Позивач є отримувачем пенсії за вислугу років як пенсіонер МВС та станом на час розгляду даної справи має 45 повних років, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для внесення коригування даних (показників) інтегрованої картки платника єдиного внеску та відмови в частині визнання протиправними дій Відповідача та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій. Позивач оскаржив в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові та просив в апеляційній скарзі скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог і ухвалити в цій частині нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2020 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Мотиви суду апеляційної інстанції в частині відмови в позові є аналогічними наведеним судом першої інстанції у спірному рішенні від 13 травня 2020 року. 1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій стверджує про те, що вирішення цієї справи має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а рішення у справі має виняткове значення для Позивача. Просить Суд скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові та повністю постанову суду апеляційної інстанції (оскільки предметом апеляційного перегляду за скаргою Позивача було рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові), ухвалити нове рішення у цій частині про задоволення позовних вимог. У касаційній скарзі Позивач зазначає, що є пенсіонером за віком та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а тому, як підприємець, що перебуває на спрощеній системі оподаткування, відповідно до положень частини четвертої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» звільнений від сплати за себе єдиного внеску. Так, підставою касаційного перегляду оскаржених судових рішень Позивач вказав ухвалення рішень судами першої та апеляційної інстанцій без урахування висновків Верховного Суду у постановах від 20 березня 2018 року у справі №805/2195/17-а, від 5 червня 2018 року у справі №805/3787/14, від 10 квітня 2019 року у справі №814/779/17. Стверджує, що норма частини четвертої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не містить жодних обмежень та умов щодо набуття фізичною собою-підприємцем статусу пенсіонера за віком: чи на пільгових умовах, чи по досягненню відповідного віку відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Наведене, на думку Позивача, залишилось поза увагою судів попередніх інстанцій всупереч доводам позовної заяви та апеляційної скарги. Зазначає про те, що судами попередніх інстанцій невірно застосовано положення частини четвертої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» без урахування висновку Верховного Суду щодо визначення терміну «пенсіонер за віком» та зроблено помилковий висновок про відсутність у Позивача пільги у вигляді звільнення від сплати єдиного внеску. Відповідач правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.

2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ Згідно з обставинами, що встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 перебуває на податковому обліку у Відповідача як фізична особа-підприємець, що підтверджено випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та свідоцтвом платника єдиного податку серії НОМЕР_1 . Позивач отримує пенсію за вислугу років відповідно до положень Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», про що свідчить пенсійне посвідчення серії НОМЕР_2 , видане 5 липня 2010 року, на час розгляду справи у суді йому виповнилося 45 років. 16 січня 2020 року Відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) за єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №Ф-29769-17 на суму 44042,09 грн, що зумовило звернення Позивача до суду.

3. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційне провадження за скаргою Позивача відкрито з огляду на наявність обґрунтованих посилань щодо винятку, передбаченого підпунктами «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України виходячи з посилань скаржника про ухвалення оскаржених рішень судами першої та апеляційної інстанції без урахування правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 814/779/17, Верховного Суду у постанові від 20 березня 2018 року у справі №805/2195/17-а, від 5 червня 2018 року у справі №805/3787/14. Відповідно до статті 340 КАС України в порядку підготовки справи до касаційного розгляду вирішуючи питання перегляду у касаційному порядку оскаржених рішень судів першої та апеляційної інстанції Суд, виходячи з доводів та вимог касаційної скарги, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження, зазначає таке. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України перегляд рішення суду у порядку касаційного провадження в силу положень статті 341 КАС України окреслено певними межами, встановленими у статті 328 КАС України. Зокрема, пунктом 1 частини четвертої цієї статті межа касаційного перегляду обумовлена наявністю висновку Верховного Суду щодо застосування певної норми права, якою керувався суд надаючи оцінку спірним правовідносинам, та надання оцінки спірним правовідносинам без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування такої норми права у подібних правовідносинах. Так, з огляду на підставу відкриття касаційного провадження у цій справі, Суд вважає необхідним зазначити, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин. За встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи Позивач є отримувачем пенсії за вислугу років, призначеної за нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», і на час розгляду справи у суді йому виповнилося 45 років. У постанові від 10 квітня 2019 року у справі №814/779/17 Велика Палата Верховного Суду, до висновків якої покликається скаржник у касаційній скарзі, виходила з того, що різний вид пенсії, обраний згідно із законодавством особами, які досягли пенсійного віку (встановленого статтею 26 Закону №1058-IV), не може вважатися виправданою, обґрунтованою та справедливою підставою різниці при вирішенні питання щодо застосування звільнення від сплати єдиного внеску для непрацездатних осіб одного й того ж виду. В аспекті внесених змін до частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI згідно із Законом України від 3 жовтня 2017 року №2148-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» Велика Палата Верховного Суду відзначила, що запропонована редакція текстуально більш чітко окреслює коло осіб, які звільняються від сплати єдиного внеску, залежно від настання страхових ризиків, зумовлених досягненням пенсійного віку (загального, встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV, або спеціального, що зумовлює призначення пенсії за віком) та отриманням особою інвалідності, незалежно від виду призначеної та виплачуваної особі страхової виплати чи соціальної допомоги. На підставі системного аналізу та з огляду на правовий зміст наведених вище положень законодавства Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що якщо фізична особа - підприємець мала право на пенсію за віком, але вибрала пенсію у зв`язку з втратою годувальника, то така фізична особа - підприємець має право на звільнення від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, оскільки вибір виду пенсії не позбавляє набутого права, що пов`язане з певним віком. Відповідно до викладеного, Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що частина четверта статті 4 Закону №2464-VI встановлює пільги для всіх суб`єктів, які є пенсіонерами за віком, незалежно від того, на підставі якого закону особа набула статусу пенсіонера за віком, будь-то на пільгових умовах, чи набула вона певного віку відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV. Цією нормою не визначено обмежень щодо виду пенсії, яку повинна отримувати особа, яка звільняється від сплати єдиного внеску. Оскільки у межах справи №814/779/17 з 1 травня 2005 року позивачу була призначена пенсія за віком, а з 2007 року - пенсія по втраті годувальника, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позивач у цьому випадку не втратив право на пенсію за віком, а лише скористався правом, передбаченим статтею 37 Закону України від 5 листопада 1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», згідно з якою члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували яку-небудь пенсію, мають право перейти на нову пенсію, та не повинен сплачувати єдиний внесок. З огляду на те, що Позивач не є отримувачем пенсії по втраті годувальника, обставини у цих справах не є подібними. У постанові від 20 березня 2018 року у справі №805/2195/17-а висновки Верховного Суду зводяться до того, що статтею 13 Закону України від 5 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення», на підставі якої позивач у цій справі отримує пенсію за віком, передбачена можливість призначення пенсії за віком на пільгових умовах (до настання пенсійного віку) за наявності відповідного трудового стажу та за умови праці у відповідних умовах праці, а тому Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що особи, яким пенсія за віком призначена відповідно до статті 13 цього Закону мають право на пільги щодо сплати за себе єдиного внеску згідно з частиною четвертою статті 4 Закону №2464-VI, оскільки ця норма не містить жодних обмежень та умов щодо набуття фізичною особою-підприємцем статусу пенсіонера за віком. Згідно з обставинами справи, що переглядається, Позивач не є пенсіонером за віком/або інвалідом, а отримує пенсію за вислугу років згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», на час виникнення спірних правовідносин не досяг віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (має 45 років). Тобто, обставини справ не є тотожними. Також, посилання скаржника на висновки у постанові Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі №805/3787/14 підлягають відхиленню, оскільки не є релевантними до спірних правовідносин. Так, за обставинами цієї справи позивач перебувала на обліку в управлінні ПФУ отримуючи пенсію за віком та маючи повний трудовий стаж, а в подальшому перейшла на нову пенсію по втраті годувальника. Отже, наведені скаржником постанови Верховного Суду ухвалені за інших фактичних обставин справ, установлених судами, тому посилання заявника касаційної скарги на те, що судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у цих постановах Верховного Суду, є безпідставними. Верховний Суд вважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній з цих справ зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Аналіз висновку суду апеляційної інстанції, який залишив рішення суду першої інстанції без змін, у цій справі та в наведеному скаржником рішенні суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи. Отже, аналіз висновків, викладених в оскаржених судових рішеннях у справі, яка розглядається, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 814/779/17, Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі №805/2195/17-а, від 5 червня 2018 року у справі №805/3787/14, на які послався скаржник у касаційній скарзі, оскільки такі висновки не є різними за змістом, зроблені судами з урахуванням конкретних установлених фактичних обставин у справі і саме залежно від установлених обставин суди застосували відповідні норми матеріального права. Відмінність встановлених обставин порівнюваних справ свідчить про те, що правовідносини у них не є подібними. Отже, вказані скаржником висновки Верховного Суду не доводять ухвалення рішень в оскарженій частині, що переглядаються, всупереч таким висновкам Верховного Суду, оскільки обставини у даних справах не є аналогічними, а висновки не є релевантними до спірних правовідносин. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 339 КАС України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу. У зв`язку з викладеним, у цій справі наявні підстави для закриття касаційного провадження. Керуючись пунктом 5 частини першої статті 339 КАС України, Верховний Суд УХВАЛИВ: Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 травня 2020 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2020 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Н.Є. Блажівська Судді О.В. Білоус І.Л. Желтобрюх